UA / RU
Підтримати ZN.ua

Стомлені землею

Земля задихається під вагою трьох мораторіїв. У тому, що її скували і не дають вийти на вільний і прозорий ринок, звинувачують передусім депутатський корпус...

Автор: Володимир Чопенко

Земля задихається під вагою трьох мораторіїв. У тому, що її скували і не дають вийти на вільний і прозорий ринок, звинувачують передусім депутатський корпус. Мовляв, це вони, народні обранці, пробайдикували стільки років і не створили законодавчо-правового поля. Бо самі по коліна вгрузли у земельних махінаціях!

А чи не перекинути блискавковідвід від депутатів на уряд? У Прикінцевих положеннях Земельного кодексу є адресний припис: Кабінету міністрів у шестимісячний термін після опублікування Кодексу розробити проекти законів про державний земельний кадастр, ринок землі, державний земельний (іпотечний) банк... Довжелезний перелік! Уряд в особі Держкомзему і досі зволікає із розробкою деяких із них. А ще ж потрібно напрацювати і прийняти понад 20 украй нагальних законів, відповідні нормативно-правові акти та державні стандарти, норми і правила — усього близько 400 документів.

Власне, законодавчі порожнини вигідні землевпорядним органам. Саме за участі держкомземівських структур відбуваються маніпуляції із землями сільськогосподарського призначення, «конвертація» ріллі та заповідних територій у ділянки під житлову забудову. І роблять вони це не за «спасибі». Зрозуміло, за змови із головами місцевого самоврядування, з «благословення» урядовців, депутатів, чиновників... Усіх, хто протизаконно споруджує на переінакшених полях, узбережжях «хатинки» з пласким дахом для гелікоптера чи височенні замки із баштами та бійницями.

ТОВарні землі

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю придбало напіврозвалену стайню, яка належала колишньому КСП. Сільський люд як думав? Хлопці відродять конярство, елітне та робоче, облаштують на вигоні іподром, і життя навкруг пожвавішає. Проте керівництво ТОВ і не збиралося впрягатись у шлею. Річ у тому, що чотири глинобитні стіни світили ребрами посеред 15-гектарного господарського двору. Стайня-недобиток із землею — це все, що вціліло від цілісного майнового комплексу у складі п’яти корівників, механізаторського стану.

У глибинці від таких об’єктів вернуть носа. Зате принюхуються у селах під Києвом. Згодом ТОВ пред’явило права на 15 гектарів і зажадало «перепрофілювати» їх на землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. А простіше — під забудову.

По-перше, щоб обслуговувати конюшню, достатньо було виділити ТОВ, згідно з державними будівельними нормами, всього-на-всього... три сотки. По-друге, господарські двори, як і лісосмуги, шляхи та прогони, належать до несільськогосподарських угідь. Разом із ріллею вони становлять категорію «землі сільськогосподарського призначення», зміна цільового призначення яких заборонена. Проте через суд ТОВ домоглося, аби товарні землі стали... сотками для продажу.

Схожу операцію «провернула» і столична структура «Укрфінком». 26 липня 2001 року вона уклала із КСП «Бориспільське» договір купівлі-продажу його сукупних валових активів (цілісного майнового комплексу). Разом зі спорудами до «Укрфінкому» перейшло і право постійного користування двома земельними ділянками загальною площею 203 гектари. Компанія звернулася до Бориспільської райдержадміністрації Київської області із заявою про зміну цільового призначення ріллі на землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення і переоформлення права постійного користування земельними ділянками на право власності на них шляхом безоплатної передачі зазначених площ «Укрфінкому».

19 жовтня 2005 року бориспільські чиновники відмовили столичним «калиткам», аргументуючи своє рішення тим, що «Укрфінком» — не сільськогосподарське підприємство, а тому не має права на отримання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Так, Земельний кодекс, який набрав чинності з 1 січня 2002 року, обмежив коло осіб, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками. Але «Укрфінком» набув його за п’ять місяців до того, як земельна конституція вступила у дію.

