Торік вісім цукроварень Тернопільщини виробили рекордну за останнє десятиріччя кількість цукру — 237 тис. тонн. Але тішитися особливо нічим. Встановлена Кабміном мінімальна ціна на цукор до 1 вересня 2007го на рівні 2,85 грн./кг, в якій заклали і прибуток цукроварів, на початку року різко скотилася донизу. Оптові торговці стали продавати цукор по 2,10—2,20 грн./кг, тоді як собівартість його виробництва становила 2,50—2,60 грн.
Обвал ціни на цукор серйозно похитнув фінансове становище цукроварів. Вони ніяк не можуть розрахуватися зі здавальниками сировини: на цукрозаводах області нині залишається 40 тис. тонн готової продукції — на більш як 114 млн. гривень. Продати ці запаси зараз означало б завдати власному виробництву відчутних збитків. Тому вони покояться на заводських складах, чекаючи більш сприятливої цінової ситуації.
Але в тому-то й біда, що кошти, вкрай необхідні для проведення весняно-польових робіт, заморожені. Загальний борг товариства «Українська продовольча компанія», якій належать шість з восьми цукрозаводів області, за здані цукрові буряки і транспортні послуги перевищує 32 млн. гривень. Однак управляюча компанія не поспішає його ліквідовувати.
З іншого боку, не можуть трансформувати цукор у гроші сільгоспвиробники. Бо за його збут нижче встановленої мінімальної ціни їм загрожує штраф від податкових органів — у подвійному розмірі різниці між мінімальною та реалізаційною ціною. Тож кому закортить наражатися на небезпеку?
У стані невизначеності одразу опинилися і переробники, і сільгосппідприємства та індивідуальні господарства населення. Начальник головного управління агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації Андрій Хома не приховує, що керівники сільгосппідприємств переглядають плани посівів солодких коренів. «Потужні сільгосппідприємства, — прогнозує чиновник агрокомплексу в інтерв’ю місцевим журналістам, — відмовляються від намірів розширювати площі під цією культурою, хоча підготували масиви ще восени. Середні також зменшать гектари під буряками, а дрібні вдвічі скоротять посіви. Передбачається, що валовий збір буряків у 2007-му буде на 200 тис. тонн меншим, ніж торік». Загалом це означає, що заплановані посіви солодких коренів на 73 тис. гектарів — майже на рівні минулого року — мають шанс залишитися на папері.
Загрозлива ситуація у бурякоцукровій галузі держави підштовхнула депутатів Тернопільської обласної ради зібратися на позачергову сесію. Вони в пожежному порядку прийняли звернення до президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів. Депутати обурені позицією уряду, який у постанові від 21 лютого ц.р. вирішив переглянути умови пільгового кредитування сільгоспвиробників. Навіщо ж, запитували вони, було урізати компенсацію за користування коротко- та середньостроковими кредитами до облікової ставки Нацбанку (нині вона — 8,5% річних). Потрібно зберегти розмір відшкодувань на рівні діючих у 2006 році ставок: 10% — для короткострокових позичок і 14 відсотків — для довгострокових. Крім того, уряд обмежив доступ аграріїв до довших (від одного до трьох років) кредитів, запровадивши таку умову, як виробництво у попередній період сільгосппродукції на суму не менш як 1 млн. гривень. Це позбавить понад сто сільгосппідприємств області можливості вчасно розпочати посівну кампанію і, зокрема, цукрових буряків.
Місцеві депутати нагадали Кабмінові, що настав час погасити кругленьку суму — 15 млн. грн. — заборгованої компенсації за кредитами, взятими сільгосппідприємствами торік. А враховуючи скасовані в грудні минулого року результати закупівлі цукру на Аграрній біржі до державного продовольчого резерву, уряду запропоновано відновити торги і виділити для цього кошти Аграрному фонду.
Встановлення мінімальної ціни на буряк на рівні не нижче 195 грн. за тонну виглядало як доповнення до всіх пропозицій. А от як вартість сировини повинна узгоджуватися з мінімальною ціною на цукор і якою має бути ця ціна на сьогодні, про це депутати не додумалися заявити Києву.
Словом, цьогорічне бурякосіяння на Тернопіллі опинилося під загрозою. На сесії облради було подано тривожний сигнал: коли торік у першому кварталі цукрозаводи Тернопілля надали сільгоспвиробникам товарних кредитів на суму 49 млн. гривень, то нині вони до цієї роботи ще не приступали. Проте комплексного антикризового пакета заходів облрада не запропонувала.
