У 1990-х українське промислове птахівництво впало на крило і здохло у конвульсіях. Як і решта галузей АПК. Отоді на державу і насунувся продовольчий «льодовик» — чужоземні брикети бозна-чого у льдові. Після того, як він танув, у безформній масі вгадувалися курячі ніжки, стегенця, а то й просто обваловані каркаси — самі скелети, свинячий тримінг (обрізки). Частину їх реалізовувала всеїдна торгівля, а решта йшла на «глибоку» переробку: цим місивом наповнювали ковбаси, сосиски і сардельки. У ті часи вся Україна перебувала у продовольчій небезпеці.
Галузь відродили бізнесові структури. Держава й собі повернулася передом до цієї сфери, визнавши за можливе дотувати виробників курятини спершу 10 копійками за кілограм живої ваги, а нині — 50. Та от дива! Однією рукою уряд надає бюджетні преференції, а другою — відбирає набагато більше. Силові структури не в змозі перепинити шлях контрабанді, а також напівлегальному, «сірому» імпортові, що підтинає ніжки не лише вітчизняним свійським птахам.
Світ поволі оговтується від спалахів пташиного грипу, коров’ячого сказу, ящуру. Ліквідовуються торгові обмеження, встановлені свого часу через поширення цих захворювань, відновлюється довіра покупців до м’ясної продукції. Приміром, Рада США з експорту домашньої птиці та яєць (USAPEEC) витратила мільйон доларів на спеціальну освітню програму для споживачів, аби вони не гидували м’ясом бройлерів та індичок.
Після 20-відсоткового падіння повертаються на висхідні позиції світові ціни на м’ясо птиці. Схожа ситуація і з яловичиною. Її надлишкова пропозиція торік призвела до 16% падіння цін на свинину. Проте нинішній зрослий попит на зерно, швидше за все, вирівняє ситуацію.
За прогнозами ФАО, світове виробництво м’яса 2007 року становитиме 285 млн. тонн, світова торгівля ним — 22 млн. Власне, безпека продукції плюс ефективно вибудований зв’язок між виробниками та споживачами підштовхнуть до зростання загального обсягу споживання м’яса на душу населення на 2% — до 43 кг. На розвинені країни припаде 60% світового споживання — 85 кг на душу населення. Решта дістанеться країнам, що розвиваються, де споживання м’яса перетне 30-кілограмову межу.
Дякувати Богові, Україну, за великим рахунком, ці епізоотії оминули. Здавалося б, вітчизняне м’ясовиробництво мало розвиватися за урядовим сценарієм: поголів’ю — множитися, вповні забезпечуючи сировиною переробні підприємства. Проте така вже наша натура: не шкодять зовнішні чинники, придумуємо свої перечепи...
Україні впродовж тривалого періоду ніяк не вдається викорінити економічний «сказ» — контрабанду, напівлегальні схеми імпорту м’яса, від яких потерпають вітчизняні товаровиробники. Детально описана мною ситуація на ринку м’яса у матеріалах «СЕЗам, закрийся!» («ДТ», № 13 від 5 квітня 2003 р.), «Диверсанти» з групи 1-24» (ДТ, № 42 від 16 жовтня 2004 р.) і «Солом’яний бичок» (ДТ, № 45 від 6 листопада 2004 р.) відтоді мало змінилася. Точніше, імпортери її «генно-модифікували», і тепер вона цілком вписується у подвійні, а то й потрійні стандарти недолугих українських законів.
Тваринникам гріх за щось дорікнути. Попри труднощі, вони за чотири роки скоротили дефіцит м’яса на внутрішньому ринкові із півмільйона тонн до 150 тис. Але наприкінці минулого року збувати вирощене стало проблематично. Закупівельні ціни на тваринницьку продукцію знизилися на 11,2%, хоча на споживчому ринкові ціна м’яса похитнулася лише на 1,9%. Хто ж обікрав сільгосптоваровиробників?
Якби ті 150—200 тис. тонн «ненашого» м’яса ввозили прозоро, зі сплатою мита, всіх податків, та й було воно високої, а не сумнівної якості, жоден із вітчизняних виробників і слова б не зронив. Те м’ясо за ціною рівнялося б нашому, ще й імпортер мав би певний навар. Але торік в Україну «закинули» 230 тис. тонн, значну частину з яких — за нелегальними схемами.