Більше того, наприкінці 2004 року Бориспільська райдержадміністрація своїми розпорядженнями самовільно передала половину земель столичної компанії в оренду на 49 років для ведення підсобного сільського господарства приватним підприємствам, — «Блік-С 2004» і «Принт», а частину — у власність громадянам із цією ж метою.

Ображені звернулися до... Автозаводського суду м. Кременчука Полтавської області, і той «Іменем України...» зобов’язав Бориспільську райдержадміністрацію повністю задовольнити вимоги «Укрфінкому».

Цей же суд, того ж таки 1 листопада 2005 року, виніс ухвалу на користь іншого позивача до тієї ж таки Бориспільської райдержадміністрації. ВАТ «Племінний завод «Бортничі» захотів, як і «Укрфінком», вилучити товарні землі — 180,4 гектара — із сільськогосподарського обороту і перевести їх у категорію, яка дає право займатися будь-яким будівництвом. Райдержадміністрація запротестувала.

Ну, а далі все відбувалося за знайомим сценарієм. Не водитиму вас лабіринтами статей Конституції, Земельного, Цивільного кодексів, законів, якими оперував суд, доводячи, що ВАТ «має право». Лише наведу цікаву аргументацію судді:

«Відповідно до ч.1 розділу II Закону України «Про Генеральну схему планування території України» використання території країни характеризується значними диспропорціями, зокрема надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території.

Відповідно до п.3 розділу III даного закону визначено види та режими переважного використання території з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою, до яких віднесено приміські зони Києва. З огляду на вищезазначене, враховуючи норми Закону України «Про Генеральну схему планування території України», необхідність дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних нормативів виробництва сільськогосподарської продукції, яке є неможливим на більшій частині земельних ділянок з огляду на їх розміщення, та враховуючи вимогу Земельного кодексу України щодо раціонального використання земель, суд доходить до висновку про правомірність вимоги ВАТ «Племінний завод «Бортничі» щодо зміни цільового призначення даних земельних ділянок».

Один суд, віддалений від епіцентру земельної тяжби, двома своїми рішеннями умертвив під Києвом 383,4 гектара особливо цінних земель, себто ріллі. У результаті «законного» вердикту особливо цінними вони стали для двох власників. Це якщо лічити не центнери з гектара, а 25 соток на кожного потенційного забудовника за ціною 8—10 тис. доларів за сотку! А ви кажете: мо-ра-то-рій!

Чи пасуть у Макарові телят?

«Пасуть», але двоногих... Сесія Колонщинської сільської ради Макарівського району на Київщині 28 лютого 2001 року вирішила надати П.Шараєвському, а 25 вересня 2001-го — В.Ковальову у постійне користування земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків. Щоправда, без визначення їх місця розташування, розробки проекту відведення, перенесення меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документації на право користування землею, а також без погодження не лише з органом із земельних ресурсів, а й з іншими інституціями. Власне, сільрада проігнорувала вимоги статті 19 чинного тоді Земельного кодексу.

Минув час, і у В.Ковальова виникло цілком природне бажання приватизувати 20 соток, з яким він і звернувся до сільради. 22 березня 2005 року було встановлено та погоджено зовнішні межі земельної ділянки, а рішенням від 19 серпня 2005-го — надано дозвіл підготувати матеріали інвентаризації наділу для передачі його у приватну власність. Однак після виготовлення технічної документації з’ясувалося, що зазначеній земельній ділянці уже присвоєно кадастровий номер і державний акт на неї видано П.Шараєвському. Звідки взявся двійник?

Колонщинська сільрада 21 вересня 2004 року приймає рішення про затвердження технічної документації із землеустрою на право власності земельної ділянки у с. Березівка П.Шараєвському, на якій уже зводив фундамент... В.Ковальов.

А далі починається суцільне фальшування документів. Сільрада настільки загордилася, що відчула себе власницею всіх земель району!

