Про медицину — ні слова. Мова не про гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії і сальної залози краю повіки — йтиметься про злакову культуру, яка слугує сировиною для пивоварної промисловості і харчем для худоби. Позаяк усе державне керівництво нині переймається добуванням хліба насущного для України, то йому, звісно, не до вторинних зернових. Але нестача їх, передусім ячменю, може викликати таке запалення, яке жодними антибіотиками не вгамуєш.
Першими вдарили на сполох пивовари, за ними — птахівники…
Те, що губить пиво не вода, а неякісний солод, знають, певен, усі поціновувачі пінного напою. Ще коли ячмінь — незамінний інгредієнт пива — половів у полі, агрономи застерігали, що його кондиція не дотягне до вимог броварень. Тепер про це вголос заявили і споживачі — асоціація «Укрпиво».
Зазвичай вітчизняні солодовні продукують близько 200 тис. тонн солоду. Якістю торішнього врожаю переробники були задоволені. До українського солоду навернувся навіть санкт-петербурзький пивзавод «Відень», що спеціалізується на «преміум»-сортах. Проте цьогорічна класність ячменю спонукає не лише забути про експорт, а й подумати про імпорт. До всього, шокують зависокі внутрішні ціни реалізації. 2002 року за тонну ячменю правили 500—550 гривень, цього — 750—1000. Отже, слід очікувати й подорожчання пива.
Загалом аграрії намолотили близько двох мільйонів тонн пивоварного ячменю за потреби солодовень у 400 тис. тонн. Одначе майже 70% зерна не відповідає стандартам і вимогам для виробництва високоякісного солоду: вміст білку становить понад 12,5% за норми не більше 11,5, надмірна вологість, бляклий колір. Постала гостра потреба в імпорті щонайменше 150 тис. тонн ячмінного зерна. Асоціація «Укрпиво» увійшла до Кабміну з клопотанням знизити ввізне мито, яке нині становить 20 євро за тонну. Йдеться не про повне заміщення вітчизняної сировини імпортною, а лише про поліпшення якості першої шляхом купажу — змішування. За словами пивоварів, вони не ініціюють пільгових схем увезення солоду, аби ставити підніжки власному виробникові. Його імпортуватимуть на рівні минулих років — до 50 тис. тонн…
Якщо виробники пива переймаються суто якісними параметрами, то тваринники неперебірливі. Їм би ячменю будь-якого ґатунку, але багато, щоб годівниці не порожніли. Однак хоча уряд і запевняє, що фуражним зерном тваринництво забезпечене стовідсотково, на місцях знають реальну ціну словам «сівачів» спокою і достатку.
Більше того, аграрний блок уряду припускає, що із зібраних 5,4 млн. тонн ячменю 700 тис. можна безборонно експортувати. Прогнозують більші обсяги — 1,5—2 млн. тонн. І ось чому.
У кабмінівських надрах, за секретною завісою народилася «приваблива» схема за участю однієї компанії зі стовідсотковим іноземним капіталом. Це вона увійшла до елітного списку зерноекспортерів, на долю яких припало 30% українського зерна, вивезеного 2002—2003 маркетингового року. Досягнуто попередньої домовленості: фірма імпортує 100 тис. тонн продовольчої пшениці за ціною 930 гривень за тонну, без «навару» для себе, зате натомість дістає «індульгенцію» на експорт 300 тис. тонн фуражного ячменю. За останньої операції гарантують поширити на комерційну структуру пільги, надані державним операторам — ДАК «Хліб України» і Держрезерву.
Така оборудка дасть змогу заробити компанії щонайменше 30 дол. на тонні. Звісно, угода утаємничена: жодній із сторін не хочеться «світитися». Тим паче, уряду, який увезену чужинцями пшеницю запише у свій актив. А після вдалого експерименту зможе залучити до «човникового» бартеру ще кілька маєтних іноземних компаній.
Щоби відволікти увагу від зернофуражних проблем, «сільські» урядовці вголос тішаться нечуваним (ще тільки очікуваним!) урожаєм кукурудзи, якою засіяли майже 3,5 млн. гектарів. Правда, при цьому замовчують, що великий вал породить іншу проблему: за браком достатньої кількості сушарок половина урожаю може зіпріти. У кращому разі — опиниться в силосних ямах. Та й чи наважиться керівник агроформування запустити «піч» за дефіциту пального, подорожчання електроенергії?! Отже, може статися так, що нічим буде покрити недобір сінажу, якого настачили лише 36%, сіна — 59, зелених кормів — 85%.
