Її не кличуть - вона сама приходить. Не якоюсь там старчихою з торбою при боці, а вривається гангстершою: ніхто не знає, коли і де вона на нас нападе.
Ця бестія не милує ні бідних, ні багатих, ні тих, у кого в оборі кувікає одне порося, ні власників 108-тисячних свинокомплексів. Завиграшки викошує двори, села і райони.
Є чума з політичною окраскою: коричнева, червона… А ця - безбарвна, утім, не менш зловредна. Звуть її африканською чумою свиней, по-ветеринарному - хворобою Монтгомері, пестливо -"африканкою", у вигляді абревіатури - АЧС. Україну вона тероризує без передиху з 2014 р. Поодинокі набіги переросли у постійні, і наразі пошесть зрешетила майже всю мапу України. Незайманий допоки острівець - Львівська область.
Єдине втішання - вірус не бере людину: нас косять інші болячки. Але й ті, хто вціліє, може призабути смак автентичного національного продукту - сала, а з ним і свинини. Бо "африканка" і свинарство на одній території несумісні! Якщо не протистояти їй усім миром, країна набуде статусу "вільної" від сально-м'ясної галузі. До цього йде… І біда не лише у відсутності вакцини.
Свиняча зараза тицьнула владу з відповідними інституційними органами носом у те місце, в якому опинилася власне біобезпека держави. У те, звідки іноді руки ростуть… Тоді як у розвинених країнах біобезпека за значущістю поступається лише воєнній доктрині. Владний топ-менеджмент України на третьому році підготовки до рішучих реформ ніяк не зважиться: запровадити проти АЧС АТО, оголосити війну чи так минеться?
Безвізовий вірус
Коли бабахнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС, і радіоактивна хмара накрила Європу, то там, кажуть, ураз популярною стала пісня "Повій, вітре, на Вкраїну…". АЧС не надуло вітром.
Із часу першої фіксації 1903-го у Кенії вона довго товклася у цьому ареалі. А з 1957-го уплав дісталася Європи і спершу напакостила у Португалії та Іспанії, перетворивши їх на ендемічні зони - місця постійної присутності інфекційного захворювання - на довгих 35 років. Услід за ними "спалахнули" Франція, Італія, Мальта, Куба, Домініканська Республіка, Бразилія, Гаїті… В одних первинними джерелами вогнищ АЧС стали імпортовані живі свині, у других - завезені м'ясопродукти, у третіх - нестерилізовані харчові відходи із зайшлих суден у портах. У багатьох країнах чума повністю зачистила території від свинопоголів'я.
Свій переможний марш пострадянськими просторами екзотична болячка почала у 2007 р. із Грузії, вирішивши проекзаменувати тамтешню ветеринарну службу. Детонатором спалаху став порт Поті, де недбало утилізували недоїдки з іноземних суден, що перевозили заражену свинину. До харчових звалищ мали доступ свійські свині, які на Кавказі традиційно випасаються вільно. І пішло-поїхало…
Ветеринари проґавили власне момент проникнення вірусу і лише через три місяці уперше зафіксували хворобу. На початку червня її наявність підтвердила референтна лабораторія Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) у британському містечку Пирбрайт.
Несвоєчасна ідентифікація вірусу та запізніла реакція влади дали можливість епідемії інфікувати всю територію Грузії. Ще один прорахунок: знищували лише клінічно хворих тварин, тоді як умовно здорові, але вже інкубовані особини продовжували поширювати збудника. За рік суворих карантинних заходів, проведеної дезінфекції Грузія приборкала АЧС, втративши при цьому 80% із більш як півмільйонного поголів'я свиней. Ефективність дій і безпечність території підтвердило і МЕБ.
