Важко уявити котрусь із зарубіжних газет із повідомленнями про проблеми фермерів на жнивах, про низькі ціни на збіжжя чи про те, що питаннями насіння, техніки, продажу зерна тощо з ранку до ночі займається котрийсь із заступників губернатора штату. Це — не предмет інтересу засобів масової інформації, як і якість шкарпеток на якійсь фабриці. Інша річ — порушення в чіткій, вивіреній до останньої коми державній програмі з аграрних питань: найменші сумніви з цього приводу викликали б бурю в мас-медіа.
А в нас у літню пору увага ЗМІ завжди прикута до жнивного поля. І нічого дивного, адже жнива й досі абсолютно відповідають журналістському штампу ще радянських часів: битва за врожай. А воєнні дії неминуче потрапляють на перші сторінки часописів. Тим паче, що в обстановці майже повного хаосу, яким сьогодні є українське сільське господарство, щось вчасно посіяти, нормально доглянути і вчасно зібрати інакше, як подвигом, не назвеш.
Нинішнє село збідніло не лише на техніку й матеріальну базу, а й на грамотні кадри і розумну ініціативу. Заступник голови Хмельницької облдержадміністрації з питань сільського господарства В.Кирилюк розводить руками: і на селекторних нарадах, і зі сторінок обласної преси він закликає швидко реагувати на пропозиції по продажу зерна — адже вони зараз є, і досить вигідні, а натомість наштовхується на нерозуміння й мовчазний спротив керівників господарств. І не тому, що більшість із них розраховує на вищі ціни колись (при тому не маючи умов для зберігання збіжжя) або хай на меншу, але готівку з негайним «відкатом» зараз, а через те лише, що багато хто... не вміє швидко порахувати витрати та доходи і зрозуміти свою вигоду.
— Таке враження, що наше село вгрузло в давно вибиту глибоку колію і ніяк не хоче з неї вибиратися. Влада круто повернула голоблі — а селянський віз застряг, як стояв, — скрушно зітхає Володимир Борисович, що має реноме вдумливого, системного практика сільського господарства, але, признається чесно, на нинішній своїй посаді все ще не може відчути результатів докладених зусиль.
Що ж демонструють жнива на Хмельниччині?
З одного боку, злагоджену й планомірну роботу в тих господарствах, які здавна вважаються міцними. Не випадково перше вітання з вагомого приводу — намолоту перших десяти тисяч тонн хліба нового врожаю — обласне керівництво надіслало в ТОВ «Старт» Теофіпольського району, де керує Герой України Василь Петринюк. Бо там, де до жнив підійшли організовано, збирання проходить без особливих втрат — навіть незважаючи на те, що жнива цього року припізнилися і весь час перериваються через несприятливі погодні умови.
Але таких господарств сьогодні — кіт наплакав: пальців однієї руки забагато, аби їх у районі порахувати. Більшість же, що називається, перебиваються з хліба на воду. Тобто — докладають до збору врожаю саме тих майже героїчних зусиль, про прозаїчні причини котрих не перестають говорити й писати ЗМІ.
Середня врожайність по області, як на показники останніх років, наче й непогана — 28 центнерів з гектара. Проте які строкаті показники цього року в різних районах! Скажімо, найкращі — в південному Чемеровецькому, де завжди ужинок був чи не найпишніший, і в Теофіпольському, де землі далеко не такі багаті, але там розташовані угіддя вже згадуваного «Старту», та й у районі загалом — давні традиції культури землеробства. А інші південні райони пасуть задніх, збираючи, приміром, як Новоушицький, по 20,6 центнера на круг — воістину курям на сміх, чи то пак, на корм.
Що ж, крім негоди й закладених ще від сівби проблем (некондиційного насіння, неповноцінного обробітку посівів тощо), перешкоджає сьогодні швидко зібрати врожай і отримати від нього очікуваний прибуток?
Катастрофічна технічна база. Знаючи стан збиральної техніки, обласне управління сільського господарства ще на початку літа розповсюдило дані про фірми, в яких можна було взяти комбайни напрокат на час жнив. Навіть при тому, що за добу треба було платити 150—180 гривень за комбайн (це тим, хто домовився вчасно; тепер чужа техніка зросла в ціні до 240 гривень, і шукати її вже треба вдень із вогнем), швидке збирання зерна було б прибутковішим, аніж прасування полів власними «лахами» протягом місяця чи й більше. Однак підказкою скористалися не так уже й багато господарств: сьогодні на ланах Хмельниччини працює лише 250 позичених комбайнів. А кому не відомо, що кожні згаяні 10 днів знижують віддачу з гектара на тонну, а то й більше, зерна?
