Прогнози щодо збору зернових цього року висловлюються різні. Якщо говорити про Одеську область, то відповідно до програми «Зерно Одещини-2002» валовий збір планується в межах 2,2 млн. тонн, тоді як торік ця цифра дорівнювала 3,1 млн. До того ж посушлива осінь внесла свої корективи. Весняні дощі трохи виправили ситуацію, але травень все зіпсував. Тому надія на те, що врожай буде, слабка.
У цій ситуації кожна тонна, як кажуть, буде на рахунку. Мало виростити зернові. Зібрати їх — не менша проблема. За даними фахівців, через брак техніки і з урахуванням її зношеності втрати врожаю можуть досягати 25%. А це приблизно 500 тис. тонн. Ситуація з технікою незадовільна: забезпеченість тракторами становить 62%, а комбайнами — 56%. Якщо брати конкретно за районами, то картина ще більш гнітюча. В окремих — трохи більша ніж 30%. Причому половина з тракторного парку, що залишився, за своїм технічним станом перебуває на критичній позначці. Ще гірше становище із зернозбиральними комбайнами: 90% з них уже відпрацювали свій термін. Зрозуміло, за такого розкладу терміни збирання врожаю збільшуються вдвічі, і розраховувати на технологічну норму в 12—15 днів не доводиться. Тому втрати зерна неминучі.
Але найбільше аграріїв турбують тенденції, що намітилися. Вдумайтеся, щороку кількість комбайнів скорочується майже на 200 одиниць. Загалом за період із 1995 по 2001 рік господарства недолічилися 2,2 тис. комбайнів і 7 тис. тракторів.
До речі, через скорочення техніки галузь ледве не втратила виробництво цукрового буряку. Складна ситуація і в інших галузях. На багатьох фермах доїльні установки і транспортери давно спрацювалися і нині корів доять вручну.
«Сьогодні держава намагається стимулювати придбання техніки, компенсуючи господарствам 30% її вартості. Але це дуже мало, — зазначає начальник головного управління сільського господарства і продовольства Одеської облдержадміністрації Анатолій Новаковський. — Не всі можуть заплатити інші 70%. Та й першого траншу в сумі понад 360 тис. грн., який область уже одержала, вистачить усього лише на чотири комбайни».
З точки зору фахівця, проблема ще й у тому, що мова цього разу йде тільки про вітчизняну техніку. «Візьмімо, приміром, трактор Т-150, основний базовий трактор в Україні, — пояснює свою думку пан Новаковський. — На жаль, надійність двигуна залишає бажати кращого, що змушує багато господарств змінювати його, скажімо, на двигун російського виробництва —потужніший та економічніший. Водночас є надійні білоруські трактори, які високо цінять наші механізатори. Але купити їх із знижкою селяни не можуть».
Проте основним джерелом поповнення машинно-тракторного парку все ж таки залишаються фінансовий лізинг і закупівля техніки через Державний лізинговий фонд. Область за допомогою цієї схеми придбала 12 комбайнів, 198 тракторів і 374 грунтооброблювальні і посівні машини на загальну суму 20,5 млн. грн. Але, за словами А.Новаковського, при цьому важливо визначитися, яку техніку закуповувати. На Одещині добре відомо, скільки коштували господарствам машини, закуплені в недалекому минулому за кордоном.
Історія це давня, але відгукується нашим селянам і донині. Техніку цю, як відомо, купували в 1996—1997 роках за рахунок кредиту, взятого під гарантії уряду. Одеська область одержала 100 зернозбиральних комбайнів марки «Кейс» і «Джон Дір» і 52 трактори. Техніка хороша, нічого не скажеш. Але господарства наші не настільки багаті, щоб сплачувати за неї таку високу ціну. Приміром, американські комбайни «Джон Дір» дісталися господарствам по 212 тис. доларів, або 360 тис. грн. Хоча закуплені вони були за ціною чи не вдвічі меншою. Але проблема ще й у тому, що 1996 року за цей комбайн, відповідно до договору, можна було здати 1848 тонн зерна пшениці третього класу, а сьогодні — вже 3340 тонн. Тобто сплачувати доводиться на 1 млн. грн. більше. За даними на 1 грудня минулого року, господарства розрахувалися за отриману техніку лише на 38,9%. Але й це ще не все. Практика показала, що витрати на обслуговування імпортних машин у кілька разів перевищують їхню початкову вартість.
Причина ще й у тому, вважає А.Новаковський, що сьогодні існує довгий ланцюжок посередників, пройшовши через який, імпортні запасні частини стають супердорогими. Тому в області, щоб якось із цим боротися, на базі ВАТ «Агротехніка» створили обласний дилерський центр з ремонту і технічного обслуговування імпортної техніки. До речі, на цій самій базі працює і центр з реалізації і гарантійного обслуговування вітчизняних машин. «Але якщо вже закуповувати імпортні, — вважає А.Новаковський, — то насамперед необхідно орієнтуватися на сусідні держави. Тому сьогодні ми налагоджуємо зв’язки з російськими і білоруськими підприємствами. І ведемо з ними переговори із створення СП і представництв».
Якщо ж говорити загалом про технічну політику, що здійснюється в області, то її кредо — зберегти те, що є. Зі свого боку влада виділила з обласного бюджету 1,5 млн. грн. ремонтним підприємствам на підготовку зернозбиральних комбайнів до жнив.
Взагалі, щодо ремонтної бази, яка переживає сьогодні також не найкращі часи, то на Одещині для її розвитку розроблено цілий комплекс заходів. Щоб скоординувати роботу підприємств, які залишилися, і відновити спеціалізацію, створено асоціацію «Одесаагроремонт», куди ввійшли районні ремонтні підприємства і ВАТ «Агротехніка» із своїми дилерськими і ремонтними центрами. І це дало свої плоди. Під час торішніх жнив найскладніший ремонт удавалось виконувати за дві-три години.
І все ж без залучення зернозбиральних комбайнів з інших областей Одещині із збиранням врожаю не впоратися. Тому ведеться робота з укладення договорів з господарями техніки. Все це, звісно, додаткові витрати. Але іншого виходу немає.