Чи тішаться аграрії новим бюджетом? Принаймні 10% сільгосппідприємств, яким перепадає із нього 80% коштів, точно радіють. А решта з кислою міною «поминають» Рік села, за який держава недодала їм понад півмільярда гривень. Якщо ж приплюсувати ще 1,2 млрд., вилучені агроформуваннями з власного обігу на об’єкти соцкультпобуту, то рука не піднімається викреслити зі списку боржників уряди, які щиро клялися сповна компенсувати витрати.
Загалом же нинішній бюджетно-творчий процес — дубль попередніх. Там — додали, в іншій графі — відняли... І хоча дози фінансових ін’єкцій щороку збільшуються, дихання сільського господарства дедалі сповільнюється. Навряд чи вирятують і подовжені податкові «канікули».
Щоправда, є ще надія на «електрошок». Свого часу Нова Зеландія стільки коштів угатила в сільське господарство, що перед нею замаячив фінансовий дефолт. Можливо, і не по-материнськи, але країна різко відлучила галузь від усіх видів допомоги та субсидій. І ніхто не волав «Село гине!» Натомість у фермерських поселеннях активізувалося господарське життя. Підприємництво оновило аграрне обличчя острівної держави. Може, і в нашого «переростка» витягти фінансову соску?
Як не порадіти за принципову позицію профільного комітету Верховної Ради та МінАП, які відстояли фінансування виноградарства, садівництва та хмелярства не на умовах кредитування, а на безповоротній основі — за рахунок коштів збору, що акумулюються на спеціальному рахункові держбюджету. Та чи знають суб’єкти підприємницької діяльності, реалізуючи в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво, як Мінагрополітики і Держказначейство розпоряджаються одним відсотком від їхньої виручки? А кошти чималі — 140—160 млн. грн.
Вкладаючи щороку таку суму, Україна мала би потопати у молодих садах та виноградниках. Натомість площі під плодово-ягідними насадженнями що не рік, то скорочуються в середньому на 20 тис. гектарів, під виноградниками — на 5 тис. І хоч які цифри малюють чиновники — збільшити урожайність плодових культур на 30%, винограду — на 50, підвищити рентабельність на 6% — жодного показника так і не досягнуто. Бо майже половина бюджетних коштів використовується не за цільовим призначенням чи незаконно.
Тим більше, що послуговуються ними лише «вибрані» — 54% тих, хто займається садівництвом та виноградарством. А господарства населення, на які припадає основна частка валового збору фруктів і винограду, взагалі позбавлені бюджетної підтримки.
В Одеській області, наприклад, окремим агроформуванням виділили бюджетні кошти за... невиконані обсяги. Ну, одесити можуть і не такий фортель утнути! Але звіти, підтверджені обласною комісією, у столиці сприйняли за чисту монету і прийняли рішення про фінансування. Гроші надійшли в казначейства Овідіопільського, Тарутинського та Білгород-Дністровського районів й осіли, бо у господарств немає підтверджуючих документів.
Далеко не ідеальний і механізм здешевлення коротко- та довгострокових кредитів. Нумо, спробуйте взяти у банку позику під 17% річних! ТОВ «Стратіївський агрорезерв» із Вінницької області ризикнуло. Але «ТАС Інвестбанк» додав ще й комісійну винагороду банкові, тож відсотки зросли до 21,4%. У результаті сума за користування — 1,5 млн. грн. — збільшилася на 65,1 тис.
До вивертів, що призводять до подорожчання «пільгових» кредитів, вдається більшість територіальних відділень фінансових установ. Протягом 2005 — першого півріччя 2006 років унаслідок укладання таких угод підприємства АПК переплатили банкам понад 13 млн. грн.
Щоправда, і позичальники не святі. Думаєте, вони, згідно з чинним законодавством, спрямовують жадані кредити на розвиток виробництва? 19 господарств Одеської області 6,7 млн. грн. розпорядилися інакше: сплатили податки, зарплату, погасили заборгованість по інших статтях. Аналогічні порушення на суму 1,2 млн. грн. зафіксували в управліннях агропромислового розвитку Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей.
