У світі набуває дедалі більшого поширення рух на захист прав селян. Сьогодні його учасники домагаються прийняття ООН Декларації про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості (далі - Декларації). Бо у змаганні за ресурси, вигідні ринки збуту, державні преференції тощо найбільш вразливими виявляються саме малі виробники сільськогосподарської продукції.
В аграрному секторі всіх країн функціонують господарські формування, різні за величиною і характером діяльності. У ЄС, наприклад, за величиною річної вартості "стандартного випуску" продукції їх поділяють на 14 класів - від менш як 2 тис. євро до більш як 3 млн євро. Щодо характеру сільськогосподарської діяльності, то зарубіжні дослідники виокремлюють три її типи: капіталістичний, підприємницький, селянський. Для першого типу характерні великоземельне господарювання та наймана робоча сила, а мета його роботи - максимізація прибутків. Основні риси підприємницького типу - вагомі матеріальні і фінансові ресурси, глибока спеціалізація, підпорядкування вимогам ринку, а мета діяльності - нарощування виробництва. І лише селянський тип орієнтований на зрівноважене використання природних ресурсів і обмеження залежності від ринку. Його мета - збереження і підвищення якості сільського способу життя. На жаль, у сучасному світі саме цей тип господарювання є найменш поширеним і найбільш вразливим.
Проект Декларації про права селян є результатом багаторічної боротьби селян усього світу за можливість гідно жити і працювати у сільській місцевості. У результаті колективних зусиль селянами були сформовані різні громадські організації та рухи, представники яких змогли виокремити і сформулювати фундаментальні права селян і тих, хто працює у сільській місцевості, викласти їх у формі декларації та винести на рівень ООН. На сьогодні проект Декларації проходить обговорення у спеціально створеній для цього Міжурядовій робочій групі відкритого складу (OEiWG), що є частиною Ради ООН із прав людини у Женеві. У квітні 2018 р. має відбутися сесія OEiWG, де намічено узгодити остаточну редакцію проекту Декларації. Передбачається, що прийняття Декларації сприятиме створенню міжнародно-правових актів, які допоможуть захисту прав селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості, а також приверне увагу до такої проблеми, як дискримінація цієї категорії населення. Адже міжнародні органи, які моніторять виконання основних договорів з прав людини, зібрали численні докази того, що права селян у всьому світі порушуються більшою мірою, ніж інших верств населення. В основному це стосується і українських реалій.
Правда, останнім часом в Україні селянському типу господарювання почали приділяти певну увагу через декларування підтримки розвитку малих форм господарювання шляхом "формування фермерського укладу європейського зразка". Малі форми господарювання забезпечують у нас виробництво майже половини загального обсягу сільськогосподарської продукції, яка використовується переважно для задоволення внутрішніх потреб країни у продовольстві. Вони представлені насамперед особистими селянськими господарствами (приблизно 4 млн сільських домогосподарств), а також невеликими фермерськими господарствами (понад дві третини з 33,4 тис. фермерських господарств). Непоодинокі заяви представників Мінагрополітики, інших урядовців, народних депутатів про сприяння розвитку малих форм виробництва втілились у схваленій урядом у 2017 р. Концепції розвитку фермерських господарств і сільськогосподарської кооперації на 2018–2020 рр. У державному бюджеті на 2018 р. на зазначені цілі виділено мільярд гривень - шосту частину від загальної суми коштів, що спрямовуються на підтримку аграрного сектору.
Зазначені заходи - потрібний, але незначний крок до нормалізації вітчизняної сільськогосподарської структури та ситуації у сільському секторі суспільства, істотно деформованих домінуванням надвеликих виробничих формувань. По-перше, вони розраховані на поки що невелике коло виробників - фермерські господарства з площею землекористування до 100 га і, побічно, на найактивніші особисті селянські господарства (ОСГ), які наважаться набути статус фермерського господарства або взяти участь у створенні кооперативу. По-друге, сприяння малим виробникам агропродукції не обмежується їх фінансовою підтримкою. Як показує світовий досвід, воно має бути орієнтованим на широкий селянський загал і охоплювати спектр проблем, що стосуються життя і праці людей у сільській місцевості.
