Голова правління
компаніі «УкрСат»
Борис Непомящий |
«Кадри вирішують усе» — ці слова Йосипа Сталіна, правильні за своєю суттю, за умов сучасної України звучать чи то як прихований докір, чи то як орієнтир для нинішньої системи управління.
Говорячи про будь-яку систему управління, ми, так чи інакше, ведемо мову про три її найважливіші складові: людей (чи, висловлюючись бюрократичною мовою, «людський чинник»); ідеї, технології, ноу-хау і т.п., спираючись на які управління може здійснюватися найефективніше; власне процес управління на основі злагодженої взаємодії різноманітних рівнів системи. Проте було б помилково розглядати ці три складові як хоч і взаємозалежні, але все ж окремі речі. За всіма ідеями, технологіями, способами і засобами управління — так чи інакше стоять люди, які їх придумали, впровадили і контролюють.
Тому правильно ви помітили, Йосипе Віссаріоновичу: кадри справді вирішують усе. Вірніше, повинні вирішувати, та якось усе не виходить. Принаймні у нас.
«У них», за бугром, — якось по-іншому. Не будемо далеко ходити. Візьмемо наших знайомих за футбольними баталіями — словенців.
Словенія отримала незалежність на місяць раніше, ніж Україна, тому можливості для реформування в неї були такі самі, як і в нас. У грудні 1991 року в словенців уже була конституція й лише 175 тис. дол. валютного державного резерву. А торік цей резерв становив 5 мільярдів доларів! 60% словенської промисловості працює на експорт: Німеччина, Італія, Франція, США. А в нас усі змагаються — хто вище. І нині, як у 1991-му, мітингують, кричать. Невже за десять років нічого не напрацювали?
А справді, що ж напрацювали за цей час? Ні, напрацювали безперечно. Щоправда, із знаком «плюс» чи «мінус» — це питання... Хоча питання — лише для нас, а не для деяких міжнародних організацій: нещодавно Всесвітній банк зарахував Україну до найбідніших країн світу.
Соромно? Мені — так. По-перше, за відверто абсурдну оцінку нашої країни. По-друге, за нерозторопність наших діячів, яким за їхнім службовим статусом належить прораховувати дії наших друзів, партнерів, опонентів і т.п. на кілька ходів уперед із тим, щоб запобігти можливому удару по і так слабкому позитивному іміджу України. По-третє, за тих убогих «патріотів», які по-мазохістськи радіють подібному знущальному глузуванню над своєю країною.
Проте ж ці люди — ті самі «кадри», яких у нас вистачає так, що не приведи Боже! Усі ходять із серйозними обличчями, намагаються говорити розумні значимі слова, навіть дрібні молоді клерки, які переносять пару папірців з одного кабінету до іншого, намагаються робити це поважно — як справжні «кадри», а не як прості помічники-консультанти-референти. «Кадровитість» виражається, з одного боку, виключно в снобістському зовнішньому вигляді й неприємно розслабленій, м’якій, як порожнє вим’я, руці, простягненій для потиску «не своїм». А з іншого, — у підлесливій виструнченості по стійці «струнко» і голові, яка паркінсонськи киває на знак згоди при спілкуванні з «кадрами», які за посадою вищі. Отже кадрів у нас начебто навалом, а нічого все одно не виходить.
«Чому?» — чухає свої лисіючі чи то від радіації, чи то від великого розуму, чи то від мук совісті, а може, просто від старості голови колись несамовито-комуністична, а тепер несамовито-демократична інтелігенція. Та й не лише вона. Може, людей бракує? Та ні ж: наприкінці вересня 2000 року Рахункова палата України, пам’ятаємо, повідомляла, що лише на 01.09.2000 гранична кількість співробітників органів виконавчої влади перевищила на 4,4 тисячі чоловік фактичну штатну чисельність цих самих органів, зафіксовану на кінець 1999 року. Отже люди начебто є. Навіть більше — їхня кількість зростає, попри вимоги адмінреформи скоротити чисельність співробітників апарату органів виконавчої влади. Однак це так, до слова, приказку згадав: «Зайвих грошей не буває». Виявляється, і до даного контексту вона підходить.
То що ж заважає ефективному управлінню? Можливо, ці люди просто позбавлені можливості, тобто коштів на ефективне управління не вистачає?