Тому, очевидно, має рацію керівництво Державної контрольно-ревізійної служби: аби підвищити фінансову дисципліну при використанні бюджетних коштів, виплачувати компенсації за користування кредитами слід через органи Держказначейства. Перевищують відсотки за кредит (разом із банківськими «доважками») встановлені Порядком межі — компенсація не надається. Використав суму не за цільовим призначенням — фіскали вилучать у доход бюджету.
За прозорість галузевого бюджетного процесу ратує і Міністерство аграрної політики.
— Коли я був міністром, через убогість бюджетних ресурсів на підтримку селекції, виробництва рослинницької і тваринницької продукції перепадали крихти, — пригадує 1998—1999 роки Борис Супіханов, перший заступник міністра аграрної політики. — Але й тоді ми намагалися оживити аграрний сектор. Пригадаймо хоча б виділення 300 млн. грн. на розвиток агролізингу...
Найбільшим надбанням «сільського» бюджету-07 вважаю збільшення видатків на мільярд гривень. Багато це чи мало? Безумовно, мало. Та ж Польща використовує на підтримку села 2 млрд. євро по лінії Єврокомісії, і стільки ж із власного бюджету. 24 млрд. грн.! Причому значну частину спрямовує на розвиток сільських територій. У нас же домінуючим і дотепер залишається сільгоспвиробництво.
Ми усвідомили, що потрібно переходити — і за вимогами не лише СОТ, а й передусім життя — від субсидіарної до прямої підтримки виробництва: на голову худоби, гектар посівів... Але підходити до цього диференційовано. Адже не можуть бути «рівноправними» виробники, котрі намолочують сто центнерів пшениці з гектара, і ті, хто вдовольняється 23 центнерами... Причому, 13 із них вони залишають собі, а десять віддають на громаду. На гектар же і «передовики»,й «аутсайдери» одержують сто дотаційних гривень. Тому ми вносимо серйозні зміни у порядок надання підтримки: не просто на гектар, а на засіяний насінням не нижче другої репродукції. А через два-три роки планку піднімемо — лише першої репродукції.
Для цього треба проревізувати виробництво насіннєвого матеріалу. Нині перевіряємо усі ліцензії, видані раніше насіннєвим спецгоспам. Щоб аграрії мали доступ до ринку якісного посівного матеріалу, подумуємо про видачу його у лізинг. Лише за рахунок високоякісного насіння Україна зможе на 15—20% збільшити валове виробництво зерна.
Певних змін зазнає і система дотування продукції тваринництва. Чи варто витрачатися на корову, яка дає півтори тисячі кілограмів молока на рік? Підтримаємо високопродуктивну худобу — зменшимо ціну на внутрішньому ринку, збільшимо попит. Відтак вийдемо на раціональну норму споживання. Тому держава через бюджет опосередковано підтримує й споживача, а не тільки сільгосптоваровиробника. Лише по продовольчій групі товарів внутрішній ринок споживання оцінюють у 250 млрд. грн. Сільгосппродукції ж виробляємо на 65—68. Колосальна невикористана споживча ніша!
Бюджетна тваринницька дотація та державна підтримка виробництва продукції рослинництва зросли у 2007 році на 415 млн. грн. і становлять 2 млрд. 332 млн. Враховуючи подорожчання газу для промислових підприємств, передбачили фінансовий компенсатор для аграріїв. З’явилася стаття на здешевлення мінеральних добрив вітчизняного виробництва — 150 млн. грн. Наразі тонна селітри обійдеться їм у 1050 грн. Кажуть: 10% здешевлення — це мало! А вчора такої преференції узагалі не було. Ще два роки тому тонна селітри коштувала 500 грн. і сільгоспвиробники вагалися: брати чи ні? У такий спосіб ми, по-перше, підтримаємо вітчизняні хімпідприємства, бо українська селітра на ринку неконкурентна ( російська значно дешевша). І, по-друге, урівноважимо баланс поживних речовин у ґрунті.
