Час рожевих очікувань і щенячого захвату від результатів роботи інституцій антикорупційного блоку, як і від конкурсних доборів їхніх керівників, вийшов. За цим досвідом іде вміння визнавати та приймати реальність, щоб навчитися з нею правильно поводитися, виносячи уроки та відбудовуючи інституції далі.
Сьогодні Кабмін призначив нового голову Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) — внаслідок конкурсного відбору ним став начальник відділу детективів НАБУ Віктор Павлущик. В НАЗК розпочався новий чотирирічний період.
До останнього моменту залишалося два можливі його варіанти: вибір був між «чужим» для НАЗК Віктором Павлущиком і «своїми» — ексзаступником голови НАЗК Андрієм Вишневським і керівником департаменту антикорупційної політики агентства Дмитром Калмиковим.
Але в день початку співбесід фінальної десятки було здійснено масований інформаційний вкид: аборигенів НАЗК облив брудом черговий обізнаний «експерт». Замовники явно не поскупилися на розгін тези про те, що «потенційних переможців, пролобіював ексдиректор НАБУ/чинний заступник голови НАЗК Артем Ситник». А комісія, нібито таємно в його кабінеті, переможцем визначила Вишневського, а його заступником — Калмикова. У підсумку обидва — а за попередніми балами вони справді були лідерами — по черзі злетіли з дошки. Вишневського, який отримав відразу шість «ні», вивели з гри в першому турі фінального голосування, Калмиков поступився переможцю в другому. В такий спосіб комісія (в ній працювали три представники за квотою Кабміну, три — від міжнародних партнерів, і для перемоги кандидату потрібно було отримати три голоси міжнародників плюс один Кабміну) зробила свій одноголосний вибір.
Наскільки незалежним і професійним був конкурс? Якими можуть бути його наслідки? Чи спрацює політична ставка комісії на «нову кров»? Чи зможе колектив НАЗК, отримавши шефа — професійного опера, зберегти сталість і прискорити розвиток інституції, що лежить в основі всього антикорупційного блоку?
Пошук чесних відповідей на ці непрості запитання дав змогу виокремити чотири ключові проблеми. Саме за їх вирішенням ми спостерігатимемо під час розгортання нової шахової партії на дошці антикорупції.
Перша проблема. Парадокс невідповідності методів і результату
З одного боку, від моменту початку конкурсу до фінального рішення комісії процес здавався організованим на досить високому рівні. Окремі учасники відгукуються про нього принаймні як про безпрецедентний і зразково прозорий. Склад комісії адекватний і порівняно, наприклад, із конкурсом до САП усі її члени демонстрували, на перший погляд, розважливість, відповідальність і неупередженість. Не було жодної алогічності, не було видно, що когось тягнуть чи навпаки — валять. «Мені подобалося брати участь у конкурсі. Це не було безглуздям і профанацією на етапах оцінювання професійних навичок і психологічного профілю кандидатів. Було важко, але цікаво», — каже один з учасників.
Ба більше, на відміну від попереднього конкурсу на голову НАЗК, де не було ні юридичних кейсів, ні психологічних тестувань, було правильно вибудувано процедуру добору. І ця процедура претендувала на те, щоб називатися меритократичним добором на основі професійних характеристик кандидатів. Але!
З іншого боку, фінальне рішення несподівано ухвалили не за професійними, а передусім за політичними критеріями. І комісія під час обговорення на засіданні й подальшому брифінгу досить чітко ці критерії артикулювала: «свіжа кров», «людина, яка все життя займається практичною боротьбою з корупцією» (маючи на увазі кримінальне переслідування суддів); «воював під Бучею».
Безперечно, кожен із цих критеріїв має свою цінність, а участь у бойових діях — найвищу цінність, але проблема в тім, що це виключно політичні критерії, які безпосередньо не стосуються оцінки рівня відповідності кандидатів кваліфікаційним вимогам. Навіщо ж було проводити всі ці розумні кейси? Навіщо весь цей класний професійний конкурс? У цьому й полягає парадокс: конкурс претендував на те, щоби стати професійним добором, і мав бути таким згідно з законом, але остаточне рішення було ухвалено на основі геть інших критеріїв. Ба більше, якщо порівняти опубліковані результати етапів конкурсу, то очевидно, що переможець не був першим за основними професійними критеріями, крім тесту на загальні здібності (найвищі 137 балів). Однак його функція, як запевняє сама комісія, полягала лише у визначенні того, хто мав бути допущений до другого етапу конкурсу — виконання практичних кейсів на вміння застосовувати законодавство, етичне лідерство, стратегічне бачення, оцінки психологічного профілю та рівня благонадійності кандидатів.
