Ось вони і зустрілися! 2007-й із 2008-м. Вето із мораторієм. Президент із антикризовою коаліцією. Хто кого? І, головне, за що?
Бідну землю тягають, як повію, кому не ліньки! І кожна політична сила намагається пофарбувати її у свій колір — чи то жовто-блакитний, чи пурпуровий... Залежно від «окрасу» варіюються і строки купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. 9 січня ц.р. у Верховній Раді вкотре вирішувалася ринкова доля ріллі: починати торгувати нею вже
зараз чи відкласти до наступного нового року?
367 депутатських голосів виявилися для Віктора Ющенка програшними. Для порівняння: на 63 голоси менше 2004 року набрав ініційований «Нашою Україною» (автори — Віктор Ющенко, Іван Васюник, Іван Томич) закон про мораторій на продаж сільськогосподарських земель до 2007 року. Але Леонід Кучма наклав на нього вето. І після цього ви переконуватимете мене, що життя рухається не по замкнутому колу, а спіралі?!
В одній із передвиборних агіток Віктор Андрійович, претендент на найвищу державну посаду, обіцяв: «Я, як президент, підпишу закон про мораторій і не допущу олігархічного криміналітету до масового, за безцінь, скуповування селянських земель! Злочинні клани на село не пройдуть!»
Ще багато цікавого і правильного містилося у програмних тезах «Я врятую сільську Україну!» І те, що насамперед держава мусить стати головним суб’єктом земельного ринку і викупити близько восьми мільйонів знесилених гектарів у реальних власників із тим, щоб законсервувати ці землі і вдихнути з роками у них життя родючості. При цьому приватизація землі прямо називалася найбільшою спекуляцією влади.
У листівці йшлося і про пілотні проекти з торгівлі землею у кількох найбільш кризових районах України, щоби набути досвіду й усунути хиби, які виникатимуть під час експерименту. На депресивних територіях, де ледь животіє виробнича база, а рівень безробіття серед працездатних становить понад 10%, майбутній президент зобов’язувався коштом державного бюджету уже із 2005 року організувати державні сільськогосподарські, переробні та обслуговуючі підприємства...
Збігло два роки. І чим може похвалитися президент Віктор Ющенко, крім «земельних» декларацій? Зміцніла-розширилася законодавча база? Після першого засідання Ради національної безпеки та оборони із земельних питань до Верховної Ради подано близько 70 законопроектів, обіцяних тодішнім секретарем Петром Порошенком, що мали б урегулювати проблеми землекористування? Чи, може, проти всіх пунктів указу вже Віктора Андрійовича — «Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок» — стоять «галочки» про їх виконання? Тим більше що після 25 липня 2006 року, дати його підписання, збігло більше, ніж визначені дофранцузскогокументом чотири місяці, протягом яких Кабмін мусив подати на розгляд парламенту нагальні земельні законопроекти. Одне слово, в Україні й досі не діють правові засади для функціонування повноцінного ринку землі.
Гортаючи архів, надибав на власну публікацію чотирирічної давності «І все-таки вона обертається!» («ДТ» №3 від 25 січня 2003 р.). Перечитав. Мало що змінилося! Більш категоричні експерти вимірюють правовий вакуум п’ятнадцятьма роками. Тільки й того, що за цей час колишні колгоспники зістарилися, і тепер державники співчувають їм, бо знесилені селяни не можуть на своїх паях налагодити «високопродуктивне сільськогосподарське виробництво». Приспів час передавати наділи у кремезніші руки!
Тому подолання вето 9 січня не стало несподіванкою, ймовірно, і для самого Віктора Ющенка. До цього можна було підготуватися заздалегідь, ще у червні, коли учасники антикризової коаліції домовилися продовжити дію мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення ще на рік. Власне, стратеги секретаріату повинні були спрогнозувати: якщо 19 грудня 2006 року за закон соціаліста Василя Цушка №1037-1 «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних актів)» проголосували 354 депутати, то відстояти президентське вето нереально. Тобто Віктор Андрійович, можна сказати, свідомо йшов на втрату рейтингових очок і відкрите невдоволення лівої частини парламентської більшості.
