UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЛЕОНІД КОЗАЧЕНКО: «СПУСКАЮЧИСЬ НА ГРІШНУ ТВЕРДЬ...»

Земля інколи відпускає його. Ненадовго: поширяти птахою у високості. Не на власних крилах — штучних...

Автор: Володимир Чопенко

Земля інколи відпускає його. Ненадовго: поширяти птахою у високості. Не на власних крилах — штучних. На планері. І там, у піднебессі, Леонід Козаченко думає про святу і водночас грішну українську твердь: від насущних проблем не втечеш...

Козаченко — людина ідей і дій. Віце-прем’єр-міністр ні на йоту не згрішив, виносячи у заголовок торішнього інтерв’ю тезу: «Людину реалізує не посада, а ідеї». Тепер можна додати: і дії.

— Планеризм — це спосіб, послуговуючись молодіжним сленгом, «відірватися за повною програмою»?

— Я залюблений не лише у небесну широчінь, а й водну — пірнаю з аквалангом, захоплююся гірськолижним спортом.

— Для портретиста ви справді складний натурщик. Якби художнику довелося увічнити на полотні усі ваші уподобання, то картина була б схожа на глазуновську «Містерію ХХ століття». На тлі стиглої пшеничної ниви — планер, а поруч — у акванавтському спорядженні, із лижами навхрест — Леонід Козаченко.

— Можна уточнення? Майстер пензля припустився б великої похибки, бо я ніколи не спланерував би на жнивне поле. А «прасувати» небесне справді непередавана насолода.

Планерний спорт вимагає від людини концентрації зусиль, чіткого розрахунку, оскільки планер не нафарширований електронними навігаційними приладами. А літати доводиться не лише по колу, а й за маршрутом, скажімо, Львів—Рівне—Хмельницький—Вінниця—Київ. А це — 800 кілометрів. Без посадки. Ось розвесниться — політаємо разом.

— Після виборів... Зробимо переможний обліт, крильми «попрощаємося» з Кабміном, «привітаємо» Верховну Раду. Як вам, Леоніде Петровичу, такий сценарій входин Козаченка «під купол» ВР?

— Велика спокуса піти в парламент, отримати депутатський мандат і чотири роки відсиджуватись у теплі, щодня демонструючи перед телекамерами патріотизм, ерудицію. Але... Нинішні вибори я пропускаю.

— Під чиїм тиском? Президента? Прем’єр-міністра? Чи однопартійців-єдиноблочників?

— По правді, ставлення і Леоніда Кучми, і Анатолія Кінаха до мого майбутнього депутатства було нейтральне. Саме воно спонукало мене всебічно обмізкувати житейські варіанти і змоделювати кінцевий результат. Своїм «походом на ВР» створити додаткові проблеми, та ще й у гарячу для аграрного сектора пору, коли весняний день рік годує?

Зважив усі «за» і «проти», і нинішня робота в уряді переважила. Тому я добровільно відмовився від участі у виборчому процесі.

— Але ж сватали?

— Пропозицій було багато: із різних боків, від різних структур. Насамперед від моїх колег — керівників комерційних та громадських організацій АПК, з якими я співпрацював. Настійно вмовляли балотуватися по мажоритарному округу, щоби потім у парламенті відстоювати інтереси цих структур, зберегти їх вплив на розбудовні процеси в аграрному секторі. Але мій вибір остаточний і, так би мовити, оскарженню не підлягає.

Ще один стримуючий чинник: нині я не настільки самодостатній, аби в парламенті впливати на процеси так, щоб гарантовано мати від цього результат. Для цього, як на мене, треба очолювати партію чи блок. Я ж такої мети перед собою не ставив, тому, вважайте, не готовий сьогодні до депутатської ноші. Можливо, «дозрію» до наступних виборів.

— Отже, на відміну від частини агрокерманичів, котрі полишили галузеві віжки заради депутатських, ви впряглися у шлею весняно-польових робіт. Цьогорічний засів чимось відрізнятиметься від торішнього?

