UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЧИ СТАНУТЬ ВАРАНТИ СЕЛЯНСЬКИМ ГАРАНТОМ?

Прийнятий 4 липня 2002 року Закон «Про зерно та ринок зерна в Україні» запровадив обов’язкову сертифікацію зернових складів та систему складських свідоцтв (варантів)...

Автор: Володимир Чопенко

Прийнятий 4 липня 2002 року Закон «Про зерно та ринок зерна в Україні» запровадив обов’язкову сертифікацію зернових складів та систему складських свідоцтв (варантів). Однак Кабінет міністрів не вклався у визначений законом тримісячний термін, аби підготувати і подати на розгляд парламенту зміни і пропозиції до законів України, привести нормативно-правові акти у відповідність до закону про зерно. Першим реальним, хоч і запізнілим, кроком стало прийняття постанови №510 від 11 квітня ц.р. «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно».

Перші бланки варантів от-от побачать світ. Чи стануть вони для селян дієвим фінансовим інструментарієм?

Після введення в дію закону про зерно першими сполошилися банкіри. І було з чого. Нововведення — складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва — законодавчо не унормоване, до того ж дисонує з існуючою системою кредитування агропромислового комплексу, зокрема зернових закупівель. Через відсутність затверджених форм складських документів, а також із безумовним переходом до держави права власності на не викуплене товаровиробниками заставне зерно, що й передбачав закон, банки-кредитори могли залишитися без реальної застави. Природно, фінансові інституції вимагали від Кабміну якомога швидше захистити їхні права, затвердити реєстр складських документів. Одначе торік система так і не спрацювала. І як гарант забезпечення повернення кредитів банки продовжили використовувати заставу основних засобів (техніка, споруди, будівлі, худоба), оборотних (майбутній урожай, молодняк худоби), а також особисте майно керівників та засновників сільгосппідприємств.

Судячи із запевнень урядовців, цьогоріч складські свідоцтва пройдуть тест у польових умовах — під час жнив. Нинішній рік стане останнім у житті застарілої форми №13 — товарної накладної, знаної ще з часів колишнього Союзу. Ініціатором упровадження системи складських документів виступив Європейський банк реконструкції та розвитку. Цьому передував відповідний меморандум, підписаний 17 січня 2002 року, за яким європейська фінансова інституція зобов’язалася сприяти запровадженню складських документів. Аналогічні моделі ЄБРР апробував у Польщі, Болгарії, Угорщині, Казахстані. Вибір України — не спонтанний. Два останні роки вона намолочувала рекордний урожай зернових і до неї, як потенційного експортера збіжжя, прикута увага маститих зерноторгових компаній світу. Механізм складських свідоцтв, на думку експертів ЄБРР, — то можливість збільшити надходження реальних коштів і, зокрема, у первинне сільське господарство.

Принципово, що ці кошти надходитимуть сільгосптоваровиробникам у післяжнивний період. Адже не секрет, що зерно ледь не з-під комбайна забирають ті, хто постачив фермерам і селянам насіння, пально-мастильні матеріали, мінеральну поживу, засоби захисту. ЄБРР кредитуватиме власників зерна за новою кредитною лінією у разі впровадження в Україні системи складських свідоцтв, використовуючи їх як заставний інструмент.

Розробники не діяли наосліп: складські документи прописані у багатьох країнах. Більш як 80-річний досвід роботи з аналогами українського варіанта мають американці. Заокеанський фермер може не лише надійно зберігати зерно на елеваторі, але й має право одержати фінансовий документ на вартість збіжжя, ціна якого визначається на біржових торгах. Цей документ слугує засобом застави для отримання кредиту, може бути проданий або подарований.

Не гріх докинути оком і до північного сусіда. У Росії, відповідно до статей 886-922 діючого Цивільного кодексу, встановлений порядок, за яким товарний склад на підтвердження прийнятого товару видає один із таких документів: складську квитанцію, просте чи подвійне складське свідоцтво. Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин: власне свідоцтва (частина А) і заставної (варант, частина Б), які можуть бути відділені одна від другої. Утримувач частини А розпоряджається зерном, а от взяти його зі складу може лише після погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом й забезпеченого заставою. Володілець варанта (частини Б) має право застави на зерно у розмірі наданого йому за заставним свідоцтвом кредиту і відсотків по ньому. Але, крім права складських документів на існування, у Цивільному кодексі законодавчо не прописано механізми обігу цих паперів, ліцензування товарних складів і контролю за сумлінністю дій учасників ринку. Отже, потрібен спеціальний закон.

Перший проект федерального закону про складські свідоцтва Зернова спілка Росії запропонувала ще 1996 року. Розгляд його у Держдумі затягнувся аж до квітня 2001 року, однак схвалений документ відхилила Рада Федерації, і тепер слово за погоджувальною комісією.

