Уряду однаково мулько: що на зернині, що на величезній купі збіжжя. Як от цьогорічній, обсягом понад 50 млн. тонн. Недорід - проблеми. І той же головний біль, якщо нива вродила гарно, як нині… З урахуванням чималих початкових запасів (6,2 млн. тонн) пропозиція зернових культур поточного маркетингового року може перевищити 55 млн. тонн.
Якщо віднімемо від них обсяги внутрішнього споживання і запаси на «чорний день», то хоч-не-хоч, а зайвину у 24 млн. тонн треба кудись дівати. Тобто експортувати. А саме: пшениці - 11,4 млн. тонн, ячменю - 3,1 і кукурудзи - 9,5 млн. тонн. Сумарно майже стільки ж, як і 2008 року, за приблизно такого ж урожаю.
Чи порівнянні ці періоди за динамікою експорту? Аж ніяк! Наразі ми спромоглися вивезти за межі України навіть на мільйон тонн менше проти минулого року, за скупішого зернового валу. Млявість вітчизняного ринку спричинена не стільки зовнішніми чинниками, скільки внутрішніми.
Уряд оголосив зернотрейдерам війну, скасувавши зерновий ПДВ і запровадивши з початку поточного маркетингового року експортне мито при зовнішніх продажах зернових культур. Ці бар’єри істотно понизили цінову ситуацію на внутрішньому ринку. Хто ж виграв від цих «новацій»?
Віднадивши трейдерів, Кабмін не знайшов їм заміни в особі державного (національного) експортного агента, про якого теревенить не перший сезон. Спорожнілу нішу не заповнили і фірми при владному «кориті», замарані з виробничих і фінансових боків. До того ж фізично неспроможні перелопатити такий обсяг збіжжя на адреси закордонних покупців.
Трейдери ж допоки не квапляться всерйоз вступати у гру. Чекають з урядового паркету погоди? Себто скасування хоча б експортного мита? Якщо у бюджеті-2012 уже закладено статтю надходження від зернових мит, то їхні сподівання марні. Принаймні до кінця маркетингового року. Зрозуміло, непередбачуваність внутрішнього ринку від цього лише посилюється.
Власне, Україна може поперхнутися власним урожаєм. Станом на першу декаду вересня на портових елеваторах і зернових комплексах загальним обсягом 1,9 млн. тонн містилося 1,2 млн. тонн свіжого ужинку. Припортові термінали також заповнені наполовину. Втім, не забуваймо, що насувається кукурудзяний вал. Становитиме він 18 млн. тонн зерна, як прогнозує Міністерство сільського господарства США, чи буде на 3 млн. легшим, за оцінкою вітчизняного Гідрометцентру, але все одно його треба кудись приткнути. Якщо по-хазяйськи, то не просто неба, на току, а розмістити у пристосованих приміщеннях. І 9,4 млн. тонн качанистої ще й експортувати. Уявляєте, яка зернова маса одночасно навалюється на елеватори, залізницю і порти?!
Зі складами у нас задавнені проблеми. Йдеться не про дідівські комори, а про сучасні високотехнологічні потужності зі зберігання та доробки зерна. Так от, їх в Україні не вистачає. У США, приміром, загальна місткість елеваторів така, що достатньо для всього урожаю, та ще й для 10% перехідних запасів. Ми ж, орієнтуючись на врожаї у 50-60 млн. тонн, мусимо у найближчі роки розширити мережу лінійних і портових елеваторів ще на 10-15 млн. тонн. Позаяк через дефіцит сертифікованих складських приміщень майже половина намолоту зберігається на непристосованих складах, відповідно, зерно пріє-проростає, стає провіантом для шкідників.
Ще одним гальмівним «башмаком» логістики є залізниця. Чи може продуктивно працювати порт, якщо його пропускна здатність - 450 зерновозів на добу, а залізничної станції - удвічі менша? Додайте сюди і зношеність рухомого складу зерновозів - десятина від наявних 12 тис. А «Укрзалізниця» оновлює його за залишковим принципом, оскільки на перевезення зерна припадає незначна частка у загальній структурі перевезень - до 5%. Зрозуміло, що воно не може тягатися із вугіллям, рудою чи металом, які відкраяли більш як третину перевезень.
Однак це не заважає згадуваним структурам безупинно піднімати тарифи. Якщо 2008 рік порівнянний із нинішнім за зерновим валом і експортним потенціалом, то аж ніяк не за розцінками на зернові послуги. За цей період вони зросли на тонні майже вдвічі.