Щоби доступ до кредитів був значно ширшим, збільшили видатки на їх здешевлення. Декому 647 млн. грн. на рік видадуться солідною сумою. Але лише на покриття попередніх кредитів потрібно 400 млн. Щоб АПК стало розвивався, слід щороку залучати 20—25 млрд. кредитних коштів. За шість років темпи кредитування аграріїв зросли більш як учетверо. Якщо 2000 року цей показник становив 2,9 млрд. грн., то торік він перевищив 12 млрд. На жаль, лише 1,5 млрд. із них за рахунок бюджету пішли на компенсацію банківських ставок.
Найболючіше питання — знос сільськогосподарської техніки, що становить 95%. Щоб оновити машинно-тракторний парк, свого часу вдалися до 30% здешевлення вартості вітчизняної техніки. На жаль, ця бюджетна стаття не спрацьовує. І не лише через брак коштів: торік виділили 31 млн., а профінансували лише 19. Думаю, не вирятують і цьогорічні 130 млн. грн. Питання в іншому: а чи освоїмо їх? Аграрії потребують якісної техніки. Із цим і звертаються до лідерів сільгоспмашинобудування. Вони у відповідь: ми можемо, але ви у нас замовте! А, отже, й профінансуйте!
На моє глибоке переконання, вітчизняний машинобудівний комплекс потребує передусім не інвестицій, а новітніх технологій. Мине час— і ми, так чи інакше, у цьому пересвідчимося.
Удесятеро — до 50 млн. грн. — зросли бюджетні видатки на здешевлення вартості страхових премій. Банки могли б «гостинніше» кредитувати аграріїв за двох умов — застрахуваних посівів і договору на продаж урожаю. Натомість ми не маємо ні першого, ні другого. Тут я бачу три проблеми. Перша: ставки страхування зависокі навіть для середняків. Друга: 50 млн. вистачить, аби застрахувати врожаю більш як на 2,5 млрд. грн., тоді як Україна виробляє рослинницької продукції на 40 млрд. І третя — низька фінансова спроможність страхувальників.
Ще одна новація бюджету-07 — 15 млн. грн. на реструктуризацію спиртових заводів для виробництва біоетанолу. Щоправда, у начерках фігурували 60—70 млн., які ми планували спрямувати, зокрема, й на нарощування біодизельних потужностей. Щодо перепрофілювання спиртозаводів, то існує кілька варіантів: розподілити кошти порівну між усіма підприємствами або ж вкласти у модернізацію одного, але найсучаснішого. Їх і розглядатимемо.
На колегії міністерства прийняли рішення: механізми, за якими розподілятимуться бюджетні кошти, зробити максимально прозорими. До їх розробки залучаємо громадську раду при МінАП, до складу якої входять представники більш як 60 професійних об’єднань. Ми даємо суспільству сигнал: кошти, закладені у бюджеті, без втрат надійдуть виключно аграріям. Хоча це проблема не одного року: багато залежить і від внутрішньої культури тих, хто цим займається, і суспільства загалом.
Оновлений керівний склад міністерства всерйоз намірився позбутися тавра одного з найкорумпованіших відомств. Проведений за участі компетентних органів «аудит» відкрив такі сторінки діяльності колишніх аграрних чільників, що просто жахаєшся. Як зізнався мені один із п’ятнадцяти за роки незалежності України аграрних міністрів, крали і при мені, але щоб у таких розмірах!
Ну, навіщо було Олександру Петровичу всупереч законодавству ліквідовувати у структурі апарату міністерства контрольно-ревізійне управління? І це при тому, що порівняно з 2000 роком видатки державного бюджету зросли більш як удесятеро, і саме цей підрозділ мав би у стільки ж разів стати пильнішим.
