Останнім часом в Україні стало правилом хорошого тону демонструвати прихильність до сімейного типу господарювання на землі. Мінагрополітики декларує сприяння його розвитку, парламентарії опрацьовують відповідні законопроекти, Асоціація фермерів і приватних землевласників висуває ініціативи щодо посилення інституційних засад функціонування фермерського укладу тощо.
Схоже, що до проявів такої активності спонукають заяви донорських організацій про підтримку дрібних і середніх сімейних ферм. На жаль, обіцянки урядовців розвивати сімейне фермерство не підкріплюються реальними практичними діями, а ті кроки, які здійснюються у цьому напрямі, дають підстави підозрювати, що створюються умови не для залучення до цивілізованого сімейного господарювання якомога більшої кількості селян, а для забезпечення доступу обраних до можливих коштів донорської підтримки.
Мінагрополітики обіцяло реформувати Український державний фонд підтримки фермерських господарств, створити Агентство з підтримки фермерів і сільських громад, гарантувати державну підтримку дрібним фермам і сімейним господарствам відповідним законом, започаткувати реалізацію Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства і сільських територій на 2015–2020 рр., де планом дій передбачено відповідні заходи підтримки сімейного типу господарювання. Насправді ж наприкінці 2015 р. Мінагропрод знову звітувало своїми експортними досягненнями. Цього року Україна увійшла до трійки світових експортерів зернових після США та ЄС, лідирує у рейтингах світових експортерів олії соняшникової (1-ше місце), кукурудзи (3-тє), ячменю (4-те), пшениці (6-те), сої (7-ме), курятини (8-ме). У 2014/2015 маркетинговому році вдалося досягти рекордного за роки незалежності експорту зернових - майже 35 млн т. До 2020 р. міністр агрополітики обіцяє довести цей показник до 40–70 млн т при досягненні валових зборів зерна на рівні 80–100 млн. Це дасть змогу експортувати аграрної продукції на понад 20 млрд дол. Зрозуміло, що сімейні ферми у таких досягненнях не фігурують. Це - прерогатива агрохолдингів і інкорпорованих до них виробників.
Водночас створення сприятливих умов для функціонування сімейних фермерських господарств (СФГ) в Україні важливе як для подолання занепаду села, так і для впорядкування організаційної структури сільського господарства відповідно до європейських стандартів (див. довідку), які забезпечують:
- різноманітність форм власності, систем землеробства, ландшафтів, культури і традицій;
- екологічні вигоди: більш відповідальне управління природними ресурсами (ґрунтами, питною водою і живою природою), що надає суспільству суттєві екологічні вигоди;
- суспільну відповідальність: економічні можливості для сільських жителів, їх особисту відповідальність за себе, сім'ю, громаду, нарощення соціального капіталу;
- збереження традицій, знань: виховання системи цінностей у дітей, передачі від покоління до покоління знань, навиків і досвіду ведення сільського господарства;
- економічну базу для виробництва окремих видів продовольства відповідно до пріоритетів споживачів;
- персоналізовану взаємодію споживачів з продовольчою системою: споживачі об'єднуються з фермерами й отримують безпосередній доступ до потоків продовольства (солідарне сільське господарство).
Довідка
У країнах Євросоюзу (ЄС-27) сьогодні функціонує близько 27 млн виробників сільськогосподарської продукції, 97% яких - індивідуальні (сімейні) господарства. У сільському господарстві Італії налічується 1,6 млн господарюючих суб'єктів, Польщі - 1,5 млн, Іспанії - 989 тис., Греції - 723 тис., Угорщині - 576 тис. Надаючи вагому підтримку аграрному сектору, країни ЄС насправді спрямовують її своїм селянам - власникам сімейних ферм. Ті ж, у свою чергу, використовують кошти підтримки значною мірою на облаштування своїх господарств і навколишнього (сільського) життєвого середовища.
В Україні виробників сільгосппродукції поділено на дві категорії: юридичних осіб (товаровиробників) - 13 тис. сільськогосподарських підприємств і 39 тис. фермерських господарств, а також фізичних осіб - 4,1 млн особистих селянських господарств (ОСГ). До ОСГ за радянською традицією ставляться як до другорядної, підсобної форми організації сільгоспвиробництва, вони практично вилучені із державної агропродовольчої системи і організованих ринків. Водночас серед ОСГ, за експертними оцінками, налічується 700–800 тис. таких, що відповідають прийнятим у світі критеріям СФГ. Отже, гасло про створення сімейних ферм в Україні недоречне: вони насправді є і функціонують відповідно до вітчизняного законодавства у статусі ОСГ.
Певним кроком у цьому напрямі можна було б вважати спробу законодавчо унормувати статус сімейних фермерських господарств. Відповідний законопроект було підготовлено у 2014 р. Щодо нього висловлювалась низка зауважень, у тому числі й авторами цієї статті. Зокрема, зазначалося, що недосконалість правового поля, в якому функціонують виробники сільгосппродукції, зводить нанівець позитивні очікування від спроб вписати в нього сімейне фермерство (DT.UA №35 від 3 жовтня 2014 р.). Проте його було прийнято за основу у лютому 2015 р., а на друге читання внесено варіант, який посилює сумніви у доцільності його ухвалення. Зрештою, законопроект направлений на повторне друге читання. У чому ж, на нашу думку, полягає його головний недолік?
