Допоки жодному міністрові не вдавалося скласти докупи деталі бодай одного монопродуктового ринкового механізму, поєднати професійні інтереси виробників, посередників, переробників і торгівців як на горизонтальному, так і на вертикальному рівнях. Тому й чути лише осібні голоси асоціацій «Укроліяпром», «Укрцукор», «Укрмолпром», інших, які переймаються проблемами суто промислових підприємств. А де ж зойки постачальників сировини — соняшникарів, буряківників і доярів? Назвіть хоч одну силу, яка вповні репрезентує ту чи іншу галузь АПК, змушує рахуватися з нею урядовців!
Започаткувати об’єднавчі процеси у цій сфері мав закон «Про галузеві формування (асоціації, союзи, спілки)» Олега Юхновського, ідею якого підказали низи. Однак під час доопрацювання документ зазнав кардинальних змін, і не залишалося нічого іншого, як... наново переписати його. Але вже з урахуванням європейського досвіду, передусім французького і під новою назвою — «Про професійні і міжпрофесійні об’єднання в агропродовольчій сфері».
Цей законопроект Верховна Рада прийняла у першому читанні 18 жовтня. Проте якнайшвидшому породичанню в АПК може завадити надмірна передвиборна політизація.
Французькі «закрійники»
Мішель Філіп Дюран, радник партнерської французько-української програми, зізнався, що помолодшав... на 30 років. Дискусії, що розгорнулися навколо українського законопроекту, повернули його до 1975 року, коли Національна асамблея та сенат Франції прийняли закон «Про міжпрофесійні організації в галузі сільського господарства».
Так звані професійні родини (міжпрофесійні об’єднання) у ланцюжку «виробництво—переробка—торгівля» виникли вже після формування у кожній із сфер асоціацій, спілок, кооперативів. Зрештою їх кількість зросла настільки, що поставало питання діалогу, нагального захисту інтересів як операторів різних ланок виробництва продовольства, так і споживачів. Тому «центром рішень» кожного продуктового підкомплексу і стали міжпрофесійні організації, яких у Франції близько 60.
Механізм функціонування таких об’єднань французи визначили 9 липня 1999 року у законі та доповнили урядовою постановою, що закріплює умови вступу та виходу із міжпрофесійної організації. Згодом такі організації адаптувалися до регламентів Європейського Союзу. Єврокомісія визнає і всіляко підтримує розвиток таких структур у всіх країнах—членах співтовариства.
Якщо порівнювати діяльність французького ONIVINS — міжпрофесійного національного бюро з вина, з кількома нашими келійними «винними» асоціаціями та корпораціями, то це — небо і земля. Назвіть в Україні державну установу, без якої не обходиться жоден етап виноробства, починаючи від чубуків і закінчуючи внутрішнім продажем та експортом напоїв? Була колись... А у Франції бюро регулює та контролює посадку виноградників, відшкодовує збитки у разі повного припинення їх вирощування в окремих зонах, сприяє виробництву виноградного соку, збуту винного спирту, компенсує затрати при сертифікації продукції, субсидує експорт…
ONIVINS закумулювало потенціал розсадницьких господарств, приватного сектора та кооперативів з виробництва вина, закупівельних та збутових структур. Як справжня служба кон’юнктури ринку вина, вона готує економічні огляди розвитку галузі. Орієнтуватися у розгалуженій сфері дають змогу чотири спеціалізовані комісії: з посадкового матеріалу, вин регіонів, виробництва сидру та винного спирту. Професійний штат із 350 агентів, 260 із яких працюють у восьми регіональних представництвах ONIVINS, постійно контактує з операторами галузі. Державна підтримка виноробного сектора Франції здійснюється виключно через бюро.
Однак мені частіше доводиться мати справу з ONIC — Національним міжпрофесійним бюро із зернових, спілкуватися з Мішелем Ферре, радником генерального директора цієї установи. Як виглядала зернова галузь 1936 року до появи фахової громадської організації із державною формою управління? 1,9 млн. хліборобів на 10,7 млн. гектарів вирощували 15 млн. тонн зернових. А тепер для порівняння минулорічні дані: виробників зерна — 350 тис., загальне виробництво — 69,5 млн. тонн. Валовий збір м’якої пшениці із 8 млн. тонн зріс до 37,5, ячменю — із мільйона до 11 млн. тонн.
Попервах міжпрофесійна організація мала право встановлювати гарантовану ціну на пшеницю для виробників, забороняла борошномельним підприємствам та іншим користувачам купувати зерно напряму у товаровиробників, сприяючи розширенню мережі закупівельних та збутових кооперативів. До серйозних важелів впливу належали гарантії щодо фінансування закупівлі зернових кооперативами, торговими операторами, контроль за готівковими розрахунками при закупівлях пшениці, монополія на зовнішньоторговельну діяльність.
