За останні тридцять років площа зрошуваних земель у Криму зросла у вісім разів, але ефективність поливу знизилася. Як підвищити його віддачу в умовах приватного сільського господарства?
За спільним прогнозом учених і фахівців-гідрологів, меліораторів, метеорологів, Крим і весь південь України 2002 року очікує сильна посуха. Про це говорив академік Микола Закусилов, гідротехнік за фахом, під час перебування в Сімферополі наприкінці березня прем’єр-міністра Анатолія Кінаха. Заступник сімферопольського міського голови Володимир Баженов недавно провів прес-конференцію, на якій бив на сполох. Запаси води у водосховищах, що живлять Сімферополь, «жахливо скромні», «зараз нам залишається сподіватися на весняні дощі, а ще краще — повені», «водою майже повністю заповнено лише найменше водосховище, що живить місто, — Аянське, а Партизанське і Сімферопольське практично сідають на мертві обсяги»...
Відомо, що посушливими в Криму бувають один-два роки з кожних п’яти, тому за всіма законами природи багаті на вологу минулі роки «повинні» змінитися посухою якщо не 2002-го, то 2003-го. Крим у такі періоди практично повністю «сідає» на дніпровську воду із Північно-Кримського каналу, і лише це рятує людей, тваринництво, посіви. Чи готові на півострові до нових випробувань?
Як перетворювалася «кримська тундра»
Побачивши Присиваську долину, Антон Чехов порівняв її з тундрою — настільки був бідний і похмурий пейзаж степового Криму. Періоди без дощів часто тривають до 96 днів. Навіть у сприятливі періоди річна кількість опадів не перевищує тут 300—350 міліметрів. Справжньою ілюстрацією лиха від спеки став недавній 1994 рік, коли сума опадів із травня по серпень склала усього 102,8 міліметра. Пересихали ріки, у містах було введено режимне водопостачання за мінімальними нормами...
Загальна потреба Криму у воді лише на 15—20 відсотків покривається за рахунок власних джерел. У таких умовах управління водними ресурсами стає одним із головних напрямів роботи, і 23 травня 1921 року рішенням ще Революційного комітету Криму було створено Управління кримським водним господарством, що сьогодні існує як Республіканський комітет з водного господарства.
Ідеї зрошення півострова водою з Дніпра висувалися з 1846 року. Особливо гостро постала проблема в повоєнний час, коли традиційні джерела зростання водоспоживання було вичерпано, а бурхливий розвиток сільського господарства вимагав нових технологій. На одній із нарад у Москві, як згадують кримські ветерани сільського господарства, секретар Кримського обкому Іван Лутак пройшов через весь Георгіївський зал і подав Микиті Хрущову лист із техніко-економічним обгрунтуванням і проектом будівництва каналу від Дніпра до Криму. «Готуйся до гіршого», — попереджали сміливця колеги. Але Лутак, хоч у душі і множилися сумніви, був зовні спокійним: адже справа була перспективна й обговорювалася в керівництві країни вже не раз... Та незабаром Хрущов підкликав секретаря Кримського обкому і віддав йому рішення Політбюро, засідання якого відбулося в перерві, про будівництво Північно-Кримського зрошувального каналу.
Будівництво почалося 1961 року, а 17 жовтня 1963-го Хрущов особисто підірвав перемичку на Перекопі. Вода потекла в Крим. Відтоді на півострові побудовано 873 ставків-накопичувачів і 23 великі водосховища, повний проектний обсяг яких складає без малого 400 мільйонів кубів. Побудовано 1540 км міжгосподарської і 9443 км внутрішньогосподарської зрошувальної мережі; 396 насосних станцій із 1710 насосно-силовими агрегатами. Поряд зі зрошенням вода Північно-Кримського каналу використовується для забезпечення промисловості й населення Сімферополя, Севастополя, Керчі, Феодосії, Судака, а також багатьох районних центрів і сільських населених пунктів, що століттями потерпали без води.
