Чесно кажучи, ми були дуже здивовані, побачивши серед зими на справжнісінькі жнивні клопоти. Під час відвідин кількох сільгосппідприємств їхні керівники укладали угоди й вели переговори про оренду зернозбиральних комбайнів, які збиратимуть улітку майбутній врожай.
— Чи не зарано? Адже ще невідомо, який врожай буде...
— Боюся, що запізнилися, — відповів один зі співрозмовників. — Багато власників та орендарів уже визначилися, розподіливши техніку на час жнив. Її всюди не вистачає.
Як з’ясувалося, завчасні заходи із залучення зернозбиральної техніки мали, так би мовити, масовий характер. Більшість сільгосппідприємств, не чекаючи весни, уклали відповідні угоди з машинно-технологічними станціями й маневреними механізованими загонами. Така співпраця намічається не лише в масштабах регіону: передбачається залучати збиральну техніку з сусідніх областей, маневрувати нею між районами й окремими сільгосппідприємствами.
Підвищена увага до залучення збиральної техніки, звісно ж, не випадкова. Вона свідчить про той незаперечний факт, що саме в цьому найслабша ланка майбутнього комплексу робіт. Голими руками землю родити не примусиш. Перш ніж вирости на полях, урожай зріє в головах фахівців та організаторів виробництва, віддача землі прямо залежить від обсягів задіяних матеріальних та фінансових ресурсів, ефективності їх використання.
Торік в області зібрали трохи більше 900 тис. тонн зерна — далися взнаки не тільки несприятливі погодні умови, а й малі кошти, залучені в сільське господарство. На одній з нарад, присвячених аналізові невтішних результатів минулого року, заступник начальника головного управління сільського господарства та продовольства області Дмитро Рубля повідомив, що місцеві банки змогли виділити під урожай-2000 лише 26 млн. грн., причому з них тільки 6,8 млн. потрапили до безпосередніх виробників. З урахуванням цього, підхід до вирішення питань урожаю-2001 довелося кардинально змінити. В ухваленій на сесії обласної ради програмі соціально-економічного розвитку передбачено кроки, які повернуть сільському господарству його традиційно провідну роль в економіці області. Якщо обсяги промислового виробництва планується збільшити на 5,8%, то зростання обсягів валової продукції сільського господарства має становити за рік 32,3%.
У запрограмованому ривку роль локомотива, що витягне розв’язання всього комплексу аграрних проблем, відведено виробництву зерна, яке повинно зрости більш ніж удвічі, порівняно з минулим роком, і досягти не менше 2—2,5 млн. тонн на рік. Саме підвищена увага до зернового клину має лише за один рік збільшити віддачу аграрного сектора на третину.
Зрозуміло, вихід на такі показники потребує вищого рівня вкладень у сільське господарство. І вирішувати ці питання краще не навесні, коли все загуркоче й треба буде сіяти, вносити добрива та обробляти посіви, а взимку, коли є час і можливості все зважити, розрахувати, знайти необхідні кошти, визначитися з партнерами.
Вжиті ще минулої осені заходи вже дали віддачу. Саме Миколаївщина нині має найбільший у країні озимий клин — 680 тис. га. При цьому 85% озимини виходить із зими в хорошому й відмінному стані. А позаяк на більшій частині площ з осені вдалося підняти зяб, то створено всі умови для посіву навесні, у кращі терміни і в підготовлений грунт, на 287 тис. га ранніх зернових, в основному ячменю.
Таким чином, зернове поле області, враховуючи кукурудзу та круп’яні, становитиме не менше мільйона гектарів. Щоб отримати з них запланований врожай, певна річ, доведеться вкласти додаткові кошти. Розрахунки засвідчили, що для цього потрібно 28 тис. тонн паливно-мастильних матеріалів, понад 50 тис. тонн мінеральних добрив, не менше тисячі тонн засобів захисту рослин. А ще знадобляться гроші на придбання техніки, запчастин, насіння, якого не вистачає. Зрозуміло, що згадуваних вище торішніх банківських вкладень у землеробство вочевидь недостатньо: потрібно буде як мінімум 280 млн. грн. кредитних ресурсів.
