Адміністративна реформа в аграрній сфері доконечно розтрощить і без того крихкий хребет управлінської ланки. Позбавляючи самостійні сільськогосподарські служби юридичного статусу та майна, зганяючи їх у кілька «конюшень», керівництво МінАП прагне передусім сконцентрувати в одних руках земельний банк цих підрозділів і грошові потоки. Колишнього заступника аграрного міністра, очільника одного із таких мегаформувань, котрого і звідси недавно випровадили, неспроста позаочі так і кличуть - «касир».
Примусову реорганізацію пережили державні кінні заводи, більша частина яких опинилася під парасолькою дніпропетровської структури. Причому в чужі обійми потрапили навіть успішні підприємства, які зовсім не потребували стороннього менеджменту. Інтерес орендарів цілком зрозумілий, адже кожен кінний завод - це 2,5- 3 тис. га ріллі на правах постійного користування. Аналогічна ситуація і з науковими підприємствами Академії аграрних наук. Та оскільки їх земельні масиви більші, наглядають за ними вже «донецькі».
Схему «конгломерації», апробовану на згаданих підприємствах та «Укрспирті», МінАП сліпо перенесло на сортодослідні станції. Створивши нове державне підприємство і керуючи з асфальту, чиновники можуть остаточно знищити вітчизняну систему насінництва.
Наказ про реорганізацію 68 державних сортодослідних станцій став для їх керівників «подарунком» під новорічну ялинку. Готували його в Мінагропроді поспіхом - 30 грудня 2011 року, залишивши навіть у реєстраційній книзі порожній рядок під номером 807. Узагалі-то напередодні свят в аграрному середовищі відбуваються якісь метаморфози. То під Різдво частину Інституту ветеринарної медицини віддадуть конторі одного академіка, який буцімто винайшов вакцину проти раку. Не біда, що медичне світило «ріднило» із цією установою лише те, що у препараті використовували… сироватку із крові великої рогатої худоби. То під Новий рік починають відчужувати приміщення Академії аграрних наук у центрі Києва…
Електронну копію згаданого наказу, що не пройшов відповідної державної реєстрації, із печаткою міністерської бухгалтерії хутко розіслали на місця. Керівники мусили писати заяву на ім’я генерального директора ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу»: «Прошу прийняти мене тимчасово виконуючим обов’язки директора за сумісництвом…» І хоча аграрне відомство є органом управління у цій сфері, однак приймати одноосібне рішення про реорганізацію державної служби, не юстуючи наказу, не зовсім легітимно. Тим більше за Законом «Про охорону прав на сорти рослин» призначати керівників сортодослідних станцій може міністерство або, за його уповноваженням, Держсортослужба, досі не ліквідована.
Цими тонкощами знехтували, оскільки аграрні чиновники поспішали реалізувати основний пункт наказу: «Вжити заходів щодо переоформлення земельних ділянок в постійне користування ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», що знаходяться у користуванні державних сортодослідних станцій». А це сукупно понад 20 тис. га.
Зрозуміло, що від такої перспективи директори сортодослідних станцій були не в захваті. Передусім вони втрачали в статусі, бо у кращому разі їм могли запропонувати посаду начальника управління в іншій інспекції. Якщо у тарифній сітці зіскочити на кілька щаблів нижче, то у зарплаті це подвійний недобір. Відповідно втинали оклади і підлеглим. Відтак, понижені керівники за будь-якою дрібницею мусять рушати до Києва.
Районна влада, розуміючи, що з-під її опіки вислизає підприємство, хай не промислове, зате із чималим земельним посагом, і собі запручалася. А який голова райдержадміністрації, районної ради добровільно «подарує» ріллю невизначеній столичній структурі? Тому як до контрзаходу вдалися до розпаювання - «на вимогу трудового колективу сортодослідної станції…» Умовно, із 1000 га десятину залишають на виробничі потреби, а решту розподіляють між працівниками установи, яка створювалася з колгоспу і за всіма ознаками і дотепер схожа на нього. Тобто має право на розпаювання.
Принагідно допомогли і «реформатори», скасувавши у січні цього року загальнодержавне значення сортодослідних установ, що раніше не підлягали приватизації. Щоправда, не догледіли й у Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, сортостанції у складі єдиної ще Державної сортоінспекції залишилися. Проте ця невідповідність уже нікого не стримувала.
