Обіцянки уряду, надії селян на те, що пристойний цьогорічний врожай не призведе до різкого падіння цін на зерно, не справдилися. Моментом істини стала біржова торгівля. Ситуація на Київській агропромисловій біржі багато в чому є показовою. Протягом тижня в середині вересня тут було укладено 29 угод з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, продовольства та матеріально-технічних ресурсів. Мали попит сільгоспкультури, які займали більш скромні, аніж пшениця, посівні площі. Хоча на Київщині цього року зернових зібрано майже 2 млн. тонн, а разом із кукурудзою валовий збір, за прогнозами фахівців, сягне 2,4 млн. тонн.
У великій пошані у покупців ріпак. Його врожай на Київщині становив 15,8 тис. тонн, і саме ця культура є лідером експортних угод. З 29 угод, укладених за тиждень, найбільше — «ріпакових». За тонну технічного ріпаку за експортними контрактами на біржі платили в середньому 1085,75 грн., за тонну продовольчого ріпаку — 1111,00 грн.
Наступним за затребуваністю йде фуражне зерно. Його за тиждень реалізували вчетверо більше, ніж зерна продовольчого (відповідно 406,75 тис. і 90,16 тис. тонн).
Картина стане ще більш показовою, коли врахувати ціни на реалізовану продукцію. Продовольча пшениця третього класу за внутрішніми контрактами йшла усього по 600—621 грн. за тонну, тобто ціни порівняно з минулим роком знизилися більш як у півтора разу. І дивуватися тут нічому: держава не подбала про те, щоб вчасно вилучити з ринку надлишки зерна, от пропозиція і перевищує істотно попит.
Аби виробники зерна могли зводити кінці з кінцями, ціна має бути, як мінімум, вища від собівартості. Але цього року найчастіше й цього немає. Без дотацій на гектар (до речі, передбачених законом України про державну підтримку сільського господарства) багато сільгоспвиробників не в змозі навіть окупити витрати, понесені при виробництві. Що підтверджує сумну істину: зернові культури стали збитковими для багатьох, а не для окремих невдах.
На думку президента Київської агропромислової біржі Бориса Беренштейна, ще одна причина полягає в тому, що у виробництві сільськогосподарської продукції відсутній справжній менеджмент, який передбачає регулювання посівних площ залежно від кон’юнктури, що складається на ринку. Але оскільки цього і близько немає, селяни самі собі збивають ціни, дружно, немов змовившись, віддаючи перевагу одним і тим самим культурам. За таких умов, вважає керівник біржі, держава просто не може гарантувати прийнятні закупівельні ціни.
На жаль, прикладів адекватного реагування на мінливі ринкові умови мало. Іван Зеленько, голова сільгосппідприємства «Фастовецьке», яке щороку виробляє близько 5 тис. тонн зерна, не штовхається в черзі на біржу, не поповнює лави тих, хто збиває ціни. З дуже простої причини. Очолюване ним господарство не виставляє на продаж жодного кілограма зерна. Тут свої підходи. У зерні вбачають сировину, з допомогою якої можна виробити більш ліквідні продукти: м’ясо та молоко. Є ще з десяток господарств на Київщині, котрі здійснюють діяльність у тому ж ключі. Але рідкісні винятки тільки підкреслюють усталене правило: простіше йти торованим шляхом.
Дається взнаки й інерція радянських часів, коли можливості для збуту зерна були необмеженими, а обсягом його виробництва визначався ступінь патріотизму. Попри те, що умови різко змінилися (у зв’язку зі скороченням тваринництва на порядок зменшилася потреба у фуражі), зерну досі віддають пріоритет. У структурі посівних площ зернові культури продовжують займати левову частку. Коли якісь зміни й відбуваються, то тільки в тому плані, що вирощування однієї зернової культури зменшується, а іншої збільшується. Скажімо, у Білоцерківському районі протягом ряду років питома вага зернової групи не опускається нижче 55%.
