Сьома за десятирічку ходка законопроекту про ринок земель до Верховної Ради закінчилася відсидкою. Забракований урядовий варіант депутати переписали начисто, проте і новотвір завів одних у ліс, а других - по хмиз. Розуміючи, що з гущавини так просто не вибратися, провладні сили у парламенті вирішили покорити ринок земель не штурмом, а хитрістю, заходившись «поліпшувати» приписи Земельного кодексу, видумувати нові законодавчі «перли».
Причому по-єзуїтськи підступно. Як сталося із положенням про державний земельний банк, яке на вимогу головного «махальника» Верховної Ради пропхали з другої спроби. Поправка, відхилена профільним комітетом, у законопроекті щодо розмежування земель державної та комунальної власності виглядає колодою в оці. Оця вшивка не лише спаскудила документ, а й установила двовладдя на державних землях.
Законодавчі вибрики, що проглядають і в законопроектах щодо проведення робіт із землеустрою, земельних торгів, уповні розкривають істинні наміри горішнього ешелону влади: перекроїти існуючі адміністративно-територіальні межі сіл, селищ і районів, зліквідувати понад 9 тис. сільських і селищних рад, капіталізувати сільгоспугіддя і вийти з ними на ринок, запросивши у покупці іноземців.
Навіщо автори законопроекту щодо проведення робіт із землеустрою, пов’язаних зі встановленням і зміною меж адміністративно-територіальних одиниць, заквапилися ревізувати існуючі метражі? Як вістуни про перший паротяг, зі смолоскипами та сюрчками, вони побігли попереду… законотворчого процесу. Законопроектом №10042 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів України щодо проведення робіт із землеустрою, пов’язаних із встановленням і зміною меж адміністративно-територіальних одиниць» депутати заходилися нормами земельного права врегульовувати адміністративно-територіальний устрій як конституційно-правову категорію. У чужий жупан вбралися! Бо це прерогатива спеціального закону, необхідність прийняття якого випливає із вимог статті 92 Конституції України.
Не дивно, що автори заблукали у двох соснах - у поняттях «територія юрисдикції ради» і «територія в межах забудови населеного пункту». Бо ніяк не можна ототожнювати 11 тис. сільських рад і 27 тис. сільських поселень. Розробники нафантазували навіть райони без… районних рад. Очевидно, їм сподобався досвід управління двома районами (у Луганській і Донецькій областях) міськими радами, який варто клонувати на теренах України. Ці та інші недоречності міг би відфільтрувати парламентський комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, однак законопроект його оминув.
Стрижень цього закону: відтепер встановлювати і змінювати кордони населених пунктів буде не обласна рада, а районна. І спори вирішуватиме погоджувальна комісія не в обласному центрі, а в тому ж таки районному. Зважаючи на рівень компетентності низового начальства, яке по-своєму трактуватиме терміни «на підставі генеральних планів» і «з урахуванням генеральних планів», припускаю, що кілочки у багатьох селах доведеться попереносити.
Сучасні «щипачі» скористаються моментом, аби прирізати собі той чи інший шматок території. І навряд чи сільрада зуміє відстояти її. За змінами до чинного Земельного кодексу, які Верховна Рада прийняла 2003 року, у місцевих рад відібрали частину прав на розпорядження землями в населених пунктах. Тепер же вони позбудуться їх остаточно.
Чи задумувалися ті, хто голосував за цей закон, як він реалізовуватиметься на практиці? Тимчасовий, із терміном дії до прийняття основного закону про адміністративно-територіальний устрій, недієвий без внесення змін до Конституції… Якщо ж урахувати піврічний термін, протягом якого Кабмін, міністерства, центральні органи виконавчої влади повинні привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим законом, то останній можна вважати абсолютно непродуктивним.
Поява законопроекту №10043 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» зумовлена тим, що діючий Закон «Про розмежування земель державної та комунальної власності» виявився яловим. За сім років ми спромоглися встановити межі менш як на 1% загальної площі.
Відсотки були би вищими, якби виконавці оперували належною земельно-кадастровою базою. А оскільки вона відсутня, то вимога Закону «Про державний земельний кадастр» - провести суцільну інвентаризацію земель, завершити формування земельних ділянок і внести ці дані до кадастру, може простягтися до омеги. За ідеальних умов, для цього потрібно до 20 млрд. грн. державних коштів і щонайменше десять років.
