UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Киснева подушка» для АПК

Безбюджетне утримання аграрного сектора в Україні вкоренилося раніше, аніж безприв’язне утримання великої рогатої худоби...

Автор: Володимир Чопенко

Безбюджетне утримання аграрного сектора в Україні вкоренилося раніше, аніж безприв’язне утримання великої рогатої худоби. Але якщо за останнього бички й телички на випасі нагулюють вагу, а з корівок молоко так і чвіркає, то перший варіант безбоязно класифікую як шкодочинство й замах на життя цілої галузі.

На фінансовому «експерименті», здається, поставили великий хрест. Рятівною «кисневою подушкою» для агропромислового комплексу може стати щедрий Закон № 3064 «Про державну підтримку сільського господарства України» — галузевий дороговказ на найближчу п’ятирічку. Вже наступного року передбачається здійснити бюджетну ін’єкцію на суму 5 млрд. грн.

Прийняття базових засад одночасно із Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників» за № 5483 — вияв прагматичного підходу до розв’язання аграрних проблем. До всього, обидва закони засвідчили, що в царині написання «селянських» постулатів відбувся перерозподіл прав і функцій писарів із писарчуками. Монополію галузева депутатська фракція втратила. І не дивно: якщо мрії не збуваються, їх уціняють.

Податливі податки

Збулося те, про що так багато (і безуспішно!) дебатували на засіданнях комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради — і не тільки цього скликання, а й попереднього. Нарешті розкидані на податковому полі преференції для аграріїв зібрали у єдиний сніп, що йменується Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників». Зібрали не суто механічно, а систематизували, і тепер податкові стимули АПК не випадають із загальної облямівки податкового законодавства України.

За абеткою автори згадуваного закону № 5483 вишикувалися у такій послідовності: Сергій Терьохін, Василь Цушко та Олег Юхновський. Але, заради об’єктивності, скажу: з ідеєю об’єднати розкидані по різних законах суто аграрні податки Олег Іванович носився давно, як і з переходом від тотальних пільг в АПК до прозорих, прямих субсидій і дотацій. Три роки тому цю ідеологію не сприймали ортодокси. А сьогодні її озвучують із трибуни Верховної Ради як окремі депутати, так і політичні формування, видаючи за новацію.

Злагодженість дій трьох «різнопартійців» в адресній — аграрній — законотворчості трохи шокувала декого з колег. І вони запропонували «альтернативу»: законсервувати проблему, подовживши ще на рік існуючий режим оподаткування. Однак після годинного захисту законопроекту №5483 на засіданні аграрного комітету йому дали путівку у велике життя — під купол Верховної Ради. А з-під нього — на підпис голові парламенту уже як закону.

Що привнесе він у діяльність сільськогосподарських формувань? Закони «Про фіксований сільськогосподарський податок» № 320 та «Про внесення зміни до статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 442, датовані 1998—1999 роками і періодично поновлювані, зменшили податкове навантаження. Вони спростили нарахування і сплату, дали змогу переадресовувати суми податку на додану вартість, які переробні підприємства мусили платити до бюджету за реалізовані молоко і м’ясопродукти, на виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлену сировину. Спрощена система «полегшила» податковий тягар для сільськогосподарських товаровиробників на 1,4 млрд. грн. Фіксований сільськогосподарський податок замінив 12 податків і зборів, що діяли раніше.

Усі розуміли (і переконувалися на практиці), що ці преференції — тимчасові. Життя підганяло до розробки ефективнішої податкової системи в агропромисловому комплексі.

Новий закон установлює нові правила стягування ПДВ. Вони, з одного боку, розширюють державну підтримку АПК, удосконалюють механізми оподаткування, гармонізовані з рішеннями Єврокомісії і законодавством Російської Федерації, адаптовані до правил ГАТТ і СОТ і водночас ураховують особливості національного сільського господарства. А з іншого — дають змогу українським сільгосппродуктам конкурувати з імпортними.

Документ має і соціальне «обличчя»: захищеність працівників агропромислового сектора в пенсійному забезпеченні, матеріальна допомога за листком непрацездатності, по догляду за новонародженими, компенсації за виробничі травми, каліцтво і т.д. Завдання закону — попередити негативні наслідки, які можуть виникнути за некерованої конкуренції з боку субсидованої іноземної аграрної продукції на наших теренах. Власне, змін зазнали аж чотири закони: «Про податок на додану вартість», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про збір на обов’язкове державне страхування» і «Про фіксований сільськогосподарський податок».