Однак частина уражених чумою диких кабанів без віз перетнула кордони Вірменії та Азербайджану, спопеливши у них майже половину свійського стада. Звідти чотириногі бацилоносії сунули далі, у Росію. Саме у розпал російсько-грузинської війни у Південній Осетії та Абхазії. На тлі цього протистояння Геннадій Онищенко, керівник Росспоживнагляду, головний санлікар РФ, звинуватив Грузію у спланованій біодиверсії заради підриву російської економіки. Щось торочив про тбіліський громадський Центр охорони здоров'я імені Річарда Лугара, у лабораторіях якого американці буцімто потайки продукують особливо небезпечні інфекції. Хоча центр офіційно відкрили лише 2011-го…
Геннадій Онищенко не зліз із грузинського сліду навіть при другій хвилі епідемії АЧС, яка накрила Росію у травні 2011 р. Між тим у Грузії після 2008 р. не було зафіксовано жодного випадку зараження "африканкою". Цього разу вірус стартував із південного федерального округу і зі швидкістю 300–350 кілометрів на рік підминав під себе краї та області, у тому числі Московську із Ленінградською, вийшовши на північний кордон - Мурманськ. "Африканка" окупувала майже всю європейську частину РФ. А 24 березня 2017 р. АЧС умертвила 40 свиней в особистому підсобному господарстві аж в Іркутській області плюс ще тисяча знищених у карантинній зоні. Де центр, а де Сибір: навіть у цьому Росія непередбачувана…
"Широка страна моя родная…"
Якщо у 2011 р. у РФ було зафіксовано 62 випадки хвороби Монтгомері (14 - серед диких кабанів, 39 - свійських свиней, 9 інфікованих об'єктів), то 2012-го - уже 121 (відповідно 45, 61 і 15), 2013-го - 199 (78, 115 і 6), деякий спад у 2014-му - 77 спалахів, а далі знову стрімкий злет. Минулий рік видався траурно-рекордним на падіж свиней - 298 випадків (серед популяції свійських - 222 і лише 76 - у диких). Загалом збитки сільського господарства від "африканки" сягають 5 млрд рублів, побічні втрати - 30 млрд, загальноросійське свинопоголів'я поріділо майже на 2 млн тварин. Це - удар у пахвину галузі.
Звісно, легше списати епідемію на вепрів-диверсантів, аніж визнати власну безпорадність перед епізоотичним викликом, професійне дилетантство. А промахи були, і доволі серйозні, аж до протизаконних дій влади. Власне, дошкуляли не стільки дикі кабани, скільки нехтування елементарними ветеринарно-санітарними застереженнями як керівниками і персоналом свинарських комплексів, так і особистими підсобними господарствами. Передусім це вільний випас свиней, відсутність належного обліку поголів'я, контролю за станом здоров'я тварин та їх переміщенням, запізніла діагностика хвороби, а відтак, і ліквідація вогнищ АЧС, зумисне приховування осередків епідемії…
Виявляється, не обов'язково огульно відстрілювати популяцію диких кабанів. Річ у тому, що вірус розвивається протягом короткого часу - 10–12 годин. І хворий кабан просто відлежується цей період до своєї кончини. Під час ловів вепри розбігаються і цим самим розширюють ареал епідемії. Тому депопуляція - не панацея.
Ефективніший вихід: забезпечити роботу свинарських комплексів за закритим типом (безвигульне утримання свиней, убезпечення від контакту з іншими тваринами, собаками, котами), обладнати їх постійно діючими дезбар'єрами, не допускати на територію сторонніх осіб, не згодовувати свиням харчові відходи, заборонити їх реалізацію населенню з їдалень, ресторанів і т.ін., термічно знезаражувати фураж і відходи борошномельної промисловості із неблагополучних на АЧС територій, регулярно проводити дезінфекцію приміщень, автотранспорту, здійснювати подвірний забій свиней під наглядом держветслужби з обов'язковим попереднім обстеженням тварин і термометрією, а то й узагалі на спеціалізованих бойнях…
Власне, переносником вірусу може бути будь-що: гній, вода, підстилка, одяг і взуття обслуговуючого персоналу, всі частини інфікованої туші аж до кісток, щетини і ратиць, кліщі.
Чи дотримували росіяни ветеринарно-санітарних і карантинних правил, за порушення яких передбачається відповідальність? Попри застороги у численних, починаючи із 2008 р., постановах, інструкціях, наказах, пам'ятках, легковажили не лише власники особистих підсобних господарств, фермери, а й менеджмент індустріальних свиновідгодівельних комплексів.
Першою постраждала ростовська "Руська свинина" - підприємство із компартментом IV (найвищим зоосанітарним статусом), втративши у 2010 р. 14,5 тис. свиней. Услід за нею - краснодарські комплекс "Індустріальний" (30 тис.) і племзавод "Росія" (6,5 тис.), кубанський "Більшовик" (7 тис.). Групу "Черкізово", яка входить до трійки лідерів із виробництва свинини у Росії, "африканка" накрила двічі: наприкінці 2014-го і торік. Загалом довелося знищити 65 тис. свиней.
