Застійні часи. Військовий парад на Красній площі, за яким із трибун мавзолею спостерігають зарубіжні гості. Слідом за грізними балістичними ракетами чеберяють три підтоптані старички у цивільному. «А це хто?» — здивовано запитують Леоніда Брежнєва іноземні колеги. «А-а-а, це стратеги із Ради Міністрів СРСР... Вони що завгодно розвалять!»
У вмінні завалити аграрний ринок, як вепра, нашим міністрам також немає рівних. До надуманих екс-керівником МінАП 40 млн. тонн зерна, озвучених ще до початку жнив, Україна поки що недобирає майже десять мільйонів. Незугарні «види на врожай» спонукали уряд Януковича, котрому запам’яталася недавня зернова криза, перестрахуватися, пригальмувавши відтік зерна за кордон. Ліцензування експорту, яке згодом трансформувалося у квотування, майже повністю стриножило зовнішньоекономічні контракти.
Поділяючи стурбованість уряду щодо продовольчої безпеки України, водночас освистую заходи — поспішні, такі, що суперечать чинному законодавству, — що ними чиновники намагаються зміцнити зерновий підмурівок. До втрат зернотрейдерів додався і підупалий імідж України як зернової держави. Про це свідчить недвозначна реакція міжнародних асоціацій торгівлі зерном та кормами (GAFTA), сільгосптоваровиробників у країнах ЄС (Coceral), імпортерів.
Скажіть, чи сидітиме совісний амбасадор в умебльованому офісі, попиваючи каву Toaster Choice, коли над дочірніми компаніями транснаціональних корпорацій збиткуються чиновники країни, де він проходить дипломатичну службу?! Саме тому Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Вільям Тейлор особисто прибув до Мінагрополітики, аби поінформувати його керівника Юрія Мельника: обмеження на експорт зернових завдали заокеанським інвесторам серйозних збитків.
Для американських компаній, що входять до лідируючої десятки зернотрейдерів, раптове запровадження ліцензування-квотування, як полова на голову. Кабмін спершу начебто погодився на двотижневу відстрочку, щоб експортери могли адаптуватися, одначе терміну не дотримав. Відповідно до постанови уряду №1364 від 28 вересня, починаючи з 3 жовтня і до кінця поточного року експорт продовольчої пшениці та суміші пшениці з житом підлягає ліцензуванню.
Власне, режим автоматичного ліцензування, а саме до нього вдався Кабінет міністрів, нікому нічого не забороняє. Принцип такий: якщо правильно оформлені документи (є відповідна заява, копії контракту з іноземним покупцем та специфікація до нього, копії свідоцтва про держреєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності), вам безперешкодно видають ліцензію. Задля цього у МінАП створили комісію у складі дев’яти чоловік. На першому засіданні 4 жовтня санкціонували експорт 320 тис. тонн пшениці. Із погодженнями на руках — до Мінекономіки, оскільки саме це відомство видає ліцензії.
Згідно з наказом, комісія МінАП мусила працювати щодня, однак збиралася вона лише тричі, загалом «благословивши» на вивіз 540 тис. тонн пшениці. А перші дозволи з Мінекономіки експортери одержали тільки... у п’ятницю, 13 жовтня, а їх потрібно було ще розвезти по портах.
Десять діб бездіяльності... 15 зерновозів на приколі у портах, бо без ліцензій забороняють не те що віддати швартови, а й завантажувати зерном. Збитки (демередж) від добового простою 50-тисячотонного «панамакса» — 50 тис. дол. Але ці суми годі порівнювати з неустойкою, яку доведеться сплатити за невиконання термінів контракту — близько 1,8 млн. дол. Скупчення вагонів безпосередньо на терміналах, під’їзних коліях також вбирається у копієчку — штрафні санкції за їх затримку нараховують за подвійним тарифом.
