Новинка сезону:
міні-агрегат на базі бензопили «Дружба» |
Забезпечити виробництво не менше 35 млн. тонн зерна — таке завдання стоїть нинішнього року перед сільськими виробниками України. Близько 2 млн. тонн припадає на Харківську область.
Сьогодні агропромисловий комплекс області виробляє третину валової продукції регіону, формує основну частину продовольчих ресурсів і майже три чверті роздрібного товарообороту. Торік, порівняно з 1999-м, сільськогосподарські товаровиробники забезпечили приріст валової продукції більш як на 20 відсотків, і це відразу позначилося на інших галузях економіки. Наскільки реальне нинішнє завдання — збільшити поставки зерна в 1,6 раза? Ось що думає з цього приводу Микола Безуглий, заступник глави Харківської облдержадміністрації:
— Наприкінці 80-х — початку 90-х у порівнянних цінах ми щороку виробляли валової продукції рослинництва і тваринництва на 2,5—2,6 млрд. гривень. Але вже 1995-го цей показник знизився до 1,7 млрд. гривень, а 1999-го — і взагалі становив 900 млн. У чому ж була причина такого різкого спаду? Частково відповідь на це запитання дає аналіз питомого вкладення коштів, тобто суми коштів, вкладених на один гектар сільськогосподарських угідь. 1990 року — це 557 гривень у перерахунку на ціни 2000 року, 1999-го — лише 287 гривень, що майже вдвічі менше.
Змінилася за цей час і структура витрат. Наприклад, частка витрат на купівлю мінеральних добрив зменшилася із 12 відсотків до 6, і це тоді коли ціни на них зросли майже вдесятеро. У більшості господарств перестали дотримуватися технологічних вимог, намагаються обмежитися мінімальною кількістю операцій і прийомів, не дбають про відновлення родючості земель. Особливо це стосується використання добрив і засобів захисту рослин. Так, внесення мінеральних добрив на один гектар посівної площі скоротилося торік, порівняно з 1990-м, у 25,6 раза. Якщо десять років тому мінеральних добрив і засобів захисту рослин застосовували навіть більше оптимального рівня, що мало й певні негативні наслідки, то нині мінеральних добрив у цілому по області вноситься у 20 разів менше, ніж велять інтенсивні технології. Внесення органічних добрив зменшилося у 5,3 раза. І це при тому, що для бездефіцитного балансу гумусу потрібно щороку по 10—11 тонн органіки на гектар. Відтак у регіоні різко скоротилося виробництва валової продукції — у 2,2 раза за 10 років, а рентабельність рослинництва знизилася зі 132 відсотків 1990 року до 18% 1999-го і 44% 2000-го.
Вихід на Харківщині бачать один — якнайшвидше повертатися до інтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва. На першому етапі — значно збільшити використання мінеральних і органічних добрив, хоча б наблизитися до оптимального рівня. Внесення одного центнера мінеральних добрив дає чотири-п’ять центнерів приросту врожаю зернових на гектар. Розрахунки свідчать, що навіть коли нинішнього року ціни на аміачну селітру зростуть до 600 гривень за тонну, включаючи доставку в господарства, рентабельність її використання при вирощуванні зернових становитиме 50—55 відсотків, тобто вигода очевидна.
Фахівці знають, що залежність між вартістю валової продукції та обсягом вкладених коштів далеко не лінійна. Існує певна мертва зона, яка в регіоні обмежена 250—280 гривнями на гектар: це мінімум технологічних операцій для виробництва (підготовка грунту, сівба, збирання врожаю). При вкладенні 380—360 гривень на гектар простежується зростання виробництва, але темпи його невисокі. Вкладання ж коштів у межах 600—900 гривень на гектар дає набагато більший ефект. Саме такі кошти дозволяють застосовувати інтенсивні технології, якісне насіння, вносити оптимальну кількість добрив, використовувати ефективні засоби захисту рослин. Однак вирішити ці питання без значних інвестицій у сільськогосподарське виробництво неможливо.
На Харківщині підрахували: тільки для проведення весняно-польових робіт потрібно закупити паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіння, запасних частин та інших матеріальних ресурсів на загальну суму 385,6 млн. гривень.