Балансування небезпечне. Тим більше, що орендарі розраховуються із власниками земельних паїв переважно фуражним ячменем і кукурудзою. Тонна навпіл... З одного боку, враховуючи, що в приватному секторі зосереджено в середньому 60% усього поголів’я корів, свиней і птиці, поповнення хатніх запасів хай навіть і такою даванкою може убезпечити свійських тварин від голодної смерті. А з другого, де вишукувати корми решті 40% — промисловим підприємствам? На комбікормових заводах! Якби ж то…
За радянських часів в Україні близько 90 комбікормових заводів-гігантів випускали щороку майже 16 млн. тонн збалансованої поживи за максимальної потужності 21,8 млн., і ці обсяги повністю забезпечували потреби тваринництва. Але із 1995 року рівень прибутковості галузі став падати, поголів’я істотно поменшало. У зв’язку з цим значно зросли ціни та витрати на доставку комбікормів. За останнє десятиріччя виробництво комбікормів скоротилося вдесятеро і 2002 року становило 1,5 млн. тонн, а білково-вітамінних добавок — 11,3 тис., або 2,4% до рівня 1991-го. Якщо у ті часи у загальному обсязі спожитих концентрованих кормів майже 40% займали комбікорми, то нині ця частка знизилася наполовину.
Та навіть за такого урізаного «меню» використання комбікормів залишається неефективним. У США, приміром, на кілограм приросту свиней витрачають три-чотири кілограми концентрованих кормів, в Україні — 11. Причому лише здешевлення їх вартості, зниження питомої витрати кормів на одиницю продукції дасть змогу знизити собівартість тонни свинини на 1,3—1,5 тис. гривень.
За роки незалежності вітчизняних комбікормових заводів не поменшало. Як і раніше, їх — 90, з яких 26% перебувають у державній власності. Проте лише третина потужностей відповідає сучасним умовам виробництва, та й завантажені вони тільки на 10%. До того ж ми страшенно відстали від світових досягнень у царині рецептури комбікормів, виробництва новітніх білково-вітамінних добавок і преміксів. Те, що в Україні понад 30 років практично не переглядали стандартів на повноцінний корм, відкидає нас на задвірки конкурентоспроможності. Хоча в державі культивують усі зернові інгредієнти для виробництва комбікормів. Вигідніше, мабуть, активно експортувати кормове зерно, білковий компонент — соняшниковий шрот, залишаючи свійських тварин на голодній пайці.
Якщо співвітчизникам не звикати перебиватися із хліба на воду, то для худоби найкращий вихід у подібних муках — забій. Різники з початку року не знають спочину. Чисельність поголів’я невпинно скорочується: великої рогатої худоби поменшало на 9,5%, у тому числі корів — на 6,9, свиней — 5,4, птиці — на 2,4%. Продуктивність дійного стада зменшилася на 8% і становить 1331 кілограм на корову. Схудли, обміліли... Прогнози на рік наступний ще песимістичніші. Оскільки під ножем сконало маточне поголів’я, ми недоодержали приплоду молодняку — майже мільйон поросят і чверть мільйона телят. Не побільшало поголів’я і на обійстях. З інкубаторів цьогоріч продали на 40% менше курчат, ніж торік. Звідси й очікуване 2004 року зменшення реалізації м’яса у забійній вазі на 6% і на стільки ж — молока.
Це означає, що пересічний українець дістане урізану пайку тваринного білку. На тлі дорогої свинини і яловичини замінником могла би стати порівняно дешева курятина. І уряд, радіючи прогресуючому розвиткові вітчизняного птахівництва, поспішив запевнити, що цю нішу заповнить м’ясо бройлерів, якого очікується на 50 тис. тонн більше проти минулого року. Спурт галузі, по правді, зримий. Не те, що доважок в одне яйце на курку-несучку порівняно із 2002 роком. Але не таке вже й безтурботне сокотіння птаства. Дослухаймося до нього.