Та знову ні: та сама Рахункова палата повідомляла, що, попри вимогу указів Президента та інших нормативних актів про скорочення бюджетних витрат на утримання органів виконавчої влади, обсяг капітальних витрат цих органів у 2000 році порівняно з 1999-м зріс у 6,3 разу, а у фінансових і фіскальних органів ще більше — у 12,1. Більш того, за інформацією Рахункової палати виходить, що витрати на проведення реорганізації органів виконавчої влади значно перевищують економію коштів від їхньої ліквідації. А це ж наші з вами гроші — платників податків.
«Хто ж приймає подібні рішення?» — спантеличено запитаєте ви й відразу, ляснувши себе долонею по чолу, самі відповісте: «Та ж самі управлінці».
Правильно, вони. А точніше, некомпетентні й навіть випадкові в системі управління люди. Яким чином вони туди потрапляють? На це запитання фактично дав відповідь Президент України. Виступаючи на IX позачерговому з’їзді УСПП, Леонід Кучма зазначив: «За великим рахунком, у нас немає цілісної, розрахованої на перспективу, загальнодержавної кадрової політики, не створено атмосферу турботливого і зацікавленого ставлення до людей здібних, багатообіцяючих, талановитих організаторів і управлінців усіх ланок. У цій сфері ще не зжиті непослідовність, відомчі чи навіть містечкові підходи».
От і виходить, що найчастіше прийняті рішення є результатом недостатнього досвіду, неповних знань, неузгоджених дій, не до кінця зрозумілих розпоряджень, нарешті, просто неправильно реалізованих виважених рішень. Крім відсутності необхідного досвіду, однією з головних причин такого стану справ є банальне невміння ефективно працювати з інформацією — причина, яка складається з двох чинників: особистісного й технічного.
Якщо про перший в основному було сказано вище, то другий можна охарактеризувати словами Голдена: «Інформація, що у вас є, — не та, яку ви хочете; інформація, яку ви хочете, — не та, що вам потрібна; інформація, яка вам потрібна, — недоступна».
Для нашого пересічного середньостатистичного управлінця (чесно кажучи, не лише для пересічного) усі твердження даного висловлення правильні. Наш управлінець не звик працювати з інформацією так, як це роблять у всьому світі — із глобальними комп’ютерними системами, які об’єднують у єдиний електронний транспортний потік масу необхідної й корисної для держави інформації. Та й, правду кажучи, із комп’ютером узагалі. У той самий час об’єднана в єдину мережу така система дозволяє не лише швидко й ефективно здійснювати управління на різних рівнях — центральні органи влади, місцеві органи влади, суб’єкти господарської діяльності, контролюючі органи і т.п., а й заощадити значні суми. Адже якщо реальну економію коштів, можливу завдяки такому об’єднанню, перевести на грошове вираження, вийде сума, рівна річному бюджету України.
Про це сміливо заявляє голова правління компанії «УкрСат» («Українські сателітарні системи») Борис Непомящий на нещодавно проведеній в УНІАН прес-конференції «Управлінська криза в Україні: як її подолати?»
Звинувачень у голослівності та популізмі він не боїться: можливість економії коштів у таких масштабах «УкрСат» успішно довів на практиці. Завдяки впровадженим інформаційно-телекомунікаційним проектам у Державній митній службі України і Державній податковій адміністрації України економічний ефект становив сотні мільйонів гривень.
Чому ж держава не зацікавлена в такій глобальній централізованій системі на всеукраїнському рівні? Чи не тому, що тоді кому-небудь доведеться назавжди забути про «ручне управління» економікою?
«Сьогодні ми маємо кілька указів Президента з побудови інформаційної інфраструктури адміністрації Президента й органів виконавчої влади, які благополучно не виконуються, — каже Борис Непомящий. — Усе зводиться до механізму ручного управління, а системи єдиного обліку й контролю документообігу, оперативного оповіщення і реагування на всі розпорядження глави держави чомусь немає. Хоча це потрібно було робити ще вчора. Крім того, якщо впровадити сьогодні на підприємствах, у галузях нові технології, які удвічі швидше й удвічі дешевше дозволяють передати інформацію, то ми матимемо чудовий економічний ефект: скорочення витрат рівно вдвічі з наступним використанням коштів, які вивільнилися, для модернізації виробництв. Що, звичайно, має бути жорстко регламентовано».