У проекті Декларації конкретизуються права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості, у контексті загальних прав людини і окреслюються зобов'язання держав щодо дотримання цих прав. Задекларовані наміри українського уряду сприяти створенню фермерської моделі господарювання європейського зразка відповідають загальному спрямуванню Декларації, а підтримання її Україною стало б важливою інституційною опорою для реалізації заявлених намірів.Отже, Україні необхідно голосувати в ООН за прийняття Декларації. Водночас, не чекаючи голосувань, слід керуватися положеннями Декларації при вдосконаленні вітчизняної аграрної політики на користь широкого селянського загалу. Це стосується насамперед таких визначальних прав селян, як права на землю, працю і соціальний захист, гідний дохід, продовольчий суверенітет, а також колективних прав сільських спільнот.
Право на землю передбачає забезпечення селянам доступу до набуття землі у власність, її використання та управління нею як необхідної умови для реалізації фундаментального права на адекватний рівень життя, здоров'я та культурний розвиток. Також це передбачає захист селян від примусового вилучення у них землі, виселення, забруднення ґрунтів, водойм та інших природних ресурсів. У проекті Декларації зазначається, що при здійсненні перерозподільних заходів щодо земельних ресурсів необхідно обмежувати надмірну концентрацію земель і засобів контролю над ними, беручи до уваги соціальну функцію землі, створювати умови для доступу до землі молоді, безземельним селянам та іншим особам, які працюють у сільській місцевості.
Більшість із зазначених положень Декларації про право селян на землю в Україні не реалізовані в період ринкових трансформацій і не дотримуються сьогодні. У процесі паювання і приватизації державних земель селяни отримали у приватну власність земельні ділянки, але можливостей їх використання для забезпечення адекватного рівня життя не було створено; здавання ж цих ділянок в оренду дає змогу лише частково задовольнити найнеобхідніші життєві потреби. Відсутній надійний захист від прихованого поступового позбавлення селян їх земельних ділянок через застосування механізмів дарування, міни, емфітевзису тощо, від знищення природної родючості та забруднення переданих в оренду земель. Поширюються випадки рейдерського захоплення земель та урожаю фермерських і особистих селянських господарств.
Дотримання в Україні положень Декларації про право селян на землю означає, по-перше, усунення згаданих вище недоліків і, по-друге, формування в дусі цього документа нормативно-правового забезпечення розвитку земельних відносин у процесі зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Останнє потребує, зокрема, створення сприятливих умов для придбання земельних ділянок перш за все малими виробниками сільськогосподарської продукції та обмеження розмірів землеволодіння і землекористування інших суб'єктів господарювання у сільському господарстві.
Право на працю і соціальний захист. За Декларацією, право на працю забезпечується селянам шляхом створення сприятливих умов і можливостей для господарювання на селі, за яких отриманий дохід гарантує їм і членам їх сімей достатній життєвий рівень. Держави з високим рівнем бідності та відсутністю можливостей для прикладання праці сільського населення в інших галузях у сільській місцевості повинні вживати заходів для формування і розвитку продовольчих систем із достатньо високою трудомісткістю. В Декларації наголошується на необхідності контролювати дотримання трудового законодавства, правил техніки безпеки і гігієни праці у селянському секторі, для чого виділяти кошти, необхідні для ефективного функціонування інспекцій праці в сільській місцевості. Держави, відповідно до національних умов, повинні впроваджувати і підтримувати свої мінімальні рівні соціального захисту, включаючи основні соціальні гарантії.