По-перше, яке вона мала право нарізати земельну ділянку П.Шараєвському, якщо та територіально не входила до с. Березівка, а землями поза населеними пунктами розпоряджається виключно райдержадміністрація? По-друге, підставою для розробки технічної документації із землеустрою став витяг із рішення Колонщинської сільської ради від 28 лютого 2001 року «Про надання та передачу у приватну власність (виділення моє — В.Ч.) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого підсобного господарства». Якщо потривожити архів, то оригінал цього рішення констатує зовсім інше: надати зазначену земельну ділянку у постійне користування (виділення моє. — В.Ч.)... І, по-третє, технічну документацію Колонщинська сільська рада затвердила 21 вересня 2004 року, тоді як висновки «Про погодження технічної документації та про наявні обмеження на використання землі» районний відділ земельних ресурсів надав пізніше — 24 грудня того ж року, а відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства — аж 30 серпня 2005-го.

Професійний землевпорядник повинен спати і бачити конфігурацію кожного наділу у ввіреній окрузі. Якщо ж вона розмита в уяві, то для достовірності мав би виїхати на місце і «сфотографувати» всі точки. Тим більше, саме це і передбачає Закон про землеустрій: при виготовленні технічної документації обов’язково проводять як польове, так і юридичне дослідження. С.Завалідров, начальник Макарівського районного відділу Київської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі», він же — суб’єкт підприємницької діяльності, не обтяжував себе прописними істинами. Тому технічну документацію виготовив без зазначення місця розташування земельної ділянки П.Шараєвського, не погодив меж із суміжними землевласниками і підпис голови Колонщинської сільради не скріпив печаткою.

Неповноцінні документи стали основою для видачі 22 листопада 2005 року П.Шараєвському державного акта на право власності на земельну ділянку — без підпису та печатки голови Колонщинської сільської ради, зате з підписом начальника Макарівського райвідділу земельних ресурсів. Оформлений із порушенням чинного законодавства державний акт Макарівський районний відділ «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі» зареєстрував у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею.

А як розцінила цю вакханалію прокуратура? Винесла протест, аби сільська рада скасувала рішення про надання земельної ділянки... В.Ковальову. Щоправда, сесія не підтримала прокурорського подання.

Не дивина і не рідкість, що через безлад у землевпорядних органах, хаос у веденні документації на одну й ту ж земельну ділянку претендують двоє, а то й троє громадян. Найцікавіше, що за описаної «щільності» житлового будівництва у тому ж Макарівському районі є особи, котрі володіють... десятками гектарів під забудову. Земельними магнатами вони стали за потурання землевпорядних служб, які за законом повинні стояти горою за кожну п’ядь хоча б особливо цінних земель.

Скажіть, як може одна людина мати у власності 70 гектарів ріллі, що протягом тижня-двох уже перетворюються на посмуговані... дачні ділянки?!

Донедавна ця схема без перебоїв діяла на теренах України. Ваше завдання — знайти власників чотирьох-шестигектарних земельних паїв, виділених у натурі, й умовити їх приєднати наділи до особистого селянського господарства (ОСГ) із обов’язковою видачею державного акта. Зрозуміло, що лише словесною агітацією до селянських душ ви не достукаєтеся, тому при торгах прийнятною ціною виступають... 50 доларів за сотку. Звісно, вас цікавлять не розрізнені клаптики, а цілісний масив — півполя чи поле, поближче до села, що теж ускладнює ваші дії.

Коли всі етапи пройдено, ви укладаєте з власниками маєтних ОСГ договір купівлі-продажу їхніх земельних ділянок. Наступний крок — домовляєтеся з відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації, і той робить висновок на кшталт оцього: «На сьогодні у Макарівській територіальній громаді соціально-економічні умови розвитку перебувають у занепаді, належні умови для життєзабезпечення і ведення житлового будівництва є обмеженими, а існуючий генеральний план коригування меж потребує змін, що призвело до зниження розвитку пріоритетів. У зв’язку з доцільністю розвитку житлової забудови... дозволити зміну цільового призначення...».

