STEP — абревіатура Саскачеванського торговельно-експортного товариства з Канади. Англійською це означає «крок». Українською ж STEP асоціюється з безмежними ковиловими просторами. Саме так назвали канадсько-український проект розвитку м’ясного скотарства та кормовиробництва, покликаний впровадити інтегровану систему менеджменту, що підвищить ефективність та рівень виробництва м’яса і фуражу в Україні. Провінції Саскачеван та Манітоба домовилися про співпрацю з Канадським агентством міжнародного розвитку (СІDА) як партнери з канадського боку, а українськими повпредами виступають Міністерство аграрної політики, Українська академія аграрних наук, Головний селекційний центр у м. Переяслав-Хмельницькому та Волинське науково-виробниче об’єднання «Трави» у м. Ковелі. Вартість проекту — майже 6 млн. канадських доларів, половину з яких фінансує СІDА.
Наскільки українцям вдалося пройти вперед у рамках STEPового проекту? Цим цікавилися, прибувши в Україну, міністри сільського господарства та продовольства канадських провінцій Манітоба Розанна Вовчук і Саскачеван — Клей Сербі. Високошанованих гостей, звісно, поінформували про «величні досягнення» в агропромисловій сфері. Проте реальний стан справ у тваринництві свідчить, що галузь робить не те що кволі кроки, а прошкує «не в ту стєпь».
Щодо імплантації канадських тваринницьких технологій на українських теренах, то вони зреалізувалися під час візиту прем’єр-міністра Канади Ж.Кретьєна до України у січні 1999 року. Саме тоді Мінагропром і Саскачеванське торговельно-експортне товариство підписали Меморандум про взаєморозуміння. СІDА мало вже дворічний досвід роботи на Волині, де спільно з Волинським центром аграрних реформ здійснило реорганізацію 13 колгоспів. Новий проект, розрахований на чотири роки, передбачає створення демонстраційних фермерських господарств і підприємств з переробки молока та м’яса, розвиток м’ясного скотарства, насінництва та племінної справи шляхом створення системи громадських пасовищ тощо.
Тішить те, що частина задумів втілилась у життя. Це не лише відкриття центрального офісу у Києві, а й проведення трьох курсів навчання, слухачами яких стали 85 українських фахівців. Загалом за роки дії проекту у такий спосіб пройдуть підготовку 225 чоловік. Упродовж 1999—2000 років з метою демонстрації досягнень канадської тваринної генетики в Україну поставлено 3000 доз спермопродукції і 250 ембріонів великої рогатої худоби м’ясного напрямку продуктивності. Ембріотрансплантацію проводять у Полтавській і Харківській областях. Засіяно експериментально-дослідні ділянки 20 українських та 21 канадської фуражних культур у Волинській (Волинське науково-виробниче об’єднання «Трави»), Київській (Головний селекційний центр), Херсонській (Інститут тваринництва ім. М.Іванова «Асканія-Нова») областях.
Розчулює, що Канада переймається нашими аграрними клопотами, вдається до широкоаспектного донорства у тваринництві. Заздрю тим щасливцям, котрим у рамках трудової програми всміхнеться щастя працювати на канадських фермах і заробити хоч не американські, а тамтешні долари. Проте сповідую біблійну істину: ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує. Канадці канадцями, хай навіть з українським корінням та кроною, але й нам не личить пасувати.
Гріх твердити, що в Україні на тваринництві ніхто не знається. В Українській академії аграрних наук функціонує спеціальне відділення тваринництва, ветеринарної медицини і переробки продукції з чималим персональним складом академіків та членів-кореспондентів, у тому числі й іноземних, розгалуженою мережею інститутів і дослідних господарств. Долучіть до цього численні корпорації, асоціації: «Укрплемоб’єднання», «Тваринпром», «Укрм’ясо», «М’ясне скотарство», «Укрмолпром», «Укрдержплемзаводи», «Укрптахопром»... Та головним погоничем виступає галузеве міністерство. Воно й поцьвохкує батогом, і що не ляскіт — то наказ: «Про створення нової поліської м’ясної породи великої рогатої худоби», «Про проведення державної апробації українського голштинізованого типу червоної молочної породи великої рогатої худоби», «Про вдосконалення управління племінними заводами», «Про проведення державної апробації материнського заводського типу «Дніпровський» та заводського типу з підвищеними м’ясними якостями у великій білій породі свиней»… Здавалося б, приплід має бути рекордним. Натомість контролюючі органи фіксують лише зрослі обсяги нецільового використання бюджетних коштів на фінансування державної програми селекції у тваринництві. Сяючи сонмом достойників, галузь не може похвалитися високими здобутками.
Тоді як валова продукція сільського господарства за дев’ять місяців 2000 року в цілому зросла на 1,3% — тваринницька, проти 1999 року, зменшилася на 6,3%. Як і раніше, ніяк не вдається зупинити спаду чисельності поголів’я та поліпшити відтворення сільськогосподарських тварин і птиці, підвищити їх продуктивність, зміцнити кормову базу, забезпечити повноцінну годівлю. За десять років поголів’я худоби і птиці скоротилось більш як удвічі. Щільність поголів’я великої рогатої худоби в Україні на 100 га сільськогосподарських угідь зменшилась із 60 голів у 1990 році до 25 в минулому, у тому числі корів — з 20 до 13, свиней (на 100 га ріллі) — з 59 до 30 голів. А в господарствах Березнегуватського, Казанківського, Миколаївського та Первомайського районів Миколаївської області на таку площу припадає всього-на-всього... дві корови. Саме ця диспропорція негативно позначається на врожайності: внаслідок різкого скорочення поголів’я внесення органічних добрив на гектар ріллі зменшилось з 8,6 тонни у 1990 році до 1,7 торік. Якщо французький фермер на кожному гектарі утримує в середньому по одній корові, то в наших селянських (фермерських) господарствах одна корова припадає на сто гектарів. 1999-го понад 70 відсотків фермерів взагалі не утримували жодного виду худоби. А що ж буде з родючістю землі, якої у фермерів уже понад мільйон гектарів?