У директорів сортодослідних станцій був ще один привід саботувати міністерський наказ і не квапитися із написанням принизливої заяви. По-перше, державні реєстратори, щоби скасувати державну реєстрацію установи, вимагали від керівників нотаріально завірену копію наказу. Хто її міг надати? Мінагропрод, який зволікав, і Державна сортодослідна служба, яка сама перебувала у стані ліквідації і з цієї причини не могла займатися документообігом.
По-друге, Закону «Про охорону прав на сорти рослин», у якому передбачені «заклади експертизи» (сортодослідні станції), підзаконних актів, зокрема постанови уряду про платні послуги у сфері охорони прав на сорти рослин, що надають ті ж сортостанції, ніхто не скасовував. Тобто, виконуючи міністерський наказ, директори по суті порушують законодавство і наражаються на кримінальну відповідальність, про що їм прозоро натякнули правоохоронні органи. Щоби розв’язати цю дилему, керівники почали звертатися до судів.
Власне, таку плутанину вніс указ нинішнього президента про реорганізацію органів виконавчої влади. За ним сортодослідна служба ліквідовується і вливається до ветеринарно-фітосанітарної, хоча закони тлумачать протилежне. Цим самим Україна, підписавши Міжнародну конвенцію з охорони нових сортів рослин і будучи членом Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин, знехтувала взяті на себе міжнародні зобов’язання. За ними держава повинна мати окремий спеціальний компетентний орган, яким і була донедавна Держсортослужба.
Звісно, таких провалів можна було уникнути, якби в адміністрації президента ґрунтовно проштудіювали адміністративну реформу Кучми. Спершу він видав указ про її концепцію, наступний - що саме реорганізовувати. Було створено Національну комісію з напрацювання цієї концепції - колегіальний орган зі своєю печаткою, який ліквідували після того, як він виконав поставлене завдання. На жаль, порівняти тодішні і нинішні підходи до реформи в адміністрації не змогли, бо власноруч зачистили базу документів до 2005 року. На щастя, вона збереглася на урядовому порталі. Так от, те, що реорганізується нині, аж ніяк не відповідає досі чинній кучмівській концепції.
Як немає у сучасному «реформаторському» указі жодного слова про те, що Інститут експертизи сортів рослин і сортодослідні станції мусять існувати порізно, а останні - зганяти у стійло новоствореного державного підприємства без… матеріально-технічної бази. Щонайперше без землі - виробничого сортовипробувального майданчика.
Задум відібрати її народився у міністерстві по ходу п’єси. Якщо згадати наполеонівські плани ще одного вилупка нинішньої влади, аграрного монстра - Державної продовольчо-зернової компанії: концентрація мільйона гектарів ріллі, виробництво із подальшим експортом 10,5 млн. тонн зерна щороку, то чиновницька затія - елемент цієї схеми.
Чому «експропріюють» спершу землі державних підприємств? Та тому, що за ними ніхто не побиватиметься, не стане на захист із заступом чи вилами. Директора звільнили - і жодних проблем. Новим же орендарям доведуть до двору завдання: чого й скільки вирощувати на вилучених площах, щоби комерційні структури на кшталт «Хліб Інвестбуду» успішно перелопачували зібраний урожай за кордон із подальшим складуванням виручених коштів в офшорних «кошиках».
Хоча, за міністерським наказом, земельним банком сортодослідних станцій де-юре розпоряджається ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу». Воно кількісно набагато менше від побратима - Держсільгоспінспекції зі штатом у півтори тисячі чоловік (це ж яким розумом має бути наділений керівник, аби всім дати раду!), однак і йому треба десь отаборитися.
Місце дислокації вибрало міністерство - приміщення Науково-дослідного інституту цукрової промисловості. Це стало своєрідною відповіддю аграрних функціонерів на численні звернення працівників бурякоцукрової галузі захистити науковий центр від рейдерських «наїздів», відновити його життєдіяльність. Майже вісім років вчені протистоять чужим зазіханням прибрати до рук будівлю у серці столиці, а тут свої виживають! Очевидно, щоби зламати непоступливість колективу, МінАП і призначило директором інституту молодика без фахової освіти та будь-якого досвіду роботи у галузі. Тому клятьба керівництва МінАП з трибун і в публікаціях у любові до аграрної науки, як і запевнення піднести вітчизняне насінництво до світового рівня - справжнісіньке блюзнірство.
- Сортодослідні станції може спіткати доля насіннєвої інспекції. Остання займалася акредитацією насіннєвих господарств, контролювала імпорт насіння, перевіряла його схожість, виступала арбітражем при страхових випадках… Довжелезний перелік! І що? Усе Сірку під хвіст! Закон є, а визначеної ним насіннєвої служби - самостійної структури, нема. Її поглинула нинішня незаконна Держсільгоспінспекція.
