У Європі є лише одна країна, де в супермаркетах продають брудну картоплю з землею. Так, це Україна. А ще — обсяг продажу картоплі в супермаркетах України менший, ніж обсяг продажу апельсинів. Ці факти важливі для розуміння того, чому «житниця Європи» у 2020 році не змогла забезпечити себе «другим хлібом», та ще й купувала його не де-небудь, а в Росії!
І ще б нічого, якби цей імпорт був невеликим, однак упродовж лише одного сезону 2019/20 (з липня 2019 по червень 2020 включно) ввезли майже півмільйона тонн свіжої картоплі для потреб споживання, без урахування насіннєвої! Це, на хвилиночку, робить Україну одним із найбільших у світі імпортерів картоплі для свіжого ринку, адже решта провідних імпортерів (Бельгія, Нідерланди, Іспанія та Німеччина) імпортують картоплю переважно для переробки або для реекспорту.
Чому ми раптом стаємо країною з найбільшим дефіцитом картоплі? Може, до цього призвели катастрофічні кліматичні умови 2019 року, коли був неврожай картоплі, а далі все піде краще?
Ні, не піде, і я спробую дуже доступно пояснити, чому ця проблема з нами надовго та чому українці споживають дедалі більше імпортних овочів, у принципі, а не тільки картоплі. І ми знову повертаємося до брудної картоплі.
Картоплярство — це окрема галузь, але вона має дуже багато спільного з вирощуванням традиційних овочів, які ми ще називаємо «борщовим набором»(цибуля, морква, буряк столовий, капуста). Тому я говоритиму про картоплю, але матиму на увазі всі ці овочі також.
Чи хоче споживач, який прийшов у магазин, копирсатися руками в купі болота, щоб відібрати собі картоплю? Більшість скаже, що ні. Але якщо ви відвідаєте господарства, які вирощують картоплю, навіть професійні, то абсолютна більшість їх не матиме обладнання для доведення картоплі до товарного вигляду: для чистки, мийки, сортування, лінії пакування тощо.
Наш виробник краще засадить картоплею зайвих 100 га, ніж інвестує кошти в її доробку. Адже якщо ти починаєш картоплю доробляти й сортувати, то виявляється, що чистою вона має ще гірший вигляд. Отже, потрібно інвестувати в дорожчу техніку, змінювати сорти, ставити зрошення. Тобто змінювати всю систему виробництва, а це дуже незручно й дорого.
Повернімося трішки в історію: українське картоплярство в радянські часи було націлене на вал та обсяг, без урахування якості, адже радянський споживач був невибагливим — з’їсть і таке. Минуло майже тридцять років від часу здобуття незалежності, та майже нічого не змінилося в ментальності українського виробника. Змінилося тільки те, що значна частина виробництва тепер розміщується не у професійних підприємствах, а в господарствах населення, а там із якістю, хай це нікого не дивує, ще гірше. Чому так? Бо для отримання якісної картоплі в умовах України потрібні ідеальна технологія, якісне насіння, дорога техніка та наявність зрошення.
І ось ми до 2019 року за інерцією працювали на «вал», а виробники лаяли (і зараз продовжують) супермаркети, які вимагали від них якість. Адже вони звикли, що продавати потрібно все, навіть гниль, бо «куди ж її дівати?».
Під час однієї з зустрічей я запитав, чи вони наполягатимуть на «продажу всього, що виросло», й тоді, коли на кожній картоплині буде їхнє фото або хоча б ім’я.
Але не можна звинувачувати лише виробників. Кваліфікація менеджерів супермаркетів в Україні, які відповідають за плодоовочеві відділи, теж не завжди на рівні вимог. Крім того, вони часто-густо заплющують очі на взяття на реалізацію відвертого сміття — звісно, мабуть, не за так. Вони стараються продавати картоплю дешево, але люди йдуть на базар і платять дорожче за відбірну картоплю, без гнилі. І саме через низьку якість супермаркети продають картоплі менше, ніж апельсинів.
Це не жарти, — я особисто неодноразово в один і той самий день перевіряв ціни і якість картоплі в супермаркетах та на базарах Києва. Найдорожча вагова картопля завжди була на ринках. Вона там коштувала дорожче, ніж у преміальних мережах супермаркетів, і ця стратегія дешевої картоплі, як бачимо, не спрацьовувала. Адже ні представники мережі супермаркетів, ні виробники в Україні не могли зрозуміти засадничої різниці між сировиною та готовою продукцією. Картопля стає готовим продуктом лише коли вона доставлена на поличку супермаркету в тому вигляді, в якому споживач схоче її купити. А 99% того, що продавали в супермаркетах України, — це сировина, і вона не має там бути.
З 2008-го по 2014 рік включно я також активно відстежував ситуацію в Росії. Там уже після 2010 року в жодній з мереж супермаркетів не можна було надибати брудну картоплю, моркву чи буряк. А ми й тепер, наприкінці 2020-го, тобто 10 років потому, все ще намагаємося продавати таку продукцію нашому споживачеві, власноруч виганяючи його на базар.
