ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИЙ БАТОН
Володимир ЧОПЕНКО
«Треба ділитися!» — сказав бідний. Його голос почули: «Хлеба горбушку — и ту пополам…» На імпорт 2,2 млн. тонн російського й казахстанського продовольчого зерна ми надіємося, як на п’ять біблійних хлібин. Від самої звістки українські їдці несказанно потішилися: «Буде хліб!» Але обіцяна братня підмога потекла не рікою, а лише тоненьким струмочком. За нинішнього внутрішнього дефіциту близько 3 млн. тонн продовольчої пшениці російська партія в 166 тис. тонн, яка ще не прибула, навряд чи здатна вразити уяву. Отже, зарано готувати опару для інтернаціонального батона?
Солоне хлібосольство
Ідилічна серпнева розмова прем’єр-міністра України Віктора Януковича з президентом Росії Володимиром Путіним про хліб насущний плавно перетекла в прагматичне прокрустове ложе. Спершу нам запропонували спробувати зернового щастя на ринку й закупити жниво в комерційних структур. Але, з огляду на наш худий гаманець, змилостивилися.
Початкові обіцянки надати Україні товарний зерновий кредит у рахунок майбутнього врожаю російська сторона «переграла», наполігши на поставках за «живі» гроші й на умовах передоплати. Несподівану рокіровку чиновники департаменту регулювання продовольчих ринків Мінсільгоспу РФ пояснюють тим, що наша делегація не змогла дати належних гарантій повернення кредиту. Прохачі самі вибрали три елеватори (два — у Ставропіллі й один — в Оренбурзькій обл.), на яких зберігається 166 тис. тонн із 207, закуплених Федеральним агентством із регулювання продовольчого ринку на інтервенційних торгах 2001 року, тому й обсяги виявилися нижчими від раніше озвучених. Хоча навіть повна зернова пайка (200 тис. тонн) — річне споживання самого тільки Дніпропетровська.
Розмови про держпоставки восени майже мільйона тонн російської пшениці третього класу поки що вщухли. Та й ставки в 12—15% по зерновому кредиту, які видаються щадними, можуть виявитися для України непосильним тягарем, оскільки в найближчі рік-два «поля чудес» не буде. Як свідчить багаторічний досвід, після двох-трьох урожайних років іде низка неврожайних. Не поспішають і самі росіяни: ще незрозуміло, яким буде цьогорічний урожай у РФ, а відтак — і баланс споживання. І хоча в сусідів хлібне питання поки що стоїть не так гостро, але від «надзвичайки» й вони не застраховані. Нині запас зерна невеликий. Тому експерти вважають, що навіть мінімальний експорт в цій ситуації планувати ризиковано.
Чи вигідна для нашої країни перша угода? Уточню: перша на міжурядовому рівні. Оскільки з допомогою українських трейдерів ми звикаємо до смаку чужої пшениці від початку нинішнього року. Вони вже імпортували 400 тис. тонн: 180 — російської та 220 — казахстанської. Але якщо комерційні структури працюють за суто ринковими правилами торгівлі, то українським чиновникам купча дісталася за «дармовою» ціною — 110 дол. Саме ця надзвичайно низька такса викликала подив і невдоволення в аграрних колах Росії.
Дехто з аналітиків вважає: від продажу 166 тис. тонн інтервенційного зерна державному підприємству «Укррезерв» Держрезерву України Російська Федерація втратила до 3 млн. дол. На аукціоні 2001 року пшеницю закупили по 89 дол. за тонну. Якщо до них додати 1,5—2 дол. — щомісячну плату за зберігання на елеваторі, то реальна собівартість кожної тонни до серпня 2003 року сягне 120—130 дол. Є, правда, й інша думка: спробуйте позаторішнє зерно продати дорожче! За старе на ринку платять на 10—20 дол. менше, ніж за нове, тому, вважають, російський уряд встановив цілком справедливу ціну.
Але 110 дол. — не остаточна ціна для нас. Із урахуванням завантаження вагонів, транспортування вона зросте ще на третину. І то лише до кордону з Україною. Плюс доставка нашою залізницею — 5 дол. за тонну... Таким чином, «дешеве» російське зерно виливається в кругленьку суму — близько 800 гривень за тонну. Майже за такою самою ціною Держрезерв купує на тендері пшеницю третього класу вітчизняного походження.
