Баба Фросина — затуркана кріпачка. Ніяк не може второпати: нормативна грошова оцінка її пайового гектара — дві тисячі доларів, ринкова — від 50 до трьох тисяч, але гривень. А халамидники ходять попід хатами і напитують, чи не продасть хто сто на сто метрів за... ящик оковитої. «Торік пляшкою спокушали, а сьогодні вже ящиком... Бач, як подорожчала земля!» — божкає стара. Каже, заблукала серед трьох сосен, себто цін. Поможи, синку!
Взагалі-то земельним просвітництвом мусить займатися виконавча влада, якій давно треба було піднести його до рівня загальнонаціонального. Розтлумачувати не лише бабі Фросині, а й кожному власникові земельного паю плюси й мінуси кількаваріантного використання наділу, аж до продажу. Але державним інституціям не до «мозкового штурму» і рольових ігор із глибинкою — вони самі не готові до цієї оманливої процедури. Словосполучення «іпотека землі» чиновництво сприймає, слідом за бабою Фросиною, як новоукраїнську лайку.
Влада не готова, село не готове, законодавці... готові! Подовжити мораторій на купівлю-продаж землі до 1 січня 2010 року. Замість 2005-го.
Із п’яти — один
Власне, ніхто й не сумнівався, що пункт 15 Перехідних положень Земельного кодексу України — «власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб» — замаринують або забарикадують. Пригадаймо прийняття Земельної конституції, яке відбувалося у галопуючому режимі: саме довкола питання торгів землею зчинилася гостра суперечка.
Тому щонайперше від депутатів-комуністів і соціалістів слід було очікувати спроб реваншу. Фракція КПУ випередила всіх. Одразу після Водохреща, 20 січня 2003 року, був зареєстрований законопроект № 3006 (Олександра Ткаченка, Омеляна Парубка та Володимира Лещенка) «Про внесення змін до Земельного кодексу України». Згідно з ним, купівля-продаж землі заборонялися взагалі. Крок лівих розцінили як програмний, до того ж непрохідний у сесійній залі. Але ніхто не міг передбачити, що ходу Земельного кодексу пригальмують провладні сили. Тим більше його «хрещена мати», керманич парламентської фракції Аграрної партії України Катерина Ващук. Однак саме вона у співавторстві з Сергієм Матвієнковим (законопроект № 3372 від 11.03.2003 р.) першою зазіхнула не на повну заборону купівлі-продажу сільськогосподарських угідь, а саме на подовження терміну мораторію. А вже потім долучилася трійка документів-побратимів — № 4050 від 14.08.2003 р. (Миколи Рудьковського), № 4050-1 від 11.11.2003 р. (Віктора Ющенка, Івана Васюника та Івана Томича) і № 4050-2 від 04.02.2004 р. (Петра Симоненка, Володимира Лещенка, Олександра Ткаченка й Омеляна Парубка).
Головний лейтмотив правок до чинного Земельного кодексу, крім № 3006, — відстрочення купівлі-продажу землі. Люфт — від двох до десяти років.
Спершу законопроекти було розглянуто підкомітетом з питань земельних відносин, водного та лісового господарства профільного комітету Верховної Ради.
— Ми розглядали, по суті, два питання. Перше — чи подовжувати мораторій? І друге: на скільки? — резюмує Володимир Лещенко, голова підкомітету. — Не впевнений, що якби ми винесли вердикт по законопроекту Матвієнкова—Ващук раніше, то депутатський розум не виплодив би інших. Але, з незрозумілих мені причин, із квітня минулого року до законодавчої ініціативи двох наших колег ні в кого не доходили руки. Отже, з шести членів підкомітету лише один — Анатолій Козловський, до слова, член фракції АПУ, висловився проти подовження мораторію, двоє — за те, щоб відкласти купівлю-продаж до 2010 року, і троє — до 2007-го. Демократично, більшістю ухвалили останню дату.
Я висловлюю думку підкомітету, хоча особисто — категорично проти торгівлі землею, оскільки у Конституції записано: земля, надра, повітря і вода є власністю всього українського народу, а не вибраних. На селі нині панує такий хаос, що коли почнемо ще й торгувати землею, буде повний гаплик. Ось часопис зі Львівщини, де починалися аграрні реформи. Стаття «Село в ярмі»... Дожилися... Корів запрягають у воза!
Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин на своєму засіданні підтримав законопроект № 4050-1: подовжити мораторій до 2007 року. Аргументи Івана Васюника, одного з авторів, узяли гору:
— 2007 рік фігурує в усіх наших трьох позиціях. Перша: на цю дату перенести початок купівлі-продажу сільськогосподарських земель. Друга: заборонити вносити земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств та інших господарюючих об’єктів. Такий крок ліквідує можливість продажу землі та отримання грошової компенсації у разі добровільного виходу з господарського товариства. І третя: виключити такий спосіб, як міна, оскільки ми вбачаємо у ньому можливість нелегальної приватизації землі — під формальним приводом обміну земельних ділянок. Упевнений, нікого не треба переконувати в тому, що Україна не готова до продажу землі, і цю константу слід сприймати як об’єктивну реальність. Головна причина — слабка законодавча база.
Благословляючи № 4050-1 на розгляд у залі під куполом, профільний комітет не відав, що пленарне засідання 4 березня розгорнеться за іншим сценарієм. «Найстаріший» законопроект — № 3006 — від колективу авторів захищав Володимир Лещенко, палко, пропагандистськи, пересипаючи промову вбивчими перлами з роману Льва Толстого «Воскресение»: «Не может земля быть предметом собственности, не может она быть предметом купли и продажи, как вода, как воздух, как лучи солнца. Все имеют одинаковое право на землю и на все преимущества, которые она дает людям... Землю нельзя ни продавать, ни покупать, потому что если можно продавать ее, то те, у кого есть деньги, скупят ее всю... Будут брать деньги за то, что ты стоишь на земле».
Усі «поліпшувачі» Земельного кодексу виступали, агітували депутатський корпус, щоправда, з меншим запалом, ніж перший оратор. Одначе при голосуванні «найцитатніший» № 3006 набрав лише 102 голоси. Тоді як услід за ним законопроект № 3372 у першому читанні «зірвав» 299 голосів, і потреба розглядати наступних три відпала. Купівлю-продаж землі віддалили аж до 2010 року.
Політика чи економіка?
А й справді: що переважає в авторських змінах до Земельного кодексу? Економічний резон чи політичний кураж? Засумнівався... Надто після одкровення Олега Юхновського, секретаря комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин:
— Подовження мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських земель не зніме гостроти проблеми, навпаки — посилить її. Аби довкола неї через близькість президентських перегонів не нагніталися політичні спекуляції, пропоную розглянути це питання, як кажуть, постфактум. Пригадаймо: перш ніж запровадити єдиний сільськогосподарський податок, новацію апробували у кількох районах України. А чому б, за аналогією, не вчинити так і з купівлею-продажем землі? Розробити пілотні проекти, «обкатати» їх у вибраних регіонах. Частину землі, певний відсоток, я пустив би в обіг. Фермерські господарства могли б за рахунок прибутків, причому офіційно одержаних і задекларованих, докуповувати земельні ділянки. Однак починати треба вже сьогодні, експериментувати, набивати гулі, відпрацьовувати схеми реєстрації, руху цих наділів, тобто запустити в дію сам державний механізм. За рік-два, збагатившись певним досвідом, можна вже виходити на загальнонаціональний простір.
Але — і це моя жорстка позиція — на першому етапі держава в особі Державного іпотечного банку має чітко контролювати процеси купівлі-продажу землі.