Що ж сталося у 2019/20 році, чому так стрімко зріс імпорт картоплі і так підскочили ціни на неї? І чому сезоном раніше так стрімко зріс імпорт цибулі?
Тут, звісно, не обійшлося без впливу погоди. Але з нами зіграли лихий жарт одразу кілька чинників:
- Зміна споживачів: першу скрипку на ринку починали відігравати споживачі, які не жили в СРСР, — у них ширші погляди, і вони не готові були купувати брудну картоплю задля економії.
- Урбанізація: в період кризи економічно активна частина населення масово переїздила з сіл у міста. Вони переставали вирощувати картоплю і водночас ставали її споживачами, отож це був подвійний удар по ринку!
- Еміграція: дуже багато людей у пошуках кращої долі їхали працювати до інших країн, і це переважно було населення невеличких міст та сіл. Тобто знову зменшення виробництва.
- Старіння сільського населення: люди, які лишалися в селі, переважно були старшого віку і не могли обробляти велику площу картоплі.
- Окупація Криму та частини Донбасу Росією: саме в цих двох регіонах був найбільший дефіцит картоплі та традиційних борщових овочів, і саме на реалізації в ці регіони заробляли професійні виробники різних масштабів. Після того, як у 2015–2116 роках можливість продавати туди продукти було втрачено, а виробництво майже не змінилося, — ціни на картоплю та овочі кілька років поспіль трималися на дуже низькому рівні. Такі ціни не покривали навіть витратна виробництво, не кажучи вже про прибутки для реінвестування в доробку. Тому масовий вихід професіоналів із виробництва картоплі саме й відбувався на межі 2018–2019 років.
- Низькі ціни демотивували і сільське населення, й воно відмовлялося вирощувати картоплю на продаж.
Чому б не експортувати картоплю, якщо вона дешева і в нас надлишок картоплі на ринку, запитаєте ви. А я відповім питанням на питання: «А кому потрібна наша брудна і неякісна картопля?!» До речі, коли я кажу «брудна картопля», то маю на увазі не тільки бруд, а й її нерівну форму, ушкодження — механічні і внаслідок поширення шкідників та хвороб тощо.
Отже така картопля справді нікому не була й не буде потрібна! Більше того, картопля, що вирощується в ЄС для потреб переробки, зазвичай має значно вищі якісні параметри, ніж картопля, що вирощується в Україні для потреб свіжого споживання.
Тепер хочу нагадати, що в РФ уже 10 років на полицях магазинів не було брудної картоплі, тому виробники орієнтувалися на вищі стандарти якості. Більше того, з 2015 року виробники в цій країні отримували шалені дотації з боку держави, та ще й мали повний захист від імпорту з ЄС, України, США та низки інших країн. Тобто за таких тепличних умов вони купували якісну техніку, будували сучасні сховища, цілі заводи з доробки продукції та лінії пакування.
І тут у 2019 році виробники в РФ з’ясували для себе, що в Україну можна продавати навіть немиту картоплю, не витрачаючи коштів на доробку, і, звісно, скористалися цим. Так збіглося, що врожай картоплі в РФ у 2019 році був рекордним і ціни, відповідно, — низькими. Тому український споживач, фактично, врятував російського виробника від збитків, імпортуючи у вересні 2019-го — травні 2020 року великі обсяги російської картоплі.
Навесні 2020-го додався ще один прикрий чинник: у ЄС, де картоплю споживають переважно у вигляді «фрі», впровадили жорсткий локдаун, і ресторани, готелі та інші представники галузі HоRеCа не працювали. Заводи з переробки картоплі зупинилися, адже локдауни були всюди, навіть у тих країнах, куди ЄС експортує заморожену картоплю фрі (у тому числі в Україну, до речі)Отже, в Бельгії, Нідерландах, Німеччині та інших країнах виявилися зайвими мільйони тонн дуже якісної картоплі. Щоб не вивозити на смітник, її продавали майже задарма (називали ціни 3–5 центів за кг!) і, звісно, вже у квітні стали ввозити в Україну. Адже в Україні ціни на той час були найвищі в Європі!
Зараз, до речі, теж везуть картоплю в Україну з ЄС із тих самих причин.
Чому ми не відновили виробництво у 2020 році настільки, щоб забезпечити себе картоплею й не мати потреби в імпорті?
Річ у тому, що розпочати виробництво картоплі не так уже й просто — техніка для вирощування картоплі дорога, системи зрошення — ще дорожчі, але це копійки, порівняно з тим, скільки коштують сховища та доробка. Навіщо все це, якщо можна просто посіяти кукурудзу та соняшник?! Тому й не поспішають і не поспішатимуть наші виробники в цей сегмент. І ми й надалі купуватимемо імпортні овочі та картоплю.
А тепер дуже проста формула для України: якщо ти виробляєш овочі недостатньо якісні для поставки в мережу супермаркетів країн ЄС-15, то не варто продовжувати цю справу. Адже якщо раптом у нас зародить бодай на 5% більше продукції, ніж потрібно на внутрішньому ринку, — ціни впадуть нижче собівартості, бо експорту немає, і продукцію можна буде тільки викинути.