В Україні майже 80% зайнятих у сільському, лісовому та рибному господарствах - це самозайняті особи. Основна їх частина - селяни, які не мають формального місця роботи і вважаються зайнятими в особистому господарстві, хоча достеменно не відомо, де і як вони насправді працюють. За оцінками, кількість самозайнятих у зазначених галузях перевищує 2 млн осіб. Вони можуть брати добровільну участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні, але умови цієї участі, зокрема необхідність сплати щомісячного внеску у розмірі 22% від мінімальної заробітної плати, робить її неможливою. Контроль за виконанням цими особами правил техніки безпеки і гігієни праці також відсутній. Отже,положення Декларації в частині права селян на працю і соціальний захист у нас практично не дотримуються. Виконання їх можливе і може бути забезпечене при реалізації намірів уряду сприяти створенню фермерської моделі господарювання у сільському господарстві в комплексі з іншими необхідними для цього заходами.
Право на гідний дохід і засоби існування трактується в Декларації як право селян на гідний рівень життя. Для його реалізації держави повинні використовувати свої повноваження з регулювання ринків: вживати заходів із розширення і підтримки місцевих, регіональних та національних ринків з тим, щоб полегшити і забезпечити селянам можливість продажу на цих ринках своєї продукції за чесними і вигідними цінами. У стратегіях і програмах розвитку сільського господарства, сільського розвитку, природоохоронної діяльності, торгівлі та інвестицій слід передбачати сприяння розвитку місцевих джерел забезпечення доходів селян і переходу до агроекологічних, органічних і стійких видів виробництва. Необхідно підтримувати традиційні способи виробництва, сприяти прямому продажу продукції виробниками її споживачам.
Реалізація зазначеного права селян в Україні пов'язана із запровадженням спеціальної програми підтримки малих виробників сільськогосподарської продукції. Вона включала б проекти: сприяння доступу селян до кредитних ресурсів; стимулювання розвитку інфраструктури, яка давала б змогу малим виробниками дотримуватися встановлених вимог до якості і безпечності продукції та формувати її товарні партії; заохочення до техніко-технологічної модернізації господарств, диверсифікації діяльності селян; підтримки молодих фермерів. Частково подібні заходи передбачені Концепцією розвитку фермерських господарств і сільськогосподарської кооперації на 2018–2020 рр., але їх потрібно істотно розширити.
Право на продовольчий суверенітет - це право народів на здорові і відповідні їх традиційній культурі харчування продукти, вироблені економічно доцільними, соціально справедливими й екологічно продуманими методами. Це також право селян на участь у прийнятті рішень щодо напрямів і форм розвитку сільського господарства у місцях їх проживання і на формування власних сільськогосподарських і продовольчих систем. Колективні права стосуються прав сільських спільнот на доступ, ефективне використання та управління місцевими ресурсами в інтересах сільських жителів, оскільки більшість із цих ресурсів призначено для задоволення колективних потреб. Виключно індивідуальний підхід до реалізації прав селян (надання преференцій вибраним особам або групам осіб) може бути згубним для громад і сприяти антидемократичним практикам, що суперечить меті та цілям Декларації.
Права селян на продовольчий суверенітет можуть забезпечуватися через їх залучення до формування і контролю за реалізацією локальних (на рівні об'єднаних територіальних громад) і місцевих (на рівні "внутрішніх" сільських громад) стратегій і проектів розвитку агропродовольчого виробництва, сприяння використанню у цьому виробництві традиційних видів і сортів сільськогосподарських культур, місцевих видів і порід сільськогосподарських тварин, методів і прийомів догляду за ними, традиційних технологій виробництва харчових продуктів тощо.
Підсумовуючи, зазначимо, що при формуванні вітчизняної політики сприяння розвитку малих виробників сільськогосподарської продукції і становленню фермерської моделі господарювання варто орієнтуватися на ідеї світового руху за права селян, викладені в проекті відповідної Декларації. Це потребує опрацювання і затвердження як стратегічного спрямування такої політики, так і практичних кроків з її реалізації. Щодо стратегічного спрямування, то ним, на нашу думку, мало би бути створення сприятливих умов для функціонування селянського типу агрогосподарювання як невіддільної складової вітчизняної сільськогосподарської системи та добровільного переходу його представників до інших типів сільськогосподарської діяльності. Практичними ж кроками мають стати заявлені заходи з підтримки малих виробників сільськогосподарської продукції та створення фермерської моделі господарювання, їх подальше розширення в контексті Декларації прав селян.