Останніми роками міністри аграрної політики ганили бджілок за... низькі врожаї соняшнику: не хочуть, ледачі, запилювати кошики! Хоча тут треба ще розібратися: хто — трудар, а хто — трутень. Цьогоріч в Україні соняшником засіяли майже 3 млн. гектарів, на 18% перевиконавши прогноз. Навіть господарства населення відкраяли під олійну культуру на 100 тис. гектарів більше проти минулого року, сподіваючись перекрити збитки від передбачуваного недороду зернових. Та чи уславлять жовтогарячі корони селянські голови, працю і надії?
Очікують на взяток олійноекстракційні підприємства та зернотрейдери. Останнім муляє 17-відсоткове вивізне мито на насіння соняшнику, і, щоби перемогти в «олійному» армрестлінгові конкурентів, комерційні структури намагаються у будь-який спосіб скасувати експортну перепону. Навіть за посередництва депутатів...
Бджоли не винні
Низькі врожаї соняшнику — не вина Божих створінь. Вони плідно працюють, не покладаючи крилець і ніжок, за температури 25 градусів за Цельсієм і вологості до 75%. У спекоту (а саме вона супроводжувала два сезони цвітіння) нектар пересихає і обльоти закінчуються «порожняком». Тим більше що клейкий сік цієї культури стає погибеллю для бджіл. Тому-то соняшниковий медозбір — найважчий, і пасічники, жаліючи працелюбних комах, неохоче відпускають їх на золотаві лани.
Та навіть за суцільного гулу всіх українських роїв частина гектарів залишається незапиленою, бо оптимум — бджолосім’я на гектар, а в нас цей показник становить 0,5, тоді як у країнах Європи — 1,5. При достатній кількості пересувних пасік під час запилення соняшнику урожайність культури зростає у півтора разу. А це — доважок у майже 650 тис. тонн насіння, за які селяни можуть одержати понад мільярд гривень. За великим рахунком, розвиток бджолярства не підтримують ні держава, ні сільгосптоваровиробники. Хоча могли б... Якби соняшникарі перераховували бодай одну соту відсотка прибутку на розвиток галузі, сума допомоги становила б близько 50 млн. гривень, що втричі перевищує мінімальну фінансову потребу всіх пасік.
Для 70% бджіл цьогорічна зимівля виявилася трагічною. Загинуло більше бджолосімей, аніж загалом за десять попередніх років. Мор негативно позначиться і на врожайності соняшнику. Можна, звісно, вдатися до штучного запилення. Простіше — руками. Як це виглядає, поетично описав Олесь Гончар в оповіданні «Соняшники»: «Дівчата рухалися міжряддями. Там, де вони проходили, з соняшниками творилось щось дивовижне. Вони зненацька оживали, золоте тарілля, здавалось, само розігнавшись, летіло стрімголов назустріч одне одному і, з’єднавшись, знову розліталось врізнобіч і вже знову вільно сміялося, пустотливо погойдуючись». Але щоб отак видзвонювати у золоті литаври, потрібні робочі руки. Коли Олесь Терентійович возвеличував зореносну ланкову Меланію Чобітько з дівчатами, середньорічна чисельність усіх працюючих колгоспників, включно з підлітками, становила майже 6 млн. чоловік. Нині — менше половини. І ті доживають віку. Тому соняшниковий пилок не осідатиме ні на бровах, ні на віях знеможених екс-колгоспниць, навіть якби й хотіли вернути ті ліричні часи.
Отже, частина посівів потерпатиме від безпліддя. А яким видасться соняшникове поле України взагалі? Агрометеорологи прогнозують урожай у межах 10 ц/га — на рівні 1950 року, валовий збір — близько 2,9 млн. тонн. Прогноз попередній. Цифри можуть змінитися залежно від кліматичних умов у період формування насіння.
Ми ніяк не перейдемо від екстенсивності до інтенсивності. Урожайність соняшнику не тішить, але з нею змирилися, як і з надміру розширеною площею під цією культурою — найвиснажливішою для ґрунту. Міністерські чиновники нахвалялися відбити бажання в охочих вичавлювати «олію» з деградованих соняшником земель, коли буде прийнято Земельний кодекс, закон про охорону ґрунтів. У них формулюється покара для земельних термінаторів. Але поки що воно обмежується застережливим киванням пальця. Тому-то орендар, котрий експлуатує мій земельний пай у суцільному масиві, четвертий рік поспіль безбоязно вирощує на ньому соняшник. Зате орендну плату видає мені не олією і шротом, а пшеницею, ячменем, цукром, яких не культивує. Так, вміст олії в насінні занизький. Але це мало турбує рільника, бо гроші він одержує за вагу. Вміст олії — проблема переробників.
