Уже протягом року селяни Казанківського району на Миколаївщині шукають правди. А заодно й заступництва від неправових, на їхній погляд, дій національної страхової компанії, що носить ім’я заступниці людей — Богоматері Оранти.
Для землероба наш Південь — це не тільки неозорі лани, чорноземи, благодатне сонце. Як ніде в Україні, тут природа повсякчас готує для нього підступні сюрпризи. Занадто ранні або вже пізньовесняні морози, ожеледиці, пилові бурі, суховії, бездощів’я місяцями або якраз у жнивну пору — кількатижневі нескінченні зливи... Особливо щедрим на біду був минулий рік. Але Юрій Корецький, директор ТОВ «Казанківська агрофірма «Агротех», має претензії не тільки до кліматичних примх. Мало того, він переконаний, що вони несуть хліборобові меншу загрозу, ніж деякі люди.
Ось цитата з його торішньої телеграми в Київ, у правління національної акціонерної страхової компанії «Оранта»: «Ваше подальше зволікання з виплатою страхового відшкодування буде розцінено як третій, найстрашніший удар стихії після льодової зими та жорстокої весняної засухи...».
— Чи не переборщили, Юрію Панасовичу?
— Навряд чи тут узагалі можна переборщити. Гляньмо: повністю пропала озимина, пересіяли яровими — засуха. Витратили всі гроші, всі позики. І на цьому тлі — невиконання страховою компанією своїх зобов’язань. Це — справжній удар у спину, адже тоді кожна копійка була на вагу золота.
Слід сказати, що і в моральному плані було надзвичайно важко. Ну ніяк не сподівався я на таку зраду з боку «Оранти»! Річ у тому, що ми з нею співпрацюємо не перший рік. І все було добре, доки не настав 2003-й. Ось тут і з’ясувалося, що обопільно вигідне партнерство — тільки на словах, що «Оранта» надійна доти, доки ми перераховуємо їй багатотисячні страхові платежі. А щойно страхувальник зазнає збитків і їх треба відшкодовувати, «Оранта» — чужа тітка.
31 січня 2003 року ми уклали договір про страхування озимих посівів ячменю, пшениці та ріпаку. Страхові ризики — бурі, пожежі, льодова кірка й вимокання в разі підняття грунтових вод. 22 лютого — висновок в акті обстеження посівів: озимина в катастрофічному стані, покрита притертою льодовою кіркою завтовшки 4—8 см. Не виключена повна загибель посівів. А вже 5 травня комісія, до якої входили представники як обласної дирекції, так і головного офісу «Оранти», засвідчила у своєму акті загибель застрахованих культур і визнала необхідність виплати відшкодування. Незважаючи на це, 24 червня заступник голови правління НАСК О.Небилиця підписав відмову у виплаті страхового відшкодування, водночас наполягаючи на визнанні договору недійсним. І це той самий Небилиця, який свого часу схвалив договір після докладного вивчення передумов його підписання.
Все. Ми залишилися без озимини, без ярини і без жодної копійки страхових виплат. І ви запитуєте, чи не забагато трагізму?
— Але ж відмова обов’язково на чомусь базується. Чи ви порушили договір, чи інформація про загибель посівів недостовірна?
— Аргументи відмови — сміховинні. Їх два.
Перший полягає у тому, що в заяві страхувальника ми навели завищені цифри врожайності на наших полях. Але ж заяву заповнювали самі працівники обласної дирекції, про це є документальне свідчення директора. Як і про те, що урожайність вони взяли із договору застави між нами та Приватбанком. До того ж, підписуючи заяву, я дописав у зазначенні: «Врожайність розрахункова на 2003 рік». То які до мене можуть бути претензії? У січні, коли підписували договір і ми платили гроші, — одна оцінка, у червні ж, коли мусять платити вони, — діаметрально інша.
І взагалі, спершу «Оранта» не виставляла ніяких заперечень щодо врожайності, мотивуючи це тим, що під свою відповідальність вона бере лише 37,5 відсотка вартості врожаю, від якого, до слова, залежить не тільки розмір страхової суми, а й величина наших платежів на користь компанії. Нічого, крім усмішки, не викликає й зазіхання страхової компанії на наш врожай ярих культур: треба, мовляв, його вартість відмінусувати від суми страхового відшкодування. Але ж ми страхували тільки озимі, які загинули і після яких посіяли ярину! Так, чого доброго, можна претендувати і на врожай 2005 року…
Другий аргумент: льодова кірка нашій озимині в лютому—березні 2003 року анітрохи не зашкодила. Бо посіви, виявляється, пропали ще в грудні 2002 року від вимерзання.
— Отже, ви, укладаючи договір про страхування, обманули «Оранту»? Ви страхували те, чого вже не було у природі?