Власну програму стабілізації ситуації на ринку цукру з обласної трибуни виголосив директор сільгосппідприємства «Весна» у селі Ангелівці Тернопільського району, голова постійної комісії з питань інвестицій, зовнішньоекономічної діяльності, малого та середнього бізнесу і регуляторної політики Тернопільської обласної ради Іван Крисак. У розмові з кореспондентом «ДТ» досвідчений аграрій детально окреслив перспективи розвитку бурякоцукрової галузі з урахуванням вимог вступу і членства України в СОТ і ЄС.
Співрозмовник переконаний, що «Комплексна програма реструктуризації і розвитку бурякоцукрової галузі на період до 2010 року», розроблена УНДІ цукрової промисловості, Інститутом цукрових буряків УААН та асоціацією «Укрцукор», не позбавлена реального змісту. Нею передбачається щорічне виробництво цукру в Україні до 4 млн. тонн уже з 2010 року, а частка виробництва цукрозаводів Тернопільщини має на той час досягти 320 тис. тонн на рік. Однак ця програма повинна бути тісно узгоджена з іншими, насамперед з програмою виробництва альтернативних, зокрема біологічних видів палива. Тоді вигоду від цього матиме не лише один бурякоцукровий комплекс, а й суміжні галузі.
Для збереження у 2007—2008 маркетинговому році стабільності на ринку цукру і мінімальної ціни, задекларованої у постанові Кабінету міністрів, а відтак — і роздрібної, держава повинна здійснити ряд послідовних кроків.
Насамперед слід заборонити цукровим заводам давальницькі та бартерні схеми переробки цукрових буряків. Підмогою можуть стати власні та кредитні кошти заводів. Останні мають бути гарантовані підприємствам ще на стадії одержання квоти. Є ще одне джерело — відтерміновані платежі за цукрові буряки сільгоспвиробникам. Ця обтяжлива форма розрахунків повинна надавати переваги при квотуванні виробництва цукрових буряків, але при цьому держава мала би гарантувати агроформуванням відсоток інфляції за час відтермінованих платежів і мінімальну винагороду за підтримку стабілізації ринку хоча б у розмірі 5% річних. Потрібно ще й розробити заохочувальні схеми авансових платежів за цукор для кондитерської та інших галузей.
Держава має «приборкати» вал виробленого цукру через запровадження механізму ліцензування оптової торгівлі цукром. Такими оптовими торговцями можуть бути тільки цукрові заводи. Зробивши це, уряд знатиме, що певні обсяги солодкого продукту не перебувають «у підпіллі» і їх не викинуть на ринок за ціною, нижче мінімально встановленої.
Не можна зволікати із визначенням квоти А (виробництво цукру для споживання на внутрішньому ринку) на поточний рік. Уряд мав би розподілити її між українськими цукроварнями з урахуванням результатів роботи за останні три-п’ять років. Малопродуктивним, неперспективним заводам треба дати можливість продати свою квоту більш потужним. Мінімальна ціна повинна бути не нижче 100 грн. за право продажу тонни цукру, щоб вони могли згортати виробництво поступово, забезпечивши соціальний захист своїх колективів. Процес ліквідації виробництва повинен бути виписаний в окремому законі, щоб він не набув стихійного характеру.
Обов’язково потрібно впроваджувати квотування виробництва цукрових буряків. Цей механізм має стимулювати і захищати малого та середнього виробника. Він не повинен орієнтуватися тільки на великі потужні агроформування. Саме дрібні і середні господарства здатні створити і розвинути конкурентне середовище і забезпечити продовольчу безпеку держави. Таким шляхом, наприклад, пішла Німеччина...
Декларувати мінімальну ціну на буряк та цукор на поточний рік урядові належить ще до січня майбутнього року. Однак остаточна ціна має встановлюватися на 1 вересня, за 10—15 днів до початку бурякозбирального сезону. На цей час можливо врахувати за період з січня по вересень динаміку зростання або спаду цін на пально-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, природний газ, мінеральні добрива та інші складові, які істотно впливають на ціну цукру і сировини.
Одне слово, перевиробництво цукру для держави має серйозніші наслідки, ніж недовиробництво. Без оптимальних механізмів регулювання бурякоцукровий «сигнал», що пролунав на початку нинішнього року, може потривожити (і не раз!) о будь-якій порі.