Податковий рай, підтримка дрібного фермера та села, як виявилося, — це все популістські обіцянки земельних реформаторів. Обґрунтований суспільний резонанс викликав законопроєкт №3131 (остання редакція під №3131-д), що передбачає впровадження «поставленого податкового зобов’язання» (ППЗ).

Сьогодні триває дискусія щодо, власне, юридичного позиціонування ППЗ: новий податок для аграріїв чи лише «розрахункова сума (зобов’язання), з якою порівнюються сплачені податки». Відповідно до запропонованого законопроєктом визначення, поставленим податковим зобов’язанням є мінімальне податкове зобов’язання юридичної чи фізичної особи (в тому числі фізичної особи-підприємця) — власника, орендаря, користувача на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису) земельної ділянки сільськогосподарського призначення (крім несільськогосподарських угідь) і/або земельної частки (паю). Формула його розрахунку загалом проста, адже основними показниками є площа та нормативна грошова оцінка (НГО) земельної ділянки. Нагадує стандартний земельний податок, чи не так? Однак ставка, перейменована для ППЗ на «коефіцієнт», відрізняється не на користь потенційних платників: максимально 4,5% замість 1% (максимум).

Знову про податки

Фактично ППЗ — це нав’язана державою мінімальна сума податків, яку має заплатити власник чи користувач сільськогосподарської землі. Якщо сума податків (земельний податок, податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок, податок ФОП) на рік за гектар менший за встановлену суму ППЗ, виникає обов’язок сплатити відповідну різницю до бюджету.

Звісно, ініціатори та лобісти такої законодавчої ініціативи стверджують, що останній покликаний вивести з «тіні»«сіру» оренду. Та чи не стане блага мета основною причиною поспішного продажу земель у «хороші руки»? Риторичне запитання, на мою думку.

Достатньо проаналізувати текст проєкту закону, і очевидними стануть такі аргументи для його негативної характеристики з погляду податкового тиску на аграріїв, особливо на малих суб’єктів господарювання та простих селян.

По-перше, законопроєктом не передбачене звільнення від сплати у випадках, відповідним чином передбачених щодо земельного податку, а також у разі фактичного невикористання земельної ділянки чи неодержання прибутку від такої. Хочете бути титульними власниками, платіть, відсутня можливість — продавайте.

По-друге, проєктом закону №3131-д пропонується зменшити розмір з 2 до 1 га земельної ділянки, отримані доходи від вирощеної продукції на якій не будуть оподатковуватися.

По-третє, недотримання рівності за умови прив’язки розрахунку до нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що зумовлено різною вартістю останніх по всій території України. Відтак, селянин з Полтавщини буде змушений платити значно більшу суму, ніж, скажімо, зі Львівщини (звичайно, натяк на продаж нікуди не зник).

По-четверте, для фізичних осіб-підприємців, голів сімейних фермерських господарств перші два роки (2021–2022) ставка зобов’язання буде нульовою. Але ця пільга не поширюється на фізичних осіб — власників паїв, які нікому землю не здають (ні де-юре, ні де-факто), а використовують її виключно для задоволення своїх особистих потреб або ж тримають під паром. Для них розмір податкових зобов’язань щодо землі збільшується на 4,5%, хоч із певним відтермінуванням (3% — за 2021рік, 3,5 — за 2022-й, 4 — за 2023-й, 4,5% — з 2024 року).

Про врахування законодавцем експортоорієнтованості аграрного бізнесу та його залежності від валютних коливань можна й не згадувати.

Хоча чергова ініціатива законотворців декларує перспективи розвитку та прозорість українського агросектору, але водночас ставить під сумнів можливість існування окремих його суб’єктів.

З одного боку, запровадження ППЗ жодним чином не вплине на середніх і великих сільгоспвиробників, які так чи інакше сплачують фіскальні зобов’язання, а можливо, і допоможе їм позбутися недобросовісних конкурентів. З іншого — така ініціатива може призвести до зубожіння селянина, у тому числі агровиробника, для якого мінімізація податкових платежів — це єдиний спосіб працювати не в збиток, можливість хоч і не значною мірою, але оновлювати технічні засоби, придбавати добрива та покращений посівний матеріал.

Не батогом, а пряником

Вбачається, що в умовах карантинних обмежень та їх негативного впливу на ринкову ситуацію абсолютно недопустимо обирати такий екстенсивний шлях наповнення бюджету. Збільшення фіскального навантаження — це боротьба вже з наслідками, а не з причинами існування тіньового ринку. За таких умов малі суб’єкти господарювання та селяни, які вирощують продукцію для власних потреб, стануть в один ряд боржників разом із реальними суб’єктами тіньового ринку.

Така ініціатива не є перспективним варіантом розв’язання проблеми в АПК, особливо коли аграрна галузь і так переживає часи турбулентності. Законодавцю варто звернути увагу та працювати над розробкою інструментарію для достатнього наповнення бюджету інтенсивного характеру. Державі необхідно мотивувати «тіньовиків» виходити в правове поле не батогом, а пряником. Такими стимулюючими засобами можуть стати дешеві кредити, надання дотацій, субсидій, компенсацій на придбання основних засобів, податкових пільг тощо.