Одначе вердикт відділу, хай навіть і райдержадміністрації, — це ще не воля керівництва РДА. А воно комизиться і відмовляє вам у перепрофілюванні товарних земель. Тоді пряма дорога — до суду. І найгуманніший виносить таке жадане для вас рішення: дозволити зміну цільового призначення земельної ділянки із ведення ОСГ на землі для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.

Уявляєте: один забудовник на кількох десятках гектарів?! А від мене, коли приватизовував 25 соток, землевпорядник, окрім документів, зажадав ще й бізнес-план: обґрунтуйте, чим ви займатиметеся на цій ділянці?

Землевпорядники у Макарівському районі на Київщині так не присікуються. Тому Віктор Кошель за сімома купленими земельними ділянками став «забудовником» на... 70,48 гектара, Наталія Тарадайко — на 35,95, Тетяна Нетудихата — 35, Діана Ткачук — 28,2, Едуард Ставицький — на 13 гектарах. «Найбіднішою» у цьому списку виглядає Тетяна Воронова, якій перепало лише 8,76 гектара. Відтепер, віриться, житлобуд на Макарівщині розвиватиметься стрімкішими темпами, ніж у Києві! Бо там за сотку правлять 2—5 тис. доларів — на порядок нижче столичних цін.

Безсумнівно, земельний бізнес — «найбільш підйомний»: купили сотку за 50 доларів, а продаєте за 5 тис.! Зрозуміло, на частину маржі — десь у межах 20% — претендують і земельні органи. Інакше вони так хутко не готували б документацію на видачу державних актів і на зміну цільового призначення. Один із фігурантів 6 лютого 2006 року скупив десятки гектарів землі, 10 лютого вже мав на руках державні акти на основі договорів про купівлю, а шістьма днями пізніше Макарівський суд Київської області змінив йому цільове призначення безмежного ОСГ на землі забудови.

І це при тому, що в Україні — дефіцит бланків державних актів. Кажуть, у сейфах Держкомзему є НЗ у кількості трьох тисяч штук, але навіть якщо їх звільнити з-під варти, вони не задовольнять шаленого попиту. В Одесі, наприклад, щоб дістати бланк, жертвували 400 доларами, тоді як за старих часів він коштував... шість копійок. Виявляється, що й на цьому можна добряче заробляти.

А зареєструвати? За цю операцію держкомземівські органи на Київщині витребують із вас 250 грн. Причому, навіть ця немала сума не дає права проскочити повз довжелезну чергу. Коли ж вам «горить» і треба «сьогодні на сьогодні», платіть 1200.

Хто ж ці індивідуали-латифундисти із Макарівського району, для котрих не існує перешкод ні в землевпорядних органах, ні в судах, ні дефіциту правовстановлюючих документів? Розчарую вас: вони — пересічні громадяни, маленькі українці, за якими стоять великі люди. Одне слово, підстава...

Показовим є голосування у Верховній Раді з мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Юлія Володимирівна поскаржилася Олександру Ткаченку, що не може вмовити всіх членів фракції голосувати «за». Олександр Миколайович відповів: та лихо з ними! Тоді я зачитаю з трибуни прізвища тих, хто займається земельним бізнесом, і судові рішення... Урядовців у цій сфері не менше, ніж депутатів.

Можливо, саме тому, під прикриттям надійного «даху», землевпорядні органи такі нахабні у своїх діях? Хоча підстав для звільнення і відправки начальника Макарівського райвідділу земельних ресурсів туди, де Макар телят не пас, із сотень гектарів проданої ріллі достатньо і сотки. Бо змінити цільове призначення найменшого клаптика особливо цінної землі можна лише з дозволу Верховної Ради! Якщо за законом!

Тому переведення лише у Київській області 16 тис. гектарів орних земель у категорію «непридатних» вважаю злочином. По восьми регіонах України цей мартиролог налічує, за неофіційними даними, близько 32 тис. гектарів. Водночас Держкомзем завчено повторює: в Україні не торгують землями сільськогосподарського призначення!