Проект закону "Про внесення змін до Закону України "Про фермерське господарство" щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств" у редакції, направленій на повторне друге читання, спрямований на розв'язання таких двох завдань:
- надати можливість реєструвати фермерське господарство не лише у статусі юрособи, а й у статусі фізичної особи-підприємця (ФОП);
- виокремити із числа зареєстрованих фермерських господарств категорію сімейних фермерських господарств, якій може бути надана додаткова державна підтримка у порядку, передбаченому Законом "Про державну підтримку сільського господарства України". Умовою отримання статусу СФГ визначено ведення господарства лише силами фермера чи фермера та членів його сім'ї. Порядок набуття цього статусу затверджуватиметься Кабінетом міністрів.
У разі прийняття законопроекту ним могли б скористатися, по-перше, власники і члени особистих селянських господарств (ОСГ), які виробляють певні обсяги товарної продукції, і, по-друге, власники і члени існуючих фермерських господарств, які не використовують найманої праці.
Щодо власників і членів ОСГ, то вплив на них запропонованого закону можна спрогнозувати як мінімальний, якщо не нульовий. Обіцяна у поки що невідомо яких формах і обсягах "додаткова державна підтримка" не спонукатиме особисті селянські господарства трансформуватися у фермерські. Оформлення фермерського господарства і подальше набуття статусу СФГ потребуватиме від них додаткових витрат коштів (податки, єдиний соціальний внесок, реєстраційні збори тощо), часу і зусиль на реєстрацію, ведення обліку, звітності тощо, а вигоди від цього будуть невідомими. Щонайменше особисті селянські господарства - потенційні сімейні ферми - очікуватимуть на узаконення "додаткової державної підтримки" з тим, щоб оцінити її стимулюючий потенціал.
Що ж стосується діючих фермерських господарств, які не використовують найманої праці, то вони, очевидно, охоче набуватимуть статусу СФГ, щоб одержати додаткову підтримку. Більш того, частина тих господарств, які наймають працівників постійно чи на період сезонних польових робіт, можуть відмовитися від їхніх послуг навіть ціною скорочення виробництва, якщо додаткова підтримка виявиться вигіднішою. Проте це позбавить роботи і заробітку тих осіб, які сьогодні мають можливість одержувати їх у фермерів. Це значить, що відсутність найманої праці як обов'язкова і єдина умова набуття статусу СФГ є дуже сумнівним критерієм ідентифікації сімейних фермерських господарств. Приклади використання такого критерію в інших країнах світу не відомі. Створюється враження, що автори законопроекту мають на меті не заохотити якомога більшу кількість ОСГ стати повноправними фермерськими господарствами та зберегти сімейний спосіб господарювання у діючих фермерських господарствах, а максимально ускладнити процес набуття статусу СФГ.
У розширенні фермерського укладу зацікавлена Асоціація фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ). Ця громадська організація є єдиною, яка, крім захисту інтересів фермерів, дотично виражає інтереси ОСГ. На організованому нею круглому столі представники цієї асоціації запропонували новий формат відносин з урядом щодо стимулювання розвитку фермерського укладу, в тому числі сімейного типу, на основі державно-приватного партнерства. Йдеться про створення Української фундації розвитку сімейного фермерства і села за участі органів державної влади, АФЗУ та донорських організацій. Основними завданнями фундації на початковому етапі її функціонування мають стати:
- організація інформаційно-аналітичної мережі, що забезпечуватиме фермерам та їх партнерам можливість комунікації з питань придбання і використання виробничих ресурсів, реалізації продукції, участі в програмах підтримки, обміну досвідом, вирішення юридичних, фінансових та інших питань тощо;
- створення децентралізованої системи доступу фермерів до фінансових ресурсів, що включатиме заснування банку з розгорнутою мережею філій і відділень, залучення кредитних спілок до обслуговування фермерів, запровадження прозорого механізму руху коштів до їх одержувачів і контролю за використанням і поверненням кредитів;
- розбудова спроможностей для формування фермерських ланцюгів доданої вартості, що охоплюють виробництво сільгосппродукції, її переробку, зберігання, доступ до вигідних ринків збуту тощо;
- організація локальних мереж освіти дорослого населення, створення системи професійної підготовки до сімейного господарювання, формування мереж передачі знань у сільському господарстві;
- запровадження системи моніторингу та оцінки розвитку СФГ, використання ними засобів підтримки, комунікативних мереж, доступу до фінансових ринків, ринків ресурсів і збуту тощо.
Реалізація цих заходів сприяла б створенню інституційного середовища для нарощення потенціалу сімейного фермерства більшою мірою, ніж ухвалення закону про статус СФГ. Тому зараз зусилля слід зосередити на такому. По-перше, на впровадженні програм підтримки особистих селянських господарств, не висуваючи вимоги набуття статусу сімейного фермерського господарства як умови одержання цієї підтримки. По-друге, на забезпеченні представництва інтересів особистих селянських господарств - потенційних сімейних фермерів в органах виконавчої влади. При Міністерстві аграрної політики та продовольства функціонує громадська рада, до якої входять керівники та члени майже 80 громадських об'єднань, але серед них немає представників ОСГ, що репрезентують 80% зайнятих у сільському господарстві! Не буде їх і в новому складі громадської ради, яку намічено сформувати у лютому 2016 р., бо до неї можуть бути обрані представники об'єднань, організацій, спілок тощо (інститутів громадянського суспільства), які зареєстровані в установленому порядку. Можливим рішенням у цій ситуації може бути створення при Мінагрополітики групи незалежних експертів, яка представляла б і лобіювала б інтереси ОСГ.