Вибори цього року не давали розпочатися весні: не до неї було. Заклопотані політичними баталіями люди, либонь, таки спізнилися б кинути насіння в землю, однак сама погода підсобила: ну так уже відтягувала тепло, так економила, що таки дала можливість навіть ледачкуватим щось та зробити. Хоча все одно погана організація роботи і вже зовсім ніяка трудова дисципліна призвели до того, що деякі господарства й досі не впоралися з оранкою. А летичівці, білогірці, ярмолинчани та славутці невиправдано відстали з сівбою ранніх зернових. Це, щоправда, не стосується Теофіпольського чи Красилівського районів, у яких проведення весняної посівної кампанії можна ставити в приклад. Хоч ці райони розташовані в центрі Хмельниччини і не можуть похвалитися такими сприятливими погодними умовами, як, скажімо, південні Кам’янець-Подільський чи Дунаєвецький, де сам Бог велів посіяти рано та якісно.
Однак трудові зусилля, навіть і героїчні, без усього іншого можуть просто перетворитися на марнування енергії. А в нинішньому подільському селі, на жаль, як в Охрімовій свитці — то на полу не вистачає, то на рукав. Якщо є насіння — не встигають вкластися в найоптимальніші строки. Як із цукровими буряками, приміром. У першій декаді квітня засіяно тільки п’яту частину з 75 тис. відведених під цю культуру гектарів. А коли ж загорнеться в землю решта, якщо кращі терміни вже минули? Техніка ж дуже часто вже не витримує жодної критики. Якщо ж і впоралися з сівбою вчасно, то все одно не знають, що виросте, — добрив обмаль. Точніше — грошей, щоб їх купити. Знов вези худобу на убій. Якщо вона ще збереглася в господарстві…
А ще на початку квітня, як уже повелося останніми роками, на все вже посіяне, посаджене і на те, що посходило, вдарили семиградусні морози. І пошкодили горох та ячмінь на 10 тис. гектарів. Заразом і понад 2 тис. гектарів ранніх черешень, яблунь, абрикос приморозили. Це треба було бачити — нічні вогнища у садках, теплом яких селяни намагалися врятувати цвіт...
Та все ж подоляни не втрачають оптимізму. Хоч нинішнього року ніхто не прогнозує величезні врожаї, та всі знають, що праця все одно окупиться. Треба вистояти. Адже навіть підморожені посіви вже оживають під сонцем.