У Росії і досі не затвердили форму складського свідоцтва. Точніше, в опосередкованому вигляді варанти існують, але з огляду законодавства вони нелегітимні. Скажімо, у Самарській області, де провадився експеримент, прийняли відповідні постанови, які й дозволили створити і запустити в дію документ, що іменується складським свідоцтвом. Однак при серйозному розгляді він не несе жодних зобов’язань. Більше того, концептуальні підходи, що надавали йому статусу цінного паперу, призвели до того, що два абсолютно різних ринки — сільськогосподарської продукції і цінних паперів — змішалися й виникла плутанина. Фахівці доходять висновку, що на даному етапі, враховуючи слаборозвинутий фондовий ринок з його елітністю і недосягненістю звичайних користувачів, складські свідоцтва ліпше розглядати як складський товаророзпорядчий документ.

Власне, саме такий вибір зробила й Україна. Легітимність варантів підтверджено Законом «Про зерно та ринок зерна в Україні» та новим Цивільним кодексом. Розробникам системи складських документів вдалося відстояти позицію, що варанти — товаророзпорядчий документ, а не цінний папір, тому не потребує ліцензування. Звідси й полегшена, у певному сенсі, процедура їх випуску. Крім того, ця позиція цілком відповідає регуляторній політиці нашої держави. Хоча деякі гарячі голови, за російським аналогом, наполягали на ліцензуванні цього виду діяльності. Тобто, по суті, виходило, що для того, щоб зберігати зерно, суб’єкт ринку мусив купувати... дозвіл.

— Тим самим ми б перекреслили вистраждані і прийняті закони, якими доводимо всьому світові, що держава не втручається у підприємницьку діяльність, — переповідає перипетії дискусій Віктор АНДРІЄВСЬКИЙ, координатор Проекту впровадження складських свідоцтв, академік української Академії наук національного прогресу. — Вважаю, це була спроба певних кланових структур взяти під контроль обіг та облік нового виду документів.

— Ці бар’єри вже позаду. Ви вийшли на фінішну пряму. Що передусім потрібно, аби система запрацювала?

— Створити незалежний експертний сертифікуючий орган, який би в рамках Міністерства аграрної політики, відповідно до чинного законодавства, провів атестацію всіх зернових складів на їх відповідність технічним вимогам, екологічним, фінансовій надійності і кваліфікаційному рівню персоналу складу та лабораторії. Згідно з положенням, зерновий склад, що пройшов сертифікацію за стандартами ІSО 9002 чи 9004, автоматично отримує сертифікат. Це стимулюватиме елеватори гармонізувати свої стандарти з європейськими і світовими, а відтак — поліпшувати якість продукції. Починаючи з 1 січня 2005 року, зернові склади, що не матимуть сертифікату відповідності, позбавлятимуться права приймати на зберігання зерно та продукти його переробки, а також видавати складські документи у разі надання послуг третій стороні. Це стосується і власного зерна зернового складу, яке використовується не тільки для власного вжитку.

Розробляючи типову форму контракту з послуг зберігання збіжжя, бланки складської квитанції, простого складського свідоцтва і подвійного, ми ґрунтовно проаналізували положення закону про зерно і дійшли висновку, що в діючому законі про зерно все-таки не прописано таких концептуальних положень, як створення необхідних гарантійних фондів виконання зобов’язань за складськими документами на випадок дефолту елеватора. Експертна група запропонувала деякі зміни і доповнення і, прийнявши їх за спрощеною процедурою, можна розробляти наступні нормативні акти на рівні постанов Кабінету міністрів. Водночас це підштовхнуло нас до думки напрацювати новий закон про гарантійні фонди, про які у законодавстві не сказано й слова. За браком регуляторної бази, новостворений гарантійний фонд виявиться незахищеним від можливих посягань.

— Чи існує сценарій створення такої інституції?

— Наприклад, уряд Болгарії надав тамтешнім зерновикам позику на два роки, яку вони повернули. У Сполучених Штатах Америки перші два роки збирали 0,25 цента з кожного бушеля, проданого через елеватор, і фонд закумулював статутний капітал у розмірі 6 млн. доларів. За законом, тільки у разі, якщо рівень статутного фонду після виплат, дефолту падає нижче 3 млн. доларів, вони знову починають збирати 0,25 цента з бушеля. Але за 22 роки роботи фонду рівень його наповнення ніколи не опускався до критичної позначки.

Як на мене, засновниками фонду повинні стати основні користувачі: банки, товаровиробники, елеватори і потужні трейдери. Рада директорів фонду, обрана з представників кожного сектора чи групи, у разі дефолту елеватора вводить тимчасове управління. Тоді й банк спокійніше та поважніше ставитиметься до складських свідоцтв, і фермер почуватиметься захищеним, і власник елеватора розумітиме: якщо зберігання зерна — його професійне кредо, то не варто приторговувати ще й нафтою чи золотом.

— Система тимчасового управління — це, швидше, ідея, аніж узаконена форма. Тим більше, такий крок можна розцінити як втручання у підприємницьку діяльність...

— Чому? У нас подібні відносини існують у фінансовому секторі. У діяльність комерційних фінансових установ Нацбанк не втручається, але, у певному розумінні, регулює її. І в разі банкрутства комерційного банку вводить режим санації, тимчасового управління. Тобто, прецедент у нас вже існує. Як бачите, можна послуговуватися досвідом українського фінансового сектора, або ж узяти за взірець апробовані системи у Штатах, Болгарії.