Канал забезпечує потреби Криму в прісній воді на 85 відсотків. Решту дають підземні джерела і природний стік рік, акумуляція води у водосховищах. За останні тридцять років площу зрошуваних земель збільшено у вісім разів і доведено до 401,5 тис. гектарів, причому із Північно-Кримського каналу зрошується 89 відсотків. Для запобігання підтопленню і засоленню земель створено розгалужену колекторно-дренажну система. Експлуатацію зрошувальних систем здійснюють 13 управлінь, Кримська гідрогеолого-меліоративна експедиція, експлуатаційно-технічний вузол зв’язку й інші підприємства.
Що з цього вийшло?
На жаль, сьогодні похвалитися практично немає чим, вважає голова Республіканського комітету з водного господарства Віктор Лемешев, на очах якого пройшов весь повоєнний період кримського зрошення. 163 тис. гектарів із наявних 397 тис. торік не включили в план поливу. У багатьох сільськогосподарських районах півострова використовуються від 45 до 50 відсотків поливних земель. Така ситуація в Джанкойському, Сакському, Первомайському, Роздольненському, Нижньогорському — тобто саме в тих районах, де сільське господарство тримається саме на зрошенні. Якщо 1991 року Крим брав із Північно-Кримського каналу 3,5 млрд. кубометрів води, то 2000-го — 1,3, 2001-го — усього 1 млрд. кубів. Чому так виходить?
На думку Віктора Лемешева, причин декілька. По-перше, дощувальну техніку розікрали, а замінити її немає чим, і лише з цієї причини багато зрошувальних систем виведено з ладу. З наявних 396 насосних станцій зрошення, перекачування, сільгоспводопостачання і відведення дренажних вод за останні три роки розтягнуто устаткування на 121-й. Було знято 110 кілометрів ліній електропередач, що вели до насосних станцій. Відновити все це незміцнілим приватним господарствам тепер не під силу.
Другою причиною кризи поливного господарства голова Рескомводгоспу називає непродумане реформування господарств. Ні спеціалісти, ні адміністратори, ні працівники водогосподарчих систем досі не можуть сказати, як саме повинні паюватися зрошувальні системи. У результаті нові господарства або не мають зрошення, або не можуть чи не вміють займатися ним. Ось приклад. У сильному колись КСП «Росія» Червоногвардійського району з 3950 гектарів поливних земель 2001 року зрошувалися лише 500. А нині жодне з 18 нових господарств, що утворилися на базі колишнього КСП, меліорацією не займається.
Однак головна причина усе ж не в цьому, вважає Віктор Лемєшев. Проблема з проблем — витрати на електроенергію, що складають 75 відсотків усіх витрат на полив. Перекачувати воду на великі відстані сьогодні непомірно дорого. 2000-го ці витрати покладалися на автономію, і було витрачено 42 млн. гривень, у тому числі 31 млн. на оплату електроенергії. Торік витрати на прокачування води по каналу взяв на себе бюджет країни. Але він компенсує лише витрати на доставку води по міжгосподарських каналах і трубопроводах, а подача води на поля здійснюється за рахунок споживачів. Аналогічно діляться і витрати на заповнення водосховищ.
На перший погляд, усе справедливо. Але Віктор Лемешев стверджує, що подібний розподіл не відповідає схемі управління водогосподарчим комплексом і не дає можливості управляти каналом у проектному режимі, адже кожен споживач виходить зі своїх міркувань і обмежених можливостей. Тому усі, коли Крим зібрав минулого року понад 1,3 млн. тонн ранніх зернових, дуже раділи. Бо це набагато більше, аніж роком раніше. Але ж це набагато менше, аніж врожай у ті роки, коли кримська зрошувальна система працювала на повну силу, — тоді випадало і понад 2 млн. тонн збирати кримчанам. То чому ж ми радіємо?
Саме проблема оплати води для зрошення — найголовніший «головний біль» і Мінекономіки, і всього уряду в поливний сезон. Річ у тім, що через низьку платоспроможність споживачів доводиться терміново шукати кошти на наповнення водосховищ до оптимального обсягу, щоб уникнути дефіциту води. З огляду на виняткову важливість створення водного запасу, питання про те, включати чи ні витрати на закачування води в республіканський бюджет — це близько 6 млн. гривень — завжди викликає великі суперечки. Інакше виникне необхідність змінювати тарифи на водопостачання з включенням у них раніше не передбачуваних витрат на електроенергію із закачування води.
