Час жнив традиційно й небезпідставно вважають одним із найнапруженіших і найвідповідальніших періодів як для сільського господарства, так і для економіки в цілому. Адже від того, наскільки успішною буде робота в ці лічені дні, залежить результат зусиль усього року. Втім, цього разу жнива-2000 для Запорізької області мають ще одну істотну особливість. Нині влада всіх рівнів, зайнята втіленням у життя аграрної реформи, проходить перевірку на спроможність. Оскільки йдеться про хліб насущний.
Важливість цієї проблеми запоріжці відчули на власному досвіді ще торік, коли ціни на хліб почали неухильно зростати. Ця тенденція дивувала вже хоча б тому, що, за валовими показниками, збір зернових у регіоні становив 1999-го приблизно 1,4 млн. тонн (шостий показник у країні). Та, попри це, вартість борошна в Запоріжжі на 14—45 відсотків перевищила середньоукраїнський рівень. Уже до грудня з’ясувалося, що запасів борошна в області немає і подолати продовольчу кризу без використання запасів держрезерву й закордонних закупок не вдасться. Поряд із питаннями формування бюджету й розв’язанням проблем енергопостачання, це стало одним із першочергових завдань обласної влади.
Пригадується, тодішній голова облдержадміністрації В.Куратченко пообіцяв розібратись у причинах такої ситуації. Але, мабуть, до «розбору польотів» в обласної влади просто не дійшли руки. Справа обмежилася відставкою «стрілочників» — заступника голови обладміністрації, який курирував питання АПК, і начальника обласного управління сільського господарства. Втім, на інший результат годі було й розраховувати, оскільки на той час після досить успішного, на думку окремих комерційних структур, процесу приватизації хлібопереробних підприємств обласний ринок не тільки хлібо-, а й нафтопродуктів виявився фактично монополізованим під контролем бізнесменів сусідньої області.
Брак часу й занепокоєність виконанням рознарядки з реформування сільгосппідприємств відтіснили на другий план інші питання. Тактика розв’язання проблеми формування регіонального зернового запасу звелася до 20- відсоткового збільшення посівних площ зернових у розрахунку на збільшення, порівняно з минулим роком, валового збору на 300—400 тис. тонн і дострокового виділення планових дотацій районам на суму 9,6 млн. грн. під закупівлю хліба майбутнього врожаю. Цілком можливо, що цей розрахунок міг би дати бажаний результат. Проте, як завжди, свої корективи внесла погода.
Посушливі весна й початок літа чітко дали зрозуміти, що в кращому випадку запорізькі хлібороби можуть розраховувати на торішній обсяг валового збору зерна. Принаймні, початок жнив на півдні області поки що не тішить. Скажімо, врожайність озимого ячменю в Якимівському районі не перевищує 8 центнерів з гектара. На багатьох полях тривала спека призвела до підпалин зерна. Правда, дощі, які пройшли в другій половині червня, дають певну надію на більш високий урожай, але водночас створюють селянам і додаткові проблеми. Пішли в ріст бур’яни, що змушує вести не пряме комбайнування, а роздільне збирання, тим самим удвічі збільшуючи витрати й істотно підвищуючи втрати.
А з оборотними коштами у реформованих господарств, як і раніше, на жаль, негусто. Використавши кредити банків та обласного бюджету на збільшений порівняно з минулими роками обсяг весняно-польових робіт, вони знову опинилися на фінансовій мілині. Один із показових прикладів — неефективне використання зрошення. Так, за станом на середину травня вологу отримали тільки 4 відсотки із 114 тис. поливних гектарів області.
Запорізькі сільгосппідприємства, маючи цього року понад 580 тис. гектарів зернових і зернобобових і 2240 комбайнів, ясна річ, не тішать себе ілюзією самостійно справитися із жнивами. Як і колись, без кількох сотень комбайнів з інших областей їм не обійтися. А за роботу доведеться розплачуватися хлібом — з розрахунку приблизно 4 центнери за скошений гектар. Адже навіть попри те, що ціни на зерно на внутрішньому ринку вже перевищили світові, піднявшись до 600 грн. за тонну, ця валюта набагато бажаніша від традиційних грошових знаків. Не випадково ж нафтотрейдери пропонують селянам пальне в обмін на пшеницю у співвідношенні 1:5.