І тепер на витрати, пов’язані з прийманням, сушкою, очисткою, зберіганням і відвантаженням зерна, на хлібоприймальному підприємстві припадає 29% загальної суми логістичних витрат, або 114 грн./тонна. Доставив збіжжя залізницею до порту - заплати 89 грн./тонна (23%). Витрати на перевалку у порту, оформлення митних документів становлять 35,4%, або 136 грн./тонна. Вартість дозвільних документів (сертифікатів - ветеринарного, карантинного, Держхлібінспекції) дещо менша - 23,68 грн./тонна (6,1%).
Отже, 55% загальної вартості витрат по переміщенню зерна від сільгоспвиробника на борт судна припадає на монополіста-перевізника та перевалку у порту. А знаєте, скільки становить маржа «покараних» урядом зернотрейдерів? 100-200 грн. на тонні продовольчої пшениці за її ціни 1600-1700 грн. Тобто рентабельність діяльності трейдерів балансує у рамках цілком прийнятних у середньому 10%. Чи аплодують їм самі трейдери, які скотилися з удвічі вищих висот, то вже інше питання.
Урізати їм уже нічого. Відтак, не вони стали п’явками, захребетниками аграріїв (за висловлюваннями чиновників), а структури, повністю підпорядковані урядові. Хлібороби мали би вищі прибутки, якби «Укрзалізниця» та порти на третину урізали свої тарифні апетити. Щоб активізувати вивезення урожаю-2008, тодішній уряд наполовину знизив плату за послуги служби карантинної інспекції, залишив сталими послуги Комітету ветеринарної медицини.
Нинішній Кабмін не квапиться мінімізувати логістичні компоненти. Шкода… Оті вивільнені в середньому навіть 70 грн. на тонні могли би стати ціновим люфтом, який «розігрів» би експортний бізнес. Вони почасти знівелювали б ставку експортного мита у розмірі 194 грн./тонна і додали б українській пшениці експортного шарму. Аби нарівні конкурувати не лише з російським, а і з казахським зерном.
Ця наочність - повчання для тих, хто й досі марить троїстим зерновим союзом у складі України, РФ і Казахстану. Чи були би ми конкурентоспроможними у зерновій Антанті, якщо вартість перевалки у Новоросійському порту становить 80 грн./тонна, а в нашому - 128? Крім того, нині уряд РФ ініціює здешевлення на 50-70% вартості залізничних перевезень зерна для віддалених регіонів за рахунок дотацій із державного бюджету. Чи розщедрилися б українські чиновники на експортні субсидії, до яких вдалися їхні казахські колеги?
Можна, звісно, виправдовуватися, що експортний потенціал Казахстану удвічі менший від українського чи російського. Але вони поставили за мету майже вдвічі перевершити власні минулорічні обсяги і кладуть на цей вівтар мільярди тенге. У гривневому еквіваленті заходи на підтримку експорту вбираються у 272 млн. грн. Щоби казахське зерно, просуваючись російською територією, залишалося конкурентоспроможним, кожну тонну «зміцнять» із бюджету на 320 грн. Ще еквівалент у 92 млн. грн. витратять, щоби здешевити транспортування зерна із північних регіонів країни.
Доступнішим на світовому ринку, на противагу українському, є і російське зерно. Постачальники, не гребуючи на старті, у липні-серпні, відвертим демпінгом, по суті, віднадили покупців від української пшениці. А 2008 року було навпаки: українці укладали контракти по 120 дол. за тонну, тоді як росіяни не могли спуститися зі своїх 160.
І хоча нинішні експортні ціни РФ майже зрівнялися зі світовими, вони вигідні для північного сусіда, який уже експортував 5,3 млн. тонн пшениці і 0,7 млн. тонн ячменю за прогнозу річного експорту у 20 млн. тонн. Такі темпи стриножили транспортну систему РФ і спричинили затори у портах.
Поки міжвідомча група Мінсільгоспу та Мінтрансу усуває «пробки» в експортних коридорах, щоби довести місячні поставки до 3,5 млн. тонн, частина трейдерів переорієнтувалася на балтійські та українські порти. Їх не зупиняє навіть втрата додаткових 20 дол. на тонні. Такий форсаж спричинений, окрім очікуваних вагомих 90 млн. тонн збіжжя, ще й високим рівнем перехідних запасів зерна минулорічного врожаю.
Ну, а ми зі своїми 285 дол. за тонну продовольчої пшениці чого очікуємо? Міністерство аграрної політики натуркало всі вуха: у цьогорічному ужинку 70% пшениці - продовольча! Хоча традиційно складалося навпаки. Це підтверджують й експортери.