— У моїх руках — зразки різноколірних складських свідоцтв. Завбільшки з «катеринки» — раритет нумізматів... Поясніть популярно, «для кріпака»: як ними користуватися? Кому дістаються «вершки», а кому — «корінці»?

— Складські свідоцтва справді можна прирівняти до грошей, оскільки вони мають одинадцятиступеневий рівень захисту і підробка їх суворо каратиметься.

Давайте спершу чітко визначимось у термінології, що, власне, й зроблено у Законі «Про зерно та ринок зерна в Україні». До складських документів на зерно належать: складські квитанції, прості складські свідоцтва і подвійні складські свідоцтва. Щодо модного слівця «варанти», то це — неофіційна назва лише другої складової (частина Б) подвійного складського свідоцтва — заставної. У постанові Кабінету міністрів №510 від 11 квітня 2003 року затверджені реквізити всіх трьох видів складських документів та їхні форми, порядок випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, а також форма договору складського зберігання зерна. Тому моя порада: послуговуймося офіційно вживаною термінологією стосовно складських документів та їх складових частин.

А як вони «ходитимуть»? Найголовніше: за цими документами зерновий склад на термін зберігання гарантує, що таке-то зерно, у такій-то кількості і такої-то якості належить такій-то особі і вона може забрати його, коли завгодно. Якщо вам потрібно взяти кредит у банку, просите зерновий склад, де зберігається ваше збіжжя, виписати подвійне складське свідоцтво. Банк залишає у себе частину Б і цим самим він вас кредитує, а частина А залишається у вас. Така ж копія зберігається на зерновому складі.

Задля порядку у всій цій «кухні» спеціально уповноважена структура веде два національні реєстри. У першому — елеватори, які отримали сертифікати, і ті, у яких ці документи було відібрано і чому. Доступ до електронної системи відкритий, на сайті висвічуються «білий» і «чорний» списки. Країна знатиме своїх героїв... Знатимуть люди, до кого можна йти, а до кого — ні. І це дисциплінуватиме стосунки між товаровиробниками і власниками зерносховищ.

Другий реєстр — облік обігу складських свідоцтв. Доступ до нього буде обмежений, оскільки в ньому міститиметься комерційна інформація. Але банківська установа зможе з’ясувати, «на якому світі» перебуває те чи інше складське свідоцтво, хто його власник і т.д.

Ви як зерновиробник юридична чи фізична особа зі складським свідоцтвом на руках, матимете полегшений доступ до кредиту — фінансового чи товарного, не забираючи зерно із зберігання і не переміщуючи його фізично. Банку це теж цікаво, оскільки він не обтяжений зайвим клопотом опікуватися схоронністю збіжжя, що перебуває на сертифікованому складі. Окрім цього, випуск складських свідоцтв передбачає обов’язкове страхування зерна, що дає змогу банкові знижувати ризики. Ваше зерно перебуватиме на зерноскладі, приміром, дев’ять місяців, очікуючи сприятливої біржової пропозиції, але з допомогою кредиту на його вартість ви матимете змогу придбати все необхідне для осінньо-польових робіт.

— Тобто, механізм складських свідоцтв може докорінно змінити — причому в кращий бік — кредитування зерновиробництва?!

— Саме так. За браком ліквідної застави банки вагаються вкладати кошти в аграрний сектор. Високі ризики — це й високі відсотки за користування кредитами. Приміром, фермерські господарства не потрапляють до списку претендентів на кредитні лінії для середнього і малого бізнесу — від 50 тис. євро до 2,5 млн. — знову ж таки через відсутність високоліквідної застави. А кредитувати під «чесне слово», погодьтеся, це — самовбивство для банку. Та ще й за нашої нерозвиненої банківської системи. Загальна капіталізація банків в Україні менша, ніж капіталізація футбольного клубу «Манчестер Юнайтед». Я вже не кажу про довготермінові кредити строком на три-шість років — вони поки що рідкісні.

— Вікторе Євгеновичу! Звісно, хочеться безперешкодного просування революційного задуму — впровадження складських свідоцтв. Але ж координатор проекту має передбачати і певні збої у цьому процесові. За що можуть перечепитися розробники і користувачі?

— Найбільше непокоїть статус гарантійного фонду. Друга слабина — переговори з Нацбанком на предмет того, щоби складські свідоцтва внести до категорії заставного інструменту для комерційних банків на зразок нерухомості, цінних паперів або дорогоцінних металів. І третє, а може, й найголовніше: у нас абсолютно відсутня культура користування тим, чого ще ніхто не бачив і не відає, що воно таке. Тобто, і банкіру, і фермеру, і селянину доведеться переступати через своєрідний психологічний бар’єр. А для цього треба розгорнути широку навчальну програму, провадити роз’яснювальну роботу. Повномасштабна, діюча система складських свідоцтв з’явиться в нас не раніше, як за два роки. Зараз можна говорити лише про пілотне випробування окремих її елементів.