За теперішніх цін потреба в коштах для проведення весняно-польових робіт становить в області 230—250 гривень у розрахунку на один гектар — це мінімум. Чи готові господарства вкласти ці кошти? Середній показник вкладення, яке планується нинішнього року по області, — 221 гривня. Де збираються взяти ці гроші? Господарства мають намір вкласти власних ресурсів 136 млн. гривень (35 відсотків потреби), ще майже 92 млн. гривень планують залучити за рахунок інвесторів, засновників нових аграрних формувань, переробних підприємств, комерційних структур. Вважається, що ця цифра реальна. Проте навіть з урахуванням збільшення фінансування господарств через підприємство «Регіональний контракт», сума банківських кредитів тільки на весну має бути збільшена до 125,9 млн. гривень, що становить 32 відсотки загального обсягу фінансування.
Як відомо, ще наприкінці січня в Кабінеті міністрів України підписано нову постанову про цільове кредитування підприємств агропромислового комплексу. Всього на компенсацію відсотків по кредитах нинішнього року з держбюджету України передбачено 150 млн. гривень. На відміну від минулого року, передбачається впровадити пільгове кредитування на всі виробничі витрати, а не лише для певного переліку матеріально-технічних ресурсів. Розширено коло підприємств АПК, які підпадають під пільгове кредитування. В області на компенсацію відсотків за користування кредитами збираються виділити на цей рік 7,9 млн. гривень, проти 11 млн. торік. Головна причина зниження суми — невикористання коштів. 2000 року в Україні із 175 млн. гривень, закладених у держбюджеті з цією метою, використано лише 50 млн. гривень. В області з 11 млн. — лише 3,3 млн., тобто 30 відсотків. Причина в тому, що більшість сільгосптоваровиробників почала одержувати кредити лише в травні-червні.
— За даними статистичного звіту, банківські установи надали сільгоспвиробникам кредитів на загальну суму 131 млн. гривень, що на 115 млн. гривень, або у вісім разів більше, ніж 1999 року. Тільки проведення сільгоспробіт прокредитовано на загальну суму 64 млн. гривень, — каже Володимир Качук, начальник обласного управління Національного банку України. — За оперативною інформацією, майже всі банки готові кредитувати проведення весняно-польових робіт, за попередніми підрахунками, на 100 млн. гривень. Аналіз ресурсної бази банків свідчить — сьогодні вони можуть вкласти в кредитування села до 200 млн. гривень. Гадаю, за потреби сума може значно зрости.
Починаючи з грудня минулого року, на Харківщині намагалися впорядкувати фінансові взаємини сільгосптоваровиробників, підприємств харчової промисловості, банківських установ та органів виконавчої влади. Було вироблено єдиний порядок надання кредитів: під весняно-польові роботи, регіональний контракт, повний технологічний цикл агровиробництва. Передбачається, що в регіоні працюватимуть два механізми кредитування — звичайний і експериментальний. При експериментальному сільгоспвиробники з участю наукової установи розробляють бізнес-план із технологічними картами вирощування сільгоспкультури, що відповідає сучасним вимогам і реальному стану грунту. Заявка на кредит готується під конкретні угіддя з розрахунку близько 1000 гривень на гектар. Як застава може використовуватися нерухомість, техніка, худоба, ліквідні цінні папери, приватна власність керівництва, майбутній врожай. Розроблено і варіанти страхування.
Всі напрацьовані документи прийнято після кількаразових зустрічей і обговорень, але як усе буде на практиці, покаже час. Однак уже сьогодні в регіоні кажуть, що співпраця банків та АПК не повинна обмежуватися кредитуванням. Банки можуть ставати засновниками або співзасновниками нових агроформувань, вкладати власні кошти у власні агропромислові підприємства. Цей рівень співпраці в перспективі веде до створення агропромислово-фінансових груп. Сільгоспвиробництво, особливо в рослинництві, у поєднанні з власною переробкою та надійним фінансуванням може забезпечити вищий рівень рентабельності, ніж відсоткова ставка за користування кредитом.
Короткочасні кредити дозволяють вирішити лише поточні проблеми господарства, але практично не працюють на перспективу. Для відновлення матеріально-технічної бази, закупівлі високопродуктивної племінної худоби, будівництва нових виробничих об’єктів потрібні великі капіталовкладення.