Що передбачають умови роботи з давальницькою сировиною? Компанія ввозить її без сплати податку, переробляє на території України і готову продукцію обов’язково вивозить до країни походження сировини. Із 78 тис. тонн імпортованого 2006 року м’яса реекспортували лише 12 тис. Де поділася решта? Осіла на внутрішньому ринкові. «Пільгові» субпродукти переробили на заводах і в міні-цехах, відкритих свого часу колишніми губернаторами, на ковбасу, шинку, які розчинилися у торговельній мережі.
Оговталися від вимушеного анабіозу спеціальні економічні зони (СЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР), потяглися на прибутковий запах м’яса. Якщо в мислячих країнах підприємства, що працюють у таких зонах, мають пільги зі сплати податку на прибуток, то наші — на сировину. Торік вони імпортували 121,6 тис. тонн м’яса та субпродуктів, із яких майже 80 тис. — СЕЗ «Донецьк». Майже удвічі дешевших, ніж вітчизняні, але за ціною готової продукції — на рівних із нашою. А це — ті ж ковбаси, шинка, сосиски, сардельки і кісткове борошно. Якщо це так, то чому всюдисущий Антимонопольний комітет не проводить антидемпінгового розслідування щодо імпортерів?
Запитую наших керманичів: а чи їсте ви, ваші діти й онуки оці «шпикачки», «ракваре» та інші «делікатеси»? Президент із родиною, прем’єр і спікер із ріднею? Якщо ствердно киваєте головами, то я заздрю вашому волячому здоров’ю: торік Держспоживстандарт забракував і зняв із реалізації 59% із перевірених м’ясних товарів. Звідки береться некондиція?
А ви замість яловичини і свинини наповніть натуральну чи штучну оболонку пастою із розтертих у ротаційному подрібнювачі курячих каркасів, свинячої шкурки, вимені, 30—50% соєвого ізоляту, нівелюйте негативні властивості цих компонентів за допомогою фосфатів, емульгаторів, барвників, ароматизаторів і насамкінець «усе в одному пакеті» піддайте термообробці. Запевняю: вашу «варенку» за 25 гривень кілограм відриватимуть з руками. Хоча насправді розрахунок дуже простий: якщо за кілограм кабанчика у живій вазі правлять 9 грн., то такої ж ваги ковбаса має коштувати максимум 18—19 грн. Причому високоякісної, із натурального м’яса. От вам і вся «технологія»!
Детальніше торкнуся лише одного компонента — соєвого текстурату (очищеного рослинного білка). Щомісячна потреба м’ясопереробників у ньому — 400—500 тонн. Частина українських продуцентів соєвого білка не може довести природне походження вирощених на наших полях бобів, оскільки сільгосппідприємства не підтверджують урожай відповідними сертифікатами. Сировину доводиться завозити із Казахстану, де тамтешнє аграрне відомство гарантує її якість.
За неофіційними даними, в Україні майже третину соєвих площ засівають генно-модифікованим насінням. Хто офіційно скаже: яка частка «неорганічної» сої потрапляє у м’ясні вироби і який відсоток її міститься у ковбасному фарші? Якщо 30% — у ковбасі першого ґатунку, 40 і 50% — другого і третього, як пропонує екс-міністр Олександр Баранівський, розробник нового закону «Про м’ясо і м’ясопродукти», то ми далеко зайдемо. До слова, обмеження щодо вмісту білка у м’ясній продукції діють і нині. Проте чітко не прописано, якого саме — рослинного чи тваринного походження.
Між тим 31 травня ц.р. Верховна Рада, приймаючи пакет СОТівських законів, поквапом проголосувала і за закон про біобезпеку. Якщо вміст ГМО перевищує 0,9%, то використання генно-модифікованих компонентів вважають навмисним і підозрюють виробника у спробі одержати додатковий зиск. Так трактують у всьому світі. У деяких європейських країнах, і Росії зокрема, цей показник ще нижчий — 0,5%. Україна ні на кого не рівняється, тому не передбачає обмежень на використання ГМО при виробництві продуктів харчування.
Деякі чільники переконують, що жодних заборонних заходів щодо ввезення м’яса Україна запровадити не може. Бо це — інвестиції, порушення норм міжнародної торгівлі, п’яте, десяте і, нарешті, двадцяте — народ треба нагодувати дешевим м’ясом. Але нехай ці достойники покажуть гастроном, де за низькими цінами продають цей харч і похідні з нього?