Для здійснення земельної реформи потрібно 2—2,5 млрд. дол. на рік. Якби їх вкладали протягом попередніх п’яти-шести років, то сьогодні уже функціонував би легальний ринок землі. На лихо, економічний стан країни не дозволяє здійснювати такі ін’єкції за рахунок внутрішніх інвестицій. Допомога ж з-за кордону здебільшого спрямована на видачу державних актів, щоби якнайшвидше документально вивести землю на вторинний ринок, «розмити» справжнього господаря…
За вовтузінням довкола мораторію на купівлю-продаж землі аграрний блок уряду бачить, радше, політичні тіні, аніж економічні проблиски. Якщо так, то віце-прем’єр Іван Кириленко, лідер Аграрної партії України, мусить картати насамперед однопартійця, тодішнього керівника однойменної фракції у ВР Катерину Ващук за непослух і відхід від генеральної лінії партії та уряду. Проте одностайністю тут і не пахне. Катерина Тимофіївна, ґрунтовно проревізувавши віддачу Земельного кодексу впродовж двох років його дії, поспішила нейтралізувати очевидні негативи. Її законодавче дитя виявилося хворобливим і кволим від «кисневої недостатності» — відсутності законів-підпор, які б мали підсилити Земельну конституцію.
Наприкінці 2002 року тодішній прем’єр-міністр Анатолій Кінах змушений був визнати, що з 15 законопроектів, передбачених відповідною постановою уряду, до Верховної Ради передано лише сім. Не готовими до розгляду у парламенті виявилися законопроекти про реєстрацію земель, про експертну грошову оцінку землі, про держконтроль за використанням та охороною земельних ресурсів. Анатолій Даниленко, голова Державного комітету із земельних ресурсів, який готує нормативно-правові акти з реалізації Земельного кодексу, бідкався, що їх розробку стримує «невиправдана затримка проходження документів у міністерствах і відомствах». Але чи вправі «міжвідомчі інтереси» домінувати над інтересами загальнодержавними?!
Новий рубіж — березень 2003 року — накреслив прем’єр-міністр Віктор Янукович: уряд мав встигнути подати до Верховної Ради повний пакет законопроектів, необхідних для реалізації Земельного кодексу. І що? Термін сплив, а потенціал Земельної конституції, як зів’ялий пуп’янок, так і не розквітнув.
За два роки ми не пройшли й половини того законодавчого шляху, на який спершу покладали надію. Звісно, за такої «ретельної» підготовки запитань нагромадилося більше, ніж відповідей.
І все ж таки Кабмін проти подовження мораторію. Купівля-продаж землі — єдине й останнє фінансове джерело, яке бодай на певний час утамує спрагле сільське господарство. Семимільярдні гривневі бюджетні потоки, що живили аграрне тіло країни раніше, давно висохли. Банківські кредити лиш почасти задовольняють потребу аграріїв у коштах. Та й ті не хутко мчать до селян: ризиковий бізнес! Аграрний міністр Віктор Слаута гнеться перед банкірами: дайте кредити! Під майбутній урожай, вартість якого 31 млрд. грн. Не бійтеся! У вас же потрійна застава! Не квапляться...
А тут — 33 млн. орних гектарів вартістю 360 млрд. грн. У разі зняття мораторію на купівлю-продаж третина площ одразу опиниться у глитаїв. Зате відкриються фінансові шлюзи, і чиновницькі голови попустить мігрень. Земля в економічному (грошовому) обігу — розквітне іпотечне кредитування під заставу, що дасть змогу залучити в аграрний сектор близько 80 млрд. грн. Далі — ціну землі враховуємо при визначенні вартості виробленої продукції і визнаємо роль землі як елемента витрат аграрного виробництва… Бездоганні схеми, але в столичних кабінетах. У натурі ж їх наповнити реальним змістом набагато важче, як і вкраяти посеред поля належний мені на законних правах земельний пай.
Голова Держкомзему Анатолій Даниленко також проти подовження мораторію. Затято доводить, що його відомство готове з січня наступного року до всеукраїнських торгів землею. Стиште запал! Починаючи з 2000 року, ми спромоглися видати 3,92 млн. державних актів на право власності на землю. Тобто охопили лише 57,9% громадян, котрі отримали сертифікати на право на земельну частку (пай). Для більшої деталізації: торік державними актами ощасливлено 900 тис. селян. Чи «держактивуються» до 1 січня 2005 року за таких темпів решта три з лишком мільйони? Навіть за повного фінансування, а це — 255 млн. грн.? Ніяк!
