UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЕКСПРОПРІАЦІЯ З КОЛГОСПНИМ ПРИСМАКОМ

Українська історія ХХ століття вже знає насильне вилучення землі, назване вченим і безжальним словом «колективізація»...

Автор: Роман Якель

Українська історія ХХ століття вже знає насильне вилучення землі, назване вченим і безжальним словом «колективізація». Підігнати законодавство під горезвісну акцію виявилося справою суто формальною. У галицьких селах Тернопільщини досі оригінально жартують: хочеш пограбувати хлопа — грабуй, а не знаєш, як це зробити, — пиши закон. До якого продовольчого достатку привела в середині минулого століття боротьба з господарями, довго говорити не варто.

На десятому році незалежності проект нового Земельного кодексу (стаття 5) передбачає, що громадяни та недержавні юридичні особи, які мають земельні ділянки у постійному користуванні, повинні до 1 січня 2004 року переоформити документи на їх оренду. Якщо розкласти по поличках, то це означає: землі, надані селянським (фермерським) господарствам у довічне спадкове володіння та постійне користування упродовж 1991—2000 років, передаються місцевим радам. А ті оформляють договори оренди — певна річ, із тими суб’єктами господарювання, з якими вважають за потрібне.

Голова Тернопільського обласного об’єднання Асоціації фермерів України Василь Жовтюк переконаний, що фермерам загрожує не що інше, як підфарбований варіант націоналізації землі, а простіше — чергове пограбування з боку держави. Адже в масштабах України державні акти на право приватної власності на землю оформили трохи більше 6 відсотків загальної кількості господарів. Решта мають ділянки в постійному користуванні, що дозволено законом «Про селянське (фермерське) господарство» та чинним Земельним кодексом.

— Багато моїх колег, — каже пан Василь, — вже майже десять років господарюють на землі, віддали їй здоров’я, працю, вклали у власну справу не одну тисячу гривень і мають державні акти на право довічного спадкового володіння та постійного користування. Це доконаний факт. На початок 2001 року в області налічувалося понад 600 таких господарств, де працюють майже 3 тис. громадян…

Фермер Петро Семеха та члени його родини із села Острів Тернопільського району мають в постійному користуванні 50 гектарів ріллі (люди також доручили йому 350 гектарів паїв). За свої гроші господар спорудив тік, зерносховище, придбав трактори, комбайни… «Мені прямо кажуть: віддай напрацьоване і йди шукати іншого хліба. Я з України нікуди виїжджати не збирався, — запевняє фермер, — хотів примножувати її національне багатство і нормально утримувати сім’ю. Але тепер мене змушують думати інакше»…

Асоціація фермерів та приватних землевласників України у зверненні до Верховної Ради наголошує, що прийняття Земельного кодексу в запропонованій редакції «погіршить чинне законодавство України щодо надання земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств, підірве і без того хитку довіру селян та інвесторів до стабільності законодавчих норм в нашій державі, ускладнить становлення та розвиток приватних господарств. Це буде крок назад в реалізації фермерського руху, врешті, аграрної політики України загалом». АФУ висунула чітку і єдину пропозицію: записати у Земельному кодексі право безоплатної передачі у приватну власність головам фермерських господарств земельних ділянок, наданих їм у 1991—2000 роках у довічне спадкове володіння та постійне користування. Та чи прислухаються до голосу фермерів парламентарі і насамперед комітет із земельних відносин та аграрної політики, де переважають представники старої номенклатури? А саме вони мали б вести перед у проведенні аграрної реформи.

Щоб відстояти свої права, фермери збираються пікетувати Верховну Раду з вимогою закріпити в новому Земельному кодексі інститут постійного користування земельними ділянками вже існуючих фермерських господарств та безоплатно передати їм у приватну власність ділянки в межах 50 гектарів ріллі та 100 гектарів усіх сільгоспугідь.

Якщо більшість депутатів усе-таки наважаться забрати документально оформлену землю у фермерів, то стане, мабуть, остаточно зрозуміло, в чиїх інтересах проводиться аграрна реформа по-українськи. Чи, бува, не диригують нею вчорашні голови колгоспів, які в один чудовий момент пересіли у крісла директорів приватних сільгосппідприємств і хочуть позбутися конкурентів в особі фермерів? А бажання агарного лобі у Верховній Раді наповнити місцеві бюджети орендною платою від використання землі фермерами — не більше ніж ширма.

Уявімо, що експропріація все-таки відбулася. Вести фермерське господарство чи навіть закріплювати у приватну власність земельний пай у майбутньому зголоситься хіба що останній дурень, який не зрозумів мінливих правил гри: нині земля є, завтра вона — фата моргана. А може, так і задумано? Хай квітує один зреформований колгосп: голові — добре, владі — добре, годівниця — одна на всіх, «ми за нее ценой не постоим»…