Мораторій обмежує передусім права власників землі, а також стимули для здійснення у сектор інвестицій, які необхідні для залучення новітніх технологій, розвитку систем іригації тощо. Він також суттєво обмежує доступ до фінансування для малих і середніх фермерів, оскільки вони не можуть отримувати кредити під заставу землі, а це в свою чергу перешкоджає розвитку дрібних фермерів і переходу до виробництва продукції з вищою доданою вартістю.
У результаті рівень продуктивності сільського господарства в Україні на сьогодні є досить низьким порівняно з іншими європейськими країнами. Додана вартість ведення сільського господарства в Україні з розрахунку на один гектар у 2018 р. становила 440 дол. США порівняно з 1100 дол. у Польщі, 1700 - у Німеччині та 2450дол. - Франції. Основна причина цього полягає в тому, що сільськогосподарське виробництво в Україні зосереджене на продуктах із нижчою доданою вартістю, таких як зерно. Плата за оренду сільськогосподарських земель в Україні також значно нижча, ніж в інших європейських країнах, що негативно впливає на доходи землевласників.
Таким чином, земельна реформа є критично необхідною для забезпечення сталого економічного зростання України та подолання бідності. Але важливо також, якою саме вона буде, оскільки від дизайну реформи залежить, скільки інвестицій Україна зможе залучити, і скільки зможуть отримати власники землі від її оренди чи продажу. Світовий банк обчислив різні сценарії запуску ринку землі, і, безумовно, найбільш ліберальний, з меншою кількістю обмежень матиме найкращий економічний ефект як для власників земельних ділянок, так і для перспектив економічного зростання країни в цілому. Але у будь-якому разі і за будь-якого дизайну реформи від зняття мораторію перш за все виграють землевласники, які отримають право вільно розпоряджатися своїм майном і мати за нього гідну винагороду.
Безумовно, відкриття ринку має і низку ризиків, тому має супроводжуватися вжиттям допоміжних заходів, які зробили б ринок максимально прозорим та ефективним. Наразі проєкт закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, затверджений Верховною Радою в першому читанні 13 листопада 2019 р., є серйозним проривом у створенні ринку землі. Однак додаткове законодавство є критично важливим для створення механізмів ефективного врядування ринку землі, створення прозорої системи моніторингу, запобігання концентрації та монополізації та забезпечення доступу до фінансування для дрібних фермерів. Тут, на нашу думку, важливим є те, щоб це додаткове законодавство було ухвалене до відкриття ринку землі.
Додаткові заходи необхідні за двома основними напрямами: забезпечення ефективного врядування земельних відносин і доступ до фінансування для малих фермерів.
Ефективне врядування земельних відносин включає таке:
- відкриття доступу до даних земельного кадастру та забезпечення сумісності даних між кадастром і державним реєстром. Це важливо з погляду зменшення маніпуляцій з документацією щодо прав власності та можливостей для корупції. Відповідний законопроєкт уже було зареєстровано в парламенті. Крім того, для запобігання випадкам повторної реєстрації чи рейдерським захопленням має бути ухвалений додатковий закон, що дозволив би повністю автоматизувати обмін інформацією між реєстром і кадастром і вимагав би реєстрації всіх розцінок, прописаних у договорах продажу та оренди;
- упорядкування процедур передачі земельних ділянок і децентралізація управління землею, що включає передачу права власності та управління державними землями від Геокадастру до місцевих органів влади. Відповідний законопроєкт уже було ухвалено у першому читанні. Крім того, необхідно розробити й ухвалити пакет законодавства для регулювання користування державними землями на місцевому рівні, проведення обов'язкових електронних аукціонів та обмеження непрозорої роздачі земель;
- створення системи моніторингу земельних відносин для забезпечення того, щоб реформа ринку землі здійснювалася відповідно до плану та для запобігання шахрайським діям. Наразі обговорюється концепція закону про створення системи моніторингу земель, яка забезпечила б доступ до даних про реєстри прав власності, автоматично блокувала б передачу земель із порушенням законодавчих обмежень.
Щоб вирішити проблему доступу до фінансування під заставу землі, для фермерів, які раніше не мали змоги отримувати банківські кредити, доцільно було б створити установу (з незалежним і прозорим управлінням), що надавала б часткові гарантії за кредитами. Втім, створення такого механізму не зможе повністю вирішити проблеми із вартістю ресурсів для фермерів. Тому необхідний іще додатковий механізм підтримки - державна допомога.
Державні субсидії для фермерів мають бути вузькоспрямованими та розробленими таким чином, щоб стимулювати підвищення продуктивності та вирощування продукції з більшою доданою вартістю і застосовування нових технологій за умови обмеженості фінансових ресурсів держави. В минулому сільськогосподарські субсидії в Україні значною мірою приносили користь великим і впливовим виробникам. Рішення уряду замінити це цілеспрямованою підтримкою дрібних фермерів для придбання землі є кроком у правильному напрямі. Але тут також важливо враховувати і міжнародний досвід, який говорить, що грантові дотації (а не субсидії на зниження вартості кредитів) дають змогу позичальникам компенсувати вищі витрати на виплату процентів та інші постійні витрати протягом перших років і надають стимул ставати більш прибутковими з часом. Крім того, така державна підтримка має бути спрямована на малих фермерів (господарства площею до 500 га), які є найбільш обмеженими у можливостях кредитування, щоб мінімізувати потенційне викривлення ринку комерційного кредитування.
Якщо земельну реформу буде ухвалено разом із зазначеними додатковими заходами, це дасть Україні унікальну можливість посилити інститути земельного врядування, створити умови для зростання інвестицій у сільське господарство, підвищить ефективність використання земельних ресурсів, дасть поштовх для розвитку нових фінансових інструментів. Усі ці зміни разом є запорукою пришвидшення економічного зростання та покращення якості життя українців.