За два роки великої війни українці помітно змінилися. Ми стали прагматичнішими, інакше сприймаємо проблеми, шляхи й потребу їх вирішення. Змінилась і влада, якій уже майже два роки поспіль доводиться функціонувати в режимі воєнного стану. Але наскільки синхронізовані ці зміни? І як можна покращити взаємодію між усіма нами?
Щоб зрозуміти позиції, на яких зараз перебуває українське суспільство, Transparency International Ukraine за підтримки Проєкту USAID «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні» провела соціологічне дослідження очікувань і побоювань українців загалом і в процесах майбутньої відбудови зокрема.
Це вже друге таке наше опитування. У попередньому, проведеному в березні 2023 року, ми чимало уваги звернули саме на питання відновлення країни. Цього ж разу воно так само залишається в нашому фокусі, проте навіть важливішими стали виявлені загальні настрої суспільства, страхи та його спроможність до дій, які проявилися наприкінці 2023 року.
Як показало дослідження, загалом на сьогодні суспільство дещо виснажене, речей, що турбують українців, побільшало, а самі ці хвилювання посилилися. Активніше проявляються відчуття втоми, розчарування та розгубленості щодо майбутнього. Чи означає це, що на нас чекає посилення внутрішньої напруги й неминучий негативний сценарій розвитку суспільства? На нашу думку — аж ніяк.
Якраз запити громадян і поточна діагностика суспільних настроїв важливі для розуміння конкретних рецептів подолання страхів і підвищення якості суспільного діалогу та взаємодії. Як саме це зробити, ми й спробували розглянути в нашому матеріалі.
Проблеми сприймаються гостріше, а запит на їх вирішення зріс
Як і в березні, сьогодні трьома основними проблемами українці вважають війну (96%), корупцію (88%) та руйнування інфраструктури й житла (82%). Але хоч порядок цих проблем залишився незмінним, сприйняття їх помітно посилилося. Причому страхи війни та руйнувань у листопаді дещо зменшилися проти березня (на 2%), а от корупційні ризики зараз турбують українців на 11% більше. Загалом наведені дані засвідчують, що майже кожна згадана в опитувальнику проблема хвилює пересічного українця на 5–10% більше, ніж іще в березні.
Причин для такого сприйняття декілька.
- Порушення суспільного договору про доброчесність підходів і спільну боротьбу із зовнішніми та внутрішніми ворогами. Після початку повномасштабного вторгнення склався непроговорений суспільний договір, згідно з яким усі сили — й фізичні, й фінансові, й ментальні — спрямовували на боротьбу з російськими загарбниками, спільним ворогом, на певний час забули про внутрішні чвари й на тлі зовнішньої агресії відклали роботу над уже відомими внутрішніми проблемами. Було відчуття, що всі «схеми», корупційні зловживання, політиканство та чвари залишилися в житті до 24 лютого 2022 року. Проте численні факти порушення цього договору (хабарі, розкрадання гуманітарних і закупівельних коштів, політичні загравання) порушили цей негласний договір і провокують обурення, злість і запит на суспільний контроль.
- Завищені очікування на 2023 рік. Іще в березні нас активно готували до успіхів (контр)наступу, кави в Криму до кінця літа тощо. Але протягом останніх пів року успіхи хоч і траплялися, проте не відповідали завищеним очікуванням українців. Відчуття оптимізму, згуртованості, гордості від того, що вистояли 2022-го і здобули значущі перемоги на полі бою, поступово рухається в бік розчарування через те, що не вдалося 2023-го.
- Адаптація до життя в умовах війни. Понад 70% опитаних нині вважають, що процеси відновлення економіки та відбудови країни триватимуть до 10 або більше років. Хоч як це страшно визнавати, українці поступово звикають до життя під час постійних обстрілів і під звуки повітряних тривог. Тож на передній план дедалі більше виступають проблеми економічного життя й добробуту: несправедливість у системі правосуддя (71%), висока вартість життя та зниження доходів (67%), відсутність професіоналів у владі (65%), міграція та виїзд працездатного населення (62%). Українці відчувають наслідки цих проблем у повсякденному житті й прогнозують іще серйозніший їх вплив у майбутньому.
Люди мають високу потребу в досяжних перемогах — як над внутрішніми, так і над зовнішніми ворогами. Й один із досяжних способів їх здобуття — боротьба з корупцією як уособленням усього недоброчесного, радянського, заскорузлого, проти чого зокрема триває війна.
Корупція перетворилася на досяжного ворога
Якщо дивитися на дані про оцінку рівня корупції й водночас читати наші медіа, складається враження, що позитивних практик боротьби з корупцією взагалі немає, що державні кошти, зокрема й міжнародна допомога, витрачаються неефективно, а доброчесні держслужбовці взагалі перевелися. Хоча це так і не так одночасно. Бо медіа звикли дивитися туди, де погано, й не помічати того, що вже добре.
Найгірше, що такі не завжди верифіковані тези масово поширюються не лише на рівні країни, а й міжнародними ЗМІ, що, зі свого боку, активно підхоплює російська пропаганда. І так з усіх боків українці чують, що їхня країна тотально корумпована, й на додачу до тривалої війни в багатьох це може створювати відчуття безвиході.