Звісно, така пролонгація нинішню владу аж ніяк не влаштовує. Тим більше президент двічі давав відповідне доручення «завершити…» і стільки ж підлеглі терміни зривали. Чому вирішили наблизити фініш? Та тому, що ви не продасте земельної ділянки, якщо землі державної та комунальної власності не розмежовані. Комунальна власність, сформована за проектами розмежування земель, не відображається у земельно-кадастровій документації. Виходить, її не існує зовсім?!
Автори законопроекту пропонують спростити процедуру розмежування обох категорій земель. Вибудували чітку ієрархію органів, що приймають рішення з реалізації права власності на земельні ділянки, розмежували їх повноваження, визначили компетенцію розпорядника державних земель як єдиного суб’єкта права власності на земельні ділянки та інформаційну базу - Державний реєстр прав на нерухоме майно.
Згідно з приписами законопроекту, відтепер не потрібно розробляти проекти землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності, а розмежовувати землі за принципом «в силу закону». Тобто автоматично.
25 млн. га, що перебувають за межами населених пунктів, крім земель, які передано у приватну власність і на які видано правовстановлюючі документи, та земель, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, які оформлені правовстановлюючими документами, віднесуть до земель державної власності.
У межах населених пунктів перебуває 4 млн. га. Вони, крім земель, які передані у приватну власність юридичних і фізичних осіб та яким видані правовстановлюючі документи, а також земель, що є у власності держави та надані в постійне користування державним підприємствам і мають правовстановлюючі документи на землю, підпадуть під категорію земель комунальної власності.
Утім, я не був би таким категоричним, як автори, котрі стверджують, що «з дня набрання чинності цим законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими». В одному із законопроектів пропонували встановити прикінцевий термін розмежування земель 1 січня 2015 року. Усі землі, які не будуть передані з державної власності у приватну, залишаються за державою. Однак ця пропозиція суперечить статті 13 Конституції України: органи місцевого самоврядування здійснюють права власника на землю в межах, визначених лише Конституцією. А вона ніяких строків передачі не визначила.
Так само і в цій ситуації. Чи «вважаються розмежованими» землі, якщо конкретні суб’єкти не зафіксували своє право власності на неї? Скажімо, за відсутності документів чи наявності сумнівних меж. Хтозна, коли територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування та держава в особі відповідних органів державної влади досягнуть згоди, виконають необхідні землевпорядні роботи і виділять земельні ділянки в натурі (на місцевості). Судячи з практики, тяганина може тривати довго й нудно.
А от зміни «поліпшувачів» статей Земельного кодексу України, що стосуються повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади щодо реалізації права власності на землю, нагадали мені казку про вершки і корінці. Пригадуєте? «Поїхав чоловік до лісу ріпу сіяти. Зорав землю, аж раптом ведмідь до нього підходить та й каже: «Навіщо ти в моєму лісі ріпу саджаєш? Я тебе за це з’їм!» Аби зостатися живим, віддав бурому вершки, а собі - корінці. Не сподобалася така міна ведмедеві. Вирішив переінакшити: наступного разу забрати корінці. А наступного року чоловік посіяв пшеницю…
Хто перевтілиться у фіскала, а хто - у трударя, і що кому дістанеться у ситуації із землями? До подібних рольових ігор може призвести вибіркова заміна формулювань «розпорядження землями державної власності» та «розпорядження землями територіальних громад» відповідно на «реалізація права власності держави на землю» і «реалізація права власності на землі територіальної громади». Виходить, одні органи розпоряджатимуться землями, а інші - реалізовуватимуть право власності на них.
Якщо сільрада тупцюватиме на наділі лише у межах населеного пункту, то землями за його межами розпоряджатиметься вже… райдержадміністрація. Відповідно вона здаватиме їх в оренду і стягуватиме за неї плату. У зв’язку з такою імплементацією «розпорядження землями…» і «реалізацією права власності…» бюджети місцевого самоврядування різко обміліють.
Між тим у Земельному кодексі у тріаді «володіння, користування і розпорядження» саме останнє (право вирішувати долю земельної ділянки шляхом вчинення дій, які не суперечать приписам законодавства) властиве органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади.
Як бачимо, цей законопроект, як і попередній, також заступив на чужу територію - територію адміністративно-територіального устрою. Та якщо згадані хибні сліди законодавців можна ще затерти, то злощасна поправка 76 не лише перепсувала весь законопроект, а й перевернула земельну систему в Україні з ніг на голову.
