Нарешті президент заговорив про те, що не продається, а хотілось би, — про святу землю. Не єрусалимську, а українську ріллю. Віктор Федорович вважає, що, врегулювавши на законодавчому рівні земельні відносини, ми тим самим усунемо всі перепони на шляху до ринку земель сільськогосподарського призначення. Наївне судження!
По-перше, навіть якщо два наріжні законопроекти — про державний земельний кадастр та про ринок земель, що вже закам’яніли, і винесуть на ухвалення у Верховну Раду, їх «завалить» та ж... більшість. Бо в цьому питанні коаліційні партнери регіоналам не рідня! Комуністи — найперші антагоністи. Якщо спікер Володимир Литвин не зрадить власному передвиборному гаслу — «Душа і земля — не продаються», то і його фракція навряд чи пристане до біло-блакитних голосувальників. То на кого ж збирається обіпертися Янукович у реалізації своїх намірів?
По-друге, Віктор Федорович бідкається, що більш як половина власників земельних паїв стали жертвами ділків-махінаторів. Останніх виявляла і карала Держземінспекція. Чи поменшає земельних аферистів, якщо самостійний державний орган ліквідували, перетворивши його на слухняний підрозділ у складі Держкомзему?
І третє, найголовніше: а чи є взагалі у нашій країні проводир державної земельної політики? На жаль, Держкомзем у своїй діяльності відкотився на ар’єргардні позиції. Як у розбудові земельної галузі, забезпеченні раціонального, ефективного та екологобезпечного використання земельних ресурсів, охорони земель, так і в оголошеній війні корупції у цій сфері. Але нова влада не чіпає старого керівництва, не квапить його провітрювати кабінети. Отже, воно її влаштовує. Президента, прем’єра, коаліціянтів... Власне, як влаштовувало і недавню верхівку країни. Лишень не істинних власників землі.
Недоторканні
За свою історію Державний комітет із земельних ресурсів пережив вісім голів. Тому призначення дев’ятого — Олега Кулініча — колектив сприйняв як прихід своєрідного земельного апостола. Тим більше для такого порівняння були побічні причини. Олег Миколайович виявився людиною набожною: має свого духівника, освятив робочий кабінет, приміщення...
Він поклявся викорінити корупцію у ввіреному відомстві, нещадно боротися із периферійними земельними начальниками-князьками. Підлеглі повірили цьому, бо темою дисертації підполковника СБУ Олега Кулініча (згідно із наказом голови СБУ від 17 червня 2008 року №821-ос із 2 червня 2008 року він перебував у розпорядженні голови Служби безпеки України) були саме методи боротьби із корупційними проявами.
На цьому святість помислів, декларацій, дій і губиться. Напевне, не до кінця фіміам ладану викурив сатанинський дух із владних кабінетів, і ангельське начало з часом нишком забилось у закуток.
Першим серйозним випробуванням стала реалізація постанови Кабміну №844 від 5 серпня 2009 року «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році». Згідно з нею майже 6,5 млн. громадян мали безоплатно одержати державні акти на земельні ділянки. На жаль, добра за задумом справа вилилася в аферу.
Чому я так стверджую? Та ви хоч кілка тешіть на моєму тімені, не міг Олег Кулініч, кандидат економічних наук, складаючи калькуляцію на проведення цієї акції, випадково помилитися у розрахунках більш як на порядок! Принаймні цього не сталося б, якби він лічив власні гроші, а не зі Стабілізаційного фонду. Але сума у 6 млрд. грн. з’явилася у постанові. Тобто виготовлення одного державного акта для держави виливалось у... майже тисячу гривень? І ця фікція освячувалася урядовим документом!
Після того, як професійна громадськість та народні депутати цілком справедливо обурилися з приводу завищеного фінансування заходів, Кабмін спішно знизив цінову планку до 500 млн. грн. і закріпив цю суму наступною постановою №901 від 26 серпня 2009 року. Частина коштів — 32 млн. грн. — призначалася на виготовлення поштових повідомлень громадянам України про те, що вони мають право безоплатно оформити державний акт на землю, а в разі спротиву місцевого начальства телефонувати до Києва... Це була добре продумана передвиборна агітка прем’єра Юлії Тимошенко.
Послання, скептично прозвані у народі «листами щастя», розлетілися по всіх куточках України. «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» Мого тата, Григорія Микитовича, листоноша також ощасливила такою депешею. А заодно вкинула до поштової скриньки ще два листи, адресовані однофамільцям — покійним Олексію та Петру Чопенкам, котрі мешкали за різними адресами. Їм, як і багатьом мертвим адресатам, було вже байдуже, за скільки і в які терміни уряд «охопить» актами власників земельних наділів.