У президентського оточення був варіант провести консультації з БЮТ, разом напрацювати узгоджені поправки — м’якші за «соціалістичні» — і внести їх як новий законопроект. Малоймовірно, але спробувати можна було б. Одначе цього не сталося. Можливо, через наперед відому позицію Юлії Володимирівни щодо земельної проблематики: будучи прем’єром, вона у цих питаннях тяжіла більше до лівого, аніж до правого флангу. Зрештою, 120 БЮТівських голосів, окрім того, що стали вирішальними у подоланні вето, і «відшмагали» «нашоукраїнців», і застерегли «регіоналів»: бий своїх, аби чужі боялися!
У президента було два тижні, щоби разом із експертами, аналітиками аргументовано довести шкідливість продовження мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських земель. «Обмежуються конституційні права громадян вільно розпоряджатися своєю власністю» — цей лаконізм, який став головною фабулою вето, Ющенко міг озвучити і не під новорічну ялинку. Мабуть, у секретаріаті сподівалися на канікулярну розслабленість і депутатів, і урядовців.
Власне, призупинення президентом дії Закону №1037-1 напередодні Нового року дехто міг розцінити як початок із 1 січня 2007 року вільного обігу сільськогосподарських земель. Одначе Кабмін зреагував миттєво: закликав місцеву владу не допустити нотаріальної реєстрації актів купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення до розгляду парламентом президентського вето. Міністерство юстиції, у свою чергу, розіслало у свої підрозділи відповідні застереження.
«Заборонний» закон Віктор Ющенко у четвер підписав. І пообіцяв його направити до Конституційного суду. А той, припускаю, таки визнає порушення Основного Закону країни у частині утиску прав громадян. Одначе поважна інституція не зможе скасувати норму, яка міститься у законі: запровадити купівлю-продаж земельних ділянок із 1 січня 2008 року за умови набрання чинності законів України «Про державний земельний кадастр» та «Про ринок земель». За їх неприйняття мораторій автоматично продовжуватиметься не те що до 2015 року, як вимагали комуністи, а й до 2017-го і стане подарунком «ленінцям» до ювілею Великої Жовтневої соціалістичної революції. І взагалі може перетворитися на «безрозмірний».
— На пострадянському просторі Україна — єдина без закону про державний земельний кадастр, — роз’яснює ситуацію Антон Третяк, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, академік-секретар відділення аграрної економіки і земельних відносин Української академії аграрних наук. — У Верховній Раді він «вариться» із 2004 року. 2005-го був відправлений на повторне друге читання. Відшліфували — і нині законопроект готовий до розгляду. Хоча і навколо нього може розгорітися дискусія.
Запалом послугує відсторонення місцевих органів самоуправління від ведення книг реєстрації державних актів на ввіреній території. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом, вони мають право приймати рішення про передачу землі у власність чи надавати її для інших цілей. На основі цих рішень видають державні акти, тож, відповідно, повинні і реєструвати їх у себе. Чому Держкомзем вбачає у цьому якусь небезпеку?
Держкомзем повністю веде державний земельний кадастр в електронному вигляді і може контролювати (але не контролює) процеси через державну землевпорядну експертизу та реєстрацію руху усіх земельних ділянок. Ніякої загрози голови сільрад не несуть. Навпаки, треба задуматися, а чи доцільно в одних руках концентрувати ці процеси? Може статися так, що у другому читанні законопроект не підтримають, і тоді доведеться починати все спочатку.
Набагато складніше із законопроектом про ринок земель, який теж довго поневіряється у парламенті. Він настільки слабкий і сирий, що марно чекати на його проходження з першого чи навіть другого разу.
Що ж до мораторію, то він не зупинить купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. «Мізки» розробляють варіанти тіньових схем обігу земельних ділянок, бо у цій сфері крутяться ве-е-еликі гроші. Реальна вартість гектара поля — 5 тис. грн. Якщо ж ми змінимо цільове призначення і переведемо землю під забудову, то ціна може підскочити до мільйона гривень, залежно від місця розташування...
На жаль, державі з цієї маржі нічого не перепадає, оскільки вона не управляє процесами. А могла б. Якби свого часу розробили закон про зонування земель, виокремили для будівництва житла малопродуктивні та деградовані масиви: довкруж Києва, великих міст... І, викидаючи на ринок порції земельних ділянок, ми б істотно збили ажіотаж. Але ж науку усунули від фундаментальних і прикладних досліджень.
Чуєте? Вона таки обертається! І ніщо її вже не зупинить...