У багатьох районах періодично виникає критична ситуація із закачуванням питної води в населені пункти, де в цілому мешкає понад 87 тис. жителів. Торік восени, наприклад, 177 із 280 насосних станцій у сільських районах півострова були відключені й опломбовані за борги по електроенергії. У результаті близько 120 тис. гектарів зрошуваних земель залишилися без поливу напередодні осінньої сівби. «Це шкідництво!» — вважає голова Рескомводгоспу Віктор Лемешев.
Минулого року борг за електроенергію перевищував 4 млн. гривень, через недоплати споживачів водосховища півострова були заповнені усього на 50 відсотків. А ситуація з водою була складна: втрати вологи перевищували її надходження з опадами.
Віктор Лемешев вважає, що в даній ситуації не врятує навіть посилене впровадження енергозберігаючих технологій. «В управлінні комплексного використання водних ресурсів працює спеціальний підрозділ — інформаційно-обчислювальна система «Полив», — говорить він, — яка розраховує і щодня коригує оптимальні строки і норми поливів, подачу води на кожне зрошуване поле. Ця система застосовується в дев’яти районах зони Північно-Кримського каналу й обслуговує 266 господарств-водокористувачів площею 235 тис. гектарів. У такий спосіб ми намагаємося домогтися раціональнішого використання водних ресурсів… Крім того, посилюємо контроль за витратами електроенергії й освоюємо нетрадиційні її джерела. Це другий найважливіший напрям. Реалізується державна програма, відповідно до якої до 2010 року передбачено будівництво вітростанцій на об’єктах Рескомводгоспу загальною потужністю 77 МВт»...
Сумнівається в ефективності зрошувальних систем Криму і В’ячеслав Тимохін, завідувач лабораторією екології й аерокосмічного моніторингу Кримської філії Інституту гідротехніки та меліорації Української аграрної академії наук. Він пише, що знімки Криму з космосу фіксують неблагополучну екологічну ситуацію на півострові, пов’язану з неякісною роботою зрошувальних систем. «Коли ця система працювала оптимально, це був «золотий час» гідромеліорації. На жаль, сьогодні оптимальний режим порушено, і всі наслідки цього вгадати неможливо, — вважає він. — Як приклад назву хоча б підтоплення Присивашшя 1997—1998 років. Інший наслідок — посилення повторного засолення грунтів: якщо різко скорочується подача зрошувальної води на поля, то ніщо не вимиває солі, які накопичуються в грунті...» Та й звідки взятися регулярному зрошенню, коли до 80 відсотків широкозахватних дощувальних машин («фрегатів») відправлено на металобрухт?
Чи є вихід із нинішньої кризи і чи можна узагалі вважати кримську систему зрошення прогресивною і корисною? Суперечка про це не стихає вже багато років. Одні вважають її порятунком Криму, інші бачать у Північно-Кримському каналі лише шкоду для екології. Віктор Лемешев відносить себе до оптимістів. На його думку, багаторічний досвід відомства довів, що «меліорація в Криму соціально необхідна, економічно виправдана й екологічно чиста». На його думку, у міру зміцнення держави та становлення на ноги приватного сільського господарства виходитиме з кризи і кримська система зрошення. Однак сьогодні в ній багато що треба переробити. По-перше, «з огляду на те, що водогосподарчий комплекс є власністю АРК (і в зв’язку з прийняттям Бюджетного кодексу України), необхідно здійснювати його фінансування 2002 року з республіканського бюджету, на що при його затвердженні необхідно передбачити не менше 62 млн. грн. Також необхідно вирішувати питання з компенсацією заборгованості за спожиту сільським населенням питну воду і з поточною платою господарств-водокористувачів за послуги з подачі води.
Але головне — надалі, при формуванні бюджету, передбачати кошти для того, щоб не зірвати програму перебудови зрошувальних систем, прийняту Радою міністрів і Верховної Радою АРК. Для цього потрібно реконструювати протягом п’яти років 33,1 тис. гектарів зрошуваних земель, захистити дев’ять населених пунктів від підтоплення, завершити будівництво нових зрошуваних земель на площі 5,5 тис. гектарів, побудувати 48 кілометрів магістральних розвідних шляхів і забезпечити подачу води в 34 населені пункти»...