На підсумковому пресбрифінгу член комісії Лаура Стефан пояснила позицію комісії: «Бали — це лише один елемент, який ми враховували, коли ухвалювали рішення. Ми опублікували те, що вважали за доречне. Упродовж усього конкурсу ми активно спілкувались із зовнішніми та внутрішніми стейкхолдерами НАЗК, знімали інформацію різними методами, й процедура, прописана в законі, дозволяє нам певну гнучкість. Ми не схвалюємо лише математичних розрахунків. Потрібно відчувати людину, дивитися їй в очі та розуміти, чесна вона чи може сказати неправду. І чи може визнати, що «я — не Вікіпедія», як це зробив на співбесіді переможець. Це багато про що каже. Ми ухвалювали рішення щодо людей, і тут точно потрібно враховувати ті елементи, які неможливо прорахувати».
Чи змогла комісія знайти розумний баланс якостей переможця? Час покаже.
Друга проблема. Неповне виконання місії та перевищення мандата комісією
Під час співбесід кандидатів (вихідців із досить різних сфер) часто заносило в крайнощі — або в чисту «космічну» превенцію, або виключно в залякування: адміністративне та кримінальне переслідування порушників. І комісія в такому разі часто нагадувала кандидатам, що НАЗК — це комплексний орган, у якого цілих п’ять (!) сфер повноважень, і всі вони імперативно визначені законом. Тобто кандидат мав показати збалансований підхід, щоб у підсумку виявитися спроможним управляти потужною аналітичною та організаційною машиною, якою, попри всі наявні внутрішні проблеми, НАЗК стало за останні чотири роки.
Однак зрештою комісія перевищила свій мандат і водночас не змогла повною мірою виконати місію, покладену на неї законом. Обравши чистого правоохоронця (цього разу навіть не прокурора, а оперативника) без управлінського досвіду (кілька років керівництва дюжиною детективів у відділі НАБУ до уваги не беремо), який і в жодному з документів, і на співбесіді не показав системного комплексного підходу й не продемонстрував розуміння глибинної суті роботи інституції, взаємозв’язку між різними сферами її повноважень і взаємодії із зовнішнім світом.
Тобто комісія свідомо обирає «однобокого» кандидата, який не відповідає посадовим вимогам, оскільки він, його профіль і бачення, продемонстроване ним, не охоплюють усього спектра завдань, що стоять перед НАЗК. А отже, комісія бере на себе функцію визначення вектора розвитку НАЗК на чотири роки. І цей вектор є сумнівним, оскільки передбачає потенційний дрейф від політикоформуючого органу запобігання корупції в бік квазіправоохоронного органу, який боротиметься з наслідками корупції.
Однак це не є функцією конкурсної комісії. Закон не наділяє її такими повноваженнями. Комісія не є законодавчим органом. Завдання комісії — лише перевірити рівень професійної відповідності кандидата всім вимогам і дібрати збалансованого кандидата, бачення й навички якого відповідають повному спектру завдань, покладених законом на НАЗК. Адже в десятці був вибір саме таких кандидатів, які мають і глибоку експертизу в сфері антикорупції, й достатній досвід управління організаціями та проєктами. Проте ніхто з них переможцем не став.
Включно з Дмитром Калмиковим, який був основним конкурентом переможця у другому турі фінального голосування. І Павлущик, і Калмиков доброчесні — а комісія це підтвердила, пропустивши їх до фіналу, — але мають різний управлінський і експертний бекграунд. У підсумку системний Калмиков із зіпсованою, за логікою комісії, «НАЗКшною кров’ю» опиняється за бортом. Чому? Тому що на фінішній прямій раптом включилися критерії політичні й замінили професійні? Тому що в Калмикова батьки живуть на окупованій території й це може стати інструментом впливу? Так у нового головнокомандувача Сирського тато з мамою живуть за 200 кілометрів від Москви. Та й мати співмешканки Павлущика нещодавно до Москви їздила, а причин цієї поїздки Павлущик так і не зміг пояснити на співбесіді.
Третя проблема. Неминучі наслідки для інституції
По-перше, з урахуванням зазначених проблем, зразковий на перший погляд конкурс укотре підриває й дискредитує саму ідею професійного конкурсного добору. Спочатку небезпідставно завищені очікування, а на виході — обґрунтоване здивування. Що, як наслідок, демотивує професіоналів брати участь у таких конкурсах у майбутньому. Навіть у межах так званого позитивного добору. До речі, у судовій системі така тенденція проявилася вже давно.
