Уже той факт, що жнива на півдні країни почалися майже на два тижні раніше звичайного, свідчить: у справи хліборобські втрутилася погода. Пізньовесняні заморозки та ще й червнева посуха різко знизили врожайність. І якщо озима пшениця витримала, хоча й зі значними втратами, удар посухи, то в низці південних районів ранні ярові просто згоріли. Приміром, в Очаківському, де торік виростили один з найвищих урожаїв, нині збирають по 4—6 центнерів ячменю з гектара.
У сільгосппідприємствах Миколаївщини, як і в більшості районів, перші намолоти виявилися вагомішими. У місцевому навчальному господарстві озимий ячмінь на стогектарній площі видав по 25 центнерів із гектара, а озима пшениця обіцяє ще більший урожай. З просуванням жнив на північ намолоти в розрахунку на гектар збільшуються.
Міцні господарства, незалежно від зони розташування, мають цілком пристойні намолоти. Та компенсувати загальний недобір збіжжя не зможуть. Він становитиме по області лише трішки більше мільйона тонн.
За таких умов особливої уваги вимагає ситуація на зерновому ринку. Те, як формується ціна хлібу. Інтерес посилився ще більше тому, що в Миколаєві, як, утім, і в багатьох інших містах, люди вже споживають хліб не тільки з вітчизняної пшениці. За кілька останніх місяців в обласному центрі на борошно, а згодом і на випікання хліба пішло кілька тисяч тонн турецького, казахстанського й угорського зерна. Без цього вливання навряд чи вдалося б втримати ціну пшеничної хлібини в межах гривні. Та хоч як би складалася ситуація з завезенням чужого зерна й вивезенням свого, а визначальним чинником формування ціни на хліб є стан внутрішнього ринку.
Розуміючи це, на Чорноморській біржі АПК ще за кілька тижнів до виходу зернових комбайнів у поле спробували визначити хоча б контури майбутньої ціни. Кілька разів робили спроби укласти форвардні контракти, продати зерно ще на корені. На жаль, вони не увінчалися успіхом. Аж надто по- різному були налаштовані учасники торгів. Продавці пропонували за тонну зерна озимої пшениці третього класу по 1100—550 гривень, але на це жоден покупець не пішов. Вони готові були викласти максимум 450 гривень за тонну. Але на таку ціну не знайшлося продавця.
Показово, що й торік, правда, не напередодні жнив, а майже наприкінці їх, група найдалекоглядніших сільських господарів- голів у подібній ситуації спробувала об’єднатись і поставити на торгах знов-таки Чорноморської товарної біржі АПК свої умови. Вони зажадали, аби трейдери платили за тонну пшениці третього класу не менше 400 грн. І хоча, як показав розвиток подій, ціну було впритул наближено до реальної, на пропозицію не пристали. Ця нестиковка заподіяла збитків не тільки вітчизняним товаровиробникам, а й зерновому ринку загалом. Тоді, торік у серпні, закуповували зерно лише за 250— 270 грн. за тонну й тільки тоді, коли багато його партій вивезли за кордон і трейдери заробили на різниці між внутрішніми та світовими цінами неабиякий «навар», ціни піднялися до показника, визначеного товаровиробниками, а згодом і перевищили його. Та фінансовий стан дуже небагатьох сільгосппідприємств дозволив притримати зерно до встановлення на нього пристойної ціни й отримати зиск, завдяки зміні ситуації. Більшість же, продавши його за заниженими цінами, залишилися в програші. Ситуація не сприяла стабільності на внутрішньому ринку: створений дефіцит власного зерна став заповнюватися дорожчою привізною продукцією.
Чи не повториться цього сезону торішня схема? Судячи з усього, організатори ринку не збираються наступати на ті самі граблі. Бо їх, по суті, немає. При таких цінах на зерно, борошно й печений хліб, які встановилися в Україні, багато зерна з країни вже не «втече». Внутрішні ціни перевищили світові, до того ж уряд виконав свою обіцянку щодо стабілізації зернового ринку й перед самісіньким початком жнив викинув із держзапасів на ринок десятки тисяч тонн зерна. Щоб виробник не віддавав за безцінь продукцію нового врожаю.
Як повідомив кореспондента «ДТ» директор Чорноморської товарної біржі Р.Черепенко, у момент, коли на елеватори надходить свіжа продукція, біржова ціна торішньої пшениці третього класу становить 900—920 грн. На його думку, на такому високому рівні вона не втримається. Але й до торішньої позначки у 250— 270 грн., ясна річ, не опуститься. Вилка купівлі-продажу, за прогнозом фахівця, варіюватиметься в межах 650—700 грн.
Утім, як свідчить наш поки не багатий і, переважно, негативний досвід ринкових відносин, ціна зерна повинна бути не занадто низькою і не занадто високою, а реальною, щоб і селянин-виробник міг зводити кінці з кінцями, і мірошник, і пекар мали прибутки, і щоб для покупця печений хліб не став делікатесом. У цьому ланцюжку ще багато перекосів, які провокують цінові «стрибки». Статистика фіксує досить тривожні факти. Виявляється, за останні роки споживання хлібобулочних виробів в області знижується: торік їх продано на третину менше, ніж попереднього року, а в цьому — скорочення становить уже понад 11 відсотків. Худнемо?
У цьому зв’язку є сенс придивитися, чому так різко зросли ціни на печений хліб. Невже тільки через ціну зерна? Чи все-таки є й інші причини? Статистика знову нам допоможе. Виявляється, найбільше подорожчання відбувається при переробці зерна на борошно. Торік ціни у виробників борошна області підвищилися на 70,6 відсотка, а печеного хліба — лише на 12,4. Цього року тенденція така сама. Хлібопекарська продукція подорожчала на 49,6 відсотка, а борошно — на 77,4. Істотне доповнення до цієї інформації: пекарі мають середню рентабельність 2,7%, а мірошники — 21,5, тобто більш як усемеро вищу. З усього сказаного ясно, що слабкою ланкою в «хлібному» ланцюжку залишаються переробка та збереження зерна. Керівник ЗАТ «Ольвія» Очаківського району Федір Іванов не втомлюється повторювати, що зерном і його похідними можна й потрібно торгувати грамотніше. Не поспішати продавати зерно відразу після жнив, а добре обробити його, витримати в засіках чи на елеваторі до кращих часів. А ще краще — торгувати не зерном, а борошном. Використовуючи свій потужний млин, «Ольвія» торгує тільки борошном і, з урахуванням усіх видатків на переробку, одержує за кожну тонну зерна не 270 і навіть не 920, а всі 1100 грн., що дозволяє сільгосппідприємству вкладати у виробництво зерна дедалі більші кошти.
У цьому сезоні, коли надлишок зерна не очікується, ним можна й потрібно розпоряджатися дбайливіше. Тим паче, що партнери, дедалі глибше розуміючи проблеми головних фігур у виробництві хліба, роблять перші кроки назустріч хліборобам. Снігірівський і ряд інших хлібоприймальних пунктів у півтора-два рази знизили вартість послуг зі зберігання зерна, а Варварівський елеватор загалом за зберігання його протягом місяця не бере плату.
Стереотип, відповідно до якого головне завдання селянина полягає у вирощуванні зерна та якнайшвидшій відправці його в засіки батьківщини, помалу відживає своє. Ринок вимагає не лише виростити зерна якнайбільше та вищої якості, а й грамотно, з найбільшим зиском ним розпорядитися. Лише тоді врожай зерна й ціна хліба перебуватимуть у гармонії.