За всю іноземну партію Держрезерву доведеться викласти 133 млн. грн. Оскільки це відомство викинуло на внутрішній ринок 200 тис. тонн зерна й одержало за нього «живі» гроші, а нині купує на них російське, поповнюючи запаси, то крамолу в його діях знайти неможливо. Гірше, якщо Держрезерв «позичив» для проведення цієї операції частину з адресних 400 млн. грн., виділених із бюджету виключно на закупівлю продовольчого зерна в наших сільгосптоваровиробників.
Якщо в нас дебати з цього приводу ще попереду (після повернення депутатів із канікул), то в Москві вони спалахнули раніше. І йдеться не про справді незначні 166 тис. тонн, а про можливий мільйон, що його російський віце-прем’єр Олексій Гордєєв пообіцяв главі українського уряду. Саме такий обсяг експорту в Україну, вважають експерти, може обернутися для Росії скрутою. Минулого сільськогосподарського року РФ намолотила 86,5 млн. тонн зерна, а вивезла за кордон 17 млн. Нинішній прогноз — 62—72 млн. тонн за внутрішнього споживання 70. Спад пояснити нескладно. Під урожай 2003 року було засіяно лише 22,3 млн. га — найнижчий показник за останні дев’ять років. Оперативні зведення свідчать і про нижчу, порівняно з попередніми двома роками, врожайність. Тобто за мізерного валового збору й потенційно високого експорту є реальна небезпека галопування цін на зерно, які цієї осені можуть виявитися найвищими за останні п’ять років.
Підтримуючи СНДешну сестру, Росія сама може зіштовхнутися з дефіцитом зерна і простягне руку, але вже не допомоги, а прохача до того ж таки Казахстану. Перекладення коромисла з експортного плеча на імпортне призведе до зростання внутрішніх цін у Федерації на 70—80 дол. за тонну. Наочний приклад схожого ринкового реверса — Україна. Тому висновок частини російських експертів і аналітиків однозначний: при такому розкладі продавати зерно за заниженими цінами принаймні нерозважливо.
Побоюються в Білокам’яній й іншої крайності — реекспорту власного ж зерна. Україна може не встояти перед спокусою перепродати задешево куплене. Або ж продовжувати експортувати власне зерно, замінюючи його на внутрішньому ринку російським. При товарному кредиті Держрезерв України взагалі не був би обмежений у ціновій «вилці». Якщо Україна вибере цю «партизанську» стежку, то через кордон-невидимку можуть різко активізуватися контрабандні поставки, які практикувалися й раніше. Це, в свою чергу, призведе до неконтрольованого зростання цін на хліб і в Росії. Тому лунають напучування українському уряду: на період постачання російського зерна запровадити обмеження на експорт. У Москві вигіднішим вважають імпорт не зерна, а борошна. Тоді Росія одним махом задовольнила б відразу двох суб’єктів: південну сусідку та власне борошномельне виробництво.
Істотнішими видаються поставки 1,1 млн. тонн пшениці з Казахстану. Врожай цієї культури два останніх маркетингових роки тішив тамтешніх дехкан. Але пробитися на зовнішні ринки через російську й українську експансію казахи не могли. Їм нічого не залишалося, як нагромаджувати нереалізовані запаси, що сягнули 50% від загальної кількості. Цей показник істотно перевищує усталені в світовій практиці норми продовольчої безпеки.
І ось, здається, казахстанський час настав: учорашні конкуренти зачахнули й, більше того, розкрили засіки для казахстанської пшениці. Росія уже ввезла майже півмільйона тонн, що вдвічі більше, ніж на той самий період минулого року. Експорт зерна з Казахстану за півріччя зріс на 14%, перевищивши 3,5 млн. тонн. Кількість країн-імпортерів збільшилася з 23 до 38.
Наплив покупців роздув внутрішні казахстанські ціни на пшеницю третього класу з 70 доларів до 100. Тому орієнтовних 600—750 грн. за тонну з урахуванням транспортних витрат і ПДВ ніхто для української сторони штучно утримувати не буде. Тим паче що апетит нам може перебити й Росія, географічно ближча до Казахстану. Не кажучи вже про прагнення самих казахів перекочувати в рейтингу світових зерноекспортерів із восьмого місця на шосте, яке торік посідала Україна.
«Коровай, коровай, кого хочеш — вибирай!»
У питанні зернових поставок наш уряд виявився в ролі учасника дитячої гри — того, що в центрі, із зав’язаними очима. Якби в січні, коли регіони почали сигналізувати про зяючі дірки в продовольчому балансі, аграрний блок Кабінету міністрів вдався до активних пошуків зернових місць у світі, переконаний, Україна не опинилася б у полоні хлібних проблем. А нинішні пошуки пов’язані з багатьма труднощами, зокрема і внутрішніми.