Якщо в господарствах населення поголів’я корів торік зросло в усіх регіонах і в цілому по Україні на 98 тис. голів (3,3%), то в сільгосппідприємствах воно скоротилося ще на 473 тис. (19%). За три квартали минулого року найбільше вирізали корів у сільгоспформуваннях Дніпропетровської області — 56,7 тис. голів, Херсонської — 34,2, Донецької — 32,2, Запорізької — 28,9, Миколаївської — 24,6, Кіровоградської — 24,1 та Чернігівської — 24,0 тис. голів. Лише у вересні сільгосппідприємства віддали під ніж 52 тисячі корівок: а це більше, ніж у всьому колективному секторі Львівщини. Відтак ми дійшли до критичної межі споживання м’яса на душу населення — в окремих областях менше 30 кг.
Спад поголів’я значною мірою пов’язаний з погіршенням його відтворення: у сільськогосподарських підприємствах, порівняно з відповідним періодом 1999 року, одержали на 439,1 тис. голів менше телят (19%), поросят — 2,1 млн. голів (39%), ягнят і козенят — на 76,1 тис. голів (28%). Останніми роками різко знизилась молочна і м’ясна продуктивність худоби в колективних агроформуваннях, а її генетичний потенціал використовується лише на 30—40 відсотків. 1300 кілограмів молока на корову ми видаємо за національне досягнення, тоді як приручені кози Робінзона Крузо були щедрішими на віддачу. Найнижча продуктивність корів у господарствах Закарпатської області — 910 кг, Миколаївської — 1029, Житомирської — 1113, Волинської — 1140, Рівненської — 1145 і Чернівецької — 1153 кг, а найбільше знизились надої, проти 1999 року (на 413—316 кг), у Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Черкаській областях. Середньодобові прирости худоби і свиней на вирощуванні та відгодівлі також навряд чи потраплять до аграрної Книги рекордів Гіннесса — вони становлять, відповідно, лише 241 і 110 грамів. Найнижчі прирости худоби (131—192 г) у Закарпатській, Херсонській, Львівській та Запорізькій областях, свиней (76—99 г) — у Херсонській, Полтавській, Луганській, Рівненській, Чернігівській, Волинській та Львівській областях. І зовсім дивною на цій дошці нешани видається присутність Полтавської області з 80 грамами приросту свиней, оскільки там розквартировано Інститут свинарства.
Звідкіля ж узятися високим надоям та приростам? Навіть в українського класика воли німують за повних ясел. Нинішні ж часи для української худоби та птиці видалися вкрай збідненими на калорії. Хіба не ремствуватимеш, якщо тобі щодня в годівницю кладуть прілу солому, «здобрену» окропом?! Забезпечення кормами за «залишковим» принципом призвело до того, що за останні дев’ять років їх виробництво зменшилось на 82%, або майже вп’ятеро, при зменшенні площ сільгоспугідь у колективних сільськогосподарських підприємствах усього на 12%. Темпи спаду виробництва кормів значно випереджають темпи скорочення поголів’я. За даними Держкомстату, навіть порівняно з надміру бідним на раціон 1999 роком, заготівля всіх видів кормів, станом на 1 жовтня 2000-го, зменшилась ще на 1,3 мільйона тонн кормових одиниць, або на 15%.
Уже не співає німий погонич «Вівці мої, вівці...», оскільки галузь, попри постанову Кабміну від 24 грудня 1998 року № 2058 «Про розвиток і державну підтримку галузі вівчарства», на межі краху. Ні тобі овчини, ні вовни… А якщо хтось і стриже її, то намагається «настригти» й у власну кишеню. Приміром, господарства Одеської області в рахунок виконання квоти по вовні продали лише 13,6 тонни, тоді як комерційним структурам реалізовано 96,5 тонни ціною 1,5—2,5 грн. за один кілограм, при затвердженій урядом регульованій закупівельній ціні 11,3 грн. Відтак агроформування недоодержали 850 тис. гривень. З цієї ж причини вівчарські господарства Херсонської області втратили 436 тис. грн., Миколаївської — 339. Загалом у поточному році поголів’я овець у сільгосппідприємствах зменшилося ще на 91 тис. голів (16%).
Якось столичний перевіряючий шпетив на фермі доярок: «У вас не надої, а — сльози… Он у сусідньому колгоспі корови такі самі, а молока дають удвічі більше». — «Еге, такі самі… — знайшлася Марусина. — У наших — чотири дійки, а в сусідських — шість». — «То й ви купіть таку породу!» Бюджет на 2001 рік передбачає майже 102 млн. гривень на підтримку виробництва продукції тваринництва та рослинництва, 61 млн. — на державну програму селекції в тваринництві та птахівництві. Чи вистачить асигнувань для виведення панукраїнського дійно-м’ясного стада? А може, ліпше спрямувати їх на клонування панукраїнського погонича, котрий би завернув бекаючу, мекаючу, мукаючу, кувікаючу отару «в ту стєпь»?