Падав несміливий перший сніг, коли ми приїхали в садовий «маєток» фермера Ярослава Майовця, розташований в Пустомитівському районі Львівської області. Скільки вистачало ока, простирався його сад — на площі шість із половиною гектарів. Три гектари були посаджені шпалерним способом позаторік, а три з половиною — навесні минулого. Яблуньки невеличкі, низькорослі, висаджені в ряд за метр одна від одної, а проміжок між рядами — чотири метри. За словами фермера, це — інтенсивний сад, закладений за голландською технологією.
З кожного такого невеликого деревця планується збирати від 20 до 40 кілограмів чудових за смаковими якостями, виглядом, екологічно чистих яблук. З гектара — по 36 тонн. Тож зі своїх 6,5 гектара Ярослав Майовець має намір «брати» не менш як 200 тонн чудової продукції. Вже 2002-го перезимовані яблуньки дали перший врожай — 2,5 тонни. Почали плодоносити навіть деякі деревця, висаджені в грунт лише в травні. Фермер каже: якби саджанці «приїхали» швидше, приміром, у березні-квітні, врожай міг бути набагато більшим. Спробувавши наливне яблучко — велике, духмяне з тонесенькою шкіркою, — я просто проковтнула його, хоча, чесно зізнаюся, яблука не дуже люблю. Таких смачних давно не їла. Навіть не віриться, що невисоке тендітне деревце (а без листя та крони вони виглядають зовсім беззахисними і незрілими) можуть давати такий врожай. Здавалося, у ці холодні дні в них не залишилося нічого живого...
Однак фермер категорично відкинув ці припущення. «Кожне деревце — це живий організм, воно відчуває тепло, любов і турботу. Чекає, щоб до нього підійшли, доторкнулися, поговорили. Вони всі різні, хоч і виглядають однаково. Тут підхід потрібен індивідуальний. На жаль, не встигаю, закладаю все нові посадки...».
Складно непрофесійним оком побачити, що конкретно не встигає Ярослав. Всі деревця здорові, знизу побілені, до того ж, стовбур кожної яблуньки захищений металевою сіткою — від різних гризунів. Крім саду, Майовець заклав і свій власний розсадник, у якому благополучно прижилися уже близько 30 тис. маленьких яблуньок, що нагадують швидше незміцнілі гілочки. Але навесні їх уже можна буде висаджувати в грунт, на площі 25 гектарів. Фермер переконаний: треба вирощувати деревце саме там, де воно стане плодоносити (термін плодоносіння такого шпалерного саду — 15 років), так воно краще адаптується до місцевих умов. Цього правила дотримуються й поляки, котрі отримують із власних саджанців унікальні врожаї.
До речі, торік львівські фермери купували саджанці для своїх садів саме в Польщі. А раніше — закуповували в господарстві «Тарасівське», неподалік Києва. Цього року пустомитівські фермери мають намір не лише висаджувати свої власні саджанці, а й навіть частково їх продавати. Це й економічно вигідно. Скажімо, тарасівське деревце обходилося їм у 10—12 гривень, польське — у вісім (там ця справа поставлена на промислову основу). А свої доморослі саджанці фермери планують продавати не дорожче аніж по сім гривень за штуку.
Слухаючи Ярослава Майовця, ніколи не скажеш, що садами він почав займатися лише два роки тому. За фахом — інженер-механік, автомобіліст. Працював заступником директора Львівської автобази. На початку 90-х був депутатом Пустомитівської районної ради. У той час саме почали пропонувати землю для створення фермерських господарств. За родом служби депутат агітував за цю справу, але селяни землю брати не хотіли і пропонували районному начальству самому попрацювати фермерами. І Майовець наважився. Втім, як і його сусід по земельній ділянці, колишній голова сільради Іван Оліщук, який зайнявся торік (паралельно з вирощуванням чудових овочів) розведенням саду.
Спочатку Ярослав висівав зернові, потім переключився на овочі, а сьогодні до овочів додалися ще й фрукти — добрячих розмірів яблуневий сад і плантація полуниці. І якщо справа піде (а мова — про створення спільного кооперативу), фермер не проти зосередитися лише на саді площею 15—20 гектарів. Душа кличе до нього, недаремно ж перечитав про садівництво всю доступну літературу, їздить на різні семінари та конференції. Словом, росте.
Обробляють молодий сад усією сім’єю. А це, крім фермера, дружина і троє синів, двоє з яких — студенти. Ярослав жартує: «Ось дочекаємося невісток, тоді буде повний порядок. Ці яблуньки — теж наша сім’я, а у сім’ї у внутрішні справи чужих не пускають...».