По-друге, конкурс підважує ідею сталості та спадкоємності інституцій. Безперервності в їхній діяльності. А НАЗК — орган, який має бути стабільним і послідовним як жоден інший, — саме на цьому фундаменті ґрунтується його незалежність як фортеці антикорупції та доброчесності. І таким він визначений у законі. Саме для цього є конкурсний добір голови, чотири роки каденції для нього, звужений перелік підстав для його звільнення, державна служба в апараті, захист від будь-яких зовнішніх впливів (захищене фінансування, рівень оплати праці та безліч додаткових гарантій). Тобто створюючи цей орган, сам законодавець уже показує нам, що в його роботі найважливіше — це сталість і послідовність. У цьому контексті сама ідея основного критерію відбора — «нової крові» — викликає подив.
По-третє, хоч як би ми ставилися до ексголови НАЗК Олександра Новікова, не можна не визнати того факту, що вперше за історію НАЗК саме за його каденції в цьому органі з’явилися сталість та інституціональна стабільність. І зараз був унікальний шанс це продовжити. Тобто закріпитися на тому непоганому рівні, якого вдалося досягти Новікову з командою. Взяти за основу висновки та рекомендації зовнішнього незалежного оцінювання та рухатися далі, знаючи, як усе працює. У жовтневому звіті про розширення ЄС є рекомендації Європейської комісії Україні, є план заходів Кабміну під них. Є урядовий план заходів щодо виконання програми Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) для України, Антикорупційна стратегія та програма з її виконання до кінця 2025 року. Відновлено декларування та перевірки декларацій. Повернулася публічна звітність політичних партій і перевірки їхньої фінансової діяльності, суттєві вдосконалення підходів до перевірки декларацій і моніторингу способу життя чиновників. Усе є. Закочуй рукава й роби, набираючи швидкість. І це була унікальна нагода здійснити за два роки квантовий стрибок у розвитку.
Ви серйозно впевнені, що її не втрачено?
По-четверте, персонал НАЗК демотивований. Якби НАЗК очолив хтось ізсередини інституції, то кожен у ній розумів би, що є сенс напружуватися й працювати по 16 годин на добу, оскільки кожен має шанс стати головою НАЗК у майбутньому. Але колективу конкурсна комісія по суті сказала: «Ви всі — ніхто, у вас тут застій, кров зіпсувалася, переливання не допоможе, організм урятує тільки свіжа». У день закінчення конкурсу срібний «призер» Дмитро Калмиков написав пост у Фейсбук, де повідомив, що звільняється з НАЗК.
По-п’яте, профіль переможця. Оперативний працівник, офіцер СБУ, начальник відділу детективів НАБУ. Це зовсім не означає, що Павлущик поганий, він може бути дуже крутим оперативником і слідчим. Він на це вчився, і він точно вміє бути в цьому результативним. Адже саме відділ Павлущика розслідував ключові справи в судовій системі: справу голови ОАСК Павла Вовка, голови Верховного суду Князєва та ін. Але мета конкурсу на посаду голови НАЗК — не оцінювати старі навички керування десятьма детективами. А оцінити вміння керувати чотирма сотнями аналітиків, юристів, менеджерів державної політики, проєктів і програм, керувати виконанням міжнародних зобов’язань України у сфері антикорупційної політики тощо. Парадоксально, але практично ніхто з членів комісії упродовж усього конкурсного добору не акцентував уваги на необхідності насамперед управлінських навичок і глибокої експертизи у сфері антикорупційної політики. Хоча досвід управління великими системами та групами людей сама комісія зазначила в методиці як першочерговий.
Четверта проблема. Кандидати від НАЗК
Безперечно, згадуючи кандидатів від НАЗК (а у фіналі, крім Калмикова та умовно Вишневського, був іще заступник керівника апарату НАЗК Олександр Стародубцев), ми не кажемо про якихось ідеальних представників інституції. Ба більше, особисто в мене до них усіх є запитання, які неодноразово було озвучено на сторінках нашого видання. Але тут річ не в прізвищах, а в принципах добору, які, вочевидь, потрібно коригувати.
Насправді дискусію про те, куди рости НАЗК (а не лише його майбутньому керівнику), давно розпочато. І не лише в межах зовнішнього незалежного оцінювання (його, на жаль, дотепер не відрефлексували й не перетворили на план дій з удосконалення інституції в самому НАЗК через позицію заперечення Новікова), а й під час політичного процесу в країні. На який НАЗК як основний антикорупційний експерт законодавчих ініціатив має безпосередній вплив. І тут варто згадати кейс сумнозвісного корупційного закону №5655 про містобудівну реформу, який ляже в основу всього повоєнного відновлення та розподілу допомоги донорів. Мовчання голови НАЗК Олександра Новікова про те, що до другого читання депутати не врахували всіх рекомендацій НАЗК після антикорекспертизи законопроєкту, сприяло голосуванню в залі законопроєкту з прямими корупційними ризиками. Публічна боротьба громадськості не на життя, а на смерть із авторкою законопроєкту, головою партії «Слуга народу» Оленою Шуляк триває другий рік поспіль.