За потурання міністерства зникли контрольно-ревізійні підрозділи в головних управліннях агропромислового виробництва Вінницької, Закарпатської, Івано-Франківської, Миколаївської, Луганської, Черкаської та Полтавської областей. Чисельність працівників контрольних служб у всіх органах та на всіх рівнях державного управління АПК скоротилася майже на третину.
Але «меншим складом та краще» не вийшло. Розділіть понад 80 тис. суб’єктів аграрного ринку, більшість із яких є учасниками державних програм, а, отже, й користувачами бюджетних коштів, на 100 вцілілих ревізорів — і побачите ефективність їх роботи. Протягом минулого року підрозділи внутрішнього фінансового контролю МінАП виявили порушень на суму 26,9 млн. грн. Було перевірено лише 15% бюджетних установ та організацій і не проведено комплексного аудиту по жодній із цільових бюджетних програм. А в цей час бюджетні кошти потихеньку «розчинялися». ГоловКРУ виявило порушень більш як на 1,3 млрд. А ще ж є акти Рахункової палати, приписи прокуратури...
Обсяги фінансових порушень у системі ветеринарної медицини сягнули 108,7 млн. гривень... Незаконне використання державних коштів на загальну суму 2,4 млн. виявили на ДП «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств АПК». Клерки умудрилися ще й занизити на 8,7 млн. грн. боргові зобов’язання перед державою... Аферу із земельною ділянкою «провернула» опікувана екс-міністром Аграрна біржа. Вона за 4 млн. бюджетних гривень купила земельну ділянку під офісом у продавця, котрий не був власником землі, а лише орендував її.
За керівництва Баранівського державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» перетворилося на... агентство нерухомості у складі МінАП. За згодою Мінагрополітики керівництво ДКТП провело «приховану приватизацію» понад 50% нерухомого майна, що перебувало у його господарському віданні. Упродовж 2005-го та восьми місяців 2006-го «Хрещатик» реалізував 17 об’єктів нерухомості (близько 56 тис. кв. метрів) на суму більш як 23 млн. грн. Зрозуміло, за присутності «свого» оціночного експерта і на «своїй» біржі. Тому не дивно, що нежитлові приміщення у Житомирі, продані за 0,9 млн. грн., через місяць коштували уже 2,2 млн. ДКТП вдавалося навіть реалізовувати майно, що перебувало у податковій заставі. Привабливі об’єкти, як готель «Колос», опинялися у руках «своїх» людей...
Однак вершиною крутійства став випуск «Хрещатиком» векселів на 12 млн. грн. із невизначеним терміном оплати. Державне підприємство свідомо вгрузало у боргову драговину. Отже, у разі одночасної вимоги щодо сплати векселів може постати питання про його банкрутство. І тоді з молотка підуть не лише вцілілі об’єкти, а й міністерський офіс на Хрещатику, 24.
Сергій Рижук, народний депутат України, голова підкомітету з питань реформування сільського, водного та лісового господарства:
— Узагалі-то, мене більше за все непокоять не кількісні показники бюджету, а їх стабільність, системність, а відтак ефективність використання коштів. За три роки обсяги прямого фінансування сільського господарства зросли у 2,4 разу. А воно продовжує занепадати...
Аналізуючи бюджетні процеси, доходжу висновку, що найбільше зло —вихляння в аграрній стратегії. Хто розуміється на логіці управління виробництвом і цінує кадрову наступність, той ніколи зопалу не руйнуватиме напрацювання попередника. Тим, хто прийшов мені на зміну, кортіло запровадити щось небачене, надзвичайне, таке, щоб одразу все розквітло. Вони згорнули ряд галузевих програм, до речі, достатньо прозорих і контрольованих з фінансової точки зору, але через кілька років мусили повернутися на стартову позицію, до того, що апробували Кириленко, Рижук і К0.
Не тримаю зла на «експериментаторів», але ж потерпає передусім сільське господарство — закономірно консервативна система, що не сприймає хитавиць не те що упродовж року, а років. Поки інформація зі столиці дійде до фермера на Волині чи Луганщині, поки аграрії «розжують» ту чи іншу програму, розберуться, що в ній виграшно, а де криється підступ, збігають місяці. Тільки призвичаїлися — команда згори: фінансування програми призупинено!