Так само розчиниться в іншій організації і сортодослідна служба. Ми втратимо фахівців, селекційні напрацювання, власні сорти, наукові заклади, - розмірковує Богдан Андрющенко, експерт аграрного ринку. - Цей гіркий фінал можна було б якось умотивувати, якби Україна привселюдно відмовилася від власного насінництва. Хоча це і дико! Однак влада говорить про продовольчу безпеку. А як її забезпечиш на привізному насінні? Україна й сьогодні за багатьма культурами не злазить з імпортної насіннєвої голки - цукрові буряки, соя, кукурудза, соняшник… Якщо втратимо ще й власну зернову групу, то плани про амбітні 80-100 млн. тонн зерна можуть луснути через елементарну затримку партії-другої насіння на кордоні.
Ця залежність подібна до наркотичної. Нас підсаджують на імпортне насіння, а коли звикнемо й остаточно втратимо власну базу, українським аграріям нічого не залишиться, як тільки молитися, аби «дозу» підвезли вчасно.
Богдана доповнили фахівці з інформаційної компанії «ПроАгро». За моніторингом аналітиків, з початку 2011/12 маркетингового року аграрії імпортували 62,7 тис. тонн насіння кукурудзи і 15,2 тис. тонн соняшнику. Якщо порівнювати із відповідним періодом минулого сезону, то кукурудзи ввезли ледь не вдвічі більше, соняшнику - на 5 тис. тонн. Географія відправників розмаїта - США, Угорщина, Франція, Румунія, Чилі, Аргентина… У таких рекордних обсягах чужинське насіння ще не лягало в український чорнозем. 55% кукурудзи і 40% соняшнику припадають на сорти та гібриди зарубіжної селекції.
Розумію керівників сільгосппідприємств, котрі за рахунок високорентабельних технічних культур плекають надію залатати фінансові дірки, спричинені цьогорічною загибеллю озимих. Проте останнім часом на українському полі домінує «трійця» культур - соняшник, ріпак, кукурудза, яка зовсім не свята, оскільки порушує усталені сівозміни.
За оцінкою «ПроАгро», площа під кукурудзою порівняно з 2011 роком розширилася на чверть, на 6% приросли посіви соняшнику, переступивши усі гранично допустимі науково обґрунтовані пороги. Відповідно зріс попит на насіннєвий матеріал, переважно імпортний, оскільки внутрішнє виробництво не встигає за попитом ринку, зокрема, кукурудзи. Та й доморощеному насінню за якістю важко тягатися із закордонним.
Власне, засилля соняшнику на ланах стривожило Кабмін. Фахівці Держсільгоспінспекції виїхали у глибинку ревізувати посіви і виявляти порушників
сівозмін. Сподіваюся, рейдові бригади снують не приватними городами чи куцими гектарами дрібних фермерів, а просторами агрохолдингів. І не лічать виключно соняшникові головки, а комплексно оцінюють галузь рослинництва у кожному агроформуванні. Хто які сівозміни експлуатує, яким насінням частує ґрунт?
Отоді ми не тицятимемо пальцем у небо і не гадатимемо: генно-модифікована кукурудза в Україні окупувала половину площ чи третину? Так само, як і соя… До слова, культивувати незареєстровані ГМ-продукти категорично забороняє стаття 15 закону про біобезпеку. А із дозволених знаю лише одне трансгенне джерело: MON 40-3-2 - шрот із сої, стійкої до гербіциду раундап. Її зареєстрували в авральному порядку, на вимогу одного з колишніх міністрів, бо в Україну потрібно було терміново завезти два кораблі корму для… курочок.
Трансгенні поля теж починалися із насіння. Пригорща, мішок із часом розродилися мільйонами тонн. Чому ж про це і досі мовчать міністерські чиновники, відповідна інспекція? Бо, виявивши модифіковані конструкції, Україна, що ратифікувала угоду ТРІПС - про захист прав інтелектуальної власності, змушена буде платити розробникам чимале роялті. Питання: а що ж запропонує рідним аграріям видозмінена сортодослідна служба?
Я - за реформи. Але з фаховим підмурівком, вдумливі, виважені, а не спонтанні, скороспішні, на догоду жменьці земельних і фінансових «доярів». Нинішня ж ломка аграрного сектору чимось схожа на видалення гланд брутальним (неприродним) способом.