— Ми запропонували для сільгоспвиробників спеціальний режим справляння податку на додану вартість за ставкою 10% до 1 січня 2007 року. А після цієї дати — 9% вартості проданих товарів сільського господарства і 6 — лісового господарства і рибництва, — розповідає Олег Юхновський, секретар комітету з питань аграрної політики і земельних відносин. — Від чого ми відмовляємося? Якщо зараз і селяни, і переробні підприємства не платять ПДВ по всій сільськогосподарській продукції, то в новому варіанті сільгоспвиробники залишаються неплатниками, хоча й обліковуватимуть усі операції, а от переробники сплачуватимуть ПДВ до бюджету. Водночас уряд зобов’язаний закласти у проекті держбюджету 1,2 млрд. грн. — суму, яку селянам нараховували за цими статтями до прийняття закону № 5483. Не віртуальні гривні, а реальні прямі субсидії. А самі аграрії у разі експорту сільгосппродукції мають право відшкодовувати ПДВ.

Таким чином, ми анулюємо викривлену систему формування ПДВ у ланцюжку виробник–посередник–експортер. Щоб не було різночитання, скрупульозно класифікували перелік: а що ж, власне, належить до підприємницької діяльності у сфері сільського та лісового господарства, рибництва, які види продукції? Це убезпечуватиме від різних тіньових схем, намагань використати спеціальний режим оподатковування комерційними структурами. Відповідно вносяться зміни до закону про фіксований сільськогосподарський податок.

Зазначу: перехід на спеціальний режим оподаткування добровільний. Але, з огляду на фінансово-економічний стан аграріїв, запропонована депутатами десятина вигідна для 90% сільгосппідприємств. Якщо ж виробник фінансово забезпечений, має змогу купувати багато матеріально-технічних ресурсів, то він, звісно, відмовиться від спеціального режиму оподатковування, оскільки буде зацікавлений у відшкодуванні ПДВ із бюджету. І перереєструється як «повний» платник ПДВ.

Коли говорити про вступ України до СОТ, то закон, розрахований на сім років, стане адаптаційним, у першу чергу, до зовнішніх факторів. Та найважливіше — часовим відтинком для вирівнювання соціальних контрастів на селі. Урядові кроки у цьому напрямку — дріботіння на місці. Навіть якщо на підтримку соціальної сфери перерахують 200—300 млн. грн., це аж ніяк не розв’яже проблеми. Питання пенсійного забезпечення, гарантій по безробіттю, втрати працездатності коштують набагато дорожче. Згоден: усі повинні з фонду оплати праці відкладати на майбутню пенсію. Тож і селяни мають перераховувати до Пенсійного фонду з реально одержуваних зарплат, а не від гектара землі, що є знеособленням. Не кажу про трирівневе пенсійне страхування, — нам би перший рівень подужати, солідарний.

У пенсійному законі передбачено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають сільськогосподарські суб’єкти господарювання — платники фіксованого сільськогосподарського податку. Левову частку його, а саме — 68%, поглинають відрахування до Пенсійного фонду. Далі. Згідно з підпунктом 1 пункту 8 Заключних положень згадуваного пенсійного закону, страхові внески платять страхувальники на умовах і в порядку, визначених цим законом, і в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Тобто, 32% від фонду оплати праці.

За даними Міністерства аграрної політики, фонд оплати праці в сфері сільського господарства на 2004 рік сягне 4,8 млрд. грн. Отже, за ставкою 32%, сума відрахувань до ПФ мала б вилитись у 1,5 млрд. грн. А від платників фіксованого сільськогосподарського податку реально можуть надійти близько 260 млн. грн. І плюс 360 млн. грн. — страхові платежі від платників, що роблять внески на загальних підставах. Тобто, сума недоотриманих внесків до Пенсійного фонду вбереться у майже мільярд гривень.

Зрозуміло, для селян такі суми допоки непосильні. Запропонований варіант вводить спеціальну ставку відрахувань до Пенсійного фонду: 20% від загальної 32%. Це — близько 6%. А різницю — 26% — уряд повинен компенсувати ПФ із бюджету. При цьому пенсія селянам нараховуватиметься на загальних підставах. Такий режим триватиме до 2007 року, після чого щороку ставка буде поступово збільшуватися і до 2011 року сягне повноцінних 32%.

Останнім сміється той,
у кого залишилися патрони

Добре бути лінкором! Башту знесло — три залишилося... А от одноголове сільське господарство одразу почало задихатися, як тільки-но його позбавили бюджетних коштів. Під завісу 1999 року загальні борги сільськогосподарських підприємств обчислювалися убивчою сумою — 15,2 млрд. грн., у тому числі перед державою — 5,8. На початку 2001-го кредиторська заборгованість аграріїв майже вдвічі перевищувала дебіторську.

