UA / RU
Підтримати ZN.ua

НОВІ ЗАЛПИ «ЦУКРОВОЇ ВІЙНИ»

Чергова ініціатива керівництва вітчизняних цукрових заводів загрожує суттєво потіснити позиції українського бурякового цукру на внутрішньому ринку на користь імпортного тростинного...

Автор: Костянтин Кирилов

Чергова ініціатива керівництва вітчизняних цукрових заводів загрожує суттєво потіснити позиції українського бурякового цукру на внутрішньому ринку на користь імпортного тростинного. Минулого тижня, за повідомленнями деяких інформагентств, асоціація цукровиробників України «Укрцукор», що об’єднує цукрові заводи країни (точніше, те, що від них залишилося), висловила намір ввійти в Кабмін із клопотанням знизити закупівельну ціну на цукровий буряк, що закуповується українськими цукрозаводами в населення, із 165 до 139 грн./т. Ця «уцінка» торкнеться 20% загального обсягу буряка, із якого 2002 року планується виробити 1,8 млн. тонн цукру.

Хоча прибічники зниження закупівельної ціни й аргументують свою позицію тим, що населення, мовляв, не є платником ПДВ і тому ціну саме й варто знизити на суму потенційного податку, здається, істинною причиною слугує щось інше. Річ у тім, що в умовах існування мінімальної закупівельної ціни на цукровий буряк і цукор (визначати ці показники щорічно Кабміну диктує закон про державне регулювання виробництва та реалізації цукру) багатьом цукровим заводам супервигідно закуповувати для переробки не вітчизняний буряк, а імпортну тростину.

Представники бурякосійних господарств і їхніх лобістів (на чолі з заступником голови профільного парламентського комітету колишньої ВР Олегом Юхновським) майже одностайно зазначають, що такі заходи призведуть до суттєвого зниження посівів цукрового буряка в Україні, а потім поставлять країну перед необхідністю імпортувати тростинний сирець для насичення внутрішнього ринку.

Проблема загалом така. З одного боку, собівартість тростинного цукру на 500 грн./т нижча від собівартості цукру бурякового, і тому в нашій країні чимало палких прибічників переорієнтування українських цукрових заводів на імпортну сировину. З іншого боку, представники бурякосійних господарств зазначають, що подібне переорієнтування призведе насамперед до ще більшої залежності України від імпорту, а крім того, до руйнації значної кількості об’єктів вітчизняного цукробурякового комплексу і до соціальних та інших проблем, породжених цим.

Слід зауважити, що обидві сторони «цукрового фронту» мають потужну законодавчу підтримку. Для виробників бурякового цукру, відповідно до закону України, Кабмін, як уже говорилося вище, щороку визначає мінімальні закупівельні ціни. Нинішнього року постановою від 15 лютого ці показники залишилися порівняно з минулим роком незмінними: для буряка — 165, для цукру — 2370 грн./т. Але й для прибічників імпортного сирцю лобісти дещо придумали: Верховна Рада ось уже три роки поспіль щороку ухвалює закон про внесення змін і доповнень у закон «Про державне регулювання імпорту сільгосппродукції» (за яким мито на імпортований цукор-сирець складає 100%), установлюючи квоту на безмитне ввезення певної кількості сирцю. Зрозуміло, закон передбачає ввезення тростинної сировини лише за умови подальшого вивозу виготовленої з неї продукції (і з цим важко не погодитися, адже мета цього документа початково шляхетна — дати роботу цукровим заводам, які простоюють), але до цього місця текст закону, як правило, ніхто не дочитує. 2001 року, як і 2000-го, обсяг квоти склав 260 тис. тонн (хоча просили й більше — один із законопроектів містив цифру в 450 тис. тонн).

Яке рішення буде прийнято цього разу? За великим рахунком, це вже не дуже важливо. Якщо уряд і не підтримає рішення цукрозаводчиків, котре ущемляє інтереси населення, що вирощує цукровий буряк, посіви все одно скоротяться. Іноді чутки роблять свою справу краще за кабмінівських чиновників.