До того ж бюджетні кошти, як котячі сльози, «капають» зрідка. Передбачених державним бюджетом на нинішній рік грошей вистачить на видачу всього-на-всього 24 тис. державних актів. А ще не зліквідовано борг за попередні виконані роботи на суму 169,2 млн. грн. Ось і доводиться жебрати по заокеанських донорах. Реальним терміном завершення процесу «держактивації» Держкомзем вважає... середину 2006 року. Тож чи резонно розпочинати земельні торги з січня 2005-го, дискримінуючи доволі-таки значну частину бездокументних селян, котрі з вини виконавчої влади виглядатимуть на специфічному ринкові білими граками? І на яких засадах операції купівлі-продажу здійснюватимуться? Досі не прийнятий закон про ринок землі. Та хіба тільки він?!
Опонує держкомземівським реляціям і аграрна наука. Доктор економічних наук, професор, віце-президент Української академії аграрних наук Антон Третяк наголошує на об’єктивній необхідності пролонгувати мораторій на купівлю-продаж землі:
— Це питання обговорювалося на засіданні двох відділень УААН — землеробства й аграрної економіки та земельних відносин. На превеликий жаль, через відсутність достатньої законодавчої бази, передусім системи реєстрації землі, механізму застави земельних часток, ставити питання про зняття мораторію недоцільно. Можна обговорювати лише час, до якого слід його подовжити: 2006 чи 2007 рік? Якщо 2004-й оголосити роком напрацювання відповідної законодавчої бази (а потрібно ухвалити одинадцять земельних законів та вдвічі більше — економічних), лише тоді можна вести мову про скасування мораторію.
Україна — не Німеччина
Мені імпонує досвід Німеччини, де створено одну з найдосконаліших у світі систем земельного права з пріоритетом суспільних інтересів. Вона дає змогу звести до мінімуму недобросовісність в угодах із землею, спекуляцію земельними ділянками й водночас захищає публічні інтереси. Фрагментарно зупинюся на кількох засадах цієї системи.
Діє дозвільна система обороту земель сільськогосподарського призначення. Суть її полягає у тому, що на кожну угоду купівлі-продажу ділянки необхідно одержати дозвіл компетентного адміністративного органу. Договір купівлі-продажу ви можете підписати будь-коли, але до одержання дозволу документи вважатимуться умовно недійсними, а в разі відмови у дозволі — недійсними.
Мета цієї системи — захист сільського господарства, а також земель сільськогосподарського призначення від нецільового використання, вибуття із сільськогосподарського обігу, несумлінних угод. Щоб протидіяти спекуляції земельними ділянками, послуговуються спеціальними регуляторами. Для сільськогосподарських земель може встановлюватися верхня межа цін, аби підприємці, торговці нерухомістю не втручалися у цей ринок і не перешкоджали сумлінним фермерам розширювати власні сільськогосподарські землі. Діє також прогресивне оподаткування доходів, отриманих від угоди купівлі-продажу (різниця між вартістю купівлі і вартістю продажу) ділянок, відчуження яких здійснюється протягом двох років після придбання (під забудову).
Усюди хитруни шукають лазівки, щоб ухилитися від сплати податків, мита. Наприклад, обидві сторони, домовившись, свідомо зазначають у договорах нижчу ціну, ніж платять насправді. У Німеччині закон надає муніципальним формуванням переважне право купівлі земельної ділянки. Тобто: якщо муніципалітетові здалося, що ціна угоди занадто низька, він має право викупити ділянку на умовах оформленого, але не зареєстрованого договору. Це право зберігається аж до державної реєстрації договору. На практиці таке буває дуже рідко, що свідчить про дієвість норми закону.
І, насамкінець, земельні суперечки в Німеччині розв’язують спеціальні земельні суди. Справи розглядають у дуже стислі терміни, за помірну плату, що додає цим інституціям суспільного авторитету.
До третього пришестя...
Попрацювали б ці педанти в наших судах! Захлинулися б від повені селянських скарг... Не лише про межу. На зрізі претензійних позовів чітко проступають вікові кільця української земельної епопеї — як задавнені, так і свіжі. Певен, роки непродажної ріллі також залишають свій вузлуватий слід.