Через спровоковане затишшя південні порти майже на чверть недовиконали план вантажно-розвантажувальних робіт. Зернові пробки не дають змоги вчасно переадресовувати і транзитні вантажі, що спричиняє справедливі нарікання відправників. Усе це змусило «Укрзалізницю» з 10 жовтня ввести заборону (конвенцію) на рух вагонів із пшеницею та ячменем у бік чорноморських портів.
Зрозумівши «заборонну» безглуздість автоматичного ліцензування, Кабмін удруге за два тижні змінює правила гри на зерновому ринку, запровадивши постановою №1418 від 11 жовтня ліцензування квотне. У густе експортне сито, окрім пшениці та суміші пшениці з житом, потрапили ще й власне жито, ячмінь і кукурудза. Визначено обсяги для вивозу: відповідно 400 тис. тонн, 3 тис., 600 тис. і 600 тис. тонн до кінця календарного року. Якщо фуражні ячмінь із кукурудзою якоюсь мірою впливають на продовольчу безпеку держави, то список слід поповнити ще й топінамбуром і пасльоном. Аграрні чиновники тішать трейдерів: якщо урожай виявиться щедрішим, то з Нового року щось і вам уділимо. Але хто з перевізників серйозно робитиме ставку на непевні контракти?
Спростовуючи закиди щодо адміністрування зернового ринку, Кабмін прикривається тим, що проект постанови з питань квотування експорту окремих видів зерна підготовлено за підсумками урядових нарад за участю центральних органів виконавчої влади та представників зацікавлених громадських професійних організацій. Хоч би як клерки парфумили згадані засідання, а одностайністю на них і не пахло.
Ще один аргумент виконавчої влади: міжнародні документи дозволяють тимчасово обмежити чи заборонити експорт, щоби попередити чи послабити критичний дефіцит харчових продуктів або інших товарів, що мають стратегічне значення для країни-експортера. Я би продовжив: при запровадженні таких обмежень світова практика передбачає підготовчо-адаптаційний період — 90—120 днів.
Зрештою, навіщо «плавати» у зарубіжному законодавстві, якщо є вітчизняне — зрозуміле і доступне.
По-перше, Закон «Про державну підтримку сільського господарства України», який так часто цитують урядовці, передбачає режим адміністративного регулювання ринку зерна. Щоправда, за спеціальною процедурою — за поданням Аграрного фонду до Кабінету міністрів. Але звідти ніяких меседжів не надходило.
По-друге, згідно із частиною 7 статті 16 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», рішення про застосування режиму встановлення квот (кількісних або інших обмежень) приймає Кабінет міністрів за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики із визначенням списку конкретних товарів, експорт яких підпадає під режим квотування, періоду дії цього режиму та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару. Водночас за частиною 1 статті 9 цього закону затверджувати список товарів, експорт яких підлягає квотуванню або забороняється, може лише Верховна Рада. Оскільки вона не приймала рішення про включення зерна до переліку товарів, на які може поширюватися ліцензування чи квотування, то Кабмін, по суті, діяв через голову партнера.
По-третє, готуючи постанову №1364 від 28 вересня 2006 року, її автори припустилися (випадково чи зумисне?) довільного формулювання назви товару — «продовольча пшениця і суміш пшениці та жита (меслин)». Бо згідно з УКТЗЕД коди 1001 10 00 90 та 1001 90 99 00, зазначені у постанові, належать «пшениці і суміші пшениці та жита (меслин)».
І, нарешті, по-четверте. Обидві постанови можуть гикнутися Україні і в ЄС, і в СОТ. За моєю інформацією, Європейська комісія у Брюсселі має намір ініціювати розгляд ліцензування і квотування експорту українського зерна на саміті ЄС — Україна і нагадати нашим чільникам про дотримання міжнародних правил та стандартів, прийнятих СОТ, особливо у контексті можливого вступу України до цієї організації. За такого перебігу подій депутатам не варто квапитися із прийняттям 21 СОТівського законопроекту.