А от людям думаючим строки видачі документів видалися здертими зі стелі. Посудіть самі: чи можна вручити 6,5 млн. державних актів за три місяці, до кінця 2009 року, як обіцяв уряд? Бригада фахівців у складі трьох-чотирьох чоловік з допомогою GPS провадить за день у середньому зйомку 12 земельних ділянок — із виїздом на місце, погодженням меж із сусідами... Плюс час на виготовлення документації. Виходячи з технічних та фізичних можливостей центрів державного земельного кадастру — ДЗК (а ці роботи могли виконувати виключно державні установи), до кінця року вони могли видати від сили 1,5 млн. актів.
Але Держкомзем незворушно стояв на своєму і божився прозвітувати про виконане до кінця року, а 12 січня — надати фінансовий звіт. І під ці запевняння за ще не виконані роботи уряд розпорядженням №1511-р від 8 грудня 2009 року «Про здійснення попередньої оплати робіт з безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельну ділянку» реальними коштами благословив цю аферу.
Читаю: «...погодитися з пропозицією Державного комітету із земельних ресурсів щодо здійснення за рахунок коштів Стабілізаційного фонду... у сумі до 300000 тис. гривень робіт з розроблення технічної документації із землеустрою... що виконуватимуться одержувачами бюджетних коштів, зокрема, у 2010 році. Державному казначейству здійснити до 25 грудня 2009 р. попередню оплату зазначених робіт...»
І це при тому, що постанова №1404 від 9 жовтня 2006 року «Питання попередньої
оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», — до речі, ніким не скасована — застерігає: «Замовники здійснюють попередню оплату лише тих товарів, робіт і послуг, що згідно з договорами передбачається поставити, виконати і надати протягом поточного бюджетного року». Підкреслюю: саме поточного бюджетного року.
Керівництво Держкомзему, готуючи обгрунтування, вже знало, що регіональні центри ДЗК захлинаються від обсягу робіт і зривають строки їх виконання. Житомиряни 15 грудня 2009 року в черговий раз інформували центральне керівництво: «За результатами роботи за попередні місяці Житомирська регіональна філія ДЗК значно відстає з виконання доведених завдань, які визначені постановою КМУ №844. Області доведено щоденне завдання обстежувати 2000 ділянок, підготовки технічної документації — 2070.
Районними виробничими підрозділами робота по виконанню даної постанови КМУ до цього часу зволікається. На вимогу керівництва підприємства завдання 31 тис. договорів, укладених із філією, має бути виконано до кінця поточного року.
Районам довести завдання по виробництву: обстеження — 60 ділянок на день; підготовка технічної документації — 70 шт. Житомирському району: обстеження ділянок — 800, виготовлення технічної документації — 870 ділянок.
Рекомендуємо режим роботи виробничим підрозділам: 8.00—15.30 — польові роботи; 16.00—22.00 — обробка технічної документації».
Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» змушене було розіслати на місця циркуляр №632 «Про роботу у вихідні дні 12, 19, 26 грудня 2009 року» із цікавим формулюванням: «У зв’язку з виробничою необхідністю, з метою виконання невідкладних робіт, пов’язаних з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 р. №844 «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році», від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства» (виділено мною. — В.Ч.). Багато керівників сприйняли останні слова як загрозу власному благополуччю і, щоби не потрапити у список претендентів на звільнення, вимальовували у графах справні цифри, далекі від реальних.
Тому 1 млн. виданих актів на землю (із запланованих 6,5 млн.), про які Юлія Тимошенко говорила 7 грудня 2009 р. на з’їзді Асоціації сільських і селищних рад, — показник брехливий. Правдивим, вважають фахівці, є 500—700 тис. Точнішу цифру, певен, оприлюднять КРУ і прокуратура, які ревізують діяльність Держкомзему.
Незаперечний той факт, що Держкомзем не добрався б і до півмільйона актів без допомоги приватних землевпорядних організацій. Попри те, що їм заборонили взяти участь у державній програмі видачі державних актів, Держкомзем наструнчив приватних землевпорядників, і ті змушені були «добровільно» за власний кошт виконувати рутинну технічну частину роботи. Держкомземівські структури на місцях, змінивши паспортні титла, видавали зроблене за свій витвір і здійснювали всі подальші правові дії щодо реєстрації та видачі документів.
«Підпільники» як розмірковували? Станеш у позу — виникнуть проблеми з видачею ліцензій, через що мали пройти всі три тисячі приватних підприємств землевпорядної галузі. Але «дякою» їм за допомогу у державницької ваги справі стала такса (за кримінальним визначенням — хабар) за отримання ліцензії у сумі... 15—20 тис. дол. Не дивно, що сьогодні щасливчиків-ліцензіатів — одиниці.