Із роками гранувалися і функції ONIC: дещо організація втрачала, чогось набувала. Приміром, 1962 року (період початку впровадження Спільної аграрної політики) було втрачено повноваження щодо встановлення гарантованої ціни при закупівлі. Проте посилилася роль у статзвітності по зернових культурах, щорічному опитуванні щодо якості французької пшениці, стимулюванні її збуту в ЄС, підписанні меморандумів із внутрішнього перевезення збіжжя. Сьогодні ONIC — інтервенційна установа, яка не шкодує коштів, аби у зерновому секторі Франції усталилися приписи Спільної аграрної політики, і перша в Європі, яка сплачує дотації на користь ЄС.
Українські «ножиці» і «голка з ниткою»
Першими в асоціації та об’єднання самоорганізувалися переробники. Власне, до цього їх підштовхнули недолуга аграрна політика, відсутність стратегії розвитку рідних їм галузей, прагнення колегіально протистояти чиновницькому дурисвітству, «проштовхувати» через депутатів законодавчі ініціативи. Центральне аграрне відомство, вбачаючи у них утискувачів інтересів селян, поспіхом плодило асоціації товаровиробників: буряків, кукурудзи, молока, картоплі... Проте жодне із формувань так і не піднялося до національного рівня, а животіє, очікуючи на бюджетну милостиню.
Причин цьому кілька. Перша: через галузеві громадські організації МінАП «прокачує» бюджетні кошти на підтримку того чи іншого сектора АПК. Отже, відповідно, очолювати структуру має «своя» людина, котра власними інтересами переймається більше, аніж численної громади. По суті, такі професійні об’єднання повністю виправдовують назву «кишенькових». Додайте і політичний окрас цих асоціацій, що повністю відповідає партійності міністра.
Друга причина: селяни неохоче гуртуються в означені структури ще й тому, що й без членства у них їм затишно. В унісон із головним аграрним керманичем вони вважають, що «держава повинна» організувати ефективне виробництво, підсобити дотаціями, компенсувати збитки, завдані буревієм, градобоєм, засухою... За такого опікунства селяни не навчилися розмовляти на рівних із посередниками, переробниками. Іноді цілі села страйкують через низьку закупівельну ціну, скажімо, на молоко. Один день коверзують, третій... Удій скисає, жива копійка не дзвенить, діватися нікуди — от зрештою і здаються з потрухами заготівельникам.
Власне, скільки міністерські «реформатори» не міряли і різали, скроїти архітектоніку ринкових взаємин усіх учасників агропродовольчого виробництва їм не вдалося. Які ж «лекала» пропонує законопроект №5702 «Про професійні і міжпрофесійні об’єднання в агропродовольчій сфері»? Передусім — правові та організаційні, що сприятимуть функціонуванню самоврядних професійних і міжпрофесійних формувань, захищатимуть спільні економічні інтереси та паритетно вирівнюватимуть доходи учасників усіх ланок виробництва продовольчої групи товарів. Слід розуміти, що це ще одна спроба зорганізувати роздрібнених виробників сільськогосподарської сировини, які продукують понад 80% молока, м’яса, картоплі, овочів.
Із появою законопроекту деякі інституції, як-от профспілки, зробили закид його автору — мовляв, зазіхає на їхню «територію». Але, читаючи закони про підприємства, сільськогосподарську кооперацію, об’єднання громадян, інші, не знайшов у них чіткої конфігурації взаємин виробника, заготівельника, переробника, транспортника, торговельника у просуванні того чи іншого товару до покупця, важелів державної підтримки міжпрофесійних об’єднань, принципів взаємодії останніх з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Жоден із чинних законів не враховує специфічних стосунків, характерних лише для АПК. І ще одне: у законопроекті не спіткнувся об бодай один політичний термін — він пронизаний виключно економікою.
Якою ж буде майбутня агропродовольча піраміда? Унизу — професійні об’єднання, що складаються із суб’єктів господарювання у межах кожної окремої галузі. У свою чергу, такі формування на проміжному, внутрігалузевому, рівні можуть групуватись у спілки, федерації тощо. Останні й формують міжпрофесійні об’єднання — на обласному, міжрегіональному та національному рівнях. Ну, а верхівка цієї піраміди — Вища сільськогосподарська рада при… Міністерстві аграрної політики, яка координуватиме діяльність усіх професійних і міжпрофесійних об’єднань, узгоджуватиме дії з органами державної влади.
Скажу відверто: із таким підпорядкуванням можна впевнено ставити хрест на доброму починанні. Можливо, у майбутньому, коли МінАП із термінатора перевтілиться у творця, йому можна буде довірити ці функції. Але не сьогодні...
Щодо державного фінансування, нехай навіть і часткового, то тут теж виникає чимало запитань. Щонайперше, у такий спосіб влада намагатиметься розміняти незалежність нових структур, спрямити їх у «державне» річище. А з іншого боку, із самих членських внесків чи добровільних пожертв навряд чи проживеш… Хоча, в тій же Франції ONIC функціонує за рахунок податків із виробників зерна, причому за прогресивною шкалою: при постачанні менше десяти тонн фермер звільняється від сплати. Але там міжпрофесійне життя базується на трьох фундаментальних принципах: репрезентативність, рівність, одностайність. Ось чому саме органи державної влади контролюють залучення до міжпрофесійних об’єднань кожної з професійних організацій відповідної галузі. Приміром, центральна рада ONIC налічує 51 особу, з яких 26 членів, включаючи президента центральної ради, — виробники, 15 — переробники, три — торговельники, два — споживачі і п’ять робітників.