Про це йшлося і в розмові Вільяма Тейлора з Юрієм Мельником. З американським послом можуть солідаризуватися німецький та швейцарський колеги, оскільки і перед їхніми компаніями Кабмін опустив зерновий шлагбаум. Такі дії інакше, як порушенням договірних відносин України у сфері міжнародних двосторонніх домовленостей про сприяння та взаємний захист інвестицій, не назвеш.
За грамотних юристів іноземні компанії через суд можуть змусити Кабмін ще й відшкодувати у повному обсязі збитки, завдані регуляторними актами, що порушили права інвесторів, спричинили невиконання експортних контрактів. Саме таке покарання передбачає Закон «Про інвестиційну діяльність». Та й наші трейдери, за бажання, озброївшись Цивільним кодексом, можуть позмагатися, по суті, із непідсудним центральним виконавчим органом. Власне, так воно вже й сталося. 18 жовтня кілька компаній подали до Господарського суду м. Києва позовну заяву до Кабінету міністрів про визнання незаконними та скасування обох урядових постанов — №1364 і 1418.
Я вже не кажу про те, як оцінять чиновники ЄС таку «гармонізацію» нашого законодавства із законодавством Євросоюзу, а СОТ — нетарифні методи, що є метрономом «ринковості» економіки. Адвокатське об’єднання «Волков і партнери» виловило в кабмінівських постановах стільки «бліх», що назбирається для посібника «Не керуйте так державою!».
Чи можна було обійтися без обмежень? На безвідповідальному зерновому прогнозові, складеному екс-міністром, вибудовували свої експортні плани і зернотрейдери. Перед ними маячіла цифра 13 млн. тонн — вивізні обсяги у межах минулорічних... Але Україну накрив недорід. Нинішнє керівництво аграрного відомства киває на кліматичні умови, що розтягли жнива, як гармошку, майже на два місяці, дощі, які залили західні області. Тому прогноз зернових «переверстали» у бік зменшення, і якщо вийдемо на рубіж 35,4 млн. тонн (разом із кукурудзою), вважайте, будемо на коні.
Заради об’єктивності, зона Полісся, до якої входять сім областей (Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська та Чернігівська), щороку засипає до всеукраїнської комори майже 2,5 млн. тонн зернових. Де розгубили ще стільки ж до планових 40 млн. тонн?
Очевидно, недостачу слід шукати в інших статистичних графах. Восени 2005-го посіяли озимих лише 86,2% проти 2004 року. У розрізі областей показники ще нижчі: Херсонська — 71,8%, Чернівецька — 72,5, Хмельницька — 73,4, Івано-Франківська — 73,7%... Збільшенню посівних площ не зараджує навіть зросла бюджетна підтримка.
Загалом же виробництво зернових та зернобобових культур (включаючи кукурудзу) зменшив 21 регіон. Найістотніше — у Луганській (на 37%), Харківській та Чернівецькій (28) і Сумській (27%) областях.
Та навіть відкоригований баланс не дає підстав наглухо опускати зернову завісу.
Не знаю, яким алгоритмом складання зернових балансів послуговується Василь Моцний, заступник міністра МінАП, але цифри у нього явно завищені: на продовольчі потреби — 7,3 млн. тонн, що вистачить з лишком країні із 60-мільйонним населенням. Наші пекарі рік у рік потребують 5 млн. тонн зерна: 3 млн. тонн — третього класу і 2 млн. — четвертого. Зайвого списали на птахівництво та худобу — 14,5 млн. тонн. І це при тому, що станом на 1 жовтня ц.р. великої рогатої худоби поменшало на 1,5% проти 2005 року, корів — на 6,8%.
Задля зернової міцності МінАП планує навіть подвоїти перехідні запаси — близько 4 млн. тонн, чого раніше ніколи не робило. Порозпихавши по коморах і засіках збіжжя, аграрне відомство погоджується: 3 млн. тонн пшениці можна безболісно експортувати. Трейдери вивезли 1,7 млн. Отже, у залишку ще 1,3... Але уряд запровадив ліцензування і квоти.
