Вже якщо в чому у нас і не спостерігається дефіциту, то це в наявності вагомих офіційних пояснень того, що сталося. Особливо коли справа стосується підвищення цін. На цукор, наприклад. Виявляється, його подорожчання анітрохи не дивує, оскільки трапляється в один і той самий час кілька років поспіль. І начебто інакше й бути не може, коли населення заздалегідь готується до переробки фруктів та ягід. Але навесні запаси цукрових буряків на заводах вичерпуються, і виробництво змушене переорієнтовуватися на переробку закордонної тростини. А це — додаткові витрати, які неминуче ведуть за собою подорожчання солодкого продукту. Переконливо? Мабуть, так. Хоча, якщо чесно, привід для деякого подиву залишається.
Насамперед, абсолютно незрозуміло, чому це вітчизняні управлінці далеко не перший рік думають, що від метушні з варенням і консервацією населення має намір повністю відмовитися? І не вживають превентивних заходів до регулювання ціни на цукор? Хоча б у вигляді своєчасного затвердження квоти на ввезення цукрової тростини — цього року ліміт на її імпорт в обсязі 360 тис. тонн був затверджений парламентом лише наприкінці травня. Та й інших адміністративних заходів подекуди не завадило б вжити спритніше.
Скажімо, у Запоріжжі в середині червня (саме під час пікового попиту на цукор) податківці затіяли комплексну перевірку суб’єктів базарної торгівлі. Річ, безперечно, потрібна, але навряд чи своєчасна. Оскільки кількість торговців на ринках моментально зменшилася утричі-вп’ятеро. Ажіотаж при цьому в споживчому середовищі виник чималий. А як же інакше, якщо, наприклад, на одному з найбільших міських ринків із 37 точок роздрібної торгівлі цукром враз залишилося всього 4. І тепер власті змушені звертатися до продавців із закликом відновити роботу, погрожуючи занести відступників у «чорний список».
Така немилість, судячи з усього, уготована і пекарям — у зв’язку з черговим підвищенням цін на хліб у Запоріжжі на початку другої декади червня. Спеціальна комісія, створена з подачі обладміністрації, покликана проаналізувати обгрунтованість того, що сталося на підприємствах, які входять у найбільше в регіоні об’єднання «Хлібодар».
Ще до висновків комісії вийшло розпорядження губернатора про обмеження торгової надбавки на хліб до 14% від його оптової ціни з урахуванням транспортних витрат. Однак дуже скоро власті змогли навіч переконатися, що така ініціатива насправді не стримує ціни, а стимулює їхнє зростання. Довелося замість відносних цифр удатися до абсолютних, обмеживши величину надбавки 8 копійками на кожній хлібині. Але до цієї ідеї поставився несхвально Мін’юст, розцінивши її як перевищення владою своїх повноважень.
— Отож, у сфері цінового регулювання обладміністрації відводиться роль політрука, який мусить або вмовляти, або вдаватися до заходів опосередкованого тиску, — вважає заступник голови Запорізької ОДА Олександр Сін, — що створює абсолютно ненормальні стосунки між владою та бізнесом. Тому мені незрозуміло, чому немає закону, який би дозволяв органам влади вводити примусове регулювання цін, коли їх зростання перевищує рівень інфляції. Якщо ситуація на ринку виключає саморегулювання, органи влади повинні мати у своєму розпорядженні право примусового коригування цін у разі їх нетипових коливань.
Такі міркування в цілому не позбавлені логіки, як, утім, і однієї суттєвої вади. Проблема в тому, що запропоновані адміністративні заходи щодо ринку можуть бути ефективними лише за умови стабільної економіки. Інакше вони неминуче перетворяться на бліду пародію елементів політики військового комунізму. Оскільки у сформованих умовах із допомогою найсуворіших циркулярів зростання цін можна утримати протягом тижня, ну, від сили — днів десять. А далі — нетривале показне благополуччя поступиться місцем черговому витку зростання цін. Про це наочно свідчить розвиток ситуації на хлібному ринку.
Зіштовхнувшись із дефіцитом і різким подорожчанням зерна, запорізькі пекарі змушені були підвищувати ціну на кінцеву продукцію для збереження позитивної рентабельності виробництва. Розпочата владою зернова інтервенція із запасів Держрезерву змогла загальмувати цей процес лише частково. По-перше, тому, що виділених обсягів дешевого зерна було недостатньо. А по-друге, воно виявилося низької якості. За словами президента асоціації «Запорізький коровай» Юрія Чекальського, держрезервівське зерно просто не відповідало стандарту хлібопечення. Показник його пророщеності в середньому становив 9%, перевищуючи норму в 4,5 разу.
— Однією з основних причин нинішнього подорожчання хліба, — вважає Ю. Чекальський, — є диктат держави за підсумками торішніх жнив. Якби його не було, не було б і дестабілізації на хлібному ринку.
Звісно, влада навряд чи погодиться з безперечністю цього висновку. Але втішно вже й те, що у своїх планах на найближчу перспективу вона схильна віддати перевагу не адміністративним, а економічним методам впливу. Одним із них, на думку заступника голови ОДА О.Сіна, має стати створення обласного матеріального резерву. Зрозуміло, на додачу до загальнодержавного, ефективність діяльності якого, на жаль, недостатня.
Теоретично намір видається начебто цілком реальним, однак це зовсім не гарантує його успішної реалізації на практиці. Першим каменем спотикання, природно, стане питання пошуку фінансів. Силами обласної скарбниці вирішити його просто нереально, отже знадобиться консолідація зусиль із бюджетами міст. А оскільки від надлишку коштів вони явно не потерпають, перспективу складчини навряд чи сприймуть на місцях з ентузіазмом.
Однак зібрати гроші — половина справи. Ними ще слід розумно розпорядитися — закупити товар за мінімальну ціну, забезпечити його належне зберігання (до речі, воно теж потребує певних витрат), нарешті, для досягнення бажаного результату — своєчасно зробити інтервенцію.
Та навіть ці проблеми бліднуть на тлі прогнозів щодо майбутнього врожаю. За оцінками аграріїв, із 487 тис. гектарів посівів озимих в області перезимувала лише четверта частина, але і її стан визнається незадовільним. А це означає, що середня врожайність зернових не перевищить 8 центнерів із гектара, забезпечивши регіональний валовий збір на рівні 324 тис. тонн, що майже вшестеро менше, ніж торік. Тобто дефіцит зернового балансу становитиме в Запоріжжі понад 900 тис. тонн. І навряд чи з урахуванням цього ціни покірно підкоряться наказові.