Так, не люблять у нас працювати на позиченому. Однак нині, коли припекло, чи то пак, намочило, ладні позичати що в найближчих, що у далеких сусідів. Навіть ті, хто не бачив власної вигоди в купівлі білоруських сільськогосподарських комплексів, про які теж була домовленість на обласному рівні — ще й зі знижкою у 11% (себто до 200 тис. гривень на один комплекс) на перших 10 комбайнів. Тільки півдесятка придбано їх в області. Купити — грошей бракує. Позичити — гордість не дозволяє. Тож і обходяться яким не є, та своїм. І — зазнають збитків.
На недавній селекторній нараді зазвучала ще одна проблема. Йшлося про… гарний урожай ярого ячменю. Його на Хмельниччині посіяно майже 152 тис. гектарів, намолочено вже 186 тис. тонн зерна: врожайність — по 30 центнерів з гектара. ДАК «Хліб України» має закупити його 50 тис. тонн за фіксованою ціною 620 гривень за тонну, зернотрейдери пропонують на п’ять гривень більше. На думку обласного керівництва, це дуже вигідна пропозиція: адже за такої ціни рентабельність становить 90—100%. Проте переважна більшість господарств чогось вичікує: на 10 серпня продано лише півтори тисячі тонн. Незважаючи на попередження, що така висока ціна тримається лише до того часу, поки не закінчиться відвантаження зерна в портах за іноземними контрактами. Після того вона негайно падає на 50—80 гривень. Та й закупівлі ДАК «Хліб України» ведуться одночасно в усіх областях, і, якщо котрась із них довго розмірковуватиме, то ліміти швидко заповнить інша, спритніша, що вміє бачити власну вигоду.
— Жоден попередній рік не давав стільки можливостей селу, — переконаний В.Кирилюк. — «Хліб України», Аграрний фонд, Держкомрезерв пропонують свої ціни на збіжжя і визначають ліміти на його придбання. Кажуть, що ціни надто низькі: 460 гривень за тонну зерна п’ятого класу пропонує, скажімо, Держкомрезерв. Але ж уже є випадки продажу в області зерна по 330 гривень за тонну, з неоформленими як слід документами. Про чию вигоду можна говорити в таких ситуаціях?
У керівників господарств свої резони: гроші потрібні негайно, і «живі». Адже жнива щодня вимагають великих витрат. Пально-мастильні матеріали подорожчали настільки, що сьогодні за один кілограм солярки треба віддати вісім-дев’ять кілограмів пшениці або чотири-п’ять — ячменю. Нинішніх запасів дизельного пального в області — на два тижні роботи: 5,2 тисячі тонн. Але, зрозуміло, і вони розподілені нерівномірно. Словом, як завжди: багатому і чорт дітей колише, а як бідному женитися, то й ніч мала.
Проте багатство саме на землі не родиться. І, мабуть, багато в чому має рацію куратор аграрного сектора від облдержадміністрації, коли нарікає не стільки на негоду, скільки на відсутність у багатьох керівників агропідприємств краю підприємливості, ініціативності, бачення перспективи. Зате в чому вони майстри — це висувати претензії до всього і до всіх, окрім себе.
Хоч би що ми говорили про зарубіжний досвід і практику, нині в своїй країні поки нікуди не подітися від реалій: таки ще дуже багато залежить у нас від першої особи. Ну ніяк не відійдемо від старих принципів організації сільськогосподарського виробництва, коли з району командували, коли сіяти, коли збирати. Зараз, звісно, часи вже не ті, і все ж там, де у районі гарний організатор чи голова райдержадміністрації, чи бодай начальник управління сільського господарства, справи на жнивах ідуть краще. Тому хочеш чи ні, ці реалії неминуче впливатимуть на добробут населення району, а отже й на оцінку дій влади в цілому. Тож нинішній урожай має не лише економічну вагу, а й політичний вимір.