Масштабним за наслідками став спалах АЧС у племгоспі "Лазаревське" Тульської області, яке на 70% забезпечувало свининою потреби регіону. 60-тисячне поголів'я спалювали цілий місяць, 300 працівників втратили роботу… Але локальними збитками не обійшлося. Зараза встигла розповзтися з інфікованою продукцією "Лазаревського" - живими свинями, напівфабрикатами і готовими ковбасами - у Москву, Орел, Калугу, Брянськ. Частину торговельні мережі встигли реалізувати, залишки вилучили. Помилки одні і ті ж: нехтування правилами біобезпеки.
Минулий рік уповні продемонстрував безсистемність у боротьбі з АЧС на державному рівні, відсутність належного контролю з боку регіональних ветеринарних служб. "Кубанський бекон" втратив 52 тис. свиней, воронезький холдинг "Агроеко" - 44 тис., краснодарська компанія "Дан Куб" - 31,8 тис. свиней… Великі гравці свинячого бізнесу змушені витрачатися на непроникність своїх територій, забороняти співробітникам утримувати на домашніх подвір'ях свиней як фактор ризику і навіть звітувати про поїздки до родичів, що розводять їх.
Компенсаторами для працівників слугують щомісячні порції свинини за рахунок підприємства або ж надані бички на відгодівлю із сіном за зниженими цінами. Доходить до крайнощів: замість свиней селянам радять розвивати альтернативне тваринництво - вирощувати гусей, качок, індичок і… кроликів. Останні, мовляв, більш плодовиті, ніж свині.
Спалахи АЧС на великих підприємствах - це нокдаун для галузі. Бо карантин порушує звичний товарообіг, навіть після перемоги над епізоотією відновити сталий ритм виробництва можна лише через рік. Зрозуміло, губернатори, дбаючи про економічні показники регіону, леліють великий бізнес. Маючи поверхове уявлення про АЧС, очільники областей на підставі власних указів оголошують карантин, займаючись по суті самодіяльністю. І хоча із знищених у 2016 р. 250 тис. свиней лише 6 тис. були прописані в особистих підсобних господарствах, а решта - на промислових гігантах, крайніми зробили селян. Оскільки їхні хліви за класифікатором належать до найнижчого рівня компартменту, то свиней знищують без розмов.
У такий спосіб зачистили особисті підсобні господарства Краснодарського краю. У Білгородській області за короткий період чисельність поголів'я в індивідуальному секторі із 60 тис. звели до нуля. Нижегородський губернатор звелів замість узаконеного 20-кілометрового радіуса від епіцентру спалаху АЧС розширити межі першої загрозливої зони аж до… адміністративних кордонів регіону. Тобто боротьбу з епідемією акцентували на тотальному знищенні свиней у приватному секторі.
Свиноцид у Воронезькій області пов'язують із лобіюванням губернатором Олексієм Гордєєвим, котрий до цього десять років очолював Міністерство сільського господарства Росії, бізнес-планів сина Микити. Фарватер для компанії "Агроеко" із виробничими потужностями до 100 тис. т свинини на рік розчистили за рахунок фермерів і дрібних власників навіть без оголошення карантину і підозри на чуму.
З іншого боку, регіональна влада розуміє, що жити з хворобою навіть вигідно. І що ширший її ареал, то більше коштів виділяють із федерального бюджету на її ліквідацію, з яких можна поживитися і собі. Лише торік на ці заходи було спрямовано 844 млн руб. - на 300 млн більше від запланованого. Але від них АЧС не стало гірше.
У судах до скарг на сумнівні губернаторські укази долучаються і нарікання на антигуманні дії карантинних загонів. У селах їх називають "швондєрами": бригади рискають по дворах, без будь-яких аналізів витаскують свиней, забивають молотками, стягують на купи і підпалюють. Частина оглушених оживає, вибирається з братської могили й, підсмалена, із вереском гасає вулицями, страшачи дорослих і дітей. Інквізитори, аби полегшити свою участь, змушують власників самостійно вирізати живність до їхнього приїзду. Але "добровільне" знищення поголів'я та ще й власноруч автоматично позбавляє господарів права на компенсацію.