Державний земельний банк у сесійній залі вигулькнув так само неждано, як їжачок із туману. Усупереч статті 116 регламенту Верховної Ради, невідповідності предмета правового регулювання цього законопроекту та приписам статей 19 та 120 Конституції України і власне здоровому глузду… І депутати благословили передачу державних земель до статутного капіталу державного земельного банку. Інституції, про яку багато плещуть язиками, зате у законодавчо-правовому полі вона - fata morgana. Безпаспортна… Хоч ця примара і прикриватиметься статусом державної, не забуваймо, що акціонерна фінансова установа створена спеціально під ринок землі і позбавлена альтруїзму.
Якщо до держзембанку перейдуть не лише державні землі, а й землі запасу, то кошти - майже 2 млрд. грн., які щороку поповнювали бюджети сільських і селищних рад, перетечуть до столиці. А там, дивись, перегодом в обіймах банківської структури опиняться не витребувані паї - 500 тис. га і майже стільки ж - відумерла спадщина. І, з одного боку, ми матимемо в особі держзембанку «багатого Буратіно» - земельного монополіста, а з іншого - Держземагентство, такого ж латифундиста. Як оператор ринку, воно відбере у місцевих державних адміністрацій і місцевих рад їх конституційні функції розпоряджатися землею та продаватиме землі сільськогосподарського призначення.
Запитую: то чи варто город городити? Обговорювати постатейно законопроект про ринок земель на профільному комітеті, скликати громадські слухання… Тільки задля того, щоби випустити бари, що розпирають баняк? І так усе ясно: дві структури узурпують земельну владу в Україні. Чого ще бракує для старту ринку земель? Закону про торги? Він напоготові. Законопроект №10231-3 «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону)» розглянули у першому читанні за скороченою процедурою - рівно за 12 хвилин.
На відміну від двох попередніх законопроектів, цей не здетонував бурхливих дискусій. А дарма… На перший погляд, ідеться начебто переважно про аукціон земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис). Тричі грюкнули молотком і, як кажуть, хто більше заплатив, того й верх. Причому у торгах можуть брати участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, засновники (учасники) спільних підприємств.
За цією - чергова правова вибоїна. Цитую: «Продаж земельних ділянок приватної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на земельних торгах може регулюватися положеннями цього кодексу, якщо інше не передбачено законом». Тобто земельна ділянка може бути і людським паєм? Як і в першому випадку - землями сільськогосподарського призначення? Адже у законопроекті про це - жодних застережень. А те, що провладна більшість трактуватиме саме так і законодавчі новели нахабно виверне на свій лад, не сумніваюся. Пленарні засідання - підтвердження цьому.
Тоді приховані механізми запрацюють не на користь села і держави. Земельні торги виключно у формі аукціону, що відкидають альтернативу - конкурс, переможцем якого оголошується той, хто запропонує найкраще поєднання ціни лота, умов використання земельної ділянки і певних вигод місцевій громаді, виграшні лише для агрохолдингів та транснаціональних корпорацій. Бо, повторюся, хто більше заплатить, того й верх. Звісно, фінансово бідні фермери не зможуть на рівних конкурувати із «важковаговиками». Як і орендарі, хоча, за законом, вони мають першочергове право на купівлю орендованої землі.
Україна готова до зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, заявив міністр аграрної політики і продовольства. За виграшної комбінації законів? Цілком! «Королівський флеш», як у покері.
Читаючи галузеві законопроекти, щораз подумую: а чи не запровадити і нам на кшталт «срібних калош», «золотих малин», «скляних болтів», «абзаців» національну антипремію «Парламентський валах» - за найбезглуздіший аграрний закон. Повірте, номінантів вистачає…
Махновщина у земельній законотворчості підриває національну безпеку. Якби ж та РНБО реагувала на цю загрозу так само оперативно, як відгукнулася на спланований чорний піар проти нашої держави в Європі напередодні Євро-2012… Перетворивши ріллю на розмінну монету заради збагачення купки олігархів, Україна й надалі сусідуватиме з африканськими країнами. Навіть зараз ті, хто встиг настягати земельки, готові продати шейхам, шахам, падишахам 10-20 тис. га ріллі, по 300 дол. за гектар.
До трійки лідерів нової форми «неоколоніалізму» - скупки сільськогосподарських земель за кордоном, входять Індія, Китай та США. Один із найуспішніших контрактів - майже 2 млн. га - невідомий італійський інвестор придбав в Індонезії для фермерства. У нашому варіанті повідомлення звучатиме так: невідомий мільйонер із Кіпру став власником половини українських угідь.