— Із 9 млн. 100 тис. гектарів озимих 700 тис. доведеться підсіяти або пересіяти. Першими ремонт посівів проведуть південні та східні райони, оскільки «лютневі вікна» цьогоріч відкрилися на два тижні раніше. Тішить, що напередодні старту у товаровиробників і вартісні, і кількісні, і натуральні показники набагато вищі, ніж торік. Уперше за останні десять років вони викупили в науково-дослідних установах усі 105 тис. тонн насіння найвищих посівних кондицій. Якщо раніше щороку на закупівлю насіння кукурудзи витрачали 110 млн. доларів, то нині на всі сто забезпечені власним. Більше того, налаштовуємося навіть експортувати в Росію. Саме комплексу весняно-польових робіт було присвячене виїзне засідання Кабміну у Хмельницькому, а після нього — столична нарада з питань суто зернового комплексу України з участю усіх суб’єктів ринку.

— Прагнете убезпечитися від повторення «зерноідилії-2001»?

— Вироблені механізми повинні стабілізувати роботу зернового ринку, обмежити втрати, яких припустилися торік. Під впливом цінових чинників сільськогосподарські підприємства вклали у виробництво зернових культур більше коштів і отримали від реалізації зерна на 36% більшу виручку, ніж 2000 року. Однак прибутку одержали лише на 2,1% більше. Передовсім доведеться перебудувати роботу Міністерства аграрної політики. Частину завдань підкріпимо постановами Кабміну, врегулюємо дорученнями віце-прем’єра, а частина потребує розв’язання на законодавчому рівні.

Ми маємо чітко зрозуміти, що визначатиме ціну внутрішнього зернового ринку. Світові ціни чи заставні? Проблема повернення ПДВ: як вона впливає на формування ціни? На останню також «тисне» збіжжя, видане селянам за оренду земельних паїв, у рахунок виплати заборгованості із зарплат. Одне слово, занатомізували весь ланцюжок зерновиробництва, затратний механізм від поля до споживача як на внутрішньому ринку, так і зовнішньому. Транспортна інфраструктура, елеваторне господарство, портові послуги... На підставі цього аналізу реалізовуватимемо політику уряду, яка сприятиме розвитку зернового ринку.

Аналогічний «розбір польотів» передбачається і по ринку цукру, щоби він стабілізувався, став привабливим, заохочував аграріїв нарощувати виробництво цукросировини.

— «Провалили» ринок зерна, цукру... Вам не здається, що слабке місце керівників горішнього агроешелону — голова? Ні стратегії, ні аналітики, ні менеджменту...

— Згоден, брак кадрів, але ж їх можна тимчасово «виписати» з Європи, з-за океану, платити їм адекватні тамтешнім зарплати. І з їх участю виплекати власних фахівців, які через два-три роки стануть керманичами того чи іншого напряму. Можна ширше використовувати можливості навчання і стажування фахівців за кордоном. Інакше ми втрачатимемо час та унікальні можливості поступу на світовий ринок, а недбалі керівники лише грітимуть на цьому руки.

Завтрашній день української агросфери значною мірою буде пов’язаний з активним розвитком експорту. Хто володіє зовнішнім ринком, той не зупиняється у власному розвитку. Це — перше. Друге: хто панує на міжнародному торговому подіумі, той демонструє свою силу у геополітичному просторі. Мене вразили слова міністра сільського господарства Нідерландів, який почав свій виступ так: «Я — представник надзвичайно маленької держави» і після паузи додав: «... із надзвичайно могутнім сільськогосподарським потенціалом». А й справді, Нідерланди в 10 разів менші, ніж Україна, а сільськогосподарської продукції виробляють більше, ніж ми. Якби їхній потенціал помножити на наші потенційні можливості...