Свинячі аутодафе у російській глибинці ніяким боком не вписуються у вимоги стемпінг-аут, який передбачає безкровний забій тварин шляхом введення ін'єкції з допомогою шприца-автомата, кремації й утилізації, знезараження приміщень. Зате така "партизанщина" прискорює сплановане владою зниження неконтрольованого виробництва свинини у підсобних господарствах населення. Їхня частка загалом у РФ із 70–75% у 2005 р. змаліла до майже 10.
Однак тотальна війна "індустріальних" свиней проти "домашніх" ще не означає повної капітуляції АЧС. Російська ветслужба більше схожа на "пожежників", які тільки те й роблять, що гасять спалахи "африканки", яка набула ознак дифузійного поширення.
На відміну від Росії, територія Білорусі у сенсі епізоотичної чистоти - цнота. Офіційно тут зареєстровано лише два осередки хвороби Монтгомері: у селі Чапунь Ів'євського району Гродненської області і на свиновідгодівельному комплексі "Лучеса" у Вітебському районі. Утім, насправді ситуація із АЧС зовсім не безхмарна. Часто без офіційних розпоряджень свинячі зондеркоманди вилучають по селах тварин, компенсації за яких не покривають навіть витрат на утримання. Спалахи переважно локалізують військові частини під виглядом навчань.
За постановою уряду Білорусі обмеження поширюються на територію всієї країни. Приміром, селянським господарствам і фізичним особам забороняється утримувати свиней у радіусі не менш як 5 км від промислових комплексів. Їх у республіці функціонує 105. Тобто на чималій території на подвір'ях не кувікатимуть свині. Проте навіть у тих, хто опиниться поза п'ятикілометровою зоною, немає гарантій, що обмеження не вдарять і по них. Ба більше! Науково-практичний центр Національної академії наук з тваринництва носиться з ідеєю переконати населення на рік-півтора утриматися від розведення свиней. Розглядають і крайній варіант: повна заборона!
Запитаєте: навіщо так деталізую ситуацію з "африканкою" у недружелюбній до нас Росії? Кому цікаві білоруські подробиці? По-перше, для розуміння того, з якими "хворобливими" сусідками межує Україна. Перебуваючи в заразних обіймах, рано чи пізно одна з них у будь-який момент могла підкласти нам свиню. І це сталося у 2012 р. По-друге, сукупність проблем, недоліків, перегинів у боротьбі з епізоотією свиней у Росії та Білорусі - це як список з ікони. Ідентичні вони і для України, з поправкою на національні особливості. А для всіх - це виклик біобезпеці, аграрній економіці, ветеринарній службі.
Підклади свиню сусіду…
Перший спалах африканської чуми свиней у незалежній Україні зафіксували 31 липня 2012 р. На відпочинок до Комишуватки Приморського району Запорізької області власним легковиком прибула компанія росіян. Зазвичай у розпал курортного сезону, окрім перевірок на кордоні, діяли додаткові пости карантинної міліції. Але за такого напливу туристів стався той одиничний випадок, коли росіяни на колесах потай провезли шматок інфікованого сала. У санаторії чи шкурка, чи рештки його потрапили в об'їдки, останні згодували свиням і - маємо клопіт!
Хворобу виявили у приватному секторі. Одразу відібрали проби на аналіз в регіональну лабораторію та столичний Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. Діагноз АЧС підтвердився менш як за півдоби. В авральному порядку зібралися члени державних надзвичайних протиепізоотичних комісій при Приморській райдержадміністрації та Запорізькій облдержадміністрації. Вони розробили план заходів щодо ліквідації та локалізації спалаху інфекції, визначили межі епізоотичного осередку. Перша загрозлива зона - у радіусі 10 км, друга охопила територію глибиною до 150 км від епізоотичного осередку.
Миттєво перекрили автошляхи. Працівники карантинної міліції ретельно оглядали багаж водіїв і пасажирів усіх транспортних засобів, чи не провозять м'ясо, сало. Свиноферми перевели на закритий режим роботи, обмежили контакт поголів'я зі свійськими тваринами - собаками, котами, на великих комплексах запровадили обов'язкове переодягання, вимушену дезінфекцію.