Чому ж так відбувається?
З одного боку, є об’єктивні причини — скандали, розкрадання, випадки хабарів і все нові й нові факти про корупцію на різних рівнях. Кричущі випадки розкрадання навіть гуманітарної допомоги, оборонних закупівель, а також чимало спроб отримати надвеликі хабарі з боку вищих посадових осіб цьогоріч цілком справедливо обурювали суспільство. Бо ж про які справедливість або правосуддя взагалі можна говорити, коли голова Верховного суду України Всеволод Князєв, вважайте, посадовець одного рівня з президентом чи прем’єр-міністром, отримував хабар у 2,7 млн дол. просто у власному робочому кабінеті?
З іншого ж боку, ми маємо й позитивні результати на шляху боротьби з корупцією, які визнають і на міжнародному рівні. Тільки за останній рік кількість підозр у корупції значно збільшилася, що свідчить про активну роботу НАБУ та САП, і дедалі частіше порушення цих справ стає можливим завдяки викривачам. ВАКС зі свого боку виносить вироки у справах про корупцію, НАЗК нарешті повернули всі функції, прописані для нього в законі, хоча агентство досі має інші вади в роботі. І загалом спроможність антикорупційних органів упродовж останніх років помітно зросла, про що ми розповідали у спеціальному дослідженні. Ці та інші успіхи відображені, зокрема, й у звіті Європейської комісії, яка з огляду на наші успіхи рекомендувала розпочати перемовини про вступ України до ЄС.
І, як свідчать дані, українці в особистому досвіді безпосередньо з корупцією нині стикаються значно менше. На жаль, усі ці позитивні повідомлення часто губляться у вирі негативних новин або й узагалі сприймаються як звичайний піар із боку державних органів. Тож попри наявні успіхи запит на ефективну боротьбу з корупцією зростає.
Наприклад, якщо говорити про майбутню відбудову, то й тут страх потенційної корупції займає найвищі позиції в переліку. 79% українців бояться відсутності контролю і як наслідок — розкрадання коштів або використання неякісних матеріалів. А ще 75% остерігаються повернення корупційних схем із відмивання коштів на великих проєктах.
Тобто, за відчуттями українців, корупція — це зло саме собою, але на тлі інших тривог у сприйнятті громадян вона стає сукупним уособленням усього зла, несправедливості й тих проблем, із якими стикається наша країна. І відтак на тлі загальної втоми, роздратування й нерозуміння майбутнього хабарі та вигадливі схеми від державників стають іще більш руйнівними для нашої країни. Тож наш спільний шанс зараз — використати боротьбу з корупцією як трамплін. Наприклад, у вже згаданій нами відбудові.
Відбудова — лакмусовий папірець для спроможності держави
Наше дослідження показало, що в українців є власні очікування стосовно того, як саме має відбуватися відновлення країни після війни. Є розуміння, що потрібно врахувати специфіку громад, а також запит на децентралізацію розподілу коштів, прозорість усіх етапів і залученість громадян.
Щодо очікувань українців від процесів майбутньої відбудови, то вони змінили бачення періоду, який може охопити майбутня відбудова. Якщо в березні 60% опитаних вважали, що відбудова може тривати до десяти років і більше, то вже в листопаді це число зросло до 73%. На цей показник передусім уплинули темп і перебіг війни, проте така зміна настроїв також свідчить про готовність до виваженішого діалогу й підходу до самого розуміння відбудови. Це загалом підкреслює зростання реалізму й прагматизму в суспільних настроях.
Також більшість опитаних вважає, що людям, які втратили житло, потрібно зводити будинки вже зараз (56%), відбудова має базуватися на принципі децентралізації (72%), а готувати її стратегію потрібно вже сьогодні — щоб не гаяти час (78%).
Проте скептицизм і посилення страхів, які ми загалом спостерігали в межах дослідження, проявляються й у ставленні до відбудови. Істотно зросла частка впевнених у тому, що плани відбудови мають враховувати перебіг воєнних дій (з 11 до 20%).
Якщо ж говорити про загальне враження від наявних прикладів відновлення, то воно часто позитивне. Поточний стан відбудови відповідає або перевищує очікування 46% українців, тоді як негативно оцінюють ці процеси 32% респондентів. Цікаво, що найпозитивніше сприйняття відбудови спостерігається в північному (50%) та східному (52%) регіонах України — тобто там, де люди відчутно постраждали після повномасштабного вторгнення.
Час також сприяє тому, щоб українці більше залучалися до відбудови й дізнавалися про те, як вона може відбуватися. Наше дослідження показало, що кожен третій дорослий українець знає або бачив приклади того, що вже було відбудовано. І переважна більшість (74%) задоволена результатом.
Як і в березні–квітні 2023 року, для населення дуже важливо уникати корупції в таких процесах, і для цього людям потрібно, щоб інформація була максимально доступною. Українці вважають надважливим контроль над етапами здійснення та якості робіт (75%), над витратами та інформацією про виконавців (73%) і хочуть знати про відповідальних осіб, хоча важливість цього показника значущо знизилася — із 78 до 71%.