До зростаючого тиску на ринок зерна, який чинять великі товаровиробники, підключаються й менші. Надії на те, що фермерські й селянські господарства активно займуться вирощуванням овочів, фруктів, іншої затребуваної продукції, не справджуються. Навіть найменші виробники (селяни, котрі обробляють розширені наділи присадибних ділянок), теж вносять свою лепту в загальний результат. Цього року тільки ярові зернові вони вирощували на площі, що перевищує 5 тис. га. У той час як на весь Білоцерківський район у підприємствах усіх форм господарювання під врожай овочів цього року було зайнято усього 965 га.
Це при тому, що землі, про які йдеться, розташовані поруч із Білою Церквою, та й столиця з її величезним і не дуже насиченим ринком овочів і фруктів не так вже й далеко.
Прогнозні показники на наступний рік не передбачають особливих змін. І це характерно не тільки для Білоцерківського, а й для багатьох інших районів столичної області.
Ринок дає сигнал: необхідно змінювати стратегію сільськогосподарського виробництва. Судячи з усього, безповоротно минули часи, коли зерно, хоч як би його вирощували — із застосуванням високих технологій, значних вкладень капіталу або ж дуже примітивним способом (за принципом: чимось посіяв — так-сяк зібрав), у будь-якому разі давало якийсь прибуток. Нинішній рік показав, що так буде не завжди. Ринкова конкуренція якщо не так, так отак, але дасть про себе знати.
Вже ясно, що за результатами цього року отримають прибуток тільки сільгоспвиробники, які, застосовуючи інтенсивні технології, нові сорти, добрива, одержали по 50—80 центнерів зерна з гектара. Ледь зводять кінці з кінцями ті, у кого з інвестиціями в землю гірше і врожай нижчий. І в програші будуть сільгосппідприємства, які ведуть примітивне землеробство, сподіваючись тільки на природну родючість землі, вирощуючи зерно і нічого більше.
Очікується, що за підсумками цьогорічного сезону кількість виробників зерна скоротиться. Тільки от що нас чекає — переорієнтування багатьох господарств на інтенсивні технології й інші культури чи дедалі більше занедбаних полів, які поросли бур’янами? Адже можна довго розмірковувати про те, що впровадження інтенсивних технологій у зерновому виробництві — це вже не просто питання престижу, а й проблема виживання. Та ось тільки далеко не всім такий перелом під силу.
Ті, хто вчасно переорієнтувався, уже сьогодні мають можливість одержувати «живі» гроші. Ряд сільгосппідприємств, які вже давно працюють із ріпаком, домоглися досить пристойної врожайності. ВАТ «Інтерагро-Сквира» цього року здивувало багатьох, виростивши на площі близько 300 гектарів по 40 центнерів ріпаку з гектара. При сформованій біржовій ціні, що перевищує тисячу гривень за тонну, — це мільйонні доходи. До того ж отримані на невеликій площі.
В області зростає кількість сільгосппідприємств, які можуть похвалитися доходами від вирощування сої, гірчиці. Показово, що інтерес до олійних сільгоспкультур виявляють навіть у районах, де ще недавно їхньому вирощуванню не приділяли уваги. За інформацією, отриманою в Рокитнянському управлінні сільського господарства та продовольства, посівні площі під кукурудзою вирішено зменшити на 700 гектарів, дещо потіснять й деякі інші традиційні культури, включаючи озимі. Їхнє місце займуть розширювані посіви сої та ріпаку, котрі розмістяться на 560 і 900 гектарах. Це не бозна-що, однак початок процесу покладено.
У найближчі роки в області мають намір довести посівні площі ріпаку до 100 тис. гектарів. Але навіть разом із іншими олійними культурами він ще не швидко заповнить усю «нішу», звільнену від традиційних зернових.
Може, це навіть непогано. У ситуації, коли кожне сільгосппідприємство здійснює свій маневр, різкий крен у бік тієї чи іншої культури може призвести не тільки до позитивних результатів. Плавання без стерна і вітрил уже призвело до надвиробництва зерна і падіння цін на нього. А подібне ж може повторитися. Зміна стратегії — справа складна, щоб зменшити ризики, потрібно чітко прораховувати наслідки.
Поки селянам, прямо скажемо, не дуже хочеться вкладати кошти у майбутній врожай, коли не затребуваний нинішній. До чого це призведе? Песимісти побоюються, аби нинішнє надвиробництво зерна не обернулося його дефіцитом...