Куди не кинь — усюди клин. Візьмімо сільгоспмашинобудування. З чого починаються фахові наради? Є завод, для нього треба «вибити» бюджетні кошти, за них він виготовить техніку, яку й розподілять через облдержадміністрації. Я ж пропоную інший варіант: зателефонуйте на аналогічне підприємство Західної Європи з проханням продати комбайн, трактор або сівалку. Вас уважно вислухають, запропонують звернутися до дистриб’ютора, який обслуговує ваш регіон. Той зустрінеться з вами і визначить усі умови купівлі. Передусім — фінансовий бік, потім — приведення замовлення у відповідність до ваших індивідуальних потреб і нарешті — технічний сервіс та обслуговування. Та найголовніше — з вами постійно триматимуть людський контакт, навіть зі святами вітатимуть.

У світі діють промислово-фінансові групи, концерни, там окреме підприємство не відіграє домінуючої ролі. Її виконують маркетингові підрозділи, які й замаються promotion, себто просуванням власної продукції на ринку, «розкруткою». А ми ставку робимо на якийсь завод і молимося на нього, як на технічного бога.

— Бюджет-02 передбачає 150 млн. гривень на здешевлення кредитів комерційних банків для АПК. Але якщо на цей час торік їх кредитна ставка становила в середньому 30%, то нині — 35. 5% на рівному місці! Це при тому, що за останні два роки проблемні кредити у загальній кількості наданих становлять менше 6%, не галопують інфляційні процеси... Отже, якщо порахувати, пільговиками стануть не селяни, а банкіри. Чи є сенс «підгодовувати» комерційні банки 150 мільйонами бюджетних гривень?

— Ця ситуація непокоїть найбільше. Нині облікова ставка Нацбанку — 12,5%. 70% (величина часткової компенсаційної плати) від неї — це 8,5—9%. Тобто реально аграріям доведеться сплачувати близько 26%. Уряд розробляє механізми здешевлення кредитних ресурсів для АПК. Передусім ми зажадали від банків обґрунтувати ціновий стрибок. Кажуть: «Така сьогодні в Україні вартість ресурсів. Чимало коштів спрямовуємо на капіталізацію банків, новітні технології». Їхня мотивація нас не задовольняє. Як гірко жартують учасники наради, «найновіша технологія» — поклади на депозит мільйон гривень, забери назад та ще й з відсотками.

Банківська система диктує ціну ресурсів, сподіваючись легко заволодіти бюджетною компенсацією. Ні, за таких «накруток» втратить. Он торік частина банків і товаровиробників, знехтувавши компенсаційними ставками, безпосередньо прокредитувала АПК на 2,8 млрд. гривень. Це половина всіх позичок.

— Щоб аграрний сектор не животів, а жив повноцінним життям, треба ще ой як багато зробити. Сформувати агроінфраструктуру, гармонізувати законодавство, адаптувати його до європейського...

— Скажу, що архітектоніку аграрного ринку знаю не за моделями, а з практики, як суб’єкт цього ринку. Тому своїми діями на посаді віце-прем’єра прагну не лише зламати застарілі підходи до тих чи інших питань, а й зруйнувати хибні фінансові схеми. У своїй роботі більше покладаюся на громадські структури, створені за моєї безпосередньої участі, — Українську зернову асоціацію, асоціації захисту рослин, бірж України, Українську аграрну конфедерацію, Українську лігу підприємців агропромислового комплексу. Це — мої порадники й опора. Взагалі-то, у країнах Західної Європи, де високорозвинене сільське господарство, в основу планованих змін закладають пропозиції, розроблені саме такими структурами. Але навіть там вони конфліктують з урядом. Тому не дивно, що й у нас громадські структури в агросекторі досить часто опонують офіційній думці.