У Комишуватці ветеринарні працівники провели стемпінг-аут 208 голів свиней, дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію. За знищене поголів'я населенню оперативно виплатили з держбюджету компенсацію у розмірі 277 тис. грн. А загалом на ліквідацію витратили 2,2 млн грн. Від постановки діагнозу і до спалення напалмом свиней у траншеї півтора метри завглибшки не минуло й доби.
Слідом обстежили майже 150 тис. селянських обійсть, оглянули 244 тис. голів свиней і констатували: тварини клінічно здорові. Наприкінці грудня 2012 р. після закінчення комплексу оздоровчих і профілактичних заходів у с. Комишуватка та обох загрозливих зонах зняли карантин з неблагополучного пункту, а також скасували обмеження щодо торгівлі свининою й іншими продуктами свинарства на ринках у другій загрозливій зоні (150 км).
Керівництво української ветслужби оперативно поінформувало про надзвичайну подію колег із Росії та Білорусі, детально розповіло про вжиті заходи. І сусіди не поставили заслону нашій свинині, за винятком проблемної Запорізької області.
Якщо бігло оцінювати дії гілок виконавчої влади усіх ранжирів, то ніяких причіпок. Справді: професійно, оперативно… Однак не всі керівники на різних щаблях розуміли, із чим ми зіткнулися, по суті, вперше, на який епізоотичний реактор перетворилася Комишуватка, і щоб його приборкати, бюджету сільради замало. До "гальмівних" кадрів (і не лише у конкретному випадкові) ще повернуся.
Отож 2012-й в Україні вважають роком хрещення "африканкою". Хоча заради історичної достовірності перший спалах в Україні (і в колишньому Союзі) стався у лютому 1977 р. в Одеській області. Ще живі безпосередні учасники ліквідації та свідки, розповіді яких після стількох років засекречення відтворюють перебіг тогочасних подій. Схожі на детективну історію.
Країна готувалася святкувати 50-річчя жовтневої революції - і тут на тобі! На початку лютого у підсобному господарстві обласної контори громадського харчування в селі Усатове Біляївського району почався масовий падіж свиней. Перші жертви ветлікарі пов'язали з отруєнням кормовими грибами. Щоб наситити стільки рил (4746 шт.), 43 спецавтомашини щодня звозили на свинокомплекс харчові відходи із 300 одеських їдалень, кафе, ресторанів, житлових районів. Швидше за все, у кормоцеху не витримали температурного режиму при термічній обробці недоїдків, що й стало причиною інтоксикації, - такий вердикт винесла перша комісія у складі науковців і фахівців з Одеси.
Через два дні наступна комісія авторитетних учених обласного масштабу підтвердила правильність висновків і пропозицій колег. Симптоми і зовнішні прояви хвороби були дуже схожі на класичну чуму свиней (КЧС). Тільки на шкірі виступали плями не яскраво-червоного кольору, а фіолетово-червоного. Комісія запропонувала діяти відповідно до інструкції з боротьби з КЧС і забити всіх свиней. Була й третя комісія зі столиці, наприкінці лютого, члени якої спеціалізувалися виключно на чумі. Вивчивши матеріали і результати біопроби, вчені зійшлися на тому, що збудником епізоотії у господарстві став різновид КЧС. Хоча у грудні 1976 р. усе поголів'я було щеплене проти КЧС, що виключало появу цієї хвороби.
Чому три інспекційні комісії помилилися з діагнозом? Адже тривалий час, починаючи із 2 квітня
1965 р., у професійному середовищі діяла "Тимчасова інструкція щодо заходів із запобігання та ліквідації африканської чуми свиней", затверджена Головним управлінням ветеринарії Мінсільгоспу СРСР. У ній детально, крок за кроком, починаючи від симптомів, діагностики і закінчуючи ліквідацією, описано, як мусять діяти фахівці. У квітні 1974-го циркуляр доповнили досвідом, набутим співробітниками Всеросійського НДІ ветеринарної вірусології і мікробіології у боротьбі з АЧС на Кубі у 1971 р. Тоді острів Свободи втратив півмільйонне поголів'я.
Чи знали про ці документи українські ветеринари? Краєм вуха чули, та не всі читали. Навіть начальник ветеринарного відділу Одеського облсільгоспуправління не зміг ствердно відповісти: досліджують і діагностують АЧС у СРСР чи ні? Ветеринарна служба області була неготова боротися з хворобою Монтгомері, а помилка з діагнозом виявилася фатальною. Із подібними симптомами почали падати свині у колгоспі імені XX партз'їзду Комінтернівського району. Але й тут на офіційному рівні наказали не пов'язувати загибель тварин із АЧС.