А головного землевпорядника Макарівського району таки спровадили... І знаєте куди? Заступником голови Держкомзему! Обізнані уточнюють: із погреба — і в заступники! Річ у тому, що якісь викрадачі протримали нашого героя більше двох тижнів у схроні, вимагаючи викуп. Очевидно, навідники помилилися адресою і об’єктом...

Уцілілий землемір у Держкомземі курирує кадастр і ринок землі, тож «макарівський досвід» може стати надбанням усієї України. Тоді діло швах!

Законодавче багно

Мене переконують, що закон Василя Цушка «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів)» перекрив усі шпарини для спекуляцій із товарними землями. Кажуть, він навіть передав куті меду, оскільки мораторій стриножив народногосподарську діяльність: промисловики не можуть взяти в оренду землі під розробку газових чи нафтових свердловин, інвестори через невизначеність не розгортають інфраструктурних мереж... Держкомзем отямився і обіцяє відкоригувати пункт щодо зміни цільового призначення.

Обхідні шляхи були і будуть. Пригадуєте, раніше райдержадміністрації мали право відводити не більше 10 гектарів орних земель, багаторічних насаджень та лісів першої групи. Усе, що понад норму, вирішував Кабінет міністрів. Так-от, аби не зв’язуватися із Києвом, районне керівництво писало прохідні 9,99 гектара. Зміни до Лісового кодексу урізали апетити місцевих органів — до одного гектара лісу. А рілля та багаторічні насадження через чиюсь недбалість опинилися у повному віданні Кабміну. Якби Держкомзем координував законодавство, то у місцевої влади не відібрали б усіх повноважень. Тепер треба виправляти помилку, знову вносячи зміни до законів.

Або у державному бюджеті записали: землі державної власності, на яких розташовані державні підприємства, заборонено передавати у комунальну власність. Як на мене, то у головній фінансовій книзі країни декларують: даємо гроші або ні! А тут раптом норма, яка на рік законсервувала розмежування земель...

А щодо «заборонної» стіни Василя Цушка, то і в ній знайшов лазівку. Продаж земель для садівничих потреб дозволено? Тоді йдіть до вузу, відберіть на тендері 50 студентів і за 50 доларів кожен нехай напише заяву про вступ до садівницького товариства. За їхніми паспортами оформляєте на них по 12 соток, затим — відведення у приватну власність. На підставі цього укладаєте договір купівлі-продажу з кожним із 50 студентів і стаєте власником шести гектарів землі. А далі — наймаєте робочу силу, техніку і риєте котловани під дачі.

Та навіть за певної недосконалості закон соціаліста надав Україні тайм-аут, аби підготуватися до запровадження ринку землі. Переважна більшість вважає, що він стартує після прийняття двох законів — «Про державний земельний кадастр» та «Про ринок земель». Ага, готуйте шовкову стрічку і ножиці!

Судячи з перебігу подій у парламенті, закон про кадастр приймуть першим. Але що він задіє, коли на сьогодні в Україні немає автоматизованої системи ведення державного кадастру? Для її запровадження «нормальні» країни витрачали майже десять років, а для такої, як наша, скільки часу потрібно? Принаймні Держкомзем ось уже чотирнадцятий рік намагається (і безрезультатно!) започаткувати автоматизоване ведення державного земельного кадастру.

Нині державну реєстрацію земельних ділянок здійснюють у складі так званого державного реєстру земель, який складається із двох частин. Перша — книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок. І друга частина — Поземельна книга, що містить відомості про земельну ділянку. Тобто фактично йдеться про реєстрацію на паперових носіях, тоді як запровадження електронної «версії» Державного земельного кадастру лише розпочато. Елементи цієї системи мають локальний характер і не об’єднані в єдину мережу. Саме тому Міжнародний банк реконструкції та розвитку призупинив фінансування розвитку системи кадастру, що є складовим позики.