Як і чим вимірювати нашу «репрезентативність», яку, до речі, повинен підтвердити ще й Кабмін, у вітчизняному законопроекті сказано побіжно.
Чи узаконить Україна на своїх теренах ще одну європейську новацію: призначення аграрного міністра за погодженням із міжпрофесійними об’єднаннями? Крок, як на мене, на сьогодні справді революційний. У багатьох європейських країнах претендентів на міністерський портфель пропускають через горнило громадських організацій і виграш від цього обопільний.
Забігаючи наперед, скажу: з огляду на реалії, законопроект №5702 до другого читання істотно зміниться. Міститиме він і слушні пропозиції керівників уже діючих галузевих структур.
Василь Ярошовець,
перший заступник голови Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств:
— Дуже добре, що законопроект ґрунтується на засадах добровільності, зацікавленості товаровиробників у створенні таких об’єднань. Але якщо ми декларуємо самостійність, наступальність, то як бути, коли дії держави не збігатимуться з нашими інтересами, а таке трапляється часто? Миритися чи протистояти? У який спосіб? На мою думку, у законі мають бути чітко прописані варіанти.
Щодо структурної побудови асоціацій, то мене непокоїть їх громіздкість: районні, обласні, національні... А якщо кілька великих структур, скажімо, створюють асоціацію на горизонтальному рівні, без районних та обласних осередків? Чи вписуються такі об’єднання у вимоги законопроекту?
Щодо Вищої сільськогосподарської ради, то ми не застраховані від того, що міністр сьогодні один, завтра — інший, не тасуватиме керівництво професійних і міжпрофесійних об’єднань, як це відбувається зараз.
Людмила Зінченко,
генеральний директор асоціації «Укроліяпром»:
— Ми — за діалог із владою, особливо в умовах, коли міністерство перейшло від галузевого принципу управління до функціонального. Уся інформація щодо діяльності того чи іншого сектора аграрного ринку зосереджується саме в асоціаціях. Але МінАП, послуговуючись нашими даними, пропозиціями щодо законодавчих змін, навіть не інформує про подальший перебіг подій. Свіжий приклад: свого часу галузеві об’єднання харчопрому подали зауваження щодо змін до Закону «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини». Але їх не врахували. Президент підписав закон, він набув чинності, а тепер кричимо ґвалт і навздогін шлемо пропозиції по зміні прийнятих змін... Певна, коли б функціонував колегіальний орган із представників влади і галузевих об’єднань харчової промисловості, який би координував політику у сфері якості і безпеки вітчизняних продуктів харчування, таких би дурниць не припускалися. Сподіваюся, із прийняттям закону гра в одні ворота припиниться.
Василь Бондаренко,
голова правління
Національної асоціації «Укрмолпром»:
— Я теж бував у Франції, знайомився з їхнім досвідом і вважаю, що не все їхнє приживеться у нас. Якщо там виробництво молока сконцентроване, існує чітка спеціалізація, то в Україні майже три мільйони здавачів молокосировини. Отже, треба створювати кооперативи. На яких засадах? Самостійної, напівдержавної організації? За чиї кошти утримуватимуться професійні і міжпрофесійні об’єднання? Якщо, згідно із законопроектом, ми — громадські неприбуткові організації, це одне, а за бюджетний кошт, то інше. А якщо займатимемося господарською діяльністю, то треба здаватися фіскальним органам.
Щодо репрезентативності, то у нашому аграрному відомстві наполягають: лише одна професійна асоціація повинна входити у міжпрофесійну. Візьмемо Польщу: дві асоціації — бізнес-структур і кооперативних підприємств. У Франції — дві, стільки ж у Німеччині. Я б і третьої не забороняв за умови, що кожна асоціація має представляти не менше 51% переробних потужностей.
Микола Ярчук,
голова Національної асоціації «Укрцукор»:
— Найбільше побоююся, аби цей закон під час доопрацювання не перелицювали на... політичний лад. Тоді партії понукатимуть нами — кожна на свій кшталт.
На жаль, ми не маємо законів ні про Кабінет міністрів, ні про міністерства, ні про галузеві формування. Останні свого часу у системі, яку ми вже спровадили в історію, виконували певні функції на обласному, регіональному і державному рівнях і формували галузеву політику. Сьогодні ця система розбалансована, і прийняття закону «Про професійні і міжпрофесійні об’єднання в агропродовольчій сфері» дасть змогу зупинити руйнівні процеси.
Вважаю, саме асоціації мають займатися кадровою політикою: за ці роки ми майже повністю розгубили фахівців. І де? У сфері, безпосередньо пов’язаній з безпекою та здоров’ям нації! Днями керівником одного із цукрових заводів призначили колишнього директора... цвинтаря. Можливо, це й символічно?!
...Кількарічний термін перебування Мішеля Дюрана в Україні у ролі радника добігає кінця. Він сподівається, що наступного року, приїхавши до Києва як турист, зможе ознайомитися не з начерками, а із законом, не гіршим за французький.