Ну, навіщо було свого часу зупиняти бюджетну допомогу селянам, котрі працюють в особливо складних кліматичних умовах? Нарешті поновили. Так само, як і допомогу індивідуальним сільським забудовникам. Як зрозуміти тих, хто ставив хрест на цій програмі?
Торкнуся ще однієї бюджетної статті — 30-відсоткова компенсація вартості придбаної вітчизняної техніки. Якщо Мінфін із Мінекономіки хочуть замотати кошти, не дати їх селянину, знаходяться всілякі «аргументи»: сумнівний механізм відшкодування, зловживання... А що тут непрозорого? Купив тракторця, здав документи, держава компенсує 30% його вартості. Не селянин злодій, у нього крадуть — брутально, цинічно, зухвало. Цю статтю, на радість аграріям, також реанімували.
Говорячи про дотації для тваринництва, робімо їх доконечно прозорими. Бачачи перед собою корову, не забуваймо і про бджолосім’ю, на яку також поширюються преференції. І не тому, що наш президент — пасічник, я теж... Бо бджоли не належать ні до рослинництва, ні до тваринництва. Вони стоять осібно перед Господом Богом. І коли якогось року за морозів половина вуликів вимерзла, 40% посівів соняшнику залишилися не запиленими. Ану, скільки мільярдів гривень втратили?!
Якщо ж ми лічимо лише дійне стадо, то не відсікаймо від дотацій і сільського дядька. Чому не запровадити диференційований підхід із прогресивною шкалою? Утримуєш дві корови — одержуєш дотацію у 1,3 вищу, п’ять — помнож на два... Ті ж гроші, той же вплив, зате нікого не знищуємо, навпаки, стимулюємо.
Коли мене запитують про проблеми села, уточнюю: яке село маєте на увазі? Людину, хату, дрова, дорогу чи сільське господарство, поле, город, корову, свиню? Німецька консультативна група, що працює в Україні багато років, і та радить: якщо ви, українці, хочете розібратися у проблемах села, то відвійте зерно від полови. Сільське господарство — це одне, а село і сільські території — зовсім інше.
Ми дійшли до того, що із 15,5 млн. сільських жителів половина непрацездатна. 3 млн. 992 тис. із працездатних працюють у сільському господарстві. Стільки ж фізично здорових у ньому не трудяться і, зрозуміло, ніколи не матимуть «притулку» в аграрній сфері. Трудових ресурсів багато, але за бездіяльності люди спиваються. Чекають субсидій, бюджетних дотацій, щоб тут же їх пропити... Це ж правда — свята, гірка і дика правда!
А чому Міністерству промисловості у рамках державної програми розвитку сільських територій не перенести частину виробничих потужностей у глибинку? Як зробили це Німеччина, Чехія... Ремонтні майстерні з обслугою — на селі, склади запчастин — там же, як і заводи сільгоспмашинобудування... Для чотирьох мільйонів незайнятих!
Та й хто, за великим рахунком, сьогодні опікується сільськими територіями? При мені у міністерстві діяв департамент соціального розвитку, заступник міністра курирував ці питання, і в функціях Мінагрополітики було виписано, що відомство відповідає за клуб, бібліотеку, дорогу, газифікацію, за все, що є на селі. Потім наші права і можливості врізали, особливо, у частині фінансування. Проблематику соціальної інфраструктури передали Мінекономіки, і вона там загубилася у кабінетах. А ми оголошуємо Рік села, який селяни іронічно перейменували на Рік погибелі села!
Переконаний: найвищий галузевий орган повинен займатися не політизацією проблем сільського господарства, а властивими йому функціями: виробництвом, реалізацією якісної конкурентоспроможної продукції, захищати її на зовнішніх ринках. І тоді Міністерство освіти нехай відповідає, чому на сто учнів у сільській школі комп’ютерів на порядок менше, ніж у міській? А вслід за ним прозвітує Міністерство охорони здоров’я — чи може народжуваність перемогти смертність, якщо на кілька сіл припадає один фельдшер? І тоді міністр сільського господарства і продовольства разом із профспілками має повне право запитати з високої трибуни: чому ви, президенте, уряд, дискримінуєте мою робочу силу — селян?