Так вийшло, що саме в Пустомитівському районі на Львівщині більше за все загорілися ідеєю вирощувати сади. Сьогодні тут семеро фермерів-садівників і висаджено 26,4 гектара садів (у перспективі ці площі за кілька років мають збільшитися в 2,5 разу, а ще додадуться посадки ягідників — чорної та червоної смородини). Хоча, побувавши влітку в іншому районі області — Городоцькому, — дізналася, що й там у минулому були знамениті яблуневі сади, а продукція в основному «забиралася» до Росії. Після чорнобильської катастрофи сади, здавалося, померли. І ось тільки зараз починають оживати і знову плодоносити. А в Пустомитах закладаються нові основи й нові господарства, що використовують уже зовсім інші технології. Кажуть, недалекий той час, коли сади після збирання врожаю просто викошуватимуть, а на наступний рік вони зможуть відновлятися знову...
Однак самі фермери в наші далеко не найкращі часи навряд чи потягли б настільки масштабну справу. Ініціатором виступила держава, створивши програму «Сади України», що передбачала й фінансування — за рахунок одного відсотка доходів від продажу алкогольних і тютюнових виробів. Щоправда, реально від цього відсотка на фермерів йде 40, а частіше 30 відсотків. Інші 70 осідають у столиці. Та все ж, за три роки реалізації програми з бюджету на розвиток садівництва та ягідництва Львівська область отримала 2,7 млн. грн. безповоротної допомоги, хоча, щоб закласти такі сади і проводити необхідну роботу, грошей потрібно значно більше. І відсутні гривні беруться з кишень тих же фермерів.
За останні роки в області закладено багаторічні насадження на площі 169,2 га. Лише 2000-го засаджено 67,5 га (50,3 га садів і 17,2 га ягідників). 103 гектари підготовлено під нові посадки. Але щоб за час, який залишився до кінця 2004 року, виконати обласну програму розвитку садівництва, посадити сади та ягідники на площі 822 гектари, необхідно як мінімум 23,3 млн. грн. А слідом за посадкою саду та його обробкою з’явиться інша невідкладна проблема — будівництво сховищ для зібраного врожаю. Потрібні сховища та холодильники. А ось гроші на ці дорогі потреби саме й не виділяються. Обласні власті, асоціації фермерів, інші громадські організації слізно просять Київ виділити кошти. За підрахунками, потрібно лише 2 млн. грн. У селі Шоломия Пустомитівського району вже визначено необхідну територію, там є і комунікації. Справа за «малим» — грошима...
Однак і державу зрозуміти можна. Виділені кошти — безповоротні, інакше кажучи — дармові. Тут і зловжити можна, що, вочевидь, подекуди й відбувається. Інакше звідки б узятися чуткам, що держпрограму по садах мають намір прикрити? Хоча, як вважають на Львівщині, це ледь не єдина ефективна програма в Україні, що сьогодні дійсно працює. Але система фінансування має бути прозорою.
— У Львівській області виділеними державою коштами розпоряджається головне управління сільського господарства облдержадміністрації, — каже начальник управління Іван Стефанишин. — Однак свої візи при наданні грошей конкретним фермерам обов’язково мають поставити обласна асоціація фермерів і асоціація «Львівсад». І крім того, у нас постійно працює контрольна комісія. При виділенні грошей береться до уваги особистість фермера, його освіта, характеристика і параметри ділянки для обробляння саду і багато іншого. Розглядається маса заяв, а допомогу отримують усе ж одиниці. 2001—2002 років кожен фермер-яблучник був профінансований у межах 50 тис. грн. Але ці гроші він на руки не отримує: конкретні кошти переказуються під конкретні потреби, у тому числі на закупівлю саджанців, стовпів під шпалери, засобів догляду за садом тощо. Тому навесні минулого року фермери так затягли з посадкою саджанців у грунт. Чекали, поки наше міністерство виділить гроші (лише на Львівщині ця сума склала 600 тис. грн.), а потім потрібно було закупити яблуньки в Польщі... А взагалі, враховуючи ринкові відносини, сьогодні необхідно змінювати традиційну структуру посівних площ. Практично в усіх областях у нас засівалося одне й те ж, тому виникали складнощі з реалізацією продукції. Ми потроху починаємо орієнтувати область на нові культури й нові технології. Приміром, у тому ж Пустомитівському районі цього року вирощували сою й отримали гарний врожай — 802 тонни. А в цілому по області соєю було засіяно 600 гектарів. Кожен зібраний кілограм коштує три гривні. Тож перехід на культури, що дозволяють маневрувати, дасть можливість заробляти гроші. Це стосується і гібрида соняшнику, і рапсу, що отримали в нас чимале поширення. Зібрали навіть чудовий врожай кавунів (не гірше за херсонські!), щоправда, погода нас цього літа побалувала...
Важко думати про львівські кавуни морозяного зимового вечора. Ми їхали з господарства «Первоцвіт», і, здавалося, незахищені від вітру яблуньки повернулися в наш бік, кажучи на прощання: «Ось побачите, якими пишними і гарними ми станемо навесні. Приїжджайте!»