По-перше, якщо відверто, ми не можемо тягатися з Росією на міжнародних ринках у сегменті «продоволка». Хоча би через те, що сусіди не обтяжені експортними митами, як наші продавці. По-друге, Україна традиційно славиться за кордоном фуражем, особливо ячменем. Постачатимуть його на ринки згодом, коли цінова кон’юнктура стане привабливішою.
Здавалося б, переконливі аргументи. І все ж таки… Зважаючи на темпи експорту, ми навряд чи зможемо до кінця 2011 року переправити за межі України 13 млн. тонн, передбачених балансовими розрахунками. Дай Бог із 10 млн. впоратися…
Знову нагадаю про кукурудзу. Значне її надходження на внутрішній ринок не тільки негативно впливатиме на формування цінової ситуації по всіх видах зернових культур, а й перевантажить логістичну систему зі зберігання та просування зерна до внутрішніх і зовнішніх споживачів. Тому, щоб вона безперешкодно рухалася за кордон, логічно вже зараз зняти загороджувальний бар’єр - експортне мито.
За останні п’ять років середньомісячний обсяг перевалки становив 2,1 млн. тонн. За нинішнього стану логістичної системи і в’ялого ентузіазму трейдерів заявлені до відправки за кордон 24 млн. тонн зерна Україна перевалюватиме довго й нудно. Що теж не на руку сільгоспвиробникам.
У 2008 році рентабельність зернових становила 16,5%, й аграрії одержали від їх реалізації 2,7 млрд. грн. прибутку. Чи таким же успішним для хліборобів виявиться рік нинішній? Без дотацій, доступу до кредитних ресурсів, із ціновими скачками на насіння, мінеральні добрива, пально-мастильні матеріали, за зрослої удвічі орендної плати за землю… Союзи-асоціації сільгоспвиробників, які ще вчора палко декламували гасла МінАП, сьогодні через невдоволення державною політикою у зерновиробництві готові до масових протестів.
Продовжу цікаві сходження і розвали 2008-го та 2011 року. Отже, константою для обох періодів залишаються майже однакові зерновий вал, обсяг експорту, внутрішня закупівельна ціна. А тепер перейду до показової арифметики. Оскільки це - не бухгалтерський документ суворої звітності, тому й цифри дещо довільні.
Від експорту зернових 2008 року аграрії одержали 4,5 млрд. грн., держава - 4,8 млрд. (послуги з логістики) і трейдери - 8 млрд. грн., половина з яких - повернуте державою ПДВ. Тобто, по суті, держава вторгувала лише 800 тис. Зрозуміло, і Мінфін, і Мінекономіки вважали таку зерноекспортну політику викривленою.
Нинішній уряд її «спрямив», скасувавши ПДВ і запровадивши експортні мита. Відтак, цього року прибутки аграріїв можуть бути на 2 млрд. грн. щедрішими за показник трирічної давності. Але за умови, що рентабельність аграріїв залишиться на рівні 2008 року. Трейдери запишуть до свого активу лише 3,2 млрд. Зате багатійкою виглядатиме держава, яка збагатиться на 16,5 млрд. грн. Із них 6,7 млрд. - послуги з логістики, 5,8 млрд. - зекономлені на ПДВ плюс 4 млрд. грн. - сплата за експортне мито.
Тепер я зрозумів сутність сказаного прем’єром: 2011 рік буде переломним з погляду експорту. Він справді таким став. Причому уряд переформатував зерновий ринок граючи. Просто переклав фінансове коромисло з чужого плеча на своє, а сільгосптоваровиробники як були чужаками на ньому, так і залишаються нерідними. Єдиною «допомогою» аграріям від влади стало виділення на вересень аж… 120 млн. грн. на компенсацію вартості кредитних ресурсів.
Реальним же наслідком «перелому» є поки що закаменілий зерновий експорт. І вцілілі негаразди: «відкоти» різноранговим чиновникам, спокуса селян продати тонну пшениці на 5 дол. дешевше, але за готівку, втрачаючи при цьому вдвічі з лишком більше частини власних прибутків. Та й чи будуть аграрії освіченими, якщо бракує вичерпної, достовірної інформації щодо витрат усіх учасників зернового ринку. Обгрунтовані, вони повинні щодня оновлюватися на сайті МінАП, і доступ до цього джерела має бути відкритим для всіх.
Ринок від каральних методів прозорішим не стане. І вибоїн на ньому не поменшає. Тому скільки не мости перин, все одно мулятиме. Як і на зерні, у якому частка твоєї участі - нуль, зате до кишені пливуть невиправдано великі суми з кількома нулями.