Звертаюся до них із суто арифметичними викладками. У результаті відновлення митних і податкових пільг окремим імпортерам бюджет недоотримав торік близько 1,3 млрд. грн. Пригадаймо, як урядовці із депутатами чубилися за кожну копійку на розвиток тваринництва у бюджеті-07. І що отримали сільгосптоваровиробники? На сьогодні — половину із згадуваних 1,3 млрд. грн., що втратила держава. Скотарі, свинарі і птахівники — всі вкупі. На чимале поголів’я — 6,2 млн. голів великої рогатої худоби, 8 млн. свиней і 160 млн. курей. А от компанія «Відродження» із СЕЗ «Донецьк» за минулий рік дістала 900 млн. грн. пільг по сплаті ПДВ і мита. Одна! Чи пропорційні зазначені суми?
До всього, Кабмін змушений був прийняти постанову щодо внесення змін до пункту 22 Порядку використання 2007 року коштів, передбачених у державному бюджеті на розвиток тваринництва. У ній урядовці зняли цілий ряд обмежень на одержання спеціальних дотацій за поголів’я корів м’ясного напрямку. З’ясувалося, що вимоги до продуктивності не можуть виконати 340 господарств із 591. І їм пішли назустріч: скасували показники по приплоду телят, обмеження мінімальної кількості поголів’я корів.
Бюджетні кошти надходили до сільгосптоваровиробників не зі швидкістю літерного. Приміром, птахівники лише недавно одержали борг за останній квартал 2006 року. Та не на повороткість держави у виплаті дотаційних сум скаржаться продуценти м’яса, а на бездіяльність в обстоюванні їх інтересів на рідному внутрішньому ринкові. Останній навіть не захистило запроваджене торік ліцензування імпорту яловичини, свинини, а з нинішнього — ще й пташиного м’яса, м’ясних субпродуктів і сала.
Із чим увійшли українські товаровиробники у 2007-й? Начеб і не голіруч — затоварені власною продукцією. Та втіхи від того посагу мало. З початку року різко зросли ціни на основні види фуражних культур і, відповідно, готові комбікорми (на 40—50%), енергоносії (вартість газу з 1 січня поточного року підскочила на 40%). А оскільки у структурі виробництва м’яса ці дві складові становлять майже 80%, то, самі розумієте, крива рентабельності стрімко пішла вниз. Водночас порівняно з аналогічним періодом минулого року закупівельні ціни на велику рогату худобу, свиней та птицю знизилися на 15—20%. Треба зважити і на те, що через чиновницьку дурість Україна втратила торгове місце на російському ринкові, що й призвело до скорочення наполовину експорту м’ясопродуктів.
Птахокомплекси — вертикально інтегровані холдинги із замкнутим циклом виробництва, від вирощування кормових культур до дистрибуції м’яса бройлерів — ще трималися під ударами так званих об’єктивних чинників. І ностальгічно згадували 2005 рік — чи не найкращий для птахівництва, коли рентабельність у лідерів галузі доходила до 45%. А от продуценти свинини і яловичини під тиском цього тягаря просто засапалися.
Почали шукати причини карколомної мінливості на м’ясному ринкові. Власне, для фахівців вони лежали на поверхні: значне зростання обсягів ввезення м’ясопродуктів низької якості за демпінговими цінами. Лише за січень-лютий поставки м’яса та субпродуктів за давальницькими схемами зросли на 71%. За цей період бізнесові структури імпортували 29 тис. тонн, із яких 14 тис. – на пільгових умовах, а 13 тис. тонн – на давальницьких.
Апелювання вітчизняних сільгосптоваровиробників до президента, уряду увінчалося постановою Кабінету міністрів від 13 квітня №619 «Про тимчасову заборону ввезення окремих видів давальницької сировини на митну територію України». У ній мовилося, що відповідно до статті 2 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» Кабінет міністрів постановляє: 1. Заборонити ввезення до 1 вересня 2007 року на митну територію України товарів групи 02 згідно з УКТЗЕД як давальницької сировини. 2. Дія цієї постанови не поширюється на товари групи 02 згідно з УКТЗЕД, ввезені до набрання нею чинності як давальницька сировина. 3. Ця постанова набирає чинності з дня опублікування.
Варіант постанови у редакції Міністерства аграрної політики був жорсткішим і забороняв «давалку» аж до кінця року. Однак уряд «пом’якшив» цей термін, розраховуючи, що за п’ять місяців Верховна Рада все-таки спроможеться внести зміни до Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», необхідні для захисту вітчизняних виробників м’яса.
