Недавня дестабілізація на ринку сільськогосподарської продукції спонукає пильніше придивитися до того, що відбувається й в інших продовольчих сегментах економіки. Яке, скажімо, становище в рибній галузі й на пов’язаному з нею ринку? Чи не може й тут статися щось таке, що назріває давно, але заздалегідь не передбачене? Для висновків про стан другої за значенням після АПК продовольчої галузі важлива відповідь не тільки на запитання, що маємо зараз, а й до чого йдемо, що станеться в найближчому й віддаленому майбутньому?
У департаменту рибного господарства Мінагрополітики («Укрдержрибгосп») незвичайно широкий діапазон охоплення — від підприємств, що вирощують і виловлюють рибу в сільських ставках й інших внутрішніх водоймах, до спеціалізованих флотилій, що ведуть промисел у Світовому океані. На прилавки наших магазинів риба та продукти з неї надходять із трьох основних джерел: океанічні рибодобувні підприємства, Азово-Чорноморський басейн, прісноводні водойми.
За січень-травень нинішнього року загальний вилов риби й добутих морепродуктів становив 91,9 тис. тонн. Це дещо менше, ніж було за той самий період минулого року. Судна океанічного флоту зменшили вилов риби на 4 тис. тонн. Але найбільший спад відбувся в промисловиків Азово-Чорноморського басейну. Вони за п’ять місяців нинішнього року поставили 19,7 тис. тонн риби й морепродуктів — 76,1% досягнутого за аналогічний торішній період.
Утім, голова рибного департаменту Сергій Алімов і його заступники пояснюють спад виробництва в першому півріччі несприятливими погодними умовами (замерзання Азовського й Чорного морів у нинішньому сезоні відтягнуло початок рибного промислу аж на кінець квітня). Й оскільки нині судна та підприємства працюють із більшою віддачею, є надія, що до кінця року ситуація вирівняється, і на ринок надійде не менше продукції, ніж торік.
Керівники департаменту впевнені, що цінових сплесків на рибну продукцію, на кшталт тих, що були з хлібом і крупою, чекати не слід. Проте ситуацію з забезпеченням нашого населення рибними продуктами важко назвати нормальною, а перспективи галузі — однозначно обнадійливими. Попри сталість цін, галузь і пов’язаний із нею ринок далекі від стабільності. Це наочно демонструють результати роботи підприємств океанічного вилову, які забезпечують левину частку (близько 70%) загального рибного промислу. Саме на цьому головному напрямі нагромадилося найбільше проблем. На відміну від торговельного, рибальський флот країни зберігся. Нині у його складі майже півтисячі морських та океанських суден. Проте ефективність роботи підприємств дуже невисока. Причини очевидні: середній вік суден перевищує 23 роки, а їхній технічний знос сягає 80%. Якщо не вжити заходів для відновлення флоту, то до 2010 року країна залишиться зовсім без рибальських кораблів.
Не менш гостра проблема — використання наявного флоту. Річ у тому, що багато вітчизняних рибодобувних підприємств, що ведуть промисел у територіальних водах інших країн, унаслідок неврегульованості міждержавних відносин перебувають у парадоксальній ситуації. Взаємовідносини такі, що судна та їхні екіпажі — наші, а виловлена ними риба часто стає власністю держави, яка видала квоту на її вилов. Через це галузь і країна в цілому зазнають великих збитків, а наш внутрішній ринок не одержує потрібної продукції власного виробництва. З деякими з таких країн представники рибного департаменту ведуть переговори про зміну умов співробітництва. Але поки що — без особливого успіху.
Зростання виробництва в країні, що спостерігається останніми роками, створює можливості для якнайшвидшої реалізації давніх намірів щодо відновлення риболовецького флоту, виходу на ринки третіх країн. Тим паче що на суднобудівних підприємствах Миколаєва, Херсона, Керчі, які ще недавно випускали сучасні рефрижератори й траулери, збереглися кадри. До того ж, із ухваленням торік Закону «Про національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002—2010 роки» у завершальну стадію переходить створення нормативної бази для довгострокового кредитування вітчизняних підприємств, що замовляють судна й устаткування для потреб рибальства. Проте відновлення флоту — не панацея. Ефективність цього процесу значною мірою залежить від рівня прибутковості рибної галузі, грамотної поведінки на внутрішньому й зовнішньому ринках. Бо може й так скластися, що Україна вкладе кошти у відновлення флоту, а його судна, як і раніше, будуть змушені ловити рибу для когось, збагачуючи чужі держави.
У кожного з секторів рибопромислової галузі — свої проблеми. Про те, чим занепокоєні підприємства океанічного й морського лову, ми вже коротенько розповіли, а для рибалок внутрішніх водойм, загальна площа яких перевищує мільйон гектарів, більш актуальним є впровадження прогресивних способів риборозведення, селекції, боротьба з браконьєрством. Але є і спільна для всіх біда. Обсяги виробництва рибопродукції в Україні ще далекі від тих показників, які забезпечують науково обгрунтовані норми її споживання. При цьому на внутрішньому ринку спостерігається... спад попиту на вітчизняну рибну продукцію. Її витісняє риба імпортного та просто «лівого» походження.
У країні діють хитромудрі схеми завезення, переробки та продажу рибної продукції, які дозволяють обійти контроль і податкове законодавство. Скажімо, дуже популярні в народі оселедець і скумбрія майже цілком завозяться з-за кордону. Левина частка цієї продукції виготовляється на напівлегальних підприємствах, які «світять» незначну частину своїх обсягів, а решту відправляють «у тінь». У таких умовах несумлінної конкуренції законослухняним підприємствам рибної промисловості важко навіть поповнювати оборотні кошти, а про те, щоб накопичити гроші на будівництво суден або модернізацію виробництва годі й говорити. Поки риба плаває «в тіні», галузь на ноги не зведеться...