За браком збалансованого раціону, у щоденному меню курей 60% посідає ячмінь. Саме стільки ж у собівартості курячого м’яса становить вартісний сегмент корму. Отже, зросла удвічі ціна на ячмінь проти минулого року автоматично піднімає цінову планку на курячу тушку на 35%. Зауважу, це — без торговельних накруток. Тобто, сьогодні оптова ціна із достопам’ятної 6,80 грн. за кілограм бройлера стрибнула до 8,40. І це ще не межа. У січні-лютому вона може перевалити за 10-гривневу позначку. Тоді курятина стане недосяжною не тільки для людей із низьким достатком, враховуючи, що із 600 гривень на домогосподарство витрати на харчування становлять близько 380. А з них 82 гривні «з’їдають» м’ясо і м’ясопродукти.
Ціни на курятину можна стриножити двома шляхами. Перший — ввести тимчасове експортне мито на ячмінь, кукурудзу і соняшниковий шрот. Захід вельми непопулярний і принаймні щодо першої культури не знайшов підтримки серед членів комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин. За словами Юрія Косюка, президента Асоціації птахівників України, власники птахофабрик не клянчать в уряду знизити ціни на фураж. Вони і сьогодні купують ячмінь за ту ж високу ціну, що й зернотрейдери, — 690 гривень за тонну. І залюбки купували б, якби він був у достатній кількості. Вони готові навіть перекуповувати зернофураж у трейдерів, але останніх по руках і ногах зв’язують міжнародні контракти, невиконання яких тягне за собою не лише вбивчі штрафні санкції, а й втрату довіри у партнерів по бізнесу. Тому сьогодні птахофабрики харчуються, по суті, з коліс: лише кілька власників зізналися, що мають місячну норму кормів. Інші — на бриючому польоті: не знають, чи дотягнуть...
Як на мене, другий розв’язок проблеми, а саме — відміна імпортного мита на зернофураж і відтермінування сплати ПДВ — найбільш прийнятний. Хоча вже чую лемент фінансистів: державний бюджет втрачає... Найбільше лихо, коли втратять українці! Не хотів би, аби за аналогією з радянськими «рибними», в державі ввели «курячі» дні…
Без згадуваної преференції неминуче подорожчання м’яса бройлерів до десяти гривень із хвостиком. Цей червінець стане віддзеркаленням вартості аргентинської чи австралійської фуражної пшениці, кукурудзи — 1000 гривень за тонну. Плюс імпортне мито — 50 євро/т. Але до такої розкоші можуть вдатися лише багаті птахофабрики. Міжрайонні, із 50 тис. курей-несучок і стотисячним поголів’ям бройлерів, приречені на крах. Відтак ми з радістю згадаємо часи, коли імпортували «стегенця Буша», і реанімуємо задавнену схему.
Її не слід відкидати і ще з однієї причини: у бюджеті 2004 року може зникнути стаття щодо дотацій аграріям за зданий на переробні підприємства молодняк великовагових кондицій. Уже зараз депутати потрясають висновками ГоловКРУ, яке спопелило форму державної підтримки тваринницької галузі і висловилося за прийняття критеріїв, — чітких і прозорих, за якими мусять розподілятися державні кошти.
А вони немалі: впродовж 2001—2002 років було нараховано 1 млрд. 283 млн. грн. дотацій, із яких фактично виплачено 1 млрд. 250 млн. За браком досконалих механізмів контролю за надходженням коштів та аналізу звітності понад 3 млн. гривень були використані не за цільовим призначенням, низка сільгосппідприємств отримали «зайві» кошти на суму 1,1 млн., інші ж недоотримали понад 13 млн. грн. На ці недоліки неодноразово вказували Міністерству аграрної політики і депутати — члени профільного комітету Верховної Ради, вимагаючи навести елементарний порядок. Запропонували навіть замінити механізм виплати дотацій режимом фіксованого оподаткування.
Зрушень не сталося. Аграрне відомство й надалі ратує за збереження пільг з ПДВ, дотацій у тваринництві, передбачаючи 2004—2005 років витратити на реалізацію задуму 3 млрд. гривень із держбюджету. У начерках — доплати не лише за здану голову молодняка великої рогатої худоби у розмірі 500 грн., свиней — 100, а й птиці — 60—70 коп. Щодо останньої «підмоги», то власники птахофабрик категорично відмовляються від неї, вважаючи зайвою та антиринковою. Більше того, вбачають у цьому заході придуману кимось хитру схему для «відмивання» бюджетних коштів. Але МінАП наполягає...
Знаєте, як по-народному лікують «ячмінь» на оці? Тицяють дулю. Переконався: допомагає! Цікаво, хто і кому продемонструє цей жест у нашій ситуації — на тлі загального спаду у тваринництві і назріваючої системної кризи в усьому АПК?