Чудово! Проте в мене виникає запитання: чому про це не болить голова в наших управлінців, чому вони безпорадно розводять руками? І хто ж у такому випадку є великим державником і хто більш підготовлений для вирішення управлінських проблем на державному рівні — підприємець, який довів своєю успішною роботою в наших непростих умовах нестабільного законодавства й нищівної податкової системи, що він хоче й вміє реально і добре управляти процесами, чи ж чиновник, який управляти, можливо, хоче, але реально не вміє?
І друге запитання, що закономірно випливає з попереднього: то, може, чиновнику-невдасі варто звільнити своє місце компетентному в галузі управління фахівцю?
Переможець у номінації «Менеджер року-2000» загальнонаціональної програми «Людина року» Борис Непомящий вважає: чимало з тих, хто сьогодні перебуває біля «важелів управління», реально управляти не вміє — «Їм просто надана можливість управляти. При цьому вони ні за що не відповідають. Відсутність системи спеціальної атестації для всіх рівнів управління є величезним гальмом на шляху підвищення компетентності професіоналізму управлінців. Так, сьогодні немає законодавчого забезпечення таким глобальним щорічним атестаціям, проміжним тестуванням. Однак є пріоритетні галузі, на які сьогодні роблять основний упор. Ось із них і потрібно розпочати. Обов’язково».
На думку ж самого Бориса Непомящего, одним із пріоритетів національного розвитку мають стати інформаційні технології. По-перше, у глобальному розумінні. Відповідно до озвучених ЄС прогнозам розвитку трьох основних світових макрогалузей господарства — сільського господарства, індустрії й інформаційних технологій, у 2035 році темпи зростання сільського господарства становитимуть лише 1%, індустрії — 9%, а інформаційних технологій — 90%! Тобто весь світ житиме фактично за рахунок інформтехнологій, суттєво потіснивши виробничі галузі. Хоч би нам знову не опинитися «на задвірках».
А по-друге, у плані геополітичному. Адже сьогодні всі чимало говорять про транспортні коридори «Азія — Європа» з транзиту нафти й газу, аміаку, при розумному використанні яких Україна може забезпечити собі високі доходи. Проте ніхто не каже про те, що Україна є стратегічним місцем побудови також і транспортних інформаційних коридорів і, об’єднавши глобальними інформаційними потоками Європу й Азію, може мати від цього транзиту сотні мільйонів доларів.
Отже, досвід проти кумівства, знання проти некомпетентності, відповідальність проти безвідповідальності, постійний пошук проти бездумності — хто має перемагати в цьому протистоянні? І хто звичайно перемагає...
Відсутність ефективного управління по-новому позначається на соціально-економічному становищі пересічних українців, тобто нас із вами. Політичної кризи не було б зовсім, якби в усіх сферах і, насамперед, у сфері економіки, управляли професіонали.
Не претендуючи на роль винахідника велосипеда, Борис Непомящий, проте, пропонує свій рецепт виходу з управлінської кризи.
Перше: якомога швидше створити централізовану єдину систему координації інформаційних транспортних (сітьових) потоків усього державного апарату й суб’єктів господарської діяльності.
Друге: терміново розробити і приступити до реалізації концепції захисту національного виробника, особливо того, який працює в сфері інформатизації.
Третє: активніше використовувати досвід, знання і напрацювання підприємців, які успішно працюють для вирішення проблем державного управління. Зі слів Бориса Непомящего, чимало бізнесменів готові взятися за вирішення завдань державного управління, перенісши до цієї сфери принципи комерційного менеджменту.
І четверте: дилетантів треба активно позбуватися. Атестації, оголошеної цього року, недостатньо. Атестації і тестування слід проводити частіше, причому не серед управлінців середнього й особливо меншого рівня, а й вищого: чим вони кращі? Кожний із діячів, які «високо сидять», повинен раз на рік звітувати, що особисто він зробив, чого досягла очолювана ним установа за цей рік і т.п. І амбіції в даному випадку треба вгамувати: нам потрібно удосконалювати систему управління — задля майбутнього країни. І досягти цього можна.
Злостивцям же, які зловтішно твердять про неможливість досконалої системи управління в Україні (корупція, кумівство і т.п.), відповім словами Еразма Роттердамського: «Нічого взагалі не буває досконалим від самого початку. Однак все, що мало початок і першооснову, може з часом удосконалюватися».