Тому алгоритм подальшої роботи такий: по-перше, треба розібратися з людськими ресурсами. Із земельними — два, матеріально-технічною базою АПК — три, і лише четверте — дати раду фінансам. Бо якщо першими трьома складовими знехтуємо, то скільки не вкладай, усе піде прахом. І п’яте, на десерт, — питання науково-технічного прогресу, єднання науки з виробництвом. Ці глобальні проблеми мусять тісно переплітатися, як олімпійські кільця...
Можливо, перед Господом Богом і стоять осібно бджоли. А перед кимось — кури. Птахівництво — найрентабельніша сфера в АПК. Тож чи варто у дохідну справу «вливати» ще й бюджетні кошти, яких і так обмаль? Тим більше, один із лідерів вирощування бройлерів категорично відмовляється від державної підтримки і вважає це марнотратством. А міністерство з урядом думають інакше?
Тваринницькі дотації ніяк не вийдуть із півтемряви. Декларуємо одне — робимо третє. Я не певен, що вони залишаться незмінними упродовж поточного року. І ось чому. 24 червня 2006 року вийшла кабмінівська постанова № 876 «Про внесення змін до Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються для фінансової підтримки виробництва продукції тваринництва». Вона поки що «заморожена» і набере чинності тільки після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (щодо фінансової підтримки галузі тваринництва).
Автор законопроекту — депутат Олександр Баранівський. Власне, його зауваження слушні: дотувати не лише одиницю виробленої продукції тваринництва, але й голову сільськогосподарських тварин, проведення їх ідентифікації та реєстрації, бджолосім’ю. Ці поправки (за умови їх прийняття) цілком можуть вписатися і в бюджет-07. І, ймовірно, потягнуть за собою зміни, закріплені згадуваною постановою №876.
Не деталізуватиму, за якими «яскраво вираженими ознаками і формами» різник визначатиме перед забоєм м’ясні породи і типи корів: кіанську, санта-гертрудську, лімузинську, світлу аквітанську чи сіру українську. Та й чи важливо це для виплати державної дотації?
Але є у цих змінах обмеження, яке відсікає від бюджету фізичних осіб, — бюджетні кошти надаються за приріст поголів’я корів молочного напрямку продуктивності. Якщо в тебе менше 15 голів, за дотацією і не потикайся!
Підтримую курс на відродження товарного виробництва молока, але ж і соціалізм повинен бути із людським обличчям! Визначте, як на Заході, адаптаційний період, дайте селянам, хто зможе, років за п’ять наростити поголів’я і запроваджуйте, на здоров’я, євростандарти.
Олег Юхновський, голова комітету підприємців агропромислового комплексу Торгово-промислової палати України, котрий за роки депутатства у Верховній Раді «вишліфовував» вісім аграрних бюджетів:
— Якщо оцінювати бюджет-07 загалом, то в ньому, відповідно до розпису, усі класифікаційні статті залишилися такими ж, як і в минулому, та й бюджетах попередніх років. За винятком кількох нових статей, по більшості позицій простежується невеличкий плюс або мінус.
Збільшилося фінансування по важливій соціальній статті «Будівництво, реконструкція та ремонт об’єктів соціально-культурного призначення у сільській місцевості» — до 591 млн. грн. Щоправда, вона дещо аморфна. По-перше, чітко не визначено, на що саме, — газифікацію, прокладання водогонів тощо, виділяються кошти. По-друге, невідомо, за яким нормативом визначатиметься частка субвенцій із державного бюджету місцевим громадам на розв’язання соціально-побутових проблем.