Із гібридами соняшнику в Україні — повний безлад. Сіють хто скільки хоче і чим хоче, а точніше — тим, що трапиться під руку. Хоча свого часу пишалися вітчизняною селекцією. Уродженцеві Харківщини Василю Пустовойту за життя встановили бронзове погруддя на подвір’ї Всесоюзного НДІ олійних культур у Краснодарі, де він пропрацював багато десятиліть. Коли він почав схрещувати техаський дичок із культурним соняшником, межею виходу олії вважали 28—30%. Селекціонер домігся 60% олійності при врожайності 23—25 центнерів з гектара. Його сорти сіяли Україна й Кубань, Ставропольський край і Дон. Краснодарський НДІ розсилав насіння на пробу спершу в конвертах, потім кілограмами і, нарешті, тоннами. За кордон. Тодішні країни народної демократії повністю перейшли на шедеври Пустовойта. Як і багато інших держав, Югославія нагородила Василя Степановича орденом Золотої Зірки.
Цю країну згадав не випадково, бо саме її високоврожайні гібриди дедалі глибше вкорінюються на нашій землі. Широко пропагує і культивує їх харківська агрофірма «Сади України», яка тісно співпрацює із всесвітньо відомим виробником — Інститутом рільництва та овочівництва з югославського міста Нови Сад. Виробнича урожайність гібрида Титаник — 34—47 ц/га з олійністю 49—52%. На рівних конкурують із ним Хортиця, Балкан, Гена. Майже три роки спостерігав за адаптованим до наших умов чужинським насінням Михайло Лазаренко, директор селянського фермерського господарства «Прогрес» Балтського району на Одещині. Кортіло стрибнути із набридлої зональної врожайності 5—7 центнерів з гектара до рекламованої, захмарної для його регіону 37—40. Ризикнув на 20 гектарах. Агрономічна служба харків’ян прискіпливо оцінила якість підготовки ґрунту під сівбу, відрегулювала норму висіву, і поле розродилося 22 центнерами з гектара. Торік соняшниковий лан у «Прогресі» побільшав до 200 гектарів.
— Другого вересня загнали на соняшникове поле комбайна для контрольного обмолоту. Прибігає механізатор: «Михайле Дмитровичу! Подивися, або щось із комбайном негаразд, або це справді так — 40 центнерів насіння з гектара». Тут і я засумнівався. Зробили другий прохід, третій... Так і є! На центральному току зібралося все районне начальство, з’їхалися колеги із сусідніх районів. Для нашої зони це — небачений урожай. І хоча ми чітко дотримувались технології як на полях соняшнику одеської селекції, так і на площах югославської, все одно вітчизняне насіння виявилося вдвічі менш продуктивним. Тому, природно, перевагу віддаватимемо ліпшому. Певен, що мій досвід загітує й інших керівників сільгоспформувань. Продавши частину урожаю соняшнику, придбали сучасний комбайн «Мега-204», сівалку точного висіву...
Однак таких, як Михайло Лазаренко, — вдумливих, прогресивних, щедрих для односельців — не так уже й багато. «Сміття» засіваємо, його ж і збираємо. Тому-то й цьогоріч братимемо соняшникові рубежі масовістю, себто валом. А ось як ним розпорядимося — теж питання.
Удар у соняшникове сплетіння
На український соняшник гострять зуби всі. Розумна Європа, дбаючи про екологію, до мінімуму звела площі під цією культурою: її погляд прикутий до нашого ужинку. Зростає потреба у сировині й у вітчизняного олійно-жирового комплексу. До 26 великих підприємств і безлічі малих олійниць уже нинішнього року можуть долучитися два олійноекстракційних заводи сумарною потужністю 900 тонн олії на добу: у СЕЗ «Миколаїв» та Київській області. Поки що у планах спорудження аналогічних підприємств в Іллічівську, на Херсонщині. Багато олійниць модернізуються.
Таким чином потужності з переробки соняшнику зростуть щонайменше на 3 тис. тонн на добу. Якщо врахувати нинішній потенціал діючих підприємств — майже 10 тис. тонн на добу (близько 3,15 млн. тонн на рік), то доважок видається більш ніж солідним. Природно, він потребуватиме збільшення виробництва насіння соняшнику на 30%, або 4,1 млн. тонн на рік, що еквівалентно розширенню посівних площ на 800—850 тис. гектарів — 3,4—3,5 млн. га. Звісно, протягом року на такі цифри навряд чи вдасться вийти, тому зрослі запити переробників наражатимуться на дефіцит «сємєчки».