«Пігулки» у вигляді державних кредитів допомагали, як мертвому припарки, оскільки прибутковість виробництва — ключова передумова для одержання і наступного повернення кредитів — не була основною вимогою в процесі кредитування. Тим більше, коли від збитковості страждало понад 90% господарств. Навіть якщо державні кредити розглядати як непрямі субсидії сільському господарству, все одно такі «запозичення» дорого обходилися для державного бюджету. Як аграрії, так і урядовці розуміли, що «товарні кредити» на закупівлю пально-мастильних матеріалів навряд чи коли-небудь повернуть.

Так воно і сталося. Відповідно до Закону України № 1565 від 16 березня 2000 року «Про списання і реструктуризацію заборгованості по сплаті податків і зборів платників податків у зв’язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств» фінансові «хвости» перед державою списали.

І все почалося з чистої води. Оскільки ринкового механізму «життєзабезпечення» АПК ні Кабмін, ні Верховна Рада так і не запропонували. «Як? — заперечите ви. — А Закон «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 рр.»? Так, із ним носилися, як із писаною торбою, примовляючи: віддайте аграріям 5% бюджету України — й на селі настане рай! Згадуване «стимулювання» лише посилило адміністративне управління у сфері аграрної економіки, відгукнулося серйозними збитками для бюджету країни. Згадаймо пільги з імпорту пального, від чого скарбниця втратила близько 100 млн. грн., чи декларативну «димову завісу»: при виробництві цигарок використовувати до 10% вітчизняного тютюну...

Як і за яким «талмудом» селянам жити далі?

Якщо Закон України № 5483 «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників» для депутатів не став несподіванкою, оскільки був у складі заветованого закону № 4000-1, то для багатьох Закон № 3064 «Про державну підтримку сільського господарства України» виявився «невидимкою». І справді, документ несподівано вигулькнув в останні два тижні роботи сесії Верховної Ради.

Мабуть, одиниці пам’ятають, яким страдницьким видався шлях законопроекту № 0975 «Про основи державної фінансової і бюджетної підтримки агропромислової галузі України». Перша невдача — у 1999-му. Другий, також безуспішний захід — у 2002-му. І, нарешті, результативне голосування у трансформованому часом і економічними умовами варіанті 24 червня 2004 року. Але вже під номером 3064. Колективний плід депутатів двох скликань і п’ятилітнього дозрівання вкинули у законодавчу гущавину і не помилилися.

Причин, що сприяли єдності в сесійному залі (все-таки 325 голосів!), існує кілька. Перша — кричущий фінансовий стан сільгосппідприємств. Друга: зерново-продовольча криза продемонструвала відсутність механізмів, які повинні попереджати виникнення подібних ситуацій. Третя: тупцювання у «сінях» СОТ без переходу на загальноприйнятий стандарт підтримки АПК призведе до неконкурентоспроможності вітчизняної сільгосппродукції не тільки на зовнішніх ринках, а й на внутрішньому. Тісна співпраця законодавців з міністерствами аграрної політики, фінансів, економіки та європейської інтеграції, безпосередньо з віце-прем’єром Іваном Кириленком зробила закон «прохідним».

Його називають базовим. А ще — першою ластівкою у зміні державної аграрної ідеології. Головне, що декларується і фінансово підкріплюється, — твердий намір уряду з глядача в аграрному амфітеатрі долучитися до акторської трупи. Чи не забракне майстерності? Думаю, на початковому етапі цей брак компенсують потужні нові державні інституції. Щоправда, Кабміну доведеться ще попітніти над базою нормативно-правових актів...

Який же новий інструментарій задіє уряд уже з січня 2005 року? Якщо говорити про державне цінове регулювання, то воно поширюється на чіткий перелік товарних позицій (субпозицій): пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, борошно пшеничне чи пшенично-житнє, соєві боби, насіння — льону, ріпаку, соняшнику, шишки хмелю, цукор виключно з цукрових буряків. Держава може регулювати оптові ціни на окремі види сільгосппродукції, встановлюючи мінімальні і максимальні закупівельні ціни, а також вдаватися до інших заходів, дотримуючись при цьому правил антимонопольного законодавства і сумлінної конкуренції.

Зміст державного цінового регулювання полягає в тому, що Аграрний фонд здійснюватиме державні інтервенції (як фінансові, так і товарні) в обсягах, що дозволяють домогтися ціни рівноваги (фіксинг) на рівні не нижче мінімальної закупівельної ціни і не вище максимальної. Зрозуміло, на прозорому, організованому аграрному ринкові, для чого створюється ще одна державна структура — аграрна біржа.