У другій редакції бюджету його аграрна частина «схудла» на 2 млрд. грн. Оскільки Верховна Рада подовжила до 1 січня 2008 року пільги з ПДВ і відтермінувала спеціальний режим оподаткування ПДВ (залишилася нульова ставка), Кабмін автоматично викреслив цю суму із попереднього варіанта. Якщо законодавці часто плутають дефініції, то про розуміння дії двох фіскальних важелів годі й говорити. А розглядати їх уже зараз потрібно під кутом зору членства України у СОТ.
Сума податку на додану вартість, визначена відповідно до пунктів 11.21 та 11.29 статті 11 Закону «Про податок на додану вартість» в обсязі 4,5 млрд. грн. (стаття 68 бюджету-07,) спрямовується як державна дотація (виділення моє. — В.Ч.) сільгосптоваровиробникам на підтримку виробництва тваринницької продукції та придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Якщо додамо ще близько 1,2 млрд. грн. — пільги від нульової ставки з ПДВ, то загалом матимемо 5,7 млрд. Тобто, лише пільги, без інших статей видатків по АПК, уже перевищують цифру, погоджену і підписану Україною у протоколах із країнами-членами СОТ. Саме 1 млрд. 130 млн. доларів визначені як максимальна пряма державна підтримка сільгоспвиробників.
Можу лише поспівчувати депутатам, коли вони, істотно обмежені фінансовими рамками СОТ, верстатимуть бюджет-08. Зрештою, їм таки доведеться розібратися із класифікацією видатків: що належить до «жовтої», а що — до «зеленої» скриньки. Що залишати, аби вкластися в 1,130 млрд. доларів: віртуальні пільги чи дотації? Чергове продовження пільгової системи оподаткування лише консервує існуючі проблеми в АПК. І хоча до статті 8.1 — спеціальний режим оподаткування ПДВ діяльності у сфері сільського і лісового господарства, є певні застереження, проте жодного альтернативного варіанта ні уряд, ні законодавці не запропонували.
Потрібно унормувати і питання ПДВ на тваринницьку продукцію. Той механізм, який діє, неспроможний розв’язати сув’язь проблем, пов’язаних із деформацією ринку тваринницької продукції, заниженням закупівельних цін заготівельниками та переробниками, неврегульованістю відшкодування ПДВ експортерам...
Серйозним недоліком бюджету-07 вважаю і відхід від засад Закону «Про державну підтримку сільського господарства України». Уряд знехтував вимогою долучити до загального кошторису окремий додаток, який містив би конкретні суми тваринницьких дотацій, враховуючи концентрацію поголів’я, його категорію — вирощування на забій, племінне, аж до бджолосім’ї. Критерії, закладені у додаткові, могли би стати основою для формування бюджету наступних років у цій частині, із невеликою поправкою на внутрішню та зовнішню кон’юнктуру цін. У такий спосіб уряд зафіксував би стабільні правила гри і виробники мали би змогу моделювати ведення бізнесу у тваринництві на середньо- та довгострокову перспективу.
Це ж стосується і державної підтримки виробництва продукції рослинництва. Тут інструментом є підтримка ціни виробництва шляхом проведення відповідних фінансових і товарних інтервенцій. Цю функцію виконує Аграрний фонд, формуючи державний продовольчий резерв.
Недофінансування цієї інституції, тим більше, зі спеціального фонду ( за рахунок продажу об’єктів приватизаці), плюс неповороткість на ринках зерна і цукру можуть остаточно дискредитувати цю структуру. А створювати ще одного, четвертого, державного гравця (Аграрний фонд, Держрезерв і ДАК «Хліб України») на аграрних теренах ніхто не дозволить. І тоді урядовцям не залишиться нічого іншого, як включити адміністративні тумблери. Незграбне маневрування при експорті зерна — доказ «ефективності» такого втручання...
Сергій Рижук порівняв складові поступу АПК із олімпійськими кільцями. Я теж скажу про ці «запчастини», але заземлено: «Хлопці! Якщо не поставити на ноги чотири колеса із дишлом попереду — віз не рушить із місця!»