Поєднання функцій контролю за формуванням земельних ділянок через державну землевпорядну експертизу та ліцензування землевпорядних організацій, експертної оцінки земельних ділянок та контролю за такою діяльністю в одному органі створює передумови для зловживань у сфері земельних відносин. Бо Держкомзем, здійснюючи контроль за дотриманням земельного законодавства та реєструючи права на землю, контролюватиме від імені держави власні ж дії. А звідси і суб’єктивізм у прийнятті рішень, і корупція, і хабарництво... Підтвердження цьому — описані «земельні» події у Бориспільському та Макарівському районах Київщини.

Чому ж Держкомзем руками й ногами вчепився за реєстрацію прав на землю? Бо це дохідна справа! Хоча, за великим рахунком, його дії нелегітимні, оскільки, згідно зі статтею 33 закону про місцеве самоврядування, зазначені функції мають виконувати місцеві ради. Аби узурпувати цей процес, свого часу кадастрові центри вилучили у сільрадах книги реєстрацій. І тепер держкомземівська структура наводить єдиний аргумент на користь виключного права займатися реєстрацією: ми на 15 млн. грн. замовили книг реєстрацій, і вони у нас...

Якщо у законопроекті про державний земельний кадастр ця тема для відомства центральна, то головне у документі про ринок земель — підім’яти його під себе. На жаль, навіть таке пекуче бажання Держкомзем не спромігся як слід викласти на папері. Хто продаватиме землю — є, а як, кому і скільки — нема.

І це при тому, що з часу прийняття Земельного кодексу кабмінівський законопроект про ринок земель чвалав до Верховної Ради довгих два роки і чотири місяці. А коли депутати внесли три власні законопроекти, уряд відкликав свій варіант, усвідомлюючи його сирість. Виходить, з одного боку, виконавча влада наполягає на прискоренні впровадження ринку земель, а з іншого — самоусувається від напрацювання правової бази.

Із трьох законопроектів зробили один, більш-менш легкотравний. Одначе розум, хай навіть і депутатський, не всеосяжний: до законопроекту ще чимало зауважень. Зняття його з розгляду — найбільша трагедія для тих, хто обіцяв із 2008 року привести ринок землі у дію. Аби не сталося збою, голова аграрного комітету ВР Михайло Гладій змушений кликати на підмогу Леоніда Новаковського, автора трьох Земельних кодексів: «Прошу вас, як академік академіка... » І «мозкова» група у складі чотирьох осіб, на добровільних засадах, професійно виписує статті, аби в березні доопрацьований законопроект винести на сесійний розгляд.

Зате законотворча «холодність» Держкомзему мало кого бентежить. Не вірю, що голова відомства із шістьма заступниками, щомісяця одержуючи із бюджету понад 15 тис. грн. зарплатні кожен, нездатні підготувати закони, які зламали б «схеми» розбазарювання землі, в яких краще за них ніхто не розбирається. Чи бодай сумлінно виконувати ті закони, які вже діють. Адже і без мораторію можна було припинити маніпуляції із землями ОСГ під забудову, тверезо вчитавшись у закон про особисті селянські господарства. Якщо тобі і вділили землю для цих потреб, то можеш використовувати її лише індивідуально, а не перепродувати.

У такий спосіб можна було вберегти від варварської забудови і кримське узбережжя, і Нікітський ботанічний сад, і особливо цінні, причому державної власності, землі Інституту землеробства у Чабанах під Києвом, і по сусідству — Інституту садівництва... Це за умови, коли державницькі інтереси домінують над приватними. А якщо держкомземівський чиновник приїздить до Криму карати будівельну компанію за споруджену «висотку» у дендропарку і за її кошт розкошує у люксовому номері «Ореанди», де доба проживання коштує 420 доларів? Та ще й вимагає «мирову» у вигляді легковика, квартири у Криму і 20 тис. доларів на додачу...

Спробував би котрийсь голова Держкомзему у 1970-х роках, за Никифора Тимофійовича Кальченка, першого заступника голови Ради Міністрів, оформити на доньку десять соток земельки на горі напроти мосту Патона. Чи за півроку служби зловчитися переписати на сина... 328 паїв (кожен — у середньому чотири гектари) у Київській області. За ним тільки захурчало би! Вкупі із повним «джентльменським» набором: виключенням із партії, випискою з Києва та кримінальною справою...