Націлився спорудити в Україні завод й один із потужних російських виробників маргарину, м’яких масел (спредів), майонезів та кетчупів — компанія «Петросоюз», на частку якої припадає 10% російського ринку майонезу і 13% олійно-жирових продуктів. Чи умаслить «Петросоюз» українців, покаже час, але те, що його підприємство поглинатиме наш соняшник, однозначно. За високої конкуренції між переробниками трейдерам не протовпитися до зернових сховищ. Тому вони вичікують момент, аби нишком вдарити у соняшникове сплетіння... скасуванням експортного мита.
Торішній урожай виявився на понад мільйон тонн щедрішим за врожай 2001-го, що остаточно зцементувало позиції олійно-жирової галузі. Тільки за вісім місяців переробки сировини врожаю 2002 року експорт олії досяг 640 тис. тонн, що в 1,5 разу більше, ніж за весь попередній сезон. Рекордні обсяги контрактації дають підстави прогнозувати сезонний експорт олії на рівні 850 тис. тонн. За цим показником Україна посіла друге місце у світі, не зашкодивши інтересам внутрішнього ринку. Але агробізнесові структури спробували у розпал сезону розбурхати всіх звісткою про прийдешню капітуляцію експортного мита на соняшник. Під склепінням Верховної Ради затріпотіла перша «ластівка»: законопроект «Про внесення змін до Закону України №1033-XIV «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур», що ратував за нульове експортне мито на соняшник. У ньому акцентувалося на монополістському становищі олійноекстракційних заводів, які диктують ціни на ринку, йшлося про обкрадених селян... Але тим, за великим рахунком, однаково: ціна тонни насіння соняшнику і в трейдерів, і у вітчизняних олійниць на рівні — 1000—1100 гривень.
Так уже збіглося, що саме в цей час одна комерційна фірма намагалася продати за кордон 20 тис. тонн соняшнику і дуже сподівалася на пільги. Але законопроект «забуксував». І тоді бізнесмени знайшли лазівку: продали через біржу самі собі весь обсяг як…насіннєвий матеріал, але за ціною товарного. Хитрість полягала в тому, що насіннєвий матеріал при експорті не обкладається митом. Характерно, що після успішної оборудки інтерес в авторів законопроекту до просування документа через Верховну Раду так само раптово згаснув, як і пробудився.
Черговий детонатор неспокою — проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15 квітня під №1036-д. При його проходженні у сесійній залі із Закону «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» вилучать статтю 2, пункт 2 якої передбачає щомісячне встановлення Кабміном індикативних цін на насіння олійних культур, і зокрема соняшнику. Вони слугують орієнтиром для закупівельних цін на сировину на внутрішньому ринку і перешкоджають вивезенню її за безцінь за межі України. В Аргентині після запровадження 23,5-відсоткового вивізного мита міністерство сільського господарства щомісяця встановлює індикативні ціни на експорт насіння соняшнику. А ось у Росії таке регулювання законодавчо не передбачене. Через це на початку сезону переробки врожаю 2002 року насіння соняшнику вивозили за ціною 130 дол. США за тонну при експортних цінах 250—260. А на внутрішньому ринку закупівельні ціни протягом четвертого кварталу були на 50 дол. нижчі, ніж в Україні. То чи слід повторювати чужі помилки?!
Напередодні зрізування спілих соняшникових кошиків наступ на експортне мито посилився. Аргументи лобістів видаються убивчими: скасування домагається МВФ, і рано чи пізно нам доведеться прийняти нульовий варіант. То чому не зробити це зараз? І хоча жодна з умов вступу до СОТ не передбачає обмеження будь-яких експортних мит, соняшникове намагаються подати як камінь спотикання на шляху входження України до цієї організації. Аналітик Андрій Ярмак із інформаційного агентства «АПК-Інформ» розглядає проблему під таким кутом зору:
— Середня ціна на соняшник у ЄС становить 307 дол. за тонну. Якщо вивозити його, сплачуючи мито, вітчизняний виробник одержуватиме близько 212 дол., або 1130 гривень. При внутрішній середній ціні 226 дол. експорт, зрозуміло, невигідний. Щоб зберегти свою рентабельність, експортери реально пропонуватимуть за соняшник десь по 263 дол. на внутрішньому ринку України, що вище середньої ціни. Отже, переробникам, у разі скасування мита, доведеться платити за сировину більше, щоби забезпечити власні потреби.