— Виходить, що так. Аби не платити гроші, вас зроблять тричі шахраєм. Але ж є акти, документи, свідчення людей. Втім, погляньмо тільки на один документ, котрий, на перший погляд, нас не стосується. Це — лист, одержаний керівником ПСП «Мрія» Долинського району Кіровоградської області («Мрія» — сусіди, менше 30 кілометрів од нас). Його підписала начальник Долинського відділення НАСК «Оранта» О.Григор’єва:
«Згідно з 1.2.1. п. 2.1. Правил 86 та п. 1.1. договору страхування посівів «Оранта» приймає на страхування посіви сільськогосподарських культур на випадок їх повної загибелі на всій площі посівів або частині площі посівів внаслідок страхової події (в даному випадку від вимерзання).
Як свідчать дані гідрометбюро, критичних для озимої пшениці температур — 16—18 градусів на глибині залягання вузла кущіння рослин на території області в зимовий період не спостерігалося. Температури були в межах 12—14 градусів, які призвести до загибелі посівів від вимерзання не могли. Але на території області, району спостерігалася протягом 60 днів із середини січня по середину березня 2003 р. притерта льодова кірка, яка і призвела в більшості випадків до загибелі (пошкодження) посівів озимих культур. Це підтверджується результатами відрощування монолітів, які відбирались у січні—лютому 2003 р.
Виходячи з вищевикладеного, законних підстав для проведення виплат страхового відшкодування за загиблі посіви озимих культур у структурних підрозділів НАСК «Оранта» немає.»
Тобто нашим сусідам, які страхувалися від вимерзання, кажуть, що в них озимина пропала від льодової кірки, а нам — навпаки: не брешіть, мовляв, до чого тут льодова кірка, у вас ще в грудні все вимерзло. Закон — як дишло?
— Схоже, що й ваш «Агротех», і долинська «Мрія» — не виняток, а правило. Торік «Урядовий кур’єр» писав, що жодному з 21 господарства Полтавщини, які постраждали від негоди, «Оранта» не заплатила ані гривні. Директор Білицького молочноконсервного комбінату Любов Сова не втрималась і написала до Києва: «Добродійко лисиця! Нащо ви прийняли лик Богоматері Оранти? Більшого глуму над народними святинями не придумати. Хоч як ви маскуєтесь, а махровий хвіст рудої хитрої кумасі не заховати». І знаєте, річ, по-моєму, не тільки в тому, що дотепна полтавка не отримала ні відповіді, ні відшкодувань. Страховики навіть на критику не реагують. Що ж із такими робити?
— Тільки судитися. Вони нікого й нічого не бояться. Їм «із повагою та сподіванням на взаєморозуміння» надсилав телеграму губернатор Олексій Гаркуша, ми самі писали і Президентові, і прем’єру — толку ні на гріш. Тільки суд і сплата відшкодувань у примусовому порядку.
— Я бачу, ви маєте добрий зиск із тих судів...
— Та ні, іронізувати не треба. Я вірю в суд. І, так би мовити, не теоретично. В листопаді минулого року обласний господарський суд розглянув позов Приватбанку (нашого вигодонабувача) до НАСК «Оранта» про стягнення 925 тис. гривень страхового відшкодування. Позов задоволено повністю, як і відмовлено «Оранті» в позові до нас про визнання недійсним договору страхування. У грудні це рішення залишив без змін Одеський апеляційний господарський суд. Днями чергову апеляцію страховиків розгляне Вищий господарський суд.
Зволікання, апеляції «Оранти» зводяться до одного: максимально відтягти у часі видачу грошей. Грошей, які нам нині вкрай потрібні — і для придбання засобів захисту озимих та ярини, і на підготовку зернозбиральної техніки, і на зарплату.
— Забігаючи наперед: якщо «Агротех» таки отримає відшкодування і якщо Кабмін не тільки видаватиме постанови про обов’язкове страхування врожаю, а й зможе примусити страхові компанії відкрито і чесно діяти на ринку фінансових послуг, то чи плануєте надалі співпрацювати з «Орантою»?
— Боюся, що ні. І річ не в конкретному конфлікті, наслідки якого за бажання завжди можна подолати, а в песимістичних тенденціях. Пригадую, ще торік віце-прем’єр Іван Кириленко наголошував: «Страхові компанії повинні знайти ресурси, щоб виконати свої зобов’язання. Інакше ми завдамо удару по довірі до страхового ринку, який тільки зароджується». Ми ж бачимо, що удари сипляться, як у боксерському поєдинку. До речі, не тільки на селян. Такий бокс у виконанні національної страхової компанії, котра гордо зазначає на офіційних бланках: «Заснована у 1921 році», — це атака й на авторитет уряду, всієї держави.