Формально зелене світло біржовому ринку було включено ще 1992 року, коли Верховна Рада прийняла закон «Про товарну біржу». З того часу активний розвиток торгівлі на аграрній біржі задекларували близько десятка президентських указів і кабмінівських постанов.
Царство стихійного ринку сільгосппродукції іноді тривожили промені світла. З початку 1995-го і до кінця 1996 року на реорганізованій Українській аграрній біржі регулярно проводилися аукціонні торги. Потім справа поволі почала сходити нанівець. Причин далеко шукати не треба — керівники КСП, багато владних осіб, які їм потурали, не бажали грати з відкритими і відомими цінами, легальними обсягами продаж, бо іншим шляхом вдавалося добре набити кишені.
Надія оживити прозорий біржовий ринок все-таки не згасала, нуртувала «в низах», у головах небагатьох фанатів. З 1997 по 1999 рік агропромислові біржі виникли практично в кожній області. У відомому грудневому указі про земельну реформу Президент вказав, що з 2000 року слід розпочати створення інфраструктури аграрного ринку — бірж, аукціонів, гуртових ярмарків, торгових будинків, обслуговуючих кооперативів і т.п. Інший указ Президента — «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня цього року визначає термін завершення «інфраструктурного облаштування» — кінець 2000 року. А далі слово мала сказати місцева влада.
У Тернополі між дирекцією біржі і обласною владою закріпилися прохолодні стосунки, на зразок «моя твоєї не розуміє». Ряд осіб агропромислового блоку адміністрації закидають цій структурі, що вона завмерла, «крутить» малими обсягами сільгосппродукції. На обласних нарадах, засіданнях колегії облдержадміністрації на цій темі довго не затримуються. Якось уже звикли, що біржа — це щось чуже, її занесли до нас скороминучі вітри часу. Заступник голови облдержадміністрації Микола Білорус був небагатослівним: «Біржа сидить і чекає, коли їй привезуть готове»…
Але як тоді розуміти визнання Тернопільської агропромислової біржі в масштабах України? За рейтингом Національної асоціації бірж України, вона входить у десятку кращих за півріччя. Президент Тернопільської агропромислової біржі Олександр Коровкін на звинувачення з облдержадміністрації має свою відповідь: «Обсяги укладених угод тут постійно зростають, хоч і не зрівняються вони з активністю торгівлі на біржах східноєвропейських країн. І це при тому, що з місцевого бюджету нам не надано жодної копійки. Натомість, Житомирська облдержадміністрація на розвиток регіональної агробіржі виділяє сотні тисяч гривень і цього року знайшла у місцевій скарбниці близько 10 млн. гривень для закупівлі зерна під регіональне замовлення за форвардними угодами, тобто наперед. Подібне зробили у Сумах, Дніпропетровську. Керівництво цих областей проблемами розвитку цивілізованого ринку займається щодня».
У Тернопільської біржі чітко визначився державний суперник — ДАК «Хліб України». За задумом, він мав би закуповувати зерно для державних і регіональних потреб. Ринкові правила кажуть, що лише на біржі. А в Україні правові норми нерідко мають ефект дишла. Указ Президента «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня ц.р. обмежився формулюванням «вжити заходів щодо забезпечення з червня закупівлі сільгосппродукції для державних і регіональних потреб на конкурентних засадах (на товарних біржах, аукціонах тощо)». Зробити це доручено Кабміну. Та й край. Інший указ Леоніда Кучми — «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна» від 29 червня ц.р., декларуючи підтримку прозорої ринкової інфраструктури — бірж, аукціонів, агроторгових домів — запроваджує прямі закупівлі зерна під час жнив за ринковими цінами та його наступний продаж для потреб регіонів, що недостатньо забезпечені зерном та хлібопродуктами. Функції агента із забезпечення державної закупівлі збіжжя покладено на ДАК «Хліб України». І агент закуповує зерно у сільгоспвиробників напряму, за біржовими цінами. Директор обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» оптимістично повідомляє, що «уже придбано 15 тисяч тонн зерна понад регіональне замовлення, і хочемо закупити ще більше». Представники державної «хлібної» фірми їдуть у господарство і відразу платять гроші. «Різниця ваг» при цьому нікуди не зникає. В аграрія вбивають навіть думку, що десь є біржа. І покупець, що може запропонувати іншу, вищу, ціну.
Заступник голови облдержадміністрації Микола Білорус повністю відкидає можливість монополізації закупівель зерна «Хлібом України»: «В ринкових умовах ця структура висить у повітрі, крутить невеликими грішми, і роль її до кінця не зрозуміла…» І яка, мовляв, від неї загроза? Одне слово, не та компанія, що може добре розігнатися.
Але мало хто згадує, що ДАКівці отримують пільгові кредити. За користування ними частину плати банкові компенсує держава. Біржа не може бути таким героєм. Це — просто місце, де сходяться продавець і покупець.
Хто переможе у змаганні «агробіржа—ДАК «Хліб України», нині прогнозувати важко. Більше дивує поведінка влад — центральної і місцевої: не можна молитися Богові і бути в злагоді з мамоною.