МінАП дуже потерпало, аби Аграрний фонд не вислизнув із його обіймів, бо втрата такого важеля означала б, по суті, знецінення самого центрального відомства. Побоювання небезпідставні, оскільки Аграрний фонд — державну спеціалізовану бюджетну установу, засновником якої є Кабінет міністрів, — спершу планували напряму підпорядкувати урядові, а то й віце-прем’єрові з питань АПК. Одначе, як результат компромісу, фонд створюється у складі Міністерства аграрної політики.

Аграрний фонд уповноважений Кабміном проводити цінову політику в сільськогосподарській галузі економіки України. Тобто, за логікою, до нього повністю перейдуть функції у частині товарних і фінансових інтервенцій, не властивих Держрезерву. Отже, в Україні з’являться ще одні засіки — Державний продовольчий резерв. І належатимуть вони Аграрному фонду. Щоб підтримувати необхідний рівень продовольчої безпеки, АФ поступово сформує запаси, які по окремих позиціях державного цінового регулювання не можуть бути меншими (у відсотках до обсягів річного внутрішнього споживання): у 2006 році — 10%, 2007 — 12, 2008 — 14, 2009 — 16, у 2010 і в подальші роки — 20%. Для формування запасів уряд одноразово виділить бюджетні кошти, які надалі «працюватимуть» самі на себе. Вже наступного року передбачено зробити «заначку» по двох позиціях — закупити 1,5 млн. тонн пшениці й жита і 180 тис. тонн цукру.

Новації привнесено й до системи страхування сільськогосподарської продукції (капітальних активів). Аграрії, що одержують підтримку держави, зобов’язані застрахувати ризики загибелі (втрати) сільгосппродукції і капітальних активів, якщо вони продають на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, базовим активом якого є сільгосппродукція. Для цих цілей створюється Фонд аграрних страхових субсидій (ФАСС) — державна спеціалізована бюджетна установа, що й надаватиме відповідні субсидії виробникам сільгосппродукції. Первинний внесок держави до цієї інституції — 20 млн. грн. Крім цього, доходи ФАСС формуватимуть за рахунок кредитів державного бюджету, обов’язкових відрахувань страховиками від суми страхових премій — 2%, одержаних у результаті обов’язкового чи добровільного страхування окремих видів сільгосппродукції.

Але якщо механізми формування біржового ринку продукції рослинництва включають фінансові і товарні інтервенції, підтримку цін товаровиробника, інші важелі, то в галузі тваринництва вони неприйнятні. Світовий досвід підказує: сектор свійської фауни слід дотувати. Тепер і в Україні це стане правилом. Складаючи держбюджет на черговий рік, Кабмін зобов’язаний передбачати витрати для надання бюджетної дотації. Поширюється вона тільки на ті види тварин, що пройшли ідентифікацію і реєстрацію, за умови повного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів. Виплачуватиме дотації Аграрний фонд — як за товарну продукцію, так і племінну.

Їх розмір на черговий бюджетний рік установлює Кабінет міністрів у твердих сумах із розрахунку на: а) метричну одиницю живої ваги чи метричну одиницю ваги реалізованого молока і вовни; б) голову чистопорідної (чистокровної) племінної тварини; в) одну племінну бджолину родину; г) виходячи з приросту кількості голів чистопорідних (чистокровних) племінних тварин і племінних бджолиних родин на кінець року, порівняно з їхньою кількістю на початок цього ж року. Під бюджетну і спеціальну бюджетну дотації підпадають коні, велика рогата худоба, свині, вівці, кози, домашня птиця, кролі, молоко, вовна...

Окрема стаття присвячена кредитній підтримці сільськогосподарської продукції. Режим одержання субсидії — короткострокової і середньострокової — став стрункішим, але, за великим рахунком, держава, як і раніше, гарантує лише здешевлення відсоткових ставок.

Кабінет міністрів зобов’язаний щороку встановлювати режим цінового регулювання вартості послуг ветеринарної медицини, хлібної і карантинної інспекцій. При цьому вартість таких послуг не може перевищувати ціни, розрахованої за 20-відсоткового нормою рентабельності.

Риторичне питання: чи стануть напрацювання діючими? Відповім так. Якби мені дали мільйон, я би по-іншому подивився на цей світ. Тому киснева подушка стане справді рятівною для аграріїв, якщо буде відкритий... клапан. Під вентилем маю на увазі 5 млрд. грн. Така вартість проекту. І не на п’ятирічку, а лише на 2005-й...