У травні зʼявилася інформація, що Міноборони витратило 8,9 млрд грн на зброю, якої не було поставлено. Йдеться про так звану прострочену дебіторську заборгованість. Це коли замовник (тут — Міноборони) сплачує кошти постачальнику, але обіцяний товар не отримує в строк, обумовлений у договорі. Тобто це зброя та речі, яких наші військові просто не побачили, хоча гроші платників податків на них витрачені.
Міноборони позвалося на постачальників до суду на 8,9 млрд грн. Це сума лише тих контрактів, інформація про які фігурувала в позовах міністерства станом на кінець травня. Ми в Центрі протидії корупції припустили, що загальна сума дебіторської заборгованості може бути в рази вищою. Наше припущення на жаль, підтвердилося.
Так, за інформацією Міністерства фінансів, прострочена дебіторська заборгованість Міністерства оборони за період з 1 січня 2022 року по 1 травня 2023 року становить 36,3 млрд грн. Для порівняння, 36,3 млрд грн — це майже 3 тисячі канадських бронемашин Senator для наших захисників, які могли б урятувати тисячі життів військових. Або близько 5 тисяч протитанкових ракетних комплексів FGM-148 Javelin.
Інформацію про значні обсяги простроченої дебіторської заборгованості в Міноборони підтвердила й голова ДАСУ. За її повідомленням, унаслідок цих порушень було відкрито кримінальні провадження. Однак публічно правоохоронці про це не звітували. Ці спущені «в трубу» під час війни мільярди — неприпустима помилка для керівництва міністерства. Особливо в той час, коли Росія збільшила свої витрати на оборонку на 282%.
Проте після відмовок і брехні Резнікова через скандал з «яйцями по 17» зрозуміло, що визнавати помилки, а тим паче виправляти їх, міністру вдається хіба що під тиском громадськості. Ситуацію могло б виправити створення професійних агенцій, які відповідають за оборонні закупівлі, та передавання їм функцій закупівельників. А за міністерством залишилися б закріпленими виключно політичні питання.
На жаль, навіть після скандалу міністр місяцями зволікав із запуском агенції, що відповідає за речове забезпечення. Лише наприкінці квітня завдяки Офісу змін при МО ситуація, здається, зрушила з місця. Притому, що про рішення щодо запуску агенції ЦПК писало ще в лютому, відразу після скандалу.
Водночас ситуація в закупівлях зброї наразі не дає підстав для оптимізму. Ще в липні минулого року в Україні створили ДП «Агенція оборонних закупівель». За словами міністра, це ДП «створювалося за зразком натовської логістичної організації NSPA (NATO Support and Procurement Agency), щоб зробити закупівлі зброї для України прозорими та унеможливити корупцію». Натомість сьогодні ДП «Агенція оборонних закупівель» — серед тих підприємств, які й заборгували Міноборони 131,5 млн грн із оцих 8,9 млрд і не поставили зброю. І це, знов-таки, лише та сума, що засвітилась у судовому реєстрі після позовів Міноборони до агенції, а це, мʼяко кажучи, не надто схоже на стандарти НАТО.
Оптимізму не додає й бекграунд керівництва агенції, яке в Міноборони «забули» публічно представити. Очевидно, в міністерстві не дуже хочуть, аби українці знали, хто розпоряджається їхніми 355 млрд грн податків. І на те є причини. Так, керівником ДП «Агенція оборонних закупівель» міністерство призначило Володимира Пікузо, який раніше, працюючи в державному секторі, незаконно нараховував собі сотні тисяч гривень премій і доплат.
Біографія його заступника — Олександра Коваленка — виглядає не краще. Раніше він отримував підозру за службову підробку угод із компаніями США та Великої Британії. Тоді посередницьким компаніям було перераховано 7,5 млн дол. за фіктивні консультаційні послуги. Чудова компанія, правда ж?
Проте Пікузо й Коваленко — просто пішаки у великій грі з купівлі зброї для України.
На чолі цього процесу залишається заступник Резнікова та ексбізнес-партнер Андрія Єрмака Денис Шарапов. Як і батько Єрмака, який свого часу працював у ГУР РФ, Шарапов має неабиякі звʼязки з «російськими елітами». Це яскраво видно у структурі їхнього спільного підприємства.
Так, Денис Шарапов, Андрій Єрмак та його батько Борис Єрмак були партнерами у спільному бізнесі ТОВ «Медійна група європейського партнерства». Четвертим у цій компанії був росіянин Рахамім Емануїлов. Проживаючи в РФ, окрім підприємництва, Рахамім Емануїлов займається ще й письменницькою діяльністю. Серед його творчого доробку — монографія «Террор во имя веры: религия и политическое насилие» та книжка під назвою «Возрождение России: медведь превращается в тигра».
Але й цим «таланти» Емануїлова не вичерпуються. Експартнер Єрмака та Шарапова бере активну участь у політичному житті РФ і належить до дискусійного клубу «Валдай». Учасниками цього клубу є головні пропагандисти та політики РФ. А щорічні засідання супроводжуються промовами Володимира Путіна. З трибуни саме цього клубу він розповідає про «вичерпання сучасної моделі капіталізму» та нісенітниці про те, що НАТО з території України загрожує Росії.
До речі, з кадровою політикою в Міністерстві оборони справді біда. Після скандального звільнення ексміністра курортів і туризму Криму Олександра Лієва, який обіцяв допомагати окупаційному уряду, міністерство відзначилося черговим кадровим скандалом. Минулого тижня стало відомо про призначення на посаду в. о. директора Департаменту ресурсного забезпечення Руслана Ригованова. Останній відомий своїми виступами на російських пропагандистських шоу. Завдяки публічному розголосу вже за кілька днів Ригованова відсторонили від посади, але, судячи з публічних повідомлень міністерства, все-таки не звільнили.
Хай там як, цей випадок став іще одним доказом того, що в часи війни міністерство не годне здійснити навіть поверхову перевірку власних кадрів. Адже дає «зелене світло» навіть тим, хто демонструє звʼязки з РФ. Як, на думку Резнікова, з такими кадрами нам мають довіряти партнери із США та Європи, які є найбільшими виробниками зброї, — незрозуміло.
Але точно зрозуміло, що Україна не заслуговує на таких «управлінців». Деяким з них місце хіба що за ґратами. Особливо під час війни.