У цій точці й сходяться прізвища Калмикова та Вишневського як колишніх підлеглих Новікова. Дмитро Калмиков у своєму есе про стратегію розвитку НАЗК серед успіхів інституції назвав антикорупційну експертизу. І вона щодо закону №5655 була справді блискучою. Однак на ній поставив хрест Новіков. Тому важливо розуміти, що мав на увазі Калмиков, виділяючи це як успіх. І чи намагався він якось протистояти, спостерігаючи, як голова НАЗК на догоду Банковій ховає роботу його підрозділу.
Що ж до Вишневського, то він письмово відповідав на запити громадських організацій і асоціацій про те, що обговорення законопроєкту було непрозорим, а зауваження НАЗК не враховано. Проте виходити в публічну площину як етичний держслужбовець не став. За що як профільний заступник отримав чимало досить різких претензій від громадськості та медіа. Але водночас не можна не помітити, що саме Вишневського, за даними наших джерел у самому НАЗК, звільнив Новіков за те, що він як заступник, котрий відповідав за міжнародне співробітництво, виступав проти незаконного ведення на офіційному вебсайті НАЗК так званого списку міжнародних спонсорів війни. А також, керуючись національними інтересами, виступив проти того, щоб у проєктах міжнародної технічної допомоги, бенефіціаром яких є НАЗК, маржа, що по суті залишається як прибуток іноземним або міжнародним приватним компаніям, які виконують проєкт, становила аж 60%, вважаючи це несправедливим стосовно нашої країни, що воює.
Усе це насправді є шляхом до великої розмови про повноваження голови НАЗК, які занадто нагадують авторитарні. А також про інструменти-запобіжники, критично необхідні для того, щоб жоден голова НАЗК не міг дозволити собі підмінювати своїми розпорядженнями Мін’юст, як це робив Новіков. Не кажучи вже про тиск на підлеглих.
Ось на якому рівні вже триває дискусія про НАЗК і його керівника як суб’єкта, а не прізвище. Але що відомо про цю дискусію членам комісії? Не думаю, що громадські організації надали їм потрібну інформацію стосовно цього. (Хоча обговорення результатів зовнішнього незалежного оцінювання в конкурсній програмі пройшло червоною ниткою.) Адже громадські організації, включно з ЦПК, а також Громадська рада при НАЗК, члени якої зараз дружно пишуть про те, як контролюватимуть нового главу, теж ніяк публічно не відрефлексували звіт міжнародного аудиту. А вони ж могли в зародку припинити всі авторитарні поривання Новікова. Не припинили. І це повсюдне замовчування проблем свідчить про те, наскільки все не гаразд у нас не лише у владі, в антикорблоці, а й у громадському секторі.
…Отже, хоч би хто свідомо чи несвідомо пересував фігури під час конкурсу, тепер, безумовно, хід за новим головою НАЗК — Віктором Павлущиком. На співбесіді він заявив, що хоче зростати. Не будувати інституцію, а зростати. Що, власне, добре видно за його кар’єрними кроками: логічна участь у конкурсі на посаду директора НАБУ, а потім раптом — романтична спроба стати членом Вищої ради правосуддя (ВРП) за президентською квотою.
От тільки в цьому разі справжнім зростанням для голови НАЗК Павлущика буде насамперед повна сепарація від можливих зв’язків із Банковою, чистилище якої він не міг не пройти, подаючись на цей конкурс. Допускати абикуди людей, у відданості яких немає впевненості, в офісі президента давно не прийнято. І детектив НАБУ, спостерігаючи в мікроскоп за ситуацією всередині влади, міг би припустити, що для незалежного зростання це, м’яко кажучи, не та кадрова позиція. Зростання — це необхідність сепаруватися від своїх із НАБУ, щоб зберегти в НАЗК найкраще й найкращих, виправивши те, в чому напартачив попередник. Зростання — це максимальне включення в процеси інституції, завдання та повноваження якої настільки глобальні (як і очікування суспільства), що можна тільки або відразу рвонути в космос, або прирости десь збоку того ж Углави.
НАЗК — це не просто орган. Агентство не просто перевіряє декларації та спосіб життя чиновників, здійснює антикорупційну експертизу законопроєктів і контролює виконання антикорпрограми міністерствами. Воно також займається фінансуванням і перевірками політичних партій, тобто безпосередньо впливає на вибори, представницьку демократію тощо. Ба більше, НАЗК, згідно з ухваленим законом про лобізм, тепер іще й вестиме реєстр лобістів — вноситиме до нього різні, зокрема й громадські організації.
Тому, як не крути, Віктору Павлущику доведеться спробувати стати Вікіпедією, щоб зрости самому й дати зростати інституції. А самому НАЗК — зрозуміти, чи тієї демократичної групи свіжа кров у людини в погонах.