Але зазначеній постанові не судилося стати грозою для юридично підкованих імпортерів. Власне, а чому дивуватися?! Якщо суди першої інстанції реальні укази президента перетворюють на віртуальні, то постанова з трьох пунктів для Господарського суду м. Києва — то легенька розминка. За клопотанням ТОВ «Черкаська продовольча компанія» — одного з найбільших імпортерів м’яса та харчових нутрощів за давальницькими операціями — суд призупинив дію пунктів 1 і 3 урядового документа №619. А Соснівський районний суд м.Черкас зобов’язав митницю пропустити товар, власником якого є згадувана структура.
Уже без втручання Феміди Державна податкова інспекція продовжила для черкащан термін погашення векселів на суму 46 млн. дол. І в такий же спосіб «простимулювала» іншу продовольчу компанію — «Дніпровську» — на 5,5 млн. дол.
За даними Державної митної служби України, за перше півріччя нинішнього року завезли 110 тис. тонн м’яса та м’ясопродуктів, що майже на 40% більше, ніж за відповідний період 2006 року. Із цього обсягу «чистий» імпорт становить (вдумайтеся!) лише 4%. На СЕЗи і ТПРи припадає 57%, решта — на давальницькі операції.
Попри те, що чинним законодавством 2007 року призупинено пільги по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість на групу товарів 1—24, що прямують до СЕЗів та ТПРів, суди «імпортували» сюди 63 тис. тонн м’яса та субпродуктів. Більш як половину цього обсягу одкраяло одне підприємство — ТОВ «Відродження», хоча його потужності спроможні переробити 20—25% продукції, що ввозиться.
Через неправомірне використання пільг з оподаткування бюджет України недоотримав близько півмільярда гривень податків і митних платежів.
Поділяю розпач Бориса Даниліва, директора одного з найбільших в Україні агропромислових комплексів «Слобожанський» на Харківщині:
— Жах! Торік наше підприємство утримувало 101 тис. свиней. Реалізували 125 тис. кондиційного поголів’я. Наразі утримуємо 60 тис. свиней. Порожні свинарники — люди без роботи! Вже 300 працівників комбінату опинилися на біржі праці. Ще торік планували у 2008 році подвоїти виробництво свинини, освоїли понад 80 млн. грн. інвестицій. Сьогодні ж подумую не про зростання, а як вижити, не загубити тваринницьку галузь, якою славився «Слобожанський». Ледве вдається збувати продукцію за згубною для себе ціною — 6 грн., бо «імпортери» продають майже удвічі дешевше. А все через надмірне, безперешкодне ввезення низькопробної латиноамериканської мороженої продукції, яка збиває ціни на внутрішньому ринкові.
Безпорадним виглядає і Василь Петринюк, Герой України, заступник голови Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств, чий статус дає змогу напряму розмовляти з прем’єром. Ну то й що? Говорив! А результат?
— Ще гірший, аніж був… Це — свідома, а в окремих випадках — і кримінальна бездіяльність. У нас же стільки контролюючих служб! Палець об палець ніхто не вдарить! Зате процвітає інше. Під час жнив перекидали комбайни з одного регіону в інший. Так от, водій трейлера тиждень оформляв документи на переїзд. Із рідних Новоставців Теофіпольського району на Хмельниччині до Одеси (750 км) їхав дві доби. Дорогою туди даішники його зупиняли 17 разів, а назад, із комбайном на причепі, — 36! І кожен із смугастою палицею, навіть не питаючи документів, товкмачив одне й те саме: «стольник» — і поїдеш! Ні — ночуватимеш на штрафмайданчику.
У Новоставцях до Нового року у кожному дворі кувікало до десяти кабанчиків. Люди за поли мене хапали: «Андрійовичу! Випиши поросятко!» Торік односельцям за півроку продав 2700 кабанчиків. А нині — усього-на-всього 300. Не ходять і не просять: невигідно…
Тим більше, марно розраховувати на «селянський» резерв за теперішньої цінової політики на зерно нового врожаю. Непомірне подорожчання фуражу призведе до різкого підвищення собівартості тваринницької продукції і зниження її конкурентоспроможності. Якщо тонна зерна коштуватиме тисячу гривень, то мінімально допустима ціна тонни свинини у живій вазі становитиме майже 14 тис. грн. Нинішня ж не перевищує і половини зазначеної суми.
Тромбоз на м’ясному ринку утворився не сьогодні і не вчора. Затяжне запалення вразило основні артерії, спровокувало варикозні петлі, вузли, в яких «застоялася» кров. До повного блокування рятівного просвіту залишилося зовсім нічого…