Хочу встигнути, переконавши при цьому хом невіруючих, провести приватизацію і «Украгролізингу», і ДАК «Хліб України». Хіба це показник товарообігу ДАК — 100 млн. грн. за потенціалу 2,5—3 млрд.? Але щоб це сталося, «Хліб України» має бути реформований у підприємство, яке вільно володіє і розпоряджається активами, тісно співпрацює з банками, забезпечує свої потреби в оборотних коштах, приймає стратегічні рішення, дбає про власну торгову марку, знану не тільки в Україні, а й за кордоном. Не кажучи вже про те, що кошти, які поповнюватимуть державний бюджет у вигляді податків, зростуть у десятки разів. І державі буде не соромно за структуру, яка домінуватиме на ринку, успішно конкуруватиме із засиллям транснаціональних компаній. Лишень одного боюся: щоб у процесі приватизації цієї компанії котрийсь суб’єкт за сумнівні кошти не відхопив ласий кусень.

— Леоніде Петровичу! Аграрний ринок поступово заповнюють нові суб’єкти. І дедалі частіше чуємо, що ці суб’єкти — Козаченкові: він перекроює ринок АПК на свій манер! Кажуть, що бренд Козаченка зміцнів після вашого призначення віце-прем’єром.

— Ви на предмет «даху» в особі Козаченка? Комерційні структури, створені за моєї участі, після призначення мене віце-прем’єром, швидше, втратили, ніж надбали. До держслужби в моїй особі вони мали потужного лобіста їхніх інтересів, чого не скажеш зараз. Завдяки вмілому менеджменту фірми продовжують працювати, а от щодо повернення їм боргів ситуація стала навіть гіршою. Єдиний «дах», яким користуються ці структури, — це мій авторитет. Погодьтеся, якщо ці організації зуміли виплекати у своєму лоні віце-прем’єра, для них це престижно.

Коли говорять, що Козаченко створює підприємства з виробництва пестицидів в Україні, фумігації, аграрні біржі, то йдеться не просто про суб’єкти господарювання, засновником яких я є. Козаченко відкриває можливість усім, хто працює в Україні, долучитися до цього бізнесу. Працюючи в уряді, я зумів ініціювати створення Асоціації дистриб’юторів насіння, до якої увійшли нові українські компанії. Вони є продуцентами насіння, координують велику роботу з науковими установами. Із транснаціональними компаніями досягнуто домовленості про те, що вони активно інвестуватимуть кошти у створення в Україні підприємств з виробництва пестицидів. Уже нинішнього року першу продукцію випустять принаймні три заводи. Вважайте їх теж Козаченковими....

Фумігацією, тобто знезаражуванням, зерна мають займатися мінімум ще п’ять компаній, а не дві, як тепер, що цю роботу монополізували і за її виконання несправедливо стягують майже уп’ятеро більшу плату, ніж у сусідніх країнах. Певен, ці п’ять новачків говоритимуть, що вони — підприємства Козаченка. Я ж цим лише пишатимуся. Поява цілої низки суб’єктів у сфері постачання мінеральних добрив засвідчила, що уряд почав виконувати класичну функцію — формування сприятливого середовища для бізнесу.

У глобальному масштабі, на сьогодні треба розв’язати проблему середньо- і довгострокового кредитування АПК. Шість груп спеціалістів, роботу яких я контролюю й координую, розробляють 12 законодавчих актів, які уможливлять створення спеціальної фінансової установи — іпотечного банку. Наприкінці 2002 року ми зробимо перші кроки у напрямку забезпечення села довгостроковим кредитуванням.

Інтеграція України в Європу відкриє перед нами величезні ринки збуту сільськогосподарської продукції. Якщо зняти перешкоди, передусім митні, наша продукція стане надзвичайно конкурентоспроможною. Політика багатьох європейських країн спрямована на зменшення субсидій для аграрного сектора, і на цьому тлі Україна має чималу фору. Цьогорічні хлібні поставки в Європу, яка вперше в історії зняла ввізне мито на українську продовольчу пшеницю, спричинили страйк французьких фермерів. Нас злякалися! А це ж лише перша спроба, перший крок... Певен, європейці їстимуть наш хліб. Років через п’ять-шість Україна все ж таки стане знову, як і століття тому, хлібним кошиком Європи.