11 квітня московський НДІ ветеринарної вірусології і мікробіології, дослідивши біоматеріали із зазначених епіцентрів епізоотії, діагностував "африканку" в обох. До Одеси негайно прибула група провідних фахівців Мінсільгоспу СРСР. Спершу думали обійтися малою кров'ю: тицьнути в епіцентр лиха циркуль, обвести коло радіусом 20 км і всіх свиней, що знаходяться у ньому, спалити. Але за два місяці хвороба вже вирвалася за означений периметр - населення продовжувало колоти свиней, м'ясо скуповували заготконтори із споживкооперацією, ним повнилися базарні ряди…
Особливо непокоїла близькість усатівського свинокомплексу до Одеси - 10 км, його виробничі зв'язки. Протягом перших п'яти днів березня на Одеському м'ясокомбінаті забили (як і радили комісії) 4254 свині з Усатового. Із 250 т неблагополучної на АЧС свинини виробили варену ковбасу, велику частину м'яса реалізували споживачам (120 об'єктів), військовим частинам. А для того, щоб здорова свиня заразилася, достатньо згодувати їй 10 грамів інфікованого м'яса. Тому надзвичайна комісія, враховуючи ймовірність масованого поширення вірусу на благополучні території, запровадила не лише карантин, а й по суті ізолювала Одеську область. Її, як цитадель, охороняли військові підрозділи з міліцією.
КДБ відпрацьовував лінію щодо біологічної диверсії, ветеринари вагалися: це випадковість чи нехлюйство? Перевіряли всі шпарини, якими міг проникнути вірус: Одеський та Іллічівський морські порти, аеропорт, Головпошту (відділ міжнародних посилок), "Інтурист", зоопарк, закордонні поїздки іноземних студентів, котрі навчалися в Одесі…
За сукупністю аргументів єдиним каналом заносу "африканки" визнали Одеський морський порт. Версія з іноземними суднами відпала, оскільки вони перебувають під особливим наглядом, члени команди і пасажири при сходженні на берег проходять обов'язковий догляд. Об'їдки у порту не утилізують через додаткові витрати на цю операцію. Отже, наші?
Наші! Вичислили за записами у суднових журналах. З'ясувалося, що кілька теплоходів, знехтувавши радіограмою Чорноморського пароплавства, що забороняла закуповувати для команди свинину і шинку у банках в африканських країнах, Португалії, Франції, Італії, ФРН, Японії, Англії, Австрії і Польщі, заповнили холодильники нею в іспанських Барселоні і Сеуті, де саме буйствувала епізоотія. Повернувшись з рейсу, вони вивантажили в одеському порту відходи з камбузу (2–3 т з кожного судна), які невдовзі згодували свиням в Усатовому. Цей "сценарій" через 30 років повториться у грузинському Поті…
У 1977 р. в Одеській області "накрився" не лише курортний сезон, а й річний план з виробництва свинини. Під "омофором" АЧС опинилося дев'ять районів Одещини із 20 населеними пунктами: із колгоспами, радгоспами, військовими частинами, селянськими подвір'ями. Заради чистої від "африканки" території головами наклали 360500 свиней - третина загального поголів'я в області на той час! Я не помилився: усі нулі на місці!
Це теж було вперше у практиці - знищити таку кількість тварин. Спершу діяли за інструкцією: тварин умертвляли безкровним методом, у шаховому порядку складували у канавах завглибшки півтора метри, обливали бензином чи соляркою і військовим вогнеметом підпалювали. Гори трупів чаділи тижнями. Чорні шлейфи диму було видно аж із космосу. Першими поцікавилися американці: у вас свято? На Одещині стільки "піонерських багать" палає! Мусили зізнатися: у нас біда - АЧС!
Однак тактику змінили. Військова техніка рила траншеї завглибшки три метри, у них заганяли свиней, солдати розстрілювали їх, ветеринари розпорювали животи (щоб не здувалися), засипали хлорним вапном, і бульдозер загортав скотомогильник землею. Складність ліквідаційного процесу полягала у тому, що головними утримувачами свиней на той час були селянські обійстя. Якщо у колгоспах партійна дисципліна була на висоті, то виманити у хитрих одеситів п'ятачків із хлівів, як і реквізувати з льохів м'ясні консерви, залиту смальцем ковбасу в емальованих каструлях не вдавалося ні вмовлянням, ні погрозами. Мимохідь можна було нарватися і на бунт, і на поголос по всьому світу. Тому вчинили по-одеському: за все "експропрійоване" селянам платили подвійну ціну.
