Одна річ — посковзнутися на шкірці банана, які в нас не ростуть, інша — на соняшниковій олії, якої вистачить, аби залити всю Європу. Гуля від останньої все ж таки рідніша... За останній рік Україна за виробництвом насіння соняшнику та однойменної олії посіла не якесь там безславне місце у «чорному списку» країн–відмивачів брудних доходів, а увійшла до трійки світових продуцентів. Вона значно зміцнила свої позиції другого, після Аргентини, світового експортера соняшникової олії, збільшивши свою частку до 22%.
Цьому передусім сприяв комплекс заходів, серед яких і введення 17-відсоткового експортного мита на «сємєчку». Проте обмежувальний бар’єр не всім до вподоби. Скасувати його настільки свербить, що тут і протигрибковий препарат ламізил безсилий.
Якби ж то нарікали селяни! Але їм, за великим рахунком, все одно, оскільки ціна за тонну соняшникового насіння, яку правлять як трейдери, так і вітчизняні олійниці, нині однакова — 900–1000 гривень. Бурчання чути з боку комерційних структур, які в період розчахнутих експортних воріт не тільки добряче набили, а й «нагріли» руку на давальницько-вивізних операціях. Сьогоднішнє пожвавлення пояснюється кількома причинами:
— Аграрні достойники задовго до збирання оприлюднили інформацію: цьогоріч соняшникові жнива будуть вагомішими за торішні на 25%. Справді, темпи обмолоту кошиків набагато вищі, ніж минулорічного сезону, та й узяток багатший — 12 центнерів з гектара проти 9,7 2001 року, — оперує свіжими даними Андрій Ярмак, керівник аналітичних проектів інформаційно-аналітичної агенції «АПК-інформ». — Отже, якщо не перешкодять дощі, то Україна може зібрати 3,3 млн. тонн насіння соняшнику. За розрахунками трейдерів, зайвину можна вигідно продати за кордон. Більше того, згідно з міністерською звітністю, збиранню підлягають 2,65 млн. гектарів посівів. Насправді, за нашими підрахунками, цією культурою засіяно не менше 3,15 млн. га — майже півмільйона залишились «у тіні». Деякі експерти навіть оперують цифрою 3,5 млн. га. Не думаю, що цією інформацією не володіють трейдери. Тобто їхній апетит розпалився ще до трапези.
Узаконити гаргантюа-пантагрюелівське ненажерство можна лише відповідним документом. Тому в комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин з’явилися «ходоки» від доволі таки великих бізнесових агроструктур. Афішуючи домовленість із віце-прем’єр-міністром Леонідом Козаченком, вони зондують грунт — чи ж погодяться депутати при розгляді законопроекту скасувати існуюче 17-відсоткове вивізне мито на насіння соняшнику і запровадити нульову ставку. Аргументи у лобі начебто вбивчі: останньої домагається МВФ, і рано чи пізно нам доведеться прийняти нульовий варіант, то чому не зробити цього зараз?
Для Олега Юхновського, секретаря комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, соняшникове мито — такий же алерген, як і щорічний цукрово-тростинний «Тягни-Штовхай»:
— Особливо непокоїть той факт, що таку перетасовку правил гри хочуть зробити саме у розпал збирального сезону, створивши обстановку невизначеності передусім для сільгосптоваровиробника. По-друге, цій «ініціативі» потурає, прямо чи побічно, власне Кабінет міністрів. Якби прем’єр-міністр уголос заявив: «Хлопці, годі спекулювати на соняшниковій темі!», — певен, ажіотаж би спав.
Тим самим уряд задекларував би справді державницький підхід до проблеми. Як, скажімо, Росія, що, на відміну від нас, отримала статус країни з ринковою економікою, але підвищила експортне мито на всі олійні культури: соняшник, сою та ріпак із 10% до 20.
Або візьмімо далеку Аргентину, основного світового виробника насіння соняшнику. Здавалося б, під впливом гострої фінансово-економічної кризи уряд міг би вдатися до безмежного експорту соняшникового насіння, щоб і в такий спосіб поповнити змілілу державну казну. Натомість Аргентина на початку 2002 року запровадила експортне мито на насіння соняшнику у розмірі 23,5%. Кожна країна намагається організувати переробку сільськогосподарської сировини саме на власній території. А ми? Залишимося сировинним «апендиксом»? Розумію прагнення певних комерційних структур розчистити експортний коридор, і тоді, приміром, Туреччина «лузатиме» наше насіння. Хоч і там діє імпортне мито на цю сировину: наші експортери багато не «наварять».
Переорієнтація на соняшник цілком зрозуміла: позаяк розбалансований внутрішній зерновий ринок не дає очікуваних дивідендів, хочеться компенсувати нестачу за рахунок олійної культури. Власне, і соняшниковий експорт нині не такий надприбутковий, як до запровадження 17-відсоткового вивізного мита. Та й коло зацікавлених у його скасуванні надто вузьке. Отже, мусять перемогти здоровий глузд і економічні аргументи.