Пригадую, як два врожайних роки поспіль нинішній віце-прем’єр Іван Кириленко, як Хлопчиш-Кибальчиш, закликав селян день простояти й нічку протриматися, але не продавати ще тепле зерно, прямо з бункера, за низькими цінами. Зачекаєте — виграєте в грошах! Вони б і раді: розумом розуміли, а руки своє робили, оскільки треба було повертати банківські кредити, збирати пізні культури, сіяти озимі. Два роки, намолочуючи великий вал, селяни продавали зерно дешево. Нинішнього, після погодних катаклізмів двічі пересіявши, аграрії намолочують «сльози». І, втративши в обсягах, хочуть надолужити на ціні. Цілком природне бажання. Сьогодні вже не лунають заклики стояти й не здаватися. Кабмін і радий би кинути клич відпустити ціни, та язик не повертається. Нічого не вдієш — кон’юнктура ринку.
Проте, закупивши в Держрезерв зерно по 950—1050 гривень за тонну, ми навряд чи повернемося на травневі цінові рубежі з хлібобулочної випічки, борошна та круп. Реверанс, зроблений державою у бік чужого орача, коли вона фінансово підтримала його працю, образив хлібороба. Він не поспішає розлучатися зі своїми намолотами, твердо вірячи, що рано чи пізно їх затребують. Та й на сівбу слід зерно приберегти. Ось чому станом на 1 серпня, за звітами 1146 підприємств АПК, зерна є лише 1,1 млн. тонн, половина з якого — пшениця.
Невизначеність від самого початку з цінами на зерно за міжурядовими угодами повністю стриножила українських зернотрейдерів. Звістка про прийдешній пшеничний вал із Росії по 110 дол. за тонну, що гуляє по країні, геть-чисто відбила у мельників бажання купувати дороге вітчизняне зерно. Сподіваючись роздобути іноземне, але дешевше, переробні підприємства відмовилися від вже укладених контрактів із трейдерами. І ті, як стара з розбитими ночвами, залишилися наодинці з уже завезеними на територію України імпортними партіями. Від імені приватних структур генеральний директор Української зернової асоціації Володимир Клименко заявив, що імпорт зерна вони припиняють. І мотивував такий крок вагомими причинами: борошномельні підприємства, відповідно до розпоряджень місцевих органів влади, відмовляються купувати зерно за ціною вище 850 грн. за тонну. У таких умовах трейдери зазнають збитків і згортають роботу.
Антимонопольний комітет жваво відреагував на заяву агробізнесу, зробивши спробу кваліфікувати її як... антиконкурентні погоджені дії. І навіть пристрахав Законом України «Про захист економічної конкуренції», відшукавши статтю, за якою такі «фортелі» підпадають під штраф на суму до 10% прибутку порушника за попередній рік. Причому суворо покараний буде кожен винуватець окремо. А якщо врахувати, що таких суб’єктів понад 500, то уявіть, якими врожайними можуть виявитися штрафні «жнива». Не рівня польовим... Застереження пильнуючого органу повергнуло комерційні структури в чергову «задуму».
Останніми місяцями я «захоплююся» діями уряду в аграрній сфері. Він не те щоб відступив від ринкових принципів у галузі, хай і в куфайці та гумаках і з запахом недезодорованого гною, а просто відбіг від них. І досить далеко. Силовими методами «вирівнювати» негнучкі й найчастіше ні в чому не винні бізнесові інтегровані структури, на чию частку припадає близько 40% орної землі, та ще й у пік жнив, вельми нерозумно. До всього, рівень приватизації зернового ринку становить понад 90%. А держава на ньому, маючи своїх повпредів в особі ДАК «Хліб України» і Держрезерву, на жаль, протягом усіх цих років лише споглядала розвиток подій. І не держагенти, а саме трейдери задовго до палких закликів стабілізувати розхитаний зерновий і хлібний ринок, першими подалися за кордон у пошуках провіанту, якого забракло.
До слова, недавно одна київська компанія розвантажила два суховантажні судна, які прибули з Німеччини з 40 тис. тонн добірної пшениці сильних сортів, що перевершують наш третій клас. Тонна з доставкою обійшлася комівояжерам у 195 дол. Задорого... Але на безриб’ї й паюсна ікра — риба. Тим паче що пекарі знають: із пшениці з вмістом клейковини 25—26% виходить чудове борошно, яким можна «збагачувати» будь-які помольні партії.