Чиновники рангом нижче теж не дрімають. Із кількома з них зустрічався на семінарах під загальним гаслом «Як обійти земельне законодавство», де вони виступали модераторами. Про контингент слухачів можете судити самі: участь однієї особи — 2000—2500 грн. І, знаєте, бажаючих «нахитати» державу у земельних питаннях назбирувався повен зал.

Держава, по суті, втратила контролюючий орган за земельними ресурсами. Позбувся самостійності і власне Держкомзем, діяльність якого уряд через кілька місяців координуватиме вже через Міністерство охорони навколишнього природного середовища. Реорганізація Комітету в Державне агентство земельних ресурсів, очевидно, потягне за собою і кадрове перепланування. Та навіть за «клятвеної вірності» керівництва Держкомзему урядові у відомства, найімовірніше, відберуть кілька привілейованих повноважень.

Дмитро Ворона, заступник міністра охорони навколишнього природного середовища, підтвердив, що Держагентство збереже за собою функції з ведення державного земельного кадастру та землевпорядних робіт. Не зміниться юридичний статус і територіальних органів Агентства. Чиновник жодним словом не прохопився про те, що за Держагентством залишається реєстрація речових прав на нерухоме майно, що може свідчити про звуження монопольної діяльності.

Тим більше, що у Верховній Раді зареєстрований законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Мін’юст настільки обґрунтовано доводить, чому саме йому слід передати ці функції, що не залишається сумнівів: саме так і станеться.

Усі стомлені землею. Президент, чиї два укази — №1643 від 21 листопада 2005 року та №644 від 25 липня 2006-го — мали би покласти край земельній вакханалії. Одначе виконавча влада попросту ігнорує їх. Допік і нескінченний мораторій, в якому Віктор Андрійович вбачає порушення конституційних прав громадян. Але в Конституції є й інше ключове положення: права на землю набуваються і реалізуються відповідно до закону. А держава зі спеціальним законом, про ринок земель, зволікає... То кого винуватити?

Не вибереться із цейтноту Кабмін, постійно перебираючи строки подання до ВР законопроектів, переважно недотягнутих. Стомилася і Верховна Рада. Із часу прийняття постанови «Сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні» за результатами парламентських слухань минуло півтора року, а ситуація ще більше загострилася.

Дискутують партії, що пройшли до парламенту. Мораторій рано чи пізно скінчиться, і треба буде визначатися із ринком землі. «Продавати чи ні?» співзвучне «програвати чи ні?» на наступних виборах. Доводиться дедалі частіше звірятися із суспільним барометром. Згідно з останнім опитуванням центру соціальних досліджень «Софія», 37,5% респондентів вважають, що купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення взагалі не слід дозволяти, а 45,2% опитаних прогнозують, що негативних наслідків від запровадження ринку землі більш ніж позитивних.

Зачаїлися «латифундисти», котрі скупили землі довкруж аеропорту «Бориспіль», і ті, якими проляже майбутня кільцева дорога... Ці чекають на прийняття закону про виділення земель для суспільних потреб, щоб у слушний момент загилити державі таку суму для викупу територій, від якої та зігнеться у три погибелі.

У невіданні Іван з Марією. Чи дійде до їхнього депресивного села отой спасенний ринок землі? Хто накине оком на їхній 10-гектарний пай посеред колишнього колгоспного поля? Швидше за все, дідові з бабою нічого не залишиться, як, за Висоцьким, «согласиться хотя бы на рай в шалаше, если терем с дворцом кто-то занял».

Керівники Держкомзему теж при ділі — із головою поринули у розробку законопроектів, які... не фігурують у списку першочергових. Про визначення межових знаків, порядок їх встановлення, відновлення меж земельних ділянок... Звісно, кілки тесати завжди легше!