Експортне мито на насіння соняшнику у розмірі 23% від митної вартості експортованих партій було запроваджено в жовтні 1999 року, в умовах екстенсивного розвитку його виробництва. Тоді обсяги валового збору забезпечувалися шляхом збільшення площ при різкому зниженні врожайності та рентабельності, які 1998 року становили відповідно 9,2 ц/га і 22%. Майже половину вирощеного з України вимели, і наявні переробні потужності вдалося завантажити менш як на третину, частина підприємств збанкрутувала. Нестача олії стримувала виробництво маргаринової продукції. За період дії експортного мита, яке 2001 року знизили до 17%, ситуація докорінно змінилася. Порівняймо дані 1998 року (до запровадження експортного мита) і 2001-го. Рентабельність виробництва соняшнику: відповідно 22 і 81,7%; виробництво олії — 509 тис. тонн і 935,6; маргаринової продукції — 89,3 тис. тонн і 198,3; експорт олії — 198,1 тис. тонн і 473,2. За рахунок збільшення обсягів переробки олійного насіння на вітчизняних підприємствах та нарощування виробництва олійно-жирової продукції (олії, маргаринів, спеціальних жирів та майонезів) надходження до державного бюджету у 2001 році, порівняно з 1998-м, зросли з 345 млн. грн. до понад мільярда.
Дія Закону України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур», яким встановлене 17-відсоткове експортне мито на насіння соняшнику, та внесення змін до Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», якими заборонено переробку насіння соняшнику за кордоном на давальницьких умовах, дали змогу спрямувати сировину для переробки на вітчизняні підприємства, що забезпечило їх стабільну роботу, попри зменшення валового збору насіння соняшнику більше як на 1 млн. тонн та його дефіцит на зовнішньому ринкові. Через обмеження експорту соняшнику обсяги виробництва олії в Україні сягнули рівня 1990—91 рр. при завантаженості потужностей із виробництва олії на 60%. Стабілізація фінансового стану підприємств, внутрішнього ринку, конкурентоспроможність продукції створили сприятливі умови для інвестицій. Середньорічні виробничі потужності українських олійниць становлять 3,5 млн. тонн на рік, у тому числі спеціалізованих — 3 млн., малопотужних місцевого значення — 465 тис. тонн. Ну, а споживання олії власного виробництва зросло за останні чотири роки з 7,5 до 11 кілограмів на людину на рік за норми 13 кілограмів.
Українська олія експортується в різні країни світу, у тому числі СНД — до 30% обсягів загального експорту. Розрахунки, зроблені на підставі офіційних даних за 2001 рік, свідчать, що економічні переваги експорту продуктів переробки соняшнику становлять 72 дол. США на тонні лише завдяки різниці експортних цін. Крім того, в Україні у результаті лише первинної переробки соняшнику створюється додана вартість 30 дол./т. Ці економічні переваги зростають залежно від питомої ваги в експорті продуктів глибокої переробки, у тому числі рафінованої фасованої олії. Від обсягів вивезення соняшнику залежать обсяги експорту олії, чим більше сировини транспортуємо на чужину, тим меншою буде потреба в українській олії на світовому ринкові.
Які контраргументи висунуть «вільноекспортні» модератори? Що, 17-відсоткове вивізне мито вдарило по селянах, зробило їх біднішими? Аніскілечки! Економічні оберти сільськогосподарських товаровиробників, котрі продукують олійну культуру, не зменшуються, бо переробні підприємства конкурують між собою на внутрішньому ринку за сировину. Та й хіба може бути інакше, коли сукупні потужності на 40% перевищують валові збори соняшнику? Зрештою, Україна не збирається засиджуватися на 17-відсотковій позначці, але наразі саме така митна ставка «грає» на руку і виробникам, і переробникам, і державі загалом. Можливо, з часом і буде прийнято нульову експортну ставку на насіння соняшнику. Але у виробника і переробника мають з’явитися обігові кошти, можливість користуватися пільговими кредитами, олійно-жирові підприємства мають стати спроможними кредитувати виробництво сировини... Чи працюють сьогодні ці схеми? З перебоями, а то й зовсім уклякають... Хоча не хто інший, як уряд зобов’язаний здійснювати лібералізацію ринку суто економічними важелями. І не в далекому, услід за Іллічевою рукою, осяйному майбутньому, а нині, коли на світовому ринку склалася сприятлива ситуація для нарощування експорту олії, зростає попит саме на рослинні жири, яким у структурі харчування надається дедалі більша перевага перед тваринними. До того ж, збільшується застосування рослинних олій у технічних цілях.
Ні, не на експерименти з митом мають бути спрямовані нині зусилля урядовців та законодавців. Є проблемі і болючіші, і нагальніші. По-перше, слід сприяти своєчасному поверненню податку на додану вартість експортерам олії. По-друге, змінити порядок оподаткування заготівельних організацій та переробних підприємств, діяльність яких пов’язана з сезонною заготівлею і переробкою сільськогосподарської продукції, зокрема оподатковувати за підсумками виробничого сезону, а не календарного року. По-третє, запровадити систему диференційованого оподаткування виробленої продукції зі зниженням ставки залежно від глибини переробки сільськогосподарської продукції, тим самим забезпечуючи вихід на зовнішні ринки саме продукції глибокої переробки. По-четверте, перейти до цільових дотацій або застосувати систему пільгового кредитування виробництва ріпаку та сої, а також соняшнику за умови отримання урожаю останнього не нижче базового рівня.
Дай Бог, щоби прогнози фахівців Міністерства аграрної політики справдилися і нинішнього року зібрали врожай соняшнику не такий, як минулого — найнижчий за останні роки. Бо насіння — це сировина для вітчизняних олійниць, їх завантаженість, робочі місця, це — наш харч і, власне, наповнення бюджету. А тема негайного скасування 17-відсоткового експортного мита на насіння соняшнику надміру слизька, настільки, що на ній може посковзнутися і держава.