У низькому показникові виданих державних актів на присадибні ділянки Юлія Тимошенко звинуватила місцеве земельне начальство, яке активно противилося урядовій ініціативі. Голова Держкомзему рапортував: звільнено 100... 200... 400 чиновників різного рангу по всій «земельній» вертикалі влади. А 401-го не осилив. Це я про земельне керівництво столичного Києво-Святошинського району, яке за підтримки Кабміну за підробленими документами незаконно привласнило 9,8 га у селищі Лісники.
У результаті хитросплетених багатоходівок 16 громадян, у тому числі й Оксана Чеботар, одержали державні акти на право власності на земельні ділянки по 0,25 га кожен для будівництва та обслуговування жилого будинку по вул. Підлісній у с. Лісники. Тамтешня сільська рада офіційно заявила: рішення Лісниківської сільської ради про надання у власність земельних ділянок по вул. Підлісній у с. Лісники у сільській раді відсутні.
Цю справу ворушили Держземінспекція, Головне управління Держкомзему у Київській області. 7 вересня 2009 року матеріали направили Олександру Турчинову, першому віце-прем’єру, голові урядової комісії з питань захисту інтересів держави під час розпорядження землями державної власності, з проханням невідкладно перевірити законність відведення та відчуження земельних ділянок, які віднесені до об’єктів загальнодержавного значення, у с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області.
Знаєте, чим усе це скінчилося? А нічим! Бо до складу урядової комісії, за раніше затвердженим списком, входили Олег Кулініч, голова Держкомзему, і Сергій Чеботар, заступник міністра Кабінету міністрів, котрий доводиться ощасливленій власниці 25 соток Оксані Чеботар... батьком.
Та якби Кулініч здолав і 401-го, то що, видача державних актів прискорилася б? Вакантні місця зайняли досвідчені фахівці? Аж ніяк!
Протягом року Держкомзем змінив у Харкові шостого начальника обласного управління земельних ресурсів, двічі — керівника Харківської філії ДЗК. Найбільша філія інституту «Укрземпроект» чотири місяці залишалася без керівництва. Директора, фахівця-професіонала, котрий пропрацював на цій посаді 11 років, звільнили, а виконувачем обов’язків (на місяць!) призначили «варяга» з Київської області. Чи зміг він за місяць організувати роботу і, головне, скоротити чергу на одержання державних актів?
Якими мотивами керувався голова Держкомзему Олег Кулініч, практично щомісяця торік міняючи начальника Київського міського управління земельних ресурсів? За аналогією казки про дванадцять місяців-братів? Трохи менше — п’ять керівників — змінилось у Головному управлінні земельних ресурсів Київської області. Та фору всім дала Івано-Франківська область. Тут начальником головного управління та першим заступником призначили... учителів історії, а директором обласного центру ДЗК — інженера-механіка газових свердловин.
Абсурдна кадрова політика призвела до того, що із 27 регіональних головних управлінь земельних ресурсів тільки дев’ять очолюють професіонали.
А тепер проминемо охорону центрального офісу Держкомзему, утримання якої обходиться у 250 тис. грн. на місяць, прошмигнемо у відділ кадрів і поцікавимося професійним вишколом верхівки відомства.
Нинішній керівник Олег Кулініч до призначення на посаду не мав навіть опосередкованого стосунку до землевпорядкування. Гаразд, погодимося з тим, що він — політична фігура. Хоча...
Жодна із фракцій нинішньої більшості не визнає Олега Кулініча «своїм». Голова Верховної Ради Володимир Литвин також відхрестився, написавши власноруч на одному з клопотань громадськості приборкати свого свавільного «квотного» висуванця Кулініча: «Квот у мене немає і я проти квот». Між тим, 17 грудня 2008 року учасники засідання Кабінету міністрів мені чітко відповіли: щойно Олега Кулініча призначили головою Державного комітету із земельних ресурсів... за пропозицією Блоку Литвина у зв’язку із входженням фракції до коаліції.
Так от, далекий від землевпорядкування і «нічийний» Олег Миколайович задля власного ж реноме, аби не виглядати дилетантом, мав би оточити себе заступниками — істинними професіоналами. Натомість один закінчив Житомирський філіал Київського політехнічного за спеціальністю автоматика та управління у технічних системах плюс Житомирський інженерно-технологічний інститут (облік та аудит), другий — Львівський інститут фізкультури, Академію МБ (ФСБ) Росії, Національний університет «Львівська політехніка», третій — Житомирський кооперативний економічно-правовий технікум та Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю правознавство. По дві-три вищі освіти, зате стаж роботи у землевпорядній галузі — один-два роки.