За прогнозами, вивезти можуть до 900 тис. тонн насіння соняшнику, якщо, звичайно, виробництво сягне 3,5 млн. тонн. При цьому соняшникова олія, вичавлена з української «сємєчки», конкуруватиме з українською ж на світовому ринку. Хоча олія українського походження все-таки буде дешевшою.
Якщо ж мито утримається, то ціни на соняшник у першій половині сезону можуть знизитися до 180—190 дол. за тонну. Отже, й соняшникова олія, вироблена в Україні, буде конкурентною за ціною на світовому ринку. Але селяни одержать на 200 гривень менше за кожну тонну вирощеного насіння. Тобто загальні втрати сільгосптоваровиробників можуть перевищити 600 млн. гривень. Висновок: позбувшись мита зараз, Україна ще раз продемонструє, що стабільність ринку їй не загрожує.
— Гадаю, повинні перемогти здоровий глузд та економічні аргументи, — каже Олег Юхновський, секретар комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин. — Українська олія транспортується до різних країн світу, у тому числі близько 30% — в СНД. Розрахунки свідчать, що економічні переваги експорту продуктів переробки соняшнику становлять 72 дол. США на тонні тільки за рахунок різниці експортних цін. Крім того, в Україні у результаті лише первинної переробки соняшнику утворюється додана вартість 30 дол./т. Ці економічні переваги зростають пропорційно питомій вазі в експорті продуктів глибокої переробки, у тому числі рафінованої фасованої олії. 17-відсоткове вивізне мито аж ніяк не обмежує й не утискує дії експортерів. Хто хоче працювати прозоро, той робить це. У 2002/2003 маркетинговому році компанії вже вивезли до Туреччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії майже 300 тис. тонн насіння соняшнику — у три з лишком рази більше, ніж минулого сезону.
Зрештою, Україна не збирається засиджуватися на 17-відсотковій позначці, але поки що саме така ставка «грає» на руку і виробникам, і переробникам, і трейдерам, і державі в цілому. Можливо, згодом і скотимося до нульової експортної мітки. Але у виробника і переробника мають з’явитися оборотні кошти, можливість послуговуватися пільговими кредитами, олійно-жирові підприємства повинні наростити фінансові м’язи, щоб кредитувати виробництво сировини... За сприятливих умов можна запровадити 17-відсоткове сезонне експортне мито на насіння соняшнику: на півроку, починаючи з моменту збирання. Цього часу досить, щоб олійноекстракційні підприємства запаслися сировиною.
Буря у склянці… олії
Якщо в Україні налічується 547 зернотрейдерів, то до експорту соняшникової олії «присмокталося» 840 суб’єктів ринку. Вивозять усі, кому не ліньки. Навіть... взуттєві фабрики. Що, ймовірно, випливає з «концепції» аграрного блоку уряду щодо просування наших товарів на зовнішніх ринках. Бездіяльність у той час, коли на світовому ринку склалася сприятлива ситуація для нарощування експорту олії, зростає попит саме на рослинні жири.
Взірцем для нас може слугувати Малайзія. Здавалось би, що для неї 100 тис. тонн пальмової олії на рік, експортовані в Україну, на тлі мільйона тонн, які далека держава щомісяця викидає на зовнішні ринки? Однак малайзійська урядова делегація двічі на рік відвідує Київ, переймається збутом власного продукту на наших теренах. Понад те, пропонує посередницькі послуги у просуванні на ринки Індокитаю вітчизняної сільськогосподарської продукції.
Який закордон?! Нам би з внутрішніми нагальними проблемами впоратися. По-перше, необхідно сприяти своєчасному поверненню експортерам олії податку на додану вартість. По-друге, змінити порядок оподаткування заготівельних організацій і переробних підприємств, діяльність яких пов’язана із сезонною заготівлею та переробкою сільськогосподарської продукції. Зокрема оподатковувати за підсумками виробничого сезону, а не календарного року. По-третє, розробити нарешті систему диференційованого оподаткування, знижуючи ставку залежно від глибини переробки сільськогосподарської продукції, і тим самим забезпечувати вихід на зовнішні ринки саме такої продукції. По-четверте, перейти до цільових дотацій або застосувати систему пільгового кредитування виробництва ріпаку, сої, а також соняшнику за умови одержання врожаю останнього не нижче базового рівня — 15 ц/га.
Дозрівають соняхи. Без бджіл. Яким видасться взяток? Не меду — насіння. Нехай буде багатим! Аби лишень жовте сонце чорнозему не засліпило нам розум.