Зернова стихія не заскочила так зненацька, як водна. До неї готувалися заздалегідь і, афішуючи, щораз піднімали «повеневу» позначку: 40 млн. тонн, 46 і аж за 50 млн. Таким передрікали валовий збір зерна. Уряд заспокоював: потопу не буде, бо в дію вступлять надійні «плавзасоби» — Держрезерв, Аграрний фонд, ДАК «Хліб України» і регіональні продовольчі фонди. Чотирьом рятувальникам у пік жнив належить зняти з ринку зайвину в обсязі 3—4 млн. тонн, аби втримати ціни бодай на рівні рентабельності хліборобів.
Проте після першого снопа, і після середульшого, за відсутності державних інтервентів-стабілізаторів, привільно почуваються лише зернотрейдери. Вони формують прямо з-під комбайна експортні партії і від початку нинішнього маркетингового року встигли переметнути через кордон уже понад 1,5 млн. тонн збіжжя. Ціни ж упали до непристойних 700—650 гривень за тонну фуражної пшениці.
У розпал молотьби Іван Рішняк, голова правління Державної акціонерної компанії «Хліб України», запевнив, що структура як державний агент скаже своє залізне слово на зерновому ринкові. Для такої заяви є вагомі підстави: елеватори ДАК спроможні зберігати 6,23 млн. тонн збіжжя, переробити близько 4,7 млн. — на борошно, крупи, комбікорми. Компанія володіє і вигідними в географічному плані Одеським і Миколаївським портовими елеваторами пропускною здатністю 1,5 млн. і 600 тис. тонн відповідно.
Іван Миколайович наголосив, що через перенасичення ринку, брак вільних зерносховищ компанія цього маркетингового року віддаватиме перевагу саме зберіганню збіжжя. А закупити планує півтора мільйона тонн. Порівняно з іншими елеваторами, послуги яких із початку року зросли в ціні майже вдвічі, подорожчання зберігання на чверть — до 10,57 грн. за тонну — на підприємствах ДАК справді роблять їх привабливими. Але…
Пан Рішняк недавно повернувся на те ж хлібне місце, на якому височів 1999—2002 років. І тоді він зворушливо говорив про рушійну силу ДАК «Хліб України». Проте у своїх діях компанія здебільшого влучала не в «десятку», а в «молоко». Найімовірніше, і цього разу усе закінчиться лише пристрілкою, оскільки ДАК обтяжують численні борги. Щоби «Хліб України» став повноцінним державним оператором із закупівлі та зберігання зерна, а також потужним експортером, треба повернути зернотрейдерам і держструктурам 670 млн. гривень.
Фінансові проблеми доймають холдинг із кінця 1998 року. У 2006-му було розроблено навіть адресну програму, в якій планували продати об’єкти невиробничого призначення разом із непрофільними активами ДАК і виручити 130—170 млн. грн. Але обмежилися передачею ліквідного зерна недержавному кредиторові — голландському HSH Nord Bank — на суму 25 млн. дол. У результаті цієї операції заборгованість перед банком зменшилася до 10,5 млн. дол., і це дало право не враховувати думку недержавних кредиторів у процесі санації.
Однак боргова лямка — не єдиний мінус, що відвертає від ДАК «Хліб України» сільгоспвиробників. Вони пам’ятають часи, коли дочірні структури ДАК «наварювали», занижуючи клас зерна, списуючи нестачу на усушку-утруску. Хоча цим грішать майже всі елеватори.
Керівництво Держрезерву напередодні жнив провело виїзне засідання колегії за участю директорів державних підприємств і комбінатів хлібопродуктів. Глава відомства Михайло Поживанов резюмував: система Державного резерву повністю готова до збирального сезону. Тим більше, що уряд пішов назустріч проханню головного схрону країни і вивільнив його із лещат закону про держзакупівлі. За ним Держрезерв мав право купувати зерно лише на тендері, тривала підготовка до якого унеможливлювала оперативне реагування на кон’юнктуру ринку.
Доступ до ефективнішої біржової торгівлі через укладання контрактів із виробниками відкрила постанова Кабміну №588 від 25 червня ц.р. А тижнем раніше Держрезерв оголосив тендер на закупівлю 200 тис. тонн зерна нового врожаю, обов’язковою умовою якого є поставка збіжжя винятково на його державні підприємства. Однак торги провалилися: на них надійшла лише одна заявка. А відповідно до ст. 62 Тимчасового положення про закупівлю товарів і послуг за державні кошти, потрібно мінімум два учасники.
Чи стане ефективнішим альтернативний спосіб — закупівля на акредитованих біржах? Якщо й так, то і на них Держрезерв не думає розганятися: планується закупити загалом 400 тис. тонн продовольчого зерна.
І все ж головним державним гравцем, за задумом урядовців, мав стати Аграрний фонд, що сформує державний продовольчий резервний фонд в обсязі не менш як 14% внутрішнього споживання. У розрізі культур це становить 803 тис. тонн пшениці і 78 — жита. Під них потрібно було виділити відповідні кошти. Проте 1,6 млрд. грн., адресовані АФ, виявилися віртуальними. Бо годі сподіватися на повернення сільгосппідприємствами раніше взятих позик, на кошти, виручені від продажу земель несільськогосподарського призначення, із чого і мав формуватися «посаг» державного інтервента.
Комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин констатував: спецфонд — ненадійне фінансове джерело. І зобов’язав Кабмін виділити для потреб Аграрного фонду 1,3 млрд. грн. з єдиного казначейського рахунку. Уряд у змінах до Держбюджету-2008 навпроти графи «Аграрний фонд» вивів цифру — 818 млн. грн. із загального фонду. Проте президент Віктор Ющенко вважав, що цієї суми замало, аби утримати баланс між ціною та пропозицією на ринку зерна, і зажадав від уряду збільшити її до 1,5 млрд. грн.
Утім, на початку липня Аграрний фонд не одержав ні урядових, ні президентських грошей. Без затвердження змін до державного бюджету він, по суті, залишився «принцом на зернині» — без жодних важелів впливу на ситуацію на зерновому ринкові. Перші електронні торги Аграрного фонду відбулися 1 липня за… кошти, які Міністерство аграрної політики відірвало від інших державних програм.
Зрозуміло, 150 млн. гривень — це не президентські 1,5 мільярда. Навіть якщо до тієї дещиці аграрне відомство додасть ще 250 млн.
Урядовці гарячково намагалися знайти вихід із п’ятого кута та оживити державного регулятора. Аграрний міністр Юрій Мельник ініціював перенести із четвертого кварталу на третій витратну частину, призначену Аграрному фондові. Депутат від БЮТ Іван Кириленко не виключав можливості виділити АФ із загального фонду держбюджету позику, яку він поверне одразу після прийняття змін до головного фінансового гросбуху країни.
На практиці ж усе сталося інакше. Стихійне лихо, що спіткало шість областей, змусило депутатів зібратися на позачергову сесію. Приймаючи зміни до держбюджету у частині надання фінансової допомоги потерпілим, вони заразом виділили мільярд гривень й Аграрному фондові.
Хоча ці кошти уряд міг би «вирвати» і раніше, перед депутатськими вакаціями, виокремивши питання фінансування АФ в окремий закон. Хто проголосував би проти, став би ворогом номер один українських аграріїв.
До слова, починаючи з 6 липня 2005 року, відколи функціонує фонд, йому жодного разу не вдалося виконати замовлення із формування державного продовольчого резерву через урізане бюджетне фінансування.
Між тим зерновий ринок захлинається від надмірної пропозиції. Хлібороби масово викидають на нього цьогорічний ужинок, сподіваючись розжитися грошима на збирання пізніх культур, осінню оранку…
Найбільше потерпають від цінового спаду власники середнього паю по Україні — селяни. Вони безсилі хоч якось вплинути на дикий ринок зерна і вдовольнятимуться тією пайкою і за тією ціною, яку їм вділить орендар — експлуататор їхніх гектарів. Та й частина господарств-середняків продає зерно дешевше, аби не витрачатися на зберігання.
У ролі «рятувальників» одноосібно виступають зернотрейдери. Якщо вони когось і рятують, то, швидше за все, світ від планетарної продовольчої кризи. Тільки не українських хліборобів, позаяк пропоновані ними ціни навіть нижчі від собівартості. Різке сезонне коливання, темпи якого перевищують світові, байдужість до цих негативів держави може призвести, як свідчить наш досвід, до зменшення площ під озимими, передусім пшеницею, вже наступного року. Відтак, за можливого дефіциту продовольчого зерна донорами стануть ті ж трейдери, завозячи в Україну збіжжя, але за світовими цінами.
У Росії донедавна трейдерів теж вважали зерновими «санітарами». А потім похопилися: 60% експорту російського зерна контролюють… шість компаній, переважно транснаціональних. І вже цього року там почне діяти державна компанія, яка, за задумом Мінсільгоспу, стане потужним експортером вітчизняного зерна.
Уряд схвалив ідею створення такого зернотрейдера на базі державного ВАТ «Агентство з регулювання продовольчого ринку». Влада планує, що до 2011 року на ВАТ припадатиме 40—50% загального обсягу експорту зерна із Російської Федерації, який цього року оцінюють у 4,5—5,5 млрд. дол. Згідно з концепцією, уже в серпні на баланс агентства передадуть акції 28 компаній із державною часткою у статутному фонді. Не виключають участі у державному проекті і комерційних структур.
А наша влада не може дати ради трьом державним інтервентам. Тому останні не відають: хто і що повинен робити у разі зернового попередження? Дещо розгублені і вітчизняні трейдери. Вони заявляють про картельну змову іноземних компаній щодо пониження цін. Чи не вони, транснаціональні компанії, в останні роки входять до лідируючої п’ятірки найактивніших експортерів українського зерна?!
Експансією «ніжок Буша» занепокоєні і м’ясовиробники. Їхні звернення до керівництва держави зводяться до одного — пригальмувати імпорт американської курятини. Стривайте! Але ж ми воліли лібералізації торгівлі, відкритості ринку, якнайширшого доступу до його принад. Чільники переконували, що за членства у СОТ український АПК більше виграє, аніж програє…
Виявляється, вступити у СОТ — це не те, що у коров’ячий «корж», від якого легко можна відмитися. Тому зернове попередження — не останнє.