І тут варто знову повернутися до головного запиту українців стосовно відбудови, а саме — підготовки комплексного плану та стратегії таких процесів уже зараз. Причому українці в цьому питанні очікують передусім якості результатів. Так 50% опитаних упевнені, що всі виконавці робіт мають обиратися конкурентно, водночас 30% вважають за необхідне надання певних переваг українському бізнесу. Зросли й вимоги до виконавців робіт, зокрема в питаннях відповідності світовим стандартам контролю якості (63%), репутації (63%) та наявності релевантного досвіду (55%). І, звісно, українці хочуть мати доступ до інформації про рівень виконання таких вимог.
Загалом наше дослідження показало: українці усвідомлюють, що під час воєнного стану можна покладатися на владу переважно з питань точкового ремонту чи щоб зробити аварійне житло придатним для проживання. Проте не надто сподіваються на те, що зможуть відновити втрачений рівень комфорту. Водночас повноцінна розбудова нових житлових районів здається їм реалістичнішою вже після війни.
І хоч громадяни здебільшого позитивно оцінюють програму відновлення, їм бракує розуміння, як вона реалізовується. І саме відсутність такого розуміння породжує недовіру.
Отже, майбутня відбудова стала своєрідним полем, на якому держава протягом наступних років може максимально проявити власну спроможність, відкритість і високі професійні стандарти в боротьбі з корупцією. Але для цього їй потрібно виявити готовність до діалогу, налагодити ефективну комунікацію й надати українцям реальну можливість долучатися до цих процесів. Тим паче що попри війну й подекуди розчарування в наших громадян і тепер достатньо сил для такої роботи.
Ресурси на боротьбу є
Хоч із наведених даних може скластися враження, що в багатьох наших співгромадян — апатія і зневіра, це зовсім не так. Результати другої хвилі дослідження засвідчили, що наприкінці 2023 року суспільство й далі демонструє дорослість і готовність поступатися власними інтересами задля потреб інших.
Наприклад, 17% громадян зазначили, що їхнє майно постраждало від воєнних дій. І лише 32% з них подавали заявки на компенсації та відшкодування.
Серед тих, хто не подавався, 37% сказали, що на сьогодні держава має нагальніші пріоритети для фінансування, а ще 12% вважають, що є люди, котрі постраждали значно більше. Хіба ж це не той самий несподіваний акт підтримки, який передусім і свідчить про наявність здорового суспільства?
Загальне відчуття підтримки в українців теж вельми високе: 43% опитаних зазначили, що після початку вторгнення отримали певну допомогу, й найбільше таких людей було на сході країни — 88%.
Якщо ж говорити про долучення до відновлення країни, то 36% опитаних вважають за свій обов’язок узяти участь у обговоренні проєктів відбудови, а ще 39% зазначили, що за можливості приєднаються до таких публічних дискусій.
Водночас українці цілком усвідомлюють важливість допомоги з боку міжнародних партнерів для того, щоб наша країна досі трималася. Так, 43% українців відзначають вагомий внесок міжнародних донорів у процес відбудови, й найпозитивніші оцінки спостерігаються серед молоді, яка загалом більш обізнана в можливостях співпраці із Заходом і найчастіше долучається до волонтерських проєктів.
***
Як бачимо, другий рік повномасштабного вторгнення суспільство завершує в досить складному емоційному стані. Ми спостерігаємо за нестабільною зовнішньополітичною ситуацією, на фронті триває війна на виснаження, а загальний стрес, втома і запит на справедливість лише посилюються.
Тож, не маючи змоги швидко вигнати зі своєї землі агресорів-росіян, ми прагнемо боротися з демонами всередині країни, і головні демони для нас сьогодні — корупціонери. Вони є уособленням тих несправедливості та зла, які завдають болю всій країні. А оскільки в цій сфері Україна вже зробила чимало, то й перемоги тут цілком досяжні в майбутньому. Чи готова влада робити потрібні кроки в правильному напрямку? Це вже тема іншого дослідження та розмови.
Але важливо пам’ятати, що суспільство змінилося. Риторику комунікації з ним теж потрібно змінювати: прагматизм, реалістичність, дієвість і діалог — ось ключові комунікаційні завдання влади на всіх рівнях у взаємодії з громадянами своєї країни. І все це має відбуватися за умови реальної боротьби з корупцією.
Щоб нинішня напруга не виливалася в негатив, українській владі варто відгукнутися на запит про конкретну комунікацію, чіткі довгострокові плани й реальне долучення громадян до всіх процесів і насамперед — до відбудови, яка може стати справжнім вікном можливостей для всіх. За майже два роки в українців уже з’явилося відчуття, що й війна, й відбудова затягнуться. Але вони готові боротися й надалі.
Хоч би якими були суспільні та наші особисті настрої, кожному з нас і всій країні разом необхідно буде їх подолати. І найкращий спосіб зробити це — перетворити нашу точку хитання в точку опори.