Зернотрейдери, які набили руку на експорті, вивчили напам’ять морські лоції, імпортуючи зерно з близького зарубіжжя, зіштовхнулися з проблемами наземного транспорту й попередили уряд про можливі затори під час перевезення російського й казахстанського зерна. Поряд із проблемою наявності рухомого складу на залізничному транспорті виникає й цілком закономірне запитання глобального порядку: чи витримає інфраструктура сухопутних перевезень одностороннє зростання зернового потоку? Тим паче що росіяни погрожують відвантажувати на день сім тисяч тонн пшениці... На знос доведеться попрацювати і прикордонникам, і митникам, і карантинним інспекторам.
Безрезультатний діалог між владою і зернотрейдерами явно затягнувся. У середині серпня відбулася зустріч першого віце-прем’єра Миколи Азарова, міністра економіки Валерія Хорошковського, інших урядових чиновників із членами Української зернової асоціації. Сторони обмінялися думками щодо можливих спільних дій із забезпечення України продовольчим зерном. Компанії, з огляду на неординарну ситуацію на внутрішньому продовольчому ринку, згодні постачати зерно з мінімальною рентабельністю — 5%. Але навіть попри таку поступливість перед зернотрейдерами не спалахує зелене світло. Багато компаній, реалізуючи завезену пшеницю за собівартістю — 950 грн. за тонну, не можуть подолати «стелю», встановлену урядом, — 850 грн. Не знаходячи збуту в рідній Батьківщині, навантажені кораблі з півдороги повертаються назад до чужоземних портів.
Ще більші збитки чекають на бізнес-структури за невиконані міжнародні контракти з постачання фуражного ячменю, який, по суті, став предметом «торгів» уряду і трейдерів. Останні готові платити за цю культуру сільгосптоваровиробникам 130 дол. за тонну, що перевищує світову ціну. Але негласна заборона на її вивезення робить усі зусилля з реальної підтримки вітчизняного хлібороба марними. Чиновники пропонують своєрідний exchange: ввозите 50 тис. тонн продовольчої пшениці — вивозите стільки ж фуражного ячменю. Ясна річ, ні про який еквівалентний обмін не може йтися, й уряд такими діями заганяє себе ж у глухий кут, блокуючи процес імпорту зерна. А зволікання в цьому питанні — те саме, що голод. Чим пізніше продовольчий ринок скине регулюючі «наручники», тим дорожчим буде зерно й тим різкіше стрибнуть угору ціни на хліб.
Спізнюватися ж Україні у зерновий театр не те щоб не етично, а взагалі програшно. Третій попереджувальний дзвінок — зростання протягом останньої декади ціни на продовольчу пшеницю на світових біржах на 5—7 дол. за тонну — до позначки 135—140 дол. Уже сьогодні грудневі ціни на зерно встановлюються на біржах на рівні 140—160 дол. за тонну. Перспектива втратити в країнах ЄС значну частину нового врожаю зернових підштовхнула керівництво Євросоюзу до вжиття загороджувальних заходів для експорту, виділення з особливого кризового фонду 1,33 млн. тонн зернових. Хоч як це сумно, подорожчання відбувається на тлі песимістичних прогнозів Українського гідрометцентру про врожай зерна. Стражі погоди запевняють, що він не перевищить 20 млн. тонн проти 38,8, намолочених 2002 року. Види на пшеницю ще гнітючіші — 4,5 млн. тонн, більша частина якої буде фуражною. Тому, цілком імовірно, імпорт не обмежиться задекларованими 2,2 млн. тонн і ареалом близького зарубіжжя. Треба кинути погляд за обрій, де визріває добірна пшениця. Передбачається, що врожай в Австралії досягне 21 млн. тонн (9,4 млн. 2002 року). У США також очікується збільшення врожаю зернових до 62,5 млн. тонн проти минулорічних 44 млн.
Кажуть, рівень розвиненості сільського господарства в кожній країні оцінюють за більш як 40 сортами сиру вітчизняного виробництва, що громадяться на вітрині. Те саме стосується й хліба. Не хотілося б скотитися з нинішньої хлібобулочної розмаїтості, як та країна, котра бездарно з’їхала з зернової вершини. Та ще, на додачу, вистоювати за хлібом довгі черги з довгими гривнями. Але небезпека повторення помилки посилюється сьогоднішньою вкрай повільною підготовкою до сівби озимих, із яких формуватиметься врожай-04. Кондиційним насінням озимої пшениці забезпечено лише половину агроформувань. Невже й наступного року доведеться жебрати, протяжно канючачи: «Брати і сестри! Хто скільки може...»?!