Продовольчий ринок України переживає важкі часи, що вельми нагадують осінь 1964 року, коли хлібну кризу використали для усунення з політичної арени всевладного Микити Хрущова, а також весну—літо 2001 року. Чи є щось спільне між тодішньою і нинішньою кризами? Редакція попросила поділитися власними міркуваннями з цього приводу народного депутата, співголову тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з перевірки ситуації, що склалася на ринку зерна і хліба в Україні, Василя ГАВРИЛЮКА.
— Василю Васильовичу, що, на ваш погляд, спричинило нинішнє чергове потрясіння?
— Минулої середи під час виступу прем’єр-міністра України Віктора Януковича перед депутатами я запитав його, чи є у Кабміну стратегія розвитку агропромислового комплексу і чи відомі йому конкретні особи, чиї дії призвели до нинішнього становища? Приводом для таких питань послужила для мене саме схожість подій 1964-го, 2000—2001-го і 2003 років.
Ви, гадаю, розумієте, що такі «стихійні» ситуації невипадкові: за кожною з них криються чиїсь політичні або бізнесові інтереси.
— І яку ж відповідь ви отримали?
— Віктор Федорович заявив: така стратегія розроблена... аж до кінця поточного року. Не варто казати, що категорія «стратегія» ніяк не ув’язується з піврічним відрізком часу. Принаймні це не повинно звучати з вуст керівника такого рівня. І це, на жаль, не єдиний казус. Багатьох професіоналів покоробило саме те, що документ про наміри і дії нинішнього уряду назвали програмою. Щодо винуватців спровокованого стрибка цін, то він запевнив, що їхні прізвища йому відомі. Уточнювати, втім, не став.
Так, 2000 рік був неврожайним, що призвело до серйозних потрясінь на продовольчому ринку. Але жодних оргвисновків тоді не було. Як не були розроблені й заходи запобігання таким потрясінням у майбутньому. І нині ми, вдруге наступивши на ті самі граблі, знову потираємо забите чоло. Але чому ми, а не ті, хто нам ці граблі регулярно підкладає, замість того щоб прибрати їх раз і назавжди? Заходи, пропоновані сьогодні Кабінетом міністрів і насамперед Міністерством аграрної політики, — лише калька з того, що застосовувалося в 2001-му, проте, як бачимо, безуспішно.
Прем’єр-міністр перерахував низку дій, що, на думку уряду, мають виправити становище на ринку продовольства, але ситуація, на жаль, уже некерована. Мимоволі постає запитання, а чи не пов’язано це з тим, що заходи кожного разу розробляють одні й ті самі працівники аграрного блоку Кабміну? Сьогодні вони знову пропонують так звані заставні ціни закупівлі зерна. Та якщо цей штучний механізм не спрацював у 2001-му, які є підстави очікувати, що він спрацює тепер?
— На вашу думку, чи існували можливості запобігти тому, що сталося?
— Ще на початку року деякі депутати (і я в тому числі) попереджали про неминучу біду. Вже тоді з’явилися перші тенденції до серйозних негативних наслідків на ринку, зумовлені нестачею продовольчого зерна.
— У вас були конкретні пропозиції?
— Насамперед реально, а не на папері, задіяти Держрезерв, відкрити кордони для ввезення зерна з Росії та Казахстану. Проте уряд на це не відреагував. Лише в червні Держрезерв пішов на продаж зерна тим областям, де ситуація особливо загострилася. А зробити це було потрібно в лютому—березні. Та й пшеницю імпортувати тоді ж. А нам, депутатам, лише цього тижня запропонували голосувати за нульову ставку ввізного мита до 1 листопада і відстрочку сплати ПДВ на імпорт зерна.
— Не ввезли зерно тоді, ввезуть тепер. Чи варто драматизувати?
— А чи можна залишатися спокійним після того, як віце-прем’єр з аграрних питань І.Кириленко прилюдно заявляє, що ситуація з майбутнім врожаєм у країні дуже важка? Через три години після такої заяви Росія і Казахстан підвищили ціни на продовольчу пшеницю на 20 доларів за тонну, чудово розуміючи, що подітися нам нікуди.
Сьогодні наш ринок розбалансований. Немає балансу (і не лише щодо зерна) як в областях, районах, так і в державі. Лише в середу прем’єр-міністр заявив із трибуни ВР про те, що почалося формування зернового балансу. Чому ж не в 2000-му, а то й раніше? Чому дотепер не діяли панове Кириленко, Рижук та решта?
Кожен дбайливий господар піклується про запаси. Якщо в 1995—1997 роках у «засіках Батьківщини» зберігалося 5—6 млн. тонн продовольчого зерна, то сьогодні ніхто не може назвати точну цифру. А коли намагається це зробити, то вона без сумніву не відповідає дійсності. Ім’я всьому цьому — безвідповідальність. Інтересам держави, її економічній безпеці, інтересам людей, яких держава зобов’язана захищати, завдано серйозної шкоди. Тому вважаю, що члени уряду, відповідальні за роботу галузі, а також керівники інших міністерств (економіки, фінансів та ін.), які вчасно не вжили заходів для запобігання кризовій ситуації на ринку продовольства, мають піти у відставку. Занадто висока ціна такого, із дозволу сказати, «стилю керівництва» стратегічною для України галуззю.