Серія ділових нарад між представниками сільгосппідприємств і банків показала, що хоч банки й готові збільшити асигнування в сільське господарство, але надати повністю такого обсягу вкладень не можуть. До того ж ці установи воліють не ризикувати і хочуть мати справу в основному з платоспроможними сільгосппідприємствами, не обтяженими багаторічними боргами. Але річ у тім, що потребують коштів усі хлібороби, а ті, хто працює в занедбаних господарствах, — найбільше. З огляду на нинішній стан товаровиробників, область взяла курс на залучення широкого кола інвесторів на різних умовах.
Зваживши свої можливості й визначивши інтерес, давній партнер хліборобів — ЗАТ «Родючість» виділяє багатьом хліборобським підрозділам у вигляді технічного кредиту мінеральні добрива й засоби захисту рослин з наступним розрахунком вирощеним врожаєм. Так само діють спеціалізовані насіннєві й ремонтно-технічні підрозділи: одні надають селянам під майбутній розрахунок натурою насіння, а інші — ремонтні послуги.
Не секрет, що ще кілька років тому село було повністю віддане на відкуп комерційним структурам, які диктували тут свої умови, цінову політику. Це призводило до величезного розриву в цінах на сільськогосподарську продукцію й поставлені ресурси. Комерсанти й тепер співпрацюють із сільгосппідприємствами, однак коли на хліборобському обрії з’явилися нові загони партнерів, готових співпрацювати на взаємовигідних засадах, вони змушені враховувати ситуацію. Тим більше що після тривалої перерви активнішу позицію перед весною зайняли промислові підприємства.
Вознесенський шкіряний завод («Возко»), що славиться успіхами на внутрішньому й зовнішньому ринку, виділив кошти для забезпечення сусіднього підприємства «Дружба» пальним та мінеральними добривами. Це не єдине господарство, яке отримало вигідний технічний кредит від шкіряників. Помітно нарощують вкладення в сільське господарство миколаївські підприємства «Зоря», «Машпроект», «Нектар», ряд заводів і фабрик Первомайська. Навіть суднобудівні заводи після одержання вигідних іноземних замовлень розширюють співпрацю з селянами.
У нинішньому сільськогосподарському сезоні розвиватиметься й така форма роботи: потужні сільгосппідприємства беруть під свою опіку земельні паї селян з навколишніх сіл і вкладають у вирощування врожаю «на стороні» власні ресурси. Торік сільгосппідприємства «Агрономія», «Ольвія», «Золота нива», не обмежуючись власними земельними наділами, взяли для проби в оренду по тисячі-дві гектарів у сусідів. Експеримент повністю себе виправдав, дав змогу, з одного боку, збільшити прибутки процвітаючих господарств, а з другого — підтримати матеріально селян — власників земельних паїв. Під урожай 2001 року ці господарства в кілька разів збільшили площі орендованих земель. Їхній приклад підхопили десятки інших.
До цього процесу долучилися й фермерські господарства. Якщо торік сотня-дві гектарів землі, узяті в оренду фермером, вважалися дивовижею, то нині вже десятки фермерів взяли в обробіток ділянки площею в понад тисячу гектарів. А такі фермери, як Олег Юрченко з Арбузинського району, Валерій Фалалєєв з Березнегуватського та інші, розширили свої угіддя за рахунок орендованої землі до кількох тисяч гектарів, на практиці довівши, що скромні селянські господарства цілком можуть вирости у великі високомеханізовані підприємства. Такі інвестиції особливо цінні. Вони дозволяють повернути до життя виробництво в таких занедбаних господарствах, яким уже жоден банк не запропонує кредитів.