Радіти б, а на душі гірчить. Закон № 3372 (остаточне набуття ним чинності — часова формальність) начеб усунув причини для соціального вибуху на селі. А саме ним лякали суспільство. Тепер нація може спати спокійно: сучасна Коліївщина їй не загрожує. Коси, кілки з рогачами спочиватимуть принаймні до 2010 року. Багато тих, хто ще може тримати цю зброю, на той час відійдуть у потойбічну невідомість.
Вочевидь, із терміном мораторію ми перегнули. Тепер він непокоїть мене більше, ніж донедавна — купівля-продаж. До 2010 року притупиться гострота зору законотворців, атрофується нюх у влади, впаде у дрімоту селянство. Деформуються чинні закони. Земельний кодекс розпухне від внесених змін і поправок, і ми змушені будемо начисто переписати його. І назвемо плід третім пришестям Земельної конституції. А чим обернеться п’ятилітнє очікування для селян?
Із 27 млн. га розпайованих земель 53% (а це — близько 14,4 млн. га) перебувають у власності пенсіонерів, з яких майже 30% не мають спадкоємців або спадкоємці — іноземні громадяни. Ми відібрали у немічних можливість шляхом продажу наділу хоч якось скрасити старість. Чимало з них навряд чи доживуть до дозвільного 2010 року, аби реалізувати це право. Задля справедливості держава повинна вже тепер викупити у цієї категорії співвітчизників земельні ділянки. Перше: а чи є для цього кошти? Друге: повертаючи у такий спосіб землі, держава, по суті, знову націоналізує їх. Тобто задкує на висхідні позиції, з яких, власне, і почалася земельна реформа.
Коли вона стартувала, «просунуті» селяни спали й бачили себе ґаздами на власних гектарах. Незалежними і заможними! А вийшло: з колгоспної резервації втрапили у кріпаччину. Це з часом вони допетрали, що реформа здійснювалася зовсім не в інтересах селян, а в інтересах голів колгоспів. Їхня партія — Селянська, як могла, блокувала у Верховній Раді будь-які реформаторські задуми, відтягувала час, аби колеги встигли сколотити стартовий капітал. Неспроста понад 70% нинішніх орендарів — колишні голови і провідні спеціалісти господарств, котрим дісталася найкраща земля, а до неї — шлейф техніки. Списання мільярдних колгоспних боргів перед бюджетом — ширма для широкомасштабних крадіїв усуспільненого майна та коштів.
Одиниці опинилися на коні, більшість — під ним. Але всі разом — в орендних стосунках, найпрогресивніших, за словами аграрної еліти, у сучасному світі. Для мене власний земельний пай — рідний, для орендаря — чужий. Обоє ми — люмпени. Маю землю, зате босий: ні матеріально-технічних ресурсів, ні фінансів. І навпаки — той, хто експлуатує мої гектари, взутий, але без землі. Тож чи дбатиме він про підвищення її родючості? Лише про миттєву вигоду.
Такі дискримінаційні взаємини залишаться домінуючими на селі до 2010 року. Міграція орендарів із поля на поле вкрай виснажить і так бідний на мінеральну поживу ґрунт. Що далі? Земельний колапс?!
Усе це наштовхує на невеселу думку: закон № 3372, по суті, подовжує термін вільного, безбоязного панування тимчасовців на чужій землі, створюючи, знову ж таки, сприятливі умови для життя колишніх голів. Аграрна партія України продовжує курс, розпочатий Селянською партією.
Рік у рік більшає покинутих, сплюндрованих земель — заповідників бур’янів та дерев-самосівів. Мільйони гектарів ріллі не засівають зумисне. Глибоко продумана і спланована акція? Схожий «блокбастер» уже десь бачив... Із промисловими підприємствами? Точно! Штучно доводили до банкрутства, викуповували за безцінь — і тоді на заводському подвір’ї з’являлися топ-менеджери у бордових піджаках із лискучими ґудзиками, котрі кидали у спантеличений натовп: «Ваші «червоні директори» неспроможні працювати в нових умовах! Ми вам покажемо, як треба...» А потім пускали в хід різаки, шматуючи на металобрухт унікальне устаткування.
Якого «менеджменту» очікує земля? Принадна за формою і змістом «продажна» земля із непродажною душею…