Девальвація кадрів як у горішньому ешелоні земельної влади, так і в низових ланках почалася відтоді, коли землю оголосили товаром і на неї начепили цінник. Отоді ті, у кого погони під майкою — колишні міліціонери, футбольні тренери, інженери-електрики, педагоги-історики, гінекологи, пронюхавши дохідне місце, почали поступово витісняти фахівців-землевпорядників. Під всілякими приводами... Придумувати їх ми — мастаки!
Екс-міністр аграрної політики під прикриттям наведення порядку у спиртовій галузі одним махом звільнив півтора десятка директорів спиртозаводів. «Прохідний бал» на вивільнену посаду —100 тис. дол. І, знаєте, вакансії умент заповнили. У Держкомземі «тендерна» ціна на місце начальника облуправління земельних ресурсів, за чутками, учетверо вища. І тут привід знаковий: боротьба із тотальною корупцією!
В одній міцній земельній області на цю посаду призначили жінку-пенсіонерку, котра не те що в земельній, в аграрній сфері ні бе ні ме. Зате щомісяця вона справно згрібає з начальників районних і міських відділів «данину» — по 5 тис. грн. з кожного, мотивуючи начебто доведеним їй зі столиці «фінпланом». Цікаво було би простежити подальший шлях цього «врожаю»! Либонь, не на безоплатну ж видачу державних актів консолідуються ці кошти?
І хай як розпинається керівництво Держкомзему про «досягнення» у боротьбі з корупцією, 2009 року проти позаминулого, за даними програми «Виклики тисячоліття», майже вдвічі зросла корумпованість при отриманні документів дозвільного характеру на операції із землею. Розгляди земельних питань у судах торік зросли у 2,5 разу. А наскільки їх побільшає після урядової «даровизни», коли межі визначали на око, а то й узагалі виписували документи на ділянку, не бачачи її?
«Держактна» афера почалася гучно і — беззвучно сконала. Мене найменше цікавить, хто, скільки і як проциндрив бюджетні кошти, — це споживок для правоохоронних органів. Більше пече: а який осад залишився у душах обнадієних, але ошуканих владою людей? Знаєте, що вони виказували мені? Нам не треба нічиїх «подарунків» — безоплатних чи здешевлених державних актів на наші присадибні ділянки. Ми готові викласти власні 300 гривень, тільки не моріть нас дво-трирічним чеканням на документ і поборами. Зробіть цю процедуру достоту прозорою!
Для простих смертних бланків державних актів немає, а в кого у кишені шелестять 350—500 дол., миттю знаходять. Щоб занести наділ у базу даних державного земельного кадастру — витягни і поклади ще 150 дол. за фактичної вартості 40 гривень. За будь-яку довідку, що потребує підпису і печатки органів земельних ресурсів, вимагають хабара. Причому відверто.
От я і думаю: якщо територіальні державні земельні органи так успішно комерціалізувалися, навіщо тоді відомству додаткові бюджетні кошти, які клянчить Олег Кулініч? Навпаки, переведіть Держкомзем на самофінансування! Тим більше зараз керівництво із головою поринуло у ще одну прибуткову спецоперацію — всеукраїнське забивання кілків на межах городів.
Не заперечую: межі треба встановлювати. Але не перетворюйте цей захід на додаткове вибивання коштів із дядька-тітки. Це ж треба додуматися до такого! Згідно з новою інструкцією про порядок винесення в натуру земельних ділянок, межові знаки, що встановлюватимуть на межах земельної ділянки, виготовлятиме тільки державне підприємство у системі Держкомзему, за спеціальною технологією! Кожен знак матиме свій ідентифікаційний код, який міститиметься у базі даних Державного земельного кадастру, і з Києва ці стовпчики розвозитимуть по всій Україні. Системний підхід!
Добре, якщо ваша земельна ділянка за формою ідеальна, як двері: щоб її окреслити, достатньо і чотирьох пакільців по периметру. А якщо аморфна, як амеба, то кожну звивину-поворот (їх може назбиратися 20—30) доведеться помічати отією унікальною міткою. За власний кошт.
Далі. Припустимо, фахівці закопали оті межові стовпи, прив’язані до системи координат, сусіди підписали акта, що згодні з таким розміщенням. А завтра коза, припнута до «координатного» стовпа, висмикне його і затаскає бозна-куди чи сусідські діти задля пустощів викопають стратегічний об’єкт, що тоді? У місячний термін за власний кошт відновити зниклий об’єкт!
Якщо державний орган виконавчої влади — Держкомзем — переймається такими далекосяжними проблемами, то межові знаки можуть стати останньою віхою у діяльності відомства. Та й у кар’єрі його керівників. Господи, та спустіться ж ви врешті-решт на цю приземлену землю!