Одещину протримали на карантині сім місяців. Ще з рік скоса поглядали на скотомогильники, де разом зі свинями було закопано частку аграрної економіки області, соціалістичної республіки. Водночас спалах АЧС у південній Пальмірі фахівці розглядають як еталон епізоотологічного розслідування. На його основі розробили і затвердили у листопаді 1980 р. нову адресну інструкцію, яка діяла упродовж майже 30 років.
Хвороба Монтгомері повернеться на Одещину восени 2015-го. Із меншими втратами живності, але з більшою кількістю вогнищ епідемії - 29. За ними вона наразі утримує гірке лідерство в Україні. Потужну другу хвилю "африканки" у 2014 р. спровокують дикі кабани із Росії та Білорусі. Остання на тлі боротьби з поширенням епізоотії, аби зберегти більш як 3-мільйонне поголів'я свійських свиней, активізувала відстріл вепрів.
Мисливці стіною вигнали їх до кордону з Україною, частина перебігла у Чорнобильську зону і зачаїлася. Аби відрізати тваринам шлях для повернення, білоруси зумисне підпалили торф. Міністерство з надзвичайних ситуацій України зафіксувало
22 місця підпалів. Зайнявся Чорнобильський ліс. Вогонь погнав вепрів углиб території України, "мітячи" Рівненську, Житомирську, Київську області осередками АЧС.
"Стіну Яценюка" - епічну фортифікаційну споруду вздовж українсько-російського кордону, дехто вважає багатофункціональною. Зокрема, вона зможе захистити Україну від несанкціонованого проникнення чотириногих носіїв хвороби Монтгомері. Пропонують і дешевший проект: відгородитися від чужинських кабанів на сухопутних ділянках кордону з Білоруссю та Росією колючим дротом - спіраллю Бруно. Але шипи тільки роздратовують тварин, і прорити під сіткою лаз для сім'ї кабанів - 15 хвилин роботи. Тому, якщо вже й вирішувати проблему у такий спосіб, то лише капітальною стіною. Яку, приміром, бачив і мацав на кордоні США з Мексикою, на лінії розмежування Ізраїлю і Палестини. Або Великою китайською…
Розгул "африканки" розцінюють і як елемент гібридної війни. Одна з прес-конференцій так і називалася: "Відкритий третій фронт війни з боку Росії проти України - біологічна війна". Модератор намагався пов'язати позитивну динаміку поширення епізоотії із біодиверсією північної сусідки.
Так, АЧС теоретично може бути біологічною зброєю, другою після сибірки. Але навряд чи навіть зовсім здуріла країна наважиться заразити сусідів, бо невдовзі сама ж чухатиметься від того, що заслала. Воно вернеться через місяць-півроку із живими свинями, свининою, салом, геномом у ковбасі аж через треті-п'яті країни.
Тим більше спалахи у Миколаївській, Одеській, Запорізькій, Кіровоградській областях - це вже не підступи російських чи білоруських кабанів. Біодиверсантами стаємо ми самі. Власники половини свиноферм, не зареєстрованих ніде, районні ветеринари, котрі місяцями не помічають інфікованих трупів у рівчаку за селом, керівництво ветсанзаводу, на території якого просто неба за вільного доступу - купи обгризених дохлих свиней, курей, селяни, які тихцем скидають мертвечину у ставки та річки, меткі заготовачі, котрі під шумок скуповують у карантинних селах ще живих свиней з "дисконтом" удвічі дешевше, розносячи заразу далі…
Усе це - відголоски патетичної говорильні про біобезпеку, якість і безпечність харчів, ознаки занепаду ветеринарної справи загалом, особливо на периферії, пофігізму пересічних українців, котрі копіюють владу. На жаль, після 2012 р. загроза АЧС швидко девальвувалася і зараз сприймається більшістю як буденність. Як нежить… Звідси й скепсис у нашій перемозі над цією потворою. Принаймні у короткостроковій перспективі.