Віднедавна світ заговорив про Україну не лише як про батьківщину чорнобильської вирви, а й як про зернового експансіоніста. За останні два роки ми зробили справжній спурт в зерноекспорті, змістивши ініціативу формування світових цін від Мексиканської затоки до Чорного моря. І як результат — місце у лідируючій шістці країн—експортерів збіжжя. По правді, нас не чекали ні в Бразилії, ні в Канаді, ні в Мавританії, ні в Марокко... Окрім жорсткої конкуренції з боку американської, канадської та австралійської пшениці, українській, до всього, нишком ставили фітосанітарні підніжки. Та попри зініційовані скандали, вітчизняне зерно впевнено торує шлях у найвіддаленіші куточки планети, повертаючи державі славу житниці. Своєрідним визнанням цього стала Міжнародна зернова конференція, що відбулася наприкінці квітня у Києві під егідою Української зернової асоціації (УЗА) та міжнародної Асоціації торгівлі зерном і кормами (GAFTA).
До столиці своїх представників делегували 203 компанії та фірми із 25 країн. У роботі зернового форуму взяли участь віце-прем’єр Іван Кириленко, титульні керівники GAFTA: Девід Хеліган, президент, Роджер Маас, віце-президент, Памела Кірбі Джонсон, генеральний директор.
Нинішня демографічна ситуація спонукає дедалі серйозніше задуматися над забезпеченням зростаючої чисельності землян продовольством. І це при тому, що нині половина населення планети живе впроголодь, з доходом два долари на день. Щоб впоратися з продовольчою проблемою у світі, слід на 1,5 млн. гектарів розширити орні площі, хоча вже нині 60% земель культивують задля аграрних потреб. Але такий розв’язок неодмінно призведе до негативних екологічних наслідків. Один із шляхів — підвищувати, послуговуючись новітніми технологіями, продуктивність сільськогосподарських культур.
Тому в геоекономічному масштабі Україна виступає потенційним продуцентом продовольства, передусім зерна. Тим більше, що, за оцінками науковців, на нинішньому етапі свого розвитку ми не використовуємо і 20% можливостей сільського господарства. Саме такий лейтмотив виступів зарубіжних учасників конференції.
Наші ж здебільшого переймалися внутрішніми проблемами зернового ринку. Якщо ретроспективно простежити шлях його становлення, то він вельми динамічній. Лише 1995—1997 років ринок зерна почав формуватися як такий, оскільки до того часу на ньому повністю владарювала держава. 1996—1997 років розпочалася приватизація елеваторів. На сьогодні понад 400 великих зерносховищ перебувають у приватній власності, з них майже 120 володіють члени УЗА, причому концентрація триває.
Нині ринок зерна в Україні можна назвати висококонкурентним, хоча він ще перебуває на стадії формування, що значною мірою пов’язано як із відставанням у нормативному регулюванні, так і загальноекономічними процесами. Рудименти конаючої командно-адміністративної системи, стара ментальність окремих політиків час від часу змушують уряд приймати рішення, що пригальмовують перебудову. Але уже виникла критична маса представників приватних структур, які відчули переваги ринкової економіки. Активність понад 300 українських компаній-зернотрейдерів не згасає і з огляду на присутність на наших теренах міжнародних транснаціональних корпорацій, що просуваються углиб держави, якомога ближче до товаровиробника, скуповуючи і будуючи елеватори, розширюючи власну інфраструктуру, пропонуючи максимальні ціни. Аби не пасти задніх, доводиться приймати умови гри і боротися з конкурентами за аграрія.
Щоб сформувати стабільне зернове ринкове середовище, Україна має розв’язати чотири назрілі завдання: державне регулювання; управління ризиками; контроль якості та кількості продукції; скорочення маркетингових витрат. Реалізація цих планів залежатиме від виваженої державної політики, послідовності у здійсненні курсу аграрних реформ, усуненні безпідставних адміністративних втручань у діяльність суб’єктів зернового ринку. Важливо, аби уряд не декларативно, а реально впровадив систему заставних закупівель зерна. Потрібно також завершити роботу з адаптації українських стандартів якості на зерно до європейських. Один із ключових моментів — управління ціновими ризиками на зерно, яке забезпечується через ф’ючерсну торгівлю. Українська аграрна конфедерація за активної допомоги чиказьких бірж Chicago commodity exchange та Chicago board of trade, Вінніпезької біржі Канади три місяці тому заснувала Українську ф’ючерсну біржу. Уже цього жнивного сезону на ній відбудуться перші торги.
Запровадження обігу складських документів на зерно, що також стартує нинішнього року, значно спростить управління ризиками, бо варанти гарантують наявність вказаного товару за кількістю і якістю на складі. При цьому необхідно мати страховий фонд, який забезпечуватиме негайний розрахунок із власником складської розписки у разі відсутності продукції на елеваторі, який її видав. Важливо, таким чином, мати незалежну приватну або з участю держави організацію, що здійснюватиме моніторинг обігу складських документів.
Певен, задіяння зазначених ринкових інструментів убезпечить від негативів, які мали місце на українському зерновому ринку нинішнього сезону. Зараз лунають різні оцінки з цього приводу, але за злиденного бюджетного фінансування, пасивності внутрішньої переробки експорт виявився єдиним механізмом, який дав змогу утримати прибутковість сільськогосподарського виробництва. І встановив рекорд за всю історію незалежної України. Причому, якщо 2001/2002 маркетингового року за кордон вивезли 9,1 млн. тонн, то цей показник перевершили вже у січні, тобто за сім місяців сезону 2002/2003 року.
Загалом же за кордон транспортовано близько 10,5 млн. тонн зерна із зареєстрованих на біржах експортних контрактів на 11,4 млн. Характерною ознакою у поточному сезоні стало збільшення частки продовольчої пшениці — до 30%, тоді як в останні роки цей показник рідко коли сягав 10%. Основний обсяг експорту пшениці припав на Іспанію — 30%.
Другою за значущістю експортною культурою став ячмінь, обсяги якого оцінюються 2,9 млн. тонн. Трохи більше половини його споживає Саудівська Аравія. Перспективними видаються і поставки до Японії, проте протягом усього сезону сюди відправили лише 68 тис. тонн ячменю (близько 3%). Блискучу кар’єру на світовому ринкові зробила наша кукурудза, якої, починаючи із жовтня, вивезли близько 750 тис. тонн, що також можна занести до книги рекордів. Головне, це — добрий заділ на майбутнє, що спонукатиме аграріїв розширювати посіви під королевою полів. Загалом же експорт зернових з України за останні роки перевищив імпорт у 60—70 разів.
Природно, виступаючих більше тривожив наступний 2003/2004 маркетинговий рік. Менші початкові запаси і нижчі обсяги виробництва зерна спричинять до зменшення пропозиції на 19% порівняно з поточним маркетинговим роком, і ринок найбільше потребуватиме саме продовольчої пшениці. У зв’язку з цим кардинально зміниться і структура експорту, у якому домінуватимуть ячмінь та кукурудза. На жаль, така переорієнтація негативно позначиться на реноме більшості українських компаній-експортерів, оскільки у світі стабільність постачальника цінується над усе.
Проте хибно списувати різкі урожайні стрибки лише на погоду. Як засвідчив міжнародний зерновий форум, на вітчизняному ринку зерна ще чимало каменів спотикань: законодавчих колізій, урядової млявості, протистояння державних і громадських інституцій у сфері АПК. Якщо їх не усунути, Україна не застрахована від чорних смуг у зерновиробництві.