Сівбу ранніх зернових культур в області практично завершено. У цьому хліборобському сезоні проти минулорічного трохи розширено ярий клин — на три тисячі гектарів. В управлінні сільського господарства і продовольства облдержадміністрації кореспондента запевнили, що у зреформованих сільгосппідприємствах і фермерських господарствах особливих проблем з технікою не виникає. Виїхали на сівбу майже 90 відсотків із 8780 наявних тракторів, працюють 95 відсотків сівалок і культиваторів. Тож, треба сподіватись, усі заплановані площі встигнуть засіяти.
Торік в області зібрано 806 тис. тонн зернових, тепер планку піднято до 1 млн. 45 тис. Однак упродовж багатьох років найкращі плани на Тернопільщині перекреслює якщо не гостра нестача пального і техніки, то «ворожі» погодні умови. Дуже схоже, що знову буде недобір. Адже 2002 року озимих культур посіяно на меншій площі, ніж минулого року. А врожаї озимих культур традиційно вищі, ніж ярини.
Обласна насіннєва інспекція оптимістично стверджує, що місцеві сільгоспвиробники мають кондиційного насіння на 105 відсотків до потреби. А насінням ячменю вони забезпечені на аж 115,8 відсотка, трохи менше придбали посівного матеріалу ярої пшениці — 81 відсоток. Нічого страшного, переконують, в цьому немає: в результаті обмінів посівного матеріалу ярини може назбиратися більше. Все насіння — вітчизняних виробників. Та як не викручуйся, якісного явно замало.
Чиновники від агрокомплексу усіляко уникають порівнянь: під урожай 2002 року було висіяно 255 тис. центнерів оригінального, елітного насіння та насіння першої, другої і третьої репродукцій. Це становило 69 відсотків усього посівного матеріалу. А ще п’ять років тому в грунт клали до 90 відсотків насіння озимини не нижче третьої репродукції. Навіть неаграрієві зрозуміло, до чого ми дійшли. Саме через невисоку якість зерна врожайність озимої пшениці в сільськогосподарських підприємствах області була торік лише на рівні 19,1 центнера з гектара, тоді як у 1995 вона досягала 40 центнерів. Ще одна проблема — насіннєві господарства мають достатньо елітного насіння озимих культур і першої репродукції, але покупців у них небагато. Відлякує ціна — майже півтори тисяч гривень за тонну.
Площі під цукровими буряками в усіх категоріях господарств області планують витягнути на рівень минулого року — до 74 тисяч гектарів (у 1986—1990 роках ними було зайнято понад 100 тис.). Та й урожайність цукристих тоді була далеко не нинішньою — вона доходила до 300 центнерів з гектара, а торік становила в середньому лише 202. Солодкі корені в бурякосіючій області помітно здають позиції, змарніли так, що їх і не впізнати. І знову «міна» — в насінні. Щороку дедалі більші ділянки під цукристі відводить населення: отриманий і реалізований цукор для нього — основний засіб виживання. Але куди ходять дрібні господарі купувати насіння? Здебільшого на ринок, де реалізують іще польські сорти, перехресно запилені з кормовими буряками. Після переробки з них виходить багато жому і дуже мало цукру. Торік на переробку від населення надійшла п’ята частина недоброякісних коренеплодів. Тепер майже всі цукрові заводи зробили для себе висновки і збираються укладати угоди лише з тими здавальниками, які будуть засівати площі цукрозаводським насінням.
Однак добрі наміри раптово можуть полетіти шкереберть, а ситуація з висіванням цукрових буряків — ускладнитися. Шість із семи цукрових заводів, які входили до ЗАТ «Тернопільський агропромисловий комплекс», у ці дні змінюють господаря і стають власністю «Української продовольчої компанії». А на цукрозаводі «Поділля», що поблизу Тернополя, зараз зовсім не насіннєві клопоти. Там почалися страйки. Працівники нікуди не хочуть переходити. Вони вимагають елементарного — виплатити кількамісячну заборгованість із зарплати. Керівництво так званої філії «Поділля» зайняте тим, щоб переконати бунтівників ввійти в нове утворення. В якому вони заживуть дуже добре. До придбання насіння у достатній кількості руки у цукрозаводських менеджерів поки що не дійшли.
Хоча за підсумками минулого року в області з’явилося майже 400 прибуткових сільгосппідприємств, власних обігових коштів на селі явно бракує. Проте, на відміну від невирішеної проблеми кредитування цукрозаводів, які працюють сезонно, пільгове кредитування сільгоспвиробників, можна сказати, майже відлагоджене. На сьогодні комерційні банки позичили аграріям області 21 млн. гривень. А всього до кінця року, враховуючи компенсаційні суми, передбачені державою для області, ті можуть взяти 150 млн. пільгових кредитів.
Однак… Більшість сільгосппідприємств відкривають кредитні лінії і позичають гроші частинами, щоб не платити зайвих відсотків. Бо відсотки таки заважкі. Облікову ставку Національний банк знижує щокілька місяців. У квітні її «опустили» до 10 відсотків річних. Але ж компенсаційна частка з боку держави далі зберігається на рівні 70 відсотків облікової ставки і не дозволяє здешевлювати вартість позичок комерційних банків, які нині кредитують аграріїв під 26—30 відсотків річних. Тому сто разів має рацію перший заступник начальника обласного управління сільського господарства і продовольства Петро Хома, стверджуючи, що компенсаційну частку варто прив’язувати не до облікової ставки НБУ, а до кредитних ставок комерційних банків. Однак… цьогорічний аграрний поїзд давно уже рушив…
Поки що селяни можуть тільки мріяти про часи, коли кредити стануть доступнішими, їх можна буде сміливо брати для придбання якісного насіння та достатньої кількості мінеральних добрив і засобів захисту. Якщо такі мрії збудуться, то й урожайність різних культур зросте. Для початку — хоч би до рівня 1990—1995-го. Зрештою, це не таке вже й складне завдання.