Їх утаємничена поява породила чимало домислів. Перша версія: аграрний міністр, якого пов’язують із представниками курячого бізнесу, в такий спосіб вирішив перекрити канал збуту зерна, яке на внутрішньому ринкові через підвищену пропозицію впаде в ціні і стане легкою здобиччю для птаства. Друга версія: порівняно дешевого зерна потребують і пекарі, і виробники спирту. Зернотрейдери ж, конкуруючи між собою, лише за тиждень підняли ціну на пшеницю майже на 20%, спонукавши не відставати і мельників. Відповідно зросла й вартість борошна. Услід за ним прогнозують подорожчання хліба: на 15—20 копійок за кілограм протягом півроку. Зрозуміло, така перспектива урядовцям не сподобалася. Одне слово, натуркування кабмінівських вух не минуло безслідно. Бо як тоді можна пояснити той факт, що експорт зерна заборонили, а борошна — ні?
За третьою версією, за допомогою зернових квот Кабмін намагається вибратися із п’ятого кута, куди його загнали зернотрейдери із набридливим поверненням ПДВ. Немає експорту — немає і проблем з відшкодуванням. Та найбільш вірогідною вважаю версію, пов’язану з... неофіційним проханням чиновників до зернотрейдерів «поділитися» вже придбаним збіжжям. Щоправда, за заниженою ціною — на 20 дол. дешевше. Спершу йшлося про 200 тис. тонн, а під кінець — про всі 900. Компанії навідріз відмовилися від «державного бізнесу»: купували по 880 грн. за тонну, а їх змушують продавати до Аграрного фонду по 777. Звідси все й закрутилося.
Знаю фірму, в якій разом із прибиральницею працюють 19 чоловік. За сезон вона купує півмільйона тонн зерна. А який штат Аграрного фонду, ДАК «Хліб України» і Держрезерву та їхні набутки? Якщо потрусити Аграрний фонд, із нього випаде кілька зернин. Згідно із розпорядженням Кабміну №474 від 30 серпня 2006 року, фонд мав закупити до держпродрезерву 400 тис. тонн продовольчого зерна. У наявності — 30,1 тис. тонн (7,5%).
Якби працівники Аграрного фонду чітко вловлювали коливання світової кон’юнктури, знали, що цьогорічний загальносвітовий урожай пшениці скоротиться порівняно з минулим майже на 5% — до 588 млн. тонн, на що миттєво відреагував і внутрішній ринок, то не почали б операції із заставним зерном. По суті, логіка підказувала: треба одразу вдаватися до прямих закупівель, заповнювати продрезерв, бо зерно щодень дорожчатиме. Однак гроші витратили на заставні, а поки чекали чергової фінансової порції, ціни реалізації перевалили за максимальний рівень для Аграрного фонду. Власне, трейдери, пропонуючи сільгосптоваровиробникам високу ціну, не допускали традиційного сезонного спаду.
За таких темпів сформувати піврічні регіональні та державні продовольчі резерви нелегко. Передусім із суто фінансових міркувань. Щоби «збити» внутрішні ціни, уряд з другої спроби таки «загнуздав» експорт. Тепер державним операторам у локальному середовищі, без конкуренції, легше буде відрапортувати про виконання стратегічного урядового завдання — поповнення продзапасів.
Яка ціна такої «ситості»? Квотна пайка Кабміну спровокувала зростання цін на світовому ринку зернових. За відсутності на ньому українців виторг може перетекти до кишень вічних конкурентів — російських компаній. А от щасливі власники «пшеничних» ліцензій Мінекономіки зіштовхнулися з тим, що органи Державної митної служби просто не визнають їх.
Усунення посеред маркетингового року з експортної дистанції для багатьох дрібних та середніх зернотрейдерів рівнозначне удару у сонячне сплетення. Відсутність конкурентного середовища всередині країни так чи інакше спричинить падіння цін. Причому на більшість продукції рослинництва. Очікувані збитки аграріїв навряд чи перекриє зрослий на 2 млрд. грн. бюджет АПК на 2007 рік.
